Ухвала суду № 52631314, 20.10.2015, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/7331/15 Справа № 204/2557/13-ц Головуючий у 1 й інстанції - Самсонова В. В. Доповідач - Свистунова О.В.

Категорія 27

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2015 року м. Дніпропетровськ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого Свистунової О.В.

суддів Міхеєвої В.Ю., Ремеза В.А.

за участю секретаря Видюкової Ю.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську цивільну справу

за апеляційною скаргою Кредитної спілки «Дніпропетровська Ощадна Кредитна Спілка»

на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 04 червня 2015 року

по цивільній справі за позовом Кредитної спілки «Дніпропетровська Ощадна Кредитна Спілка» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

В С Т А Н О В И Л А:

У квітні 2013 року позивач - Кредитна спілка «Дніпропетровська Ощадна Кредитна Спілка» звернувся до суду з даною позовною заявоюдо ОСОБА_2, в якій просив стягнути з відповідача на користь Кредитної спілки «Дніпропетровська Ощадна Кредитна Спілка» заборгованість за Кредитним договором № 2974-Д від 29.03.2005 року в сумі 39378,00 грн., а також стягнути з відповідача судові витрати. У обґрунтування своїх позовних вимог вказав на ті обставини, що ОСОБА_2 відповідно до п. 1.1 Кредитного договору № 2974-Д від 29.03.2005 року одержав кредит в сумі 4850,00 грн. терміном на 12 місяців по 29 березня 2006 року з виплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 40 % річних. Відповідно до п. 1.1, 2.1, 4.1 Договору позивач взяв на себе зобов'язання видати кредит Позичальнику готівковим розрахунком з оформленням видаткового касового ордера, відповідно до форми КО-2 на протязі трьох банківських днів. Позивач взяті на себе за Договором зобов'язання виконав в повному обсязі та своєчасно. Відповідно до п. п. 1.2, 3.1 Договору відповідач зобов'язався повертати кредит та відсотки за користування кредитом в строки та на умовах передбачених Договором. Проте, на виконання зобов'язань за Договором, відповідач не зробив жодної проплати. У зв'язку з вищевказаним, відповідач прострочив виконання свого зобов'язання за договором, чим порушив вимоги договору та законодавства України. Відповідно до п. 5.1. Договору відповідач зобов'язався за несвоєчасне повернення щомісячної частини кредиту та відсотків за користування кредитом сплачувати додатково позивачу відсотки за користування неповерненою сумою у розмірі: до 5 днів прострочки повернення кредиту - 0,3 % від суми простроченого повернення кредиту за кожний день прострочки; більше 5 днів - 1 % за кожний день за весь час прострочки повернення кредиту. У зв'язку із значним простроченням термінів сплати кредиту, згідно п.5.1. Договору утворилась заборгованість за відсотками за користування кредитом при несвоєчасному його поверненні у розмірі 9519,00 грн. Сума відсотків за весь час користування позикою складає 15520,00 грн. У зв'язку з істотним простроченням виконання зобов'язання за Договором, сума боргу з урахуванням індексу інфляції складає 9489,00 грн. Таким чином, станом на 19.03.2013 року загальна заборгованість відповідача перед позивачем складає 39378,00 грн.

Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 04 червня 2015 року відмовлено у задоволенні позовних вимог.

У апеляційній скарзі позивач просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги, оскільки вважає, що рішення першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Вирішуючи спір, який виник між сторонами, суд першої інстанції в межах заявлених вимог та на підставі тих доказів, що надані були сторонами під час розгляду справи по суті, у достатньо повному обсязі з'ясував права і обов'язки сторін, обставини справи, перевірив доводи сторін та дав їм належну правову оцінку, постановив рішення, яке відповідає вимогам закону.

Судом встановлено, що 29 березня 2005 року між Кредитною спілкою «Дніпропетровська Ощадна Кредитна Спілка» та ОСОБА_2 був укладений Кредитний договір № 2974-Д, на підставі особистої заяви останнього (а.с.4). Згідно пункту 1.1. якого позивач зобов'язався надати ОСОБА_2 кредит у розмірі 4850,00 грн., строком на 12 місяців з 29.03.2005 року по 29.03.2006 року, а ОСОБА_2 прийняв на себе зобов'язання сплачувати проценти за користування кредитом у розмірі 40,00 % річних та здійснювати повернення кредиту щомісячними платежами відповідно до графіку (а.с.5).

Позивач свої зобов'язання за вищевказаним Кредитним договором № 2974-Д від 29.03.2005 року виконав в повному обсязі, видавши відповідачу кредитні кошти у розмірі 4850,00 грн. через касу спілки, що підтверджується видатковим касовим ордером № 346 від 29.03.2005 року, який підписаний особисто ОСОБА_2 (а.с.6).

