Рішення № 52630373, 16.10.2015, Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа № 185/6662/15-ц

Провадження № 2/185/3686/15

16 жовтня 2015 року м. Павлоград

Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі головуючий - суддя Бабій С. О., за участю секретаря судового засідання Кізенко С.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщені суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля», треті особи Павлоградська міська рада, відділ державної виконавчої служби Павлоградського міськрайонного управління юстиції Дніпропетровської області про стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

05.06.2015 р. (як вбачається із відбитка штемпеля установи зв'язку на конверті поштового відправлення) позивач звернувся до суду із позовом до Публічного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля", яким просив стягнути з Виробничого структурного підрозділу «Шахтоуправління імені Героїв Космосу» ПАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» на користь позивача середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку та компенсацію за заподіяну моральну шкоду у розмірі 10 000, 00 грн. Протягом розгляду справи неодноразово змінював позовні вимоги, та відповідно до клопотання про збільшення розміру позовних вимог від 13.10.2015 р. просив суд стягнути з виробничого структурного підрозділу «Шахтоуправління імені Героїв Космосу» ПАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» на користь позивача середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку у розмірі 56 993,92 грн., заборгованість при звільненні 215, 49 грн., компенсацію за невикористані відпустки у розмірі 26 911,45 грн. та компенсацію за заподіяну моральну шкоду у розмірі 10 000, 00 грн.

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що 29 жовтня 2008 року позивач був призначений на посаду виконуючого обов'язки механіка дільниці ВСП «Шахта Благодатна» ВАТ «Павлоградвугілля». 09 січня 2009 року позивач був переведений на посаду механіка дільниці ВСП «Шахта Благодатна» ПАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», з якої 25 березня 2013 року був переведений на посаду начальника дільниці технологічного комплексу №2 Виробничого структурного підрозділу «Шахтоуправління імені Героїв Космосу» ПАТ «ДТЕК Павлоградвугілля». 06 червня 2013 року позивач був переведений заступником механіка дільниці технологічного комплексу №2 Виробничого структурного підрозділу «Шахтоуправління імені Героїв Космосу» ПАТ «ДТЕК Павлоградвугілля». 26 листопада 2013 року позивач був переведений на посаду механіка дільниці технологічного комплексу №2 Виробничого структурного підрозділу «Шахтоуправління імені Героїв Космосу» ПАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», з якої був звільнений 02 лютого 2015 року за згодою сторін. При звільненні позивача 02.02.2015 року відповідач у порушення вимог ст. 47 та 116 КЗпП України повністю не виплатив йому всі суми, що належать йому від підприємства, сплативши лише 06.02.2015 року 4500 грн. та 413,43грн. 06.03.2015р. Решту належних позивачу коштів, а саме 215,49 грн. заробітної плати та 26 911,45 грн. компенсації за 101 день щорічних основних відпусток, щорічних додаткових відпусток за роботу з шкідливими і важкими умовами праці та додаткових відпусток за багатозмінний режим роботи за період із 29.10.2008 р. по 28.10.2015 р., відповідачем не сплачено.

Позивач, представник позивача ОСОБА_3 в судовому засіданні підтримали позовні вимоги.

В судовому засіданні представник відповідача Янчук І.Б. позовні вимоги не визнав повністю, просив відмовити в задоволенні позову, посилаючись на те, що відповідачем було своєчасно сплачено позивачу належну на день звільнення суму у розмірі 9345,79 грн., без урахування обов'язкових платежів. Також сам позивач в розпорядженні про звільнення від 02.02.2015р. розписався у тому, що він не заперечує на виплату розрахунків в найближче нарахування заробітної плати, яке відповідач здійснив за лютий 2015 р. 06.03.2015р. Всі належні позивачу кошти як компенсацію невикористаних останнім днів відпусток, а саме за 33 дні невикористаних основних і додаткових відпусток, позивач своєчасно отримав. Відтак, підстав для виплати позивачу середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку та, відповідно, стягнення завданої при цьому моральної шкоди не має.

Треті особи в судове засідання не з'явились, причини неявки суду не відомі. 13.07.2015 р. представником Павлоградської міської ради Кравченко І.І. подано заяву про розгляд справи без її участі, у вирішенні справи покладається на рішення суду.

