Ухвала суду № 52640042, 21.10.2015, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 536/328/15-ц Номер провадження 22-ц/786/3032/15Головуючий у 1-й інстанції Степаненко Ю. І. Доповідач ап. інст. Гальонкін С. А.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2015 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області в складі:

головуючого судді: Гальонкіна С.А.,

суддів: Акопян В.І., Лобова О.А.,

при секретарі: Гнатюк О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 17 серпня 2015 року та апеляційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Кременчуцького районного суду Полтавської області від 03 серпня 2015 року

по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2, Камянопотоківської сільської ради Кременчуцького району, треті особи - Державне підприємство «Центр державного земельного кадастру» Полтавська регіональна філія Кременчуцький районний відділ, Відділ Держземагенства у Кременчуцькому районі Полтавської області, Реєстраційна служба Кременчуцького районного управління юстиції, про визнання незаконними та скасування рішень сільської ради, визнання незаконним та скасування державного акту на право власності на земельну ділянку, скасування державної реєстрації земельної ділянки, -

в с т а н о в и л а :

Рішенням Кременчуцького районного суду Полтавської області від 17 серпня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено.

Визнано незаконним та скасовано підпункт 6 пункту 1 рішення Кам'янопотоківської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області від 17 липня 2007 року «Про передачу в приватну власність земельних ділянок громадянам», в частині передачі у приватну власність ОСОБА_2 земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку площею 0,05 га.

Визнано незаконним та скасовано пункт 4 рішення Кам'янопотоківської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області від 12 березня 2010 року "Про внесення змін в рішення "Про безоплатну передачу в приватну власність земельних ділянок громадянам", яким було визначено остаточну площу земельної ділянки та викладено рішення в такій редакції: "Передати безоплатно у власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,06 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд у АДРЕСА_1".

Визнано незаконним та скасовано Державний акт серії НОМЕР_1 на право власності на земельну ділянку, загальною площею 0,06 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, виданий на ім'я ОСОБА_2.

Скасовано державну реєстрацію на земельну ділянку, загальною площею 0,06 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_2, шляхом внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції від 17 серпня 2015 року його в апеляційному порядку оскаржила ОСОБА_2. В апеляційній скарзі апелянт просить скасувати рішення місцевого суду та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. При цьому посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення судом норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з підстав, визначених п.1 ст. 308 ЦПК України.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 22 жовтня 2014 року позивачу ОСОБА_4 належить житловий будинок АДРЕСА_2, право власності на який зареєстроване за нею у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (а.с.16,18).

05 листопада 2001 року помер батько позивачки - ОСОБА_6 (а.с.15), якому на праві власності належали дві земельні ділянки загальною площею 0,17 га, які розташовані по АДРЕСА_2, з яких: земельна ділянка площею 0,11 га призначена для будівництва і обслуговування житлового будинку і господарських будівель, кадастровий номер НОМЕР_4, та земельна ділянка площею 0,06 га призначена для ведення особистого підсобного господарства, кадастровий номер НОМЕР_5, що підтверджується Державним актом на право приватної власності на землю серії НОМЕР_3 (а.с.11).

Згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 22 жовтня 2014 року позивачу належить земельна ділянка площею 0,0584 га, кадастровий номер НОМЕР_5 з цільовим призначенням: для ведення особистого селянського господарства, що розташована у АДРЕСА_2, право власності на яку зареєстроване за нею у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (а.с.20,22).

Крім цього, позивачу ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 22 жовтня 2014 року належить 1/2 частина житлового будинку з господарськими будівлями за адресою: АДРЕСА_1, що раніше належала спадкодавцю ОСОБА_7, матері позивача, на підставі свідоцтва про право на спадщину від 05.05.1999 року (а.с.23), право власності на який зареєстроване за позивачем у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Ця половина будинку розташована на земельній ділянці площею 0,0615 га з цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер НОМЕР_2 (а.с.24).

Відповідач ОСОБА_2 згідно свідоцтва про право на спадщину від 15 липня 1998 року успадкувала половину житлового будинку АДРЕСА_1, що підтверджується довідкою Камянопотоківської сільської ради(а.с.4).

