Ухвала суду № 52645158, 23.10.2015, Оболонський районний суд міста Києва

23.10.2015 Справа № 756/3702/15-к

Провадження № 1-кп/756/328/15

Унікальний № 756/3702/15-к

У Х В А Л А

23 жовтня 2015 року м. Київ

Оболонський районний суд міста Києва у складі:

головуючого-судді Римара Є.П.,

при секретарі Цяпко І.Т.

за участі прокурора БРАГІНОЇ І.В. обвинуваченого ОСОБА_1, обвинуваченого ОСОБА_2, захисника ОСОБА_3, представника потерпілого ОСОБА_4, проводячи в приміщенні суду судове засідання по розгляду кримінального провадження за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, такого, що народився в м. Мінгечаур, республіка Азербайджан, громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, раніше не судимого, у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.121, ч.2 ст.125, ч.3 ст.146, ч.1 ст.263, ч.1 ст.309 КК України,

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, такого, що народився у м. Горлівка, Донецької області, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2, проживаючого за адресою: АДРЕСА_3, раніше не судимого, у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.121, ч.2 ст.125, ч.3 ст.146 КК України, -

в с т а н о в и в:

В провадженні Оболонського районного суду м. Києва знаходиться кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.121, ч.2 ст.125, ч.3 ст.146, ч.1 ст.263, ч.1 ст.309 КК України, ОСОБА_2 у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.121, ч.2 ст.125, ч.3 ст.146 КК України.

Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 27 серпня 2015 року було продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченим ОСОБА_2, ОСОБА_1 до 26.10.2015 року включно.

В судовому засіданні 23.10.15 р. прокурор просив продовжити кожному з обвинувачених строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в Київському слідчому ізоляторі, вважаючи при цьому, що з врахуванням характеру їх протиправної поведінки, інші, більш м'які запобіжні заходи не зможуть перешкодити їм у вчиненні нового злочину або забезпечити їх явку в судове засідання, виконання ними інших процесуальних обов'язків, оскільки ризики, на перешкоджання яким застосовано запобіжний захід не зникли. Також медичних протипоказань утримання під вартою обвинувачених немає.

Представник потерпілого підтримав прокурора, уточнивши, що обвинувачені не перестали бути соціально небезпечними особами. Уточнив при цьому, що дій на відшкодування шкоди з боку обвинувачених не здійснено.

Захисник обвинувачених ОСОБА_3 вважав необхідним змінити його підзахисним ОСОБА_1, ОСОБА_2 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на більш м'який, зокрема на домашній арешт або заставу.

Своє клопотання щодо ОСОБА_2, ОСОБА_1 захисник мотивує тим, що під час провадження по справі були встановлені обставини, які доводять, що перебуваючи поза межами СІЗО останні не будуть намагатися ухилятися від слідства і суду або від виконання процесуальних обов'язків та не перешкоджатимуть встановленню істини у справі або чинити тиск на свідків чи продовжувати злочинну діяльність. Крім того ОСОБА_2 має постійне місце проживання у АДРЕСА_3, утримує та виховує малолітню дитину.

Обвинувачений ОСОБА_1 має постійне місце проживання у АДРЕСА_3, має на утриманні двох малолітніх дітей, літніх батьків. Має незадовільний стан здоров'я та знаходиться під спостереженням в клініці ІЕІХ з приводу хронічного гепатиту «С» в Інституті епідеміології та інфекційних хвороб.

Також захисник обвинувачених звернув увагу учасників судового засідання на порушення розумних строку розгляду провадження.

Обвинувачені, кожен окремо, підтримали захисника ОСОБА_3.

Заслухавши думку прокурора, потерпілого, думку обвинувачених, захисника, вивчивши матеріали провадження в межах, достатніх для вирішення питання щодо запобіжного заходу, суд приходить до наступного висновку.

У відповідності до положень ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим, покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховатися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Оскільки строк дії ухвали про тримання під вартою, визначений ст. 197 КПК України, стосовно ОСОБА_2, ОСОБА_1 спливає, враховуючи ступінь тяжкості інкримінованих їм злочинів, даних, що характеризують особу останніх, суд не вбачає на час розгляду цього питання достатніх підстав для зміни раніше обраного запобіжного заходу.

Приймаючи таке рішення суд враховує, що в судовому засіданні на час його розгляду не встановлено, а захистом суду не надано будь-яких ґрунтовних даних про те, що обвинувачені ОСОБА_2, ОСОБА_1 не можуть утримуватись в умовах слідчого ізолятору, у тому числі за станом здоров'я. Також суду не надано ґрунтовних доказів того, що обвинувачений ОСОБА_1 має хронічні захворювання, які у відповідності до «Порядку організації надання медичної допомоги засудженим до позбавлення волі», затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 15.08.2014 № 1348/5/572 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20 серпня 2014 р. за № 990/25767 і можуть бути підставою для звільнення особи з під варти.

Також, матеріали обвинувального акту дають суду достатньо підстав для продовження ОСОБА_2, ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки відсутні підстави вважати, що на даний час інші (менш суворі) запобіжні заходи, передбачені ст. 176 КПК України, можуть забезпечити виконання обвинуваченими процесуальних обов'язків, що випливають із ст. 177 КПК, та їх належну поведінку.