Вивчивши матеріали справи, вислухавши пояснення сторін, допитавши свідка ОСОБА_6, перевіривши докази на належність, допустимість, достовірність та достатність, оцінивши докази кожний окремо та у сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню частково, враховуючи наступне:

Судом встановлено, що позивач перебував у трудових відносинах з відповідачем із 29.10.2008 р. по 02.02.2015 р., що підтверджується копією трудової книжки позивача (а.с.5-6). Так, 29 жовтня 2008 року позивач був призначений на посаду виконуючого обов'язки механіка дільниці ВСП «Шахта Благодатна» ВАТ «Павлоградвугілля», 09 січня 2009 року переведений на посаду механіка дільниці ВСП «Шахта Благодатна» ПАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», 25 березня 2013 року переведений на посаду начальника дільниці технологічного комплексу №2 Виробничого структурного підрозділу «Шахтоуправління імені Героїв Космосу» ПАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» (а.с.60), 06 червня 2013 року переведений заступником механіка дільниці технологічного комплексу №2 Виробничого структурного підрозділу «Шахтоуправління імені Героїв Космосу» ПАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», 26 листопада 2013 року переведений на посаду механіка дільниці технологічного комплексу №2 Виробничого структурного підрозділу «Шахтоуправління імені Героїв Космосу» ПАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» (а.с.61).

Згідно ст.21 КЗпП України, трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

02 лютого 2015 р. розпорядженням відповідача №20/5-к позивача ОСОБА_1, т.н.14416 механіка дільниці технологічного комплексу поверхні №2 ВСП «ШУ ім. ГЕРОЇВ КОСМОСУ» ПАТ «ДТЕК ПАВЛОГРАДВУГІЛЛЯ» було звільнено за згодою сторін згідно п.1 ст. 36 КЗПП України (а.с.39). Із даним розпорядженням позивача було ознайомлено, що підтверджується його особистим підписом у рядку «З розпорядженням ознайомлений» та зазначенням дати ознайомлення - 02.02.2015 р. Підставою для видання вказаного розпорядження була заява позивача від 02.02.2015 р. (а.с.59). Також відповідачем було складено наказ-розпорядження №20/5 к про припинення трудового договору від 02.02.2015 р. щодо позивача, де, зокрема, у графі «контрольна сума» вказано «4 500», а графі «компенсація за» вказано «відпустка 33 дні». Із даним розпорядженням позивача було ознайомлено, що підтверджується його особистим підписом у рядку «Підпис робітника».

Відповідно до ст.115 КзпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів.

Відповідно до ст.116 КзпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Суд вважає хибними та такими, що не ґрунтується на законі посилання відповідача на те, що факт ознайомлення позивачем із розпорядженням №20/5-к від 02.02.2015 р. та наявність у вказаному розпорядженні речення «не заперечую на виплату розрахунків в найближче нарахування заробітної платні» дає позивачу підстави для остаточного розрахунку з ним не 02.02.2015 р., а 06.03.2015р., а так само що відповідачем було належним чином виконано його обов'язок письмово повідомити позивача про нараховані суми, належні позивачу при звільненні, перед виплатою зазначених сум, шляхом включення до наказу-розпорядження №20/5 к про припинення трудового договору від 02.02.2015 р. до графи «контрольна сума», цифр «4 500». Як визнано самим відповідачем, та вбачається із детального аналізу наданого позивачем розрахункового листка за лютий 2015 р. (а.с.10, 42), після утримання із належної позивачу суми 9345,79грн. ЄСВ (336,45грн.), НДФЛ (1351,40грн.), військового збору (140,19грн.), 33% аліментів (2480,86грн.), страховки (30,00грн), профспілкових внесків (93,46грн.) позивачу до сплати на день звільнення належало 4913,43грн.

Як вбачається із виписки з карткового рахунку позивача від 25.05.2015 р. (а.с.9) про операції за картковим рахунком позивача в період з 06.01.2015року по 30.03.2015 року, в рахунок належним позивачу коштів відповідач сплатив 23.01.2015 р. заробітну плату (аванс за січень 2015 р.) у сумі 2561,00 грн., та, вже після звільнення позивача, 06.02.2015року та 06.03.2015року, 4988, 90 грн. та 413,43 грн., відповідно , включаючи 203,60грн. премії.