Таким чином, вказаний будинок на праві спільної часткової власності по 1/2 частині належав сестрам ОСОБА_2 та ОСОБА_7, а з 22 жовтня 2014 року належить позивачу ОСОБА_4 та її тітці ОСОБА_2, яка 25 лютого 2011 року згідно договору дарування подарувала свою половину будинку та земельну ділянку площею 0,06 га під цим будинком сину ОСОБА_3 (а.с.4, 92).

За заявою відповідача ОСОБА_2 Камянопотоківською сільською радою Кременчуцького району 17 липня 2007 року було прийнято рішення про передачу їй у приватну власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку площею 0,05 га (а.с.10).

Відповідно до п.4 рішення Камянопотоківської сільської ради від 12 березня 2010 року були внесені зміни в підпункт 6 пункту 1 попереднього рішення Камянопотоківської сільської ради від 17 липня 2007 року та викладено його в такій редакції: «Передати безоплатно у власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,06 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд у АДРЕСА_1.

На підставі виготовленої Державним підприємством «Центр державного земельного кадастру» Кременчуцького районного відділу Полтавської регіональної філії та погодженої відділом Держкомзему у Кременчуцькому районі технічної документації (а.с.98-105), ОСОБА_2 приватизувала земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 площею 0,0600 га та отримала державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_6, зареєстрований 27 жовтня 2010 року в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 011056700401 (а.с.97).

Між тим, висновок відділу Держкомзему про погодження технічної документації №01-10/4130 не містить відомостей у якому році його було погоджено, що є обов'язковим ( у документі зазначено тільки число «20» та місяць «10», а рік не зазначений) (а.с.105 на звороті).

Технічна документація розроблена відповідно до площі земельної ділянки 0,06 га на підставі рішення 15 сесії 5 скликання Камянопотоківської сільської ради Кременчуцького району від 17.07.2007 року, хоч за цим рішенням було передано ОСОБА_2 у приватну власність на підставі статті 33 Земельного кодексу України земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку площу землі 0,05 га. Згідно записів Земельно-кадастрової книги №1629 обліковується земельна ділянка за цією адресою загальною площею 0,05 га. Заяву ОСОБА_2 подавала 28 жовтня 2009 року про оформлення та видачу державного акта на право власності на земельну ділянку площею 0,05 га, інша її заява на більшу площу землі у матеріалах технічної документації відсутня (а.с.99, 100, 101 на звороті). Державний акт на право власності на земельну ділянку видано ОСОБА_2 на площу 0,0600 га (а.с.97), а в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень ця присадибна земельна ділянка зареєстрована площею 0,0615 га (а.с.24, 134).

Задовольняючи позовні вимоги в повному обсязі, місцевий суд виходив з положення частини 1 статті 393 ЦК України, відповідно до якої правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Частиною другою статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що записи скасовуються, якщо підстави, за яких вони були внесені, визнані судом недійсними.

Місцевий суд вірно вказав, що вирішуючи 17 липня 2007 року питання про передачу земельної ділянки площею 0,05 га у приватну власність ОСОБА_2 для будівництва та обслуговування житлового будинку, Камянопотоківська сільська рада неправомірно керувалася нормою статті 33 Земельного кодексу України, яка регулює ведення і використання земель особистих селянських господарств.

Як це рішення сільської ради, так і рішення Камянопотоківської сільської ради від 12 березня 2010 року про передачу безоплатно у власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,06 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд у АДРЕСА_1 (а.с.93) були прийняті в порушення норм чинного законодавства, зокрема ч.4 статті 120 Земельного кодексу України, ч.1 статті 377 Цивільного кодексу України, тобто без урахування інтересів іншого співвласника житлового будинку та господарських будівель, якому за законом належить право на половину цієї земельної ділянки, чого не могли не знати відповідач ОСОБА_2, яка мала документи про право власності тільки на половину житлового будинку та сільська рада, яка мала відповідні відомості про співвласників будинку та землекористувачів присадибної земельної ділянки.

Також при здійсненні приватизації були невірно визначені межі земельної ділянки по АДРЕСА_1, що потягло за собою перетин земельної ділянки площею 0,11 га, кадастровий номер НОМЕР_4, розташовану за адресою: АДРЕСА_2, що підтверджується також протоколом проведення перевірки електронного документа від 18.11.2014 року (а.с.27-29) та технічною документацією (а.с.30-41).