У той же час, при розгляді даного кримінального провадження та клопотання державного обвинувача, суд змушений взяти до уваги тривалий термін перебування кожного з обвинувачених під вартою, нездатність державного обвинувачення протягом тривалого часу виконати свої обов'язки, передбачені ч.3 ст. 23 КПК України, у відповідності до якої, сторона обвинувачення зобов'язана забезпечити присутність під час судового розгляду свідків обвинувачення з метою реалізації права сторони захисту на допит перед незалежним та неупередженим судом.

Також суд враховує при своєму висновку, що при розгляді клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обов'язково має бути розглянута можливість застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів» п. 80 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2011 року у справі «Марченко проти України»). «Тримання особи під вартою буде свавільним, оскільки національні суди не обґрунтували необхідність такого тримання і не було розглянуто можливість застосування більш м'якого запобіжного заходу» (п. 29 рішення Європейського суду з прав людини від 11.10.2010 року справа «Хайреддінов проти України».

Бралася до уваги і інша практика Європейського суду з прав людини з даного питання. Так, зокрема, у справі «ЛУЦЕНКО ПРОТИ УКРАЇНИ» у остаточному рішенні від 19 листопада 2012 року у пункті 62 зазначено: «Суд наголошує, що стаття 5 Конвенції гарантує основоположне право на свободу та недоторканність, яке є найважливішим у «демократичному суспільстві» у розумінні Конвенції. Кожен має право на захист цього права, що означає не бути позбавленим свободи або мати гарантії від продовження позбавлення свободи, крім випадків, коли таке позбавлення відбулось за умов, встановлених у пункті 1 статті 5 Конвенції. Цей перелік винятків, встановлений у вищезазначеному положенні, є вичерпним і лише вузьке тлумачення цих винятків відповідає цілям цього положення, а саме - гарантувати, що нікого не буде свавільно позбавлено свободи (див. рішення від 14 жовтня 2010 року у справі «Хайредінов проти України» (Khayredinov v. Ukraine), № 38717/04, пункт 26, з подальшими посиланнями). Будь-яке свавільне тримання під вартою не може відповідати пункту 1 статті 5 Конвенції. У цьому контексті термін «свавільність» розуміється ширше, ніж лише невідповідність національному законодавству. Як наслідок, законне позбавлення свободи за національним законодавством усе одно може бути свавільними, таким чином, може порушувати Конвенцію, зокрема, коли з боку державних органів мала місце недобросовісність або введення в оману (див. рішення від 09 липня 2009 року у справі «Морен проти Німеччини» (Mooren v. Germany) [ВП], заява № 11364/03, пункти 72, 77 та 78, з подальшими посиланнями), або коли таке позбавлення свободи не було необхідним за конкретних обставин (див. рішення від 27 лютого 2007 року у справі «Нештак проти Словаччини» (Nestak v. Slovakia), заява №65559/01, пункт 74)».

Фактів введення в оману з боку правоохоронних органі в даному випадку в судовому засіданні не встановлено і обрана міра запобіжного заходу є необхідною за даних конкретних обставин.

Таким чином, суд приходить до висновку, що продовження тримання під вартою є виправданим за наявності конкретного суспільного інтересу до даного провадження.

Під суспільним інтересом в даному конкретному випадку суд розуміє обставини даної конкретної справи, спосіб вчинення правопорушень, їх суттєві наслідки та перебіг.

З огляду на наведене, суд приходить до висновку про доцільність тримання кожного з обвинувачених під вартою.

У той же час, аналізуючи все, вказане вище у своїй сукупності, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, тривалість розгляду даного провадження, яка не викликана об'єктивними причинами, суд вважає на цей час необхідним визначати розмір застави у кримінальному провадженні в максимальному розмірі.

Враховуючи викладене, керуючись ст. 29 Конституції України, ст.ст. 5, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст. 314 - 317, 331 КПК України, суд, -

у х в а л и в:

Продовжити ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, такого, що народився в м. Мінгечаур, республіка Азербайджан, громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, такого, що народився у м. Горлівка, Донецької області, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2, строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в Київському слідчому ізоляторі Управління Державної пенітенціарної служби України в місті Києві та Київській області, строком на 60 днів, тобто до 25.12.2015 року включно.

Визначити кожному з обвинувачених ОСОБА_1, ОСОБА_2, заставу в розмірі 80 (восьмидесяти) розмірів мінімальної заробітної плати, що становить 97 440 гривень (депозитний рахунок Оболонського районного суду міста Києва; код ЄДРПОУ - 02896785; Банк одержувача - ГУ ДКСУ у м. Києві, МФО - 820019).

ОСОБА_2, ОСОБА_1 або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу у розмірі, визначеному в ухвалі, протягом 5 днів.

Покласти на обвинувачених ОСОБА_2, ОСОБА_1, кожного окремо, в разі внесення застави, обов'язки, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України, а саме:

- прибувати до суду за першою вимогою;

- не відлучатися із АДРЕСА_3 без дозволу суду;

- повідомляти суд про зміну свого місця проживання;

- здати на зберігання до відповідних органів державної влади (Бородянське РУ ГУ МВС України) свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України та на в'їзд в Україну.

Роз'яснити обвинуваченим ОСОБА_2, ОСОБА_1, кожному окремо, що у разі невиконання ними покладених обов'язків, застава буде звернена в дохід держави та до них може бути застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Слідчий суддя Є.П.Римар