Рішення № 52649021, 23.10.2015, Запорізький районний суд Запорізької області

Провадження № 2/317/1679/2015

Справа № 317/2973/15-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2015 року м. Запоріжжя

Запорізький районний суд Запорізької області у складі:

головуючого судді Сакояна Д.І.

при секретарі Куманецькій Ю.В.

за участі:

позивача ОСОБА_1

відповідача ОСОБА_2

розглянувши у судовому засіданні в залі суду в м. Запоріжжя цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за розпискою,-

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2015 року позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 та просить:

стягнути з відповідача на її користь 121379,31 грн., з яких: основна сума боргу 112050 грн.; 3% річних за користування чужими коштами за період з 01 грудня 2012 року по 09 вересня 2015 року 9329,31 грн.;

стягнути з відповідача на її користь відшкодування моральної шкоди у сумі 5000,00грн.;

стягнути з відповідача на її користь судові витрати.

Свої вимоги мотивує тим, що 18 січня 2010 року сторони уклали договір позики, оформлений розпискою. Зі змісту даного договору вбачається, що ОСОБА_2 взяв у неї в борг гроші в сумі 5000,00 доларів США та зобовязався повернути їх у строк до 18 червня 2010 року зі сплатою 4 % щомісячно. Незважаючи на те, що відповідач сплачував проценти за розпискою до 2012 року, до теперішнього часу суму позики не повернув, незважаючи на неодноразові вимоги. Зазначає, що відповідач зобовязаний відшкодувати позивачу основну суму боргу 112050,00 грн., 3 % річних за користування чужими коштами за період з 01 грудня 2012 року по 09 вересня 2015 року 9329,31 грн. та наводить відповідні розрахунки. Також позивач вказує, що у звязку з порушенням відповідачем своїх зобовязань за договором позики їй завдано також і моральну шкоду. Так, було порушено її нормальний уклад життя, порушено звичайний режим користування належним їй майном. Внаслідок неотримання значної суми коштів у визначений договором строк, позивач вимушена була здійснювати додаткові витрати, шукати шляхи захисту свого порушеного права. Дані питання потребували додаткових хвилювань, переживань, витрачання часу. Додаткових переживань завдає той факт, що відповідач, прострочивши виконання зобовязання, не вибачився. На плечі позивача лягли зусилля, направлені на захист своїх порушених прав у судовому порядку, що потребувало додаткових зусиль до організації власного життя та позначилось на її матеріальному становищі. Моральну шкоду оцінила в 5000,00 грн.

В судове засідання зявилась позивач ОСОБА_1, яка позов підтримала, надала пояснення аналогічні тим, що викладені у позові.

В судове засідання зявився відповідач ОСОБА_2, який зазначив, що дійсно брав гроші, сплачував проценти. Просив відмовити у задоволенні позову у звязку з застосуванням строку позовної давності. Щодо моральної шкоди зазначив, що її стягнення не передбачено законом. З приводу заяви про поновлення строку позовної давності заперечував, зазначивши, що точно не памятає до якої саме дати здійснював сплату відсотків, однак поза межами строку позовної давності.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від відповідача виконання його обовязку. Зобовязання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно ч. 2 п. 1 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України, за договором позики, одна сторона передає у власність другій стороні грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобовязується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів, або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Частиною 1 ст. 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобовязаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Судом встановлено, що 18 січня 2010 року між ОСОБА_1, як позикодавцем, і ОСОБА_2, як позичальником, укладений договір позики шляхом написання боргової розписки.

Згідно з вимогами вказаного договору, ОСОБА_2 отримав у борг від ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 5000,00 доларів США на строк до 18 червня 2010 року зі сплатою 4 % щомісяця. ОСОБА_2 у вищевказаний строк суму позики не повернув.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобовязаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи з вищевикладеного, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором позики.

Разом з тим, статтями 256, 257 ЦК України встановлено, що позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з положеннями ч. 3, ч. 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідачем в судовому засіданні заявлено про застосування строку позовної давності до ухвалення судового рішення, відповідно до вимог ст. 267 ЦК України.

У відповідності до розяснень, викладених у п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 р. № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», установивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Відповідно до ч. 3 ст. 10, ст. 60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Оскільки під час судового розгляду на знайшли свого доказового підтвердження посилання позивача на виконання відповідачем зобовязань до листопада 2012 році за договором позики від 18 січня 2010 року, суд приходить до висновку, що позивачем пропущено строк для звернення до суду. Оскільки у поданій заяві про поновлення строку позовної давності відсутні посилання на поважні причини пропуску позовної давності, у світлі приписів ст.ст. 10, 60 ЦПК України, враховуючи, що позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження того, що строк для звернення до суду з позовом пропущено з поважних причин, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення заяви про поновлення строку. У такому разі у задоволенні позову в частині стягнення основної суми боргу та 3% річних за користування чужими коштами за період з 01 грудня 2012 року по 09 вересня 2015 року слід відмовити у звязку зі спливом строку позовної давності.

Вирішуючи позовні вимоги щодо стягнення моральної шкоди, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Згідно з ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

За положеннями ст. 1167 ЦК України однією з підстав виникнення зобовязання є заподіяння шкоди іншій особі. На відміну від зобовязань, які виникають із правомірних актів, цей вид зобовязань виникає із неправомірних актів, якими є правопорушення, тобто протиправне, винне заподіяння шкоди деліктоздатною особою. Деліктоздатне зобовязання це зобовязання, що виникло внаслідок заподіяння шкоди, а заподіяння шкоди іншій особі не завжди породжує деліктне зобовязання. Воно виникає там, де заподіювач шкоди і потерпілий не перебували між собою у зобовязальних відносинах або шкода виникла незалежно від існуючих між сторонами зобовязальних правовідносин.

За приписами ст. 611 ЦК України у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Оскільки зобовязальні відносини, що склались між сторонами спору не передбачають відшкодування моральної шкоди в разі порушення зобовязання, суд приходить до висновку, що у задоволені позову в цій частині також слід відмовити в повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 11, 60, 88, 214-215, ч. 3 ст. 209 ЦПК України,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за розпискою відмовити у повному обсязі.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного суду Запорізької області через Запорізький районний суд Запорізької області протягом десяти днів з дня його проголошення.

Рішення набуває законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Д.І. Сакоян