Колегія суддів повністю погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

У спорах, пов'язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватись як зазначені рішення, угоди на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки. Визнання недійсними тільки державних актів на право власності може мати місце у разі їх видання з порушенням вимог закону, усупереч рішень чи угод.

Державний акт на право власності на земельну ділянку видається на підставі рішення органу місцевого самоврядування або органу виконавчої влади, тому вирішення питання про правомірність видачі державного акта безпосередньо залежить від законності рішення, на підставі якого такий акт виданий, і дотримання вимог, передбачених земельним законодавством, зокрема статтями 116, 118 ЗК України.

Під час розгляду справи, місцевим судом було встановлено, що сільською радою під час вирішення питання передачі у приватну власність ОСОБА_2 земельної ділянки по АДРЕСА_1 не було враховано право іншого співвласника домоволодіння на приватизацію земельної ділянки відповідно до його частки у праві власності. Окрім того, межі земельної ділянки, переданої у власність по АДРЕСА_1 накладаються на суміжну земельну ділянку по АДРЕСА_2 , яка в свою чергу, була передана у власність ОСОБА_6 та яку після смерті ОСОБА_6 успадкувала позивачка.

Посилання апелянта на неврахування судом правової позиції ВСУ, висловленої 12 вересня 2012 року у справі № 6-71цс12, не беруться до уваги, оскільки як вбачається з обставин справи, що знаходилася на розгляді у Верховному Суді України, вони стосуються вирішення питання про недійсність документів, виданих на підставі переглянутого рішення органу виконавчої влади чи місцевого самоврядування про скасування свого рішення. При розгляді справи № 6-71цс12 ВСУ висловив правову позицію про те, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення та вносити до них зміни. Таким чином, обставини встановлені ВСУ в справі № 6-71цс12 є відмінними від обставин, встановлених судом першої інстанції під час розгляду даної справи, а тому правова позиція не підлягає застосуванню.

Крім цього, ухвалою Кременчуцького районного суду Полтавської області від 03 серпня 2015 року заяву ОСОБА_4 про забезпечення позову задоволено в повному обсязі.

Накладено арешт на земельну ділянку площею 0,0615 га, кадастровий номер НОМЕР_2, призначену для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, Кременчуцького району Полтавської області, яка належить ОСОБА_3 .

Заборонено ОСОБА_3 та будь-яким іншим особам, з якими укладено договори на проведення будівельних робіт за вищевказаною адресою, вчиняти будь-які дії щодо проведення будівельних та вишукувальних робіт щодо будівництва на території земельної ділянки в АДРЕСА_1.

Не погодившись з вказаною ухвалою суду, її в апеляційному порядку оскаржив відповідач, ОСОБА_3, та просить вказану ухвалу скасувати, посилаючись на порушення судом норм процесуального права.

Згідно п. 1 ст. 312 ЦПК України, розглянувши скаргу на ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд відхиляє скаргу і залишає ухвалу без змін, якщо судом першої інстанції постановлено ухвалу з додержанням вимог закону.

Колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити з наступних підстав.

Відповідно до статті 151 ЦПК України забезпечення позову за заявою осіб, які беруть участь у справі, допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Відповідно до ч. 1,2 статті 152 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб; забороною вчиняти певні дії.

Суд першої інстанції вірно виходив з того, що оскільки 1/2 частка будинку та 1/2 частка земельної ділянки для обслуговування належної ОСОБА_4 частки в домоволодінні ще не виділені в натурі, з метою запобігання продажу відповідачем ОСОБА_3 1/2 частки жилого будинку та земельної ділянки необхідно накласти арешт на земельну ділянку та заборонити вчиняти будь-які дії на ній.

При цьому, місцевий суд правильно вказав, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду.

Враховуючи викладене, дослідивши обставини справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для їх задоволення.

Висновки місцевого суду зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного дослідження наданих сторонами доводів, яким судом надана вірна правова оцінка.

Апеляційні скарги не містять нових фактів чи засобів доказування, які б спростували висновки суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 312, 314, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів,-

у х в а л и л а :

Апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - відхилити.

Рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 17 серпня 2015 року та ухвалу Кременчуцького районного суду Полтавської області від 03 серпня 2015 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий: (підпис) С.А. Гальонкін

Судді: (підпис) В.І. Акопян

(підпис) О.А. Лобов

Згідно з оригіналом:

Суддя Апеляційного суду

Полтавської області С.А.Гальонкін