ОСОБА_2 в свою чергу, відповідно до п. п. 1.2, 3.1 Договору, зобов'язався повертати кредит та відсотки за користування кредитом у строки та на умовах передбачених Договором.

Проте, ОСОБА_2 свої зобов'язання належним чином не виконав та не повернув у встановлений договором термін кредитні кошти, а також не сплатив спілці проценти за користування кредитними коштами.

В наслідок вищевказаного, ОСОБА_2 має прострочену заборгованість за кредитом в сумі 39378,00 грн., яка складається з наступного: непогашена сума кредиту - 4850,00 грн.; несплачені відсотки за користування кредитними коштами - 15520,00 грн.; сума відсотків за користування кредитними коштами при несвоєчасному їх поверненні - 9519,00 грн.; сума боргу з урахування індексу інфляції - 9489,00 грн. (а.с.7-8).

Як вбачається з матеріалів справи та Кредитного договору № 2974-Д від 29.03.2005 року ОСОБА_2 повинний був повернути отримані кредитні кошти до 29.03.2006 року (а.с.5).

Крім того, п.п.4.2.2. договору встановлено, що в разі не повернення кредиту та не сплаті процентів за користування кредитом протягом 5 днів від кінцевої дати погашення Кредитна спілка має право:

-відшкодувати за рахунок членського боргу Позичальника суму заборгованості;

-перевести (продати) борг іншій фізичній або юридичній особі без згоди Позичальника, сповістивши його у письмовій формі;

-звернути стягнення на закладене майно.

П.п. 4.2.3. Достроково передбачено право Кредитного союзу розірвати дію договору кредиту при невиконанні Позичальником зобов»язань по погашенню кредиту, передбачених п.3.1.договору, протягом 3-х місяців.

Разом з тим, до суду з даним позовом Кредитна спілка «Дніпропетровська Ощадна Кредитна Спілка» звернулася лише 08 квітня 2013 року.

Доказів щодо вчинення дій, що визначені п.п. 4.2.2. та 4.2.3. Договору, а ні суду першої інстанції, а ні апеляційної позивачем не надано.

Вирішуючи спір, який виник між сторонами, суд першої інстанції в межах заявлених вимог та на підставі тих доказів, що надані були сторонами під час розгляду справи по суті, в достатньо повному обсязі з'ясував права і обов'язки сторін, обставини справи, перевірив доводи сторін та дав їм належну правову оцінку, постановив рішення, яке відповідає вимогам закону.

Пунктом 3.1. Розділу 3 Договору, встановлено, що Позичальник повертає кредит та сплачує відсотки за користування кредитом у вигляді щомісячних платежів у визначеному Договором розмірі до 29 числа кожного місяця.

Як встановлено судом, ОСОБА_2 свої зобов»язання за кредитним договором жодного разу не виконав, тобто з 29 квітня 2005 року позивач не отримав жодного платежу, у той час, як з вимогами про стягнення заборгованості за кредитом позивач звернувся до суду лише у квітні 2013 року.

Представник відповідача у суді першої інстанції просив відмовити позивачу у задоволенні його позовних вимог, у зв'язку з пропуском встановленого законом строку для звернення до суду з такими вимогами.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Так, відповідно до ч.3 ст. 267 ЦПК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторін у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідно до ст.261 ЦК України початок перебігу позовної давності спливає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов.

У відповідності до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

У відповідності до ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до вимог частини другої статті 1050 ЦК України у разі, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати відсотків.

Відповідно ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України.

Колегія суддів з урахуванням положень ч.2 ст.214 ЦПК України враховує висновки Верховного Суду України за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення із мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, які викладені у постанові у справі № 6-31цс15 від 03.06.2015, «(...) початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припиненням дії) договору, скільки з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд».

Доводом апеляційної скарги є те, що суд першої інстанції не взяв до уваги те, що відповідно до умов п.1.4. договору, на день отримання кредиту Позичальник вносить до Кредитного Союзу цільовий внесок у додатковий капітал Кредитного Союзу у розмірі 10% суми кредиту, який спрямовується на погашення заборгованості при кінцевому розрахунку за кредитом.

Для стабілізації діяльності Кредитної Спілки, на чергових зборах членів Кредитної Спілки 26 травня 2009 року, що підтверджено Протоколом №1, було вирішено надати право кредитному комітету, Правлінню Кредитної Спілки реструктуризувати, рефінансувати борги по кредитам членів кредитної спілки, а також в цілях стабілізації фінансового стану КС, надати право Правлінню Кредитної Спілки самостійно вирішувати питання щодо оплати заборгованості по простроченим кредитам членів КС за рахунок їх внесків в додатковий капітал з послідуючим інформуванням звичайним листом члена кредитної спілки про фінансову операцію.

Апелянт зазначав, що у 2009 році та у 2011 році відповідача звичайним листом було повідомлено про те, що внесок у додатковий капітал КС, відповідно у сумі: 240 грн. та 245 грн., було спрямовано на оплату заборгованості відповідача за кредитним договором. Тому вважав, що строк позовної давності не пропущений, а вищевказаними діями позивача - переривався.

Доказами у підтвердження вищевказаного, у суді апеляційної інстанції було надано: копію протоколу зборів №1 від 26 травня 2009 року (а.с.113-118), надано копії письмових повідомлень, що направлялись на адресу відповідача (а.с.119,120).

Відповідно до ст.ст.10, 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Стороною апелянта не було надано належних доказів у підтвердження дійсного відправлення вищевказаних повідомлень на адресу відповідача та отримання ним, не надано доказів, що відповідачу було відомо про проведення відповідних зборів та прийняті рішення якими змінено умови договору, що було укладено між ним та Кредитною спілкою у березні 2005 року.

Враховуючи висновки Верховного Суду України у справі №6-698цс15, де зазначено, що згідно із частиною першою статті 259 ЦК України позовна давність, установлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Колегія суддів зазначає, що позивач не надав належних і допустимих доказів, які свідчили б про те, що під час підписання сторонами кредитного договору існували такі його умови, які б надавали право позивачу односторонньо змінювати умови договору. Крім того, не надано доказів того, що відповідач, як позичальник погодився з ними. Тобто, надання права Правлінню Кредитної Спілки самостійно вирішувати питання щодо оплати заборгованості по простроченим кредитам членів КС за рахунок їх внесків в додатковий капітал з послідуючим інформуванням звичайним листом члена кредитної спілки про фінансову операцію, ці Умови не є складовою частиною укладеного між сторонами договору, позичальником вони не підписані.

Крім того, переривання строків позовної давності визначено конкретними діями кредитора та кредитодавця і до цього переліку вищевказані дії позивача не входять. А доказів того, що позивач у період з 2005 року по час звернення до суду у квітні 2013 року звертався до суду із вимогами до відповідача, що свідчило б про переривання строку позовної давності, суду не було надано.

Відповідно до ч.4 ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Отже, 3-х річний строк позовної давності для захисту майнових інтересів позивача минув. Крім того, позивач звернувся до суду з даним позовом після сплину строку позовної дасності, який він не просить поновити і не наводить причин поважності пропуску такого строку, навпаки, вважаючи його не пропущеним з огляду на вчинення дій, що зазначені вище.

Виходячи із вищевикладеного, колегія суддів вважає, що оскільки позовна заява подана позивачем 08.04.2013 року, позивачем не надано жодного доказу щодо зміни тривалості позовної давності, зупинення перебігу позовної давності чи переривання перебігу позовної давності, тому, суд першої інстанції вірно дійшов висновку щодо відсутності законних підстав для задоволення позовних вимог позивача в повному обсязі, та відмовив в позові у зв'язку зі спливом строку позовної давності.

З урахуванням викладеного вище, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, а доводи апеляційної скарги підлягають відхиленню, оскільки суперечать нормам ЦК України щодо позовної давності та висновкам Верховного Суду України.

Оскільки за приписами ст. 266 ЦК України зі спливом строків позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки), вимоги ЦК щодо позовної давності застосовуються й до додаткових вимог банку щодо стягнення штрафів.

Таким чином, суд, відмовивши у задоволенні позову у зв»язку з пропуском строку позовної давності, ухвалив по суті правильне рішення.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків у рішеннях суду, протирічать вимогам законодавства, яке регулює спірні правовідносини, матеріалам справи, зводяться до переоцінки доказів по справі.

Судом першої інстанції у досить повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка, справа розглянута у рамках позовних вимог та на підставі доказів, наданих сторонами.

Порушень матеріального чи процесуального закону, які б могли призвести до скасування або зміни рішення суду, судом апеляційної інстанції не встановлено.

Враховуючи викладене та конкретні обставини справи, судове рішення відповідає вимогам норм матеріального і процесуального права і тому, колегія апеляційного суду вважає, що згідно до ст. 308 ЦПК України правових підстав для скасування рішення не вбачає, а тому, доводи апеляційної скарги підлягають відхиленню, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Кредитної спілки «Дніпропетровська Ощадна Кредитна Спілка» - відхилити.

Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 04 червня 2015 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і протягом двадцяти днів може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий О.В.Свистунова

Судді В.Ю.Міхеєва

В.А.Ремез