Відповідно до ст.117 цього Кодексу, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

У даній справі мала місце затримка у виплаті тривалістю 23 дні. Середньоденна заробітна плата позивача у розмірі 331,36грн. зазначена в довідці відповідача №13/185 від 20.07.2015р. (а.с.40). Оскільки її розрахунок здійснено відповідно до розділу 3 Постанови КМУ №100 від 8 лютого 1995 р «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», за якою при обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці, крім перелічених в п.4 цього ж розділу виплат, також не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов'язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження тощо) та допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, то така сума вірно розрахована відповідачем виходячи із розміру заробітної плати позивача, зазначеної у розрахункових листах, що надавалися йому відповідачем (а.с.10).

Таким чином, середній заробіток позивача за час затримки розрахунку при звільненні складає - 331,36грн. Х 23 дні затримки розрахунку = 7 621, 28 грн., без урахування 15 % податку з фізичних осіб та 1,5 % військового збору.

П.20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» встановлено, що при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у це й день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд, на підставі ст.117 КЗпП України, стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Одночасно суд вважає безпідставними та недоведеними вимоги позивача про наявність у відповідача заборгованості при звільненні у сумі 215, 49 грн., яку не погашено до цього часу, а так само заборгованості щодо виплати позивачу компенсації за невикористані відпустки у розмірі 26 911,45 грн., а відтак розрахованих позивачем розмір середнього заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку у розмірі 56 993,92 грн. є помилковим.

Так, ані із наданого позивачем розрахункового листка за лютий 2015 р. (а.с.10, 42), ані із довідки №139/6к від 20.07.2015 року (а.с.41) не вбачаються підстави для виникнення заборгованості відповідача перед позивачем у сумі 215, 49 грн.

Так само, відповідно до вимог ст.24 Закону України "Про відпустки", ч.1 ст.83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.

Згідно із вимогами ст.75 КЗПП України, ст. 6 Закону України «Про відпустки», щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору. Позивач як працівник вугільної промисловості, що визнано і відповідачем, користувавсяя правом на відпустку більшої тривалості, із збільшенням на 2 дні за кожних два відпрацьованих роки, при цьому загальна тривалість щорічної основної відпустки не повинна перевищувати 28 календарних днів. Відтак, позивач мав право на основну щорічну і додаткову відпустку за періоди 29.10.2008р. - 28.10.2009р. 24 календарних дні основної відпустки та 7 календарних днів додаткової відпустки; 29.10.2009р. - 28.10.2010р. 24 календарних дні основної відпустки та 7 календарних днів додаткової відпустки; 29.10.2010р. - 28.10.2011р. 26 календарних днів основної відпустки та 7 календарних днів додаткової відпустки; 29.10.2011р. - 28.10.2012р. 26 календарних днів основної відпустки та 7 календарних днів додаткової відпустки; 29.10.2012р. - 28.10.2013р. 28 календарних днів основної відпустки та 7 календарних днів додаткової відпустки; 29.10.2013г. - 28.10.2014р. 28 календарних днів основної відпустки та 7 календарних днів додаткової відпустки; 29.10.2014р. - 28.10.2015р. 28 календарних днів основної відпустки та 7 календарних днів додаткової відпустки.

При цьому, із особової картки позивача (а.с.110-111) вбач ається, що він використав всі дні основної та додаткової відпустки за період із 29.10.2008р. по 28.10.2012р. За період з 29.10.2012р. по 28.10.2013р. позивач використав всі дні основної відпустки та 5 календарних днів додаткової відпустки, а 2 календарних дні додаткової відпустки йому було компенсовано при звільненні. Так само за період із 29.10.2013 р. по 28.10.2014р. позивач використав 13 календарних днів основної відпустки, а 15 календарних днів основної відпустки та 7 календарних днів додаткової відпустки було компенсовано при звільненні.

7 календарних днів основної відпустки та 2 календарних днів додаткової відпустки за період із 29.10.2014р. по 02.02.2015р. позивачу було компенсовано при звільненні.

Тобто, при звільненні позивачу було компенсовано у сукупності 33 дні не використаних ним днів щорічної відпустки.

Із аналізу табелів обліку рабочого часу позивача за січень 2014 - лютий 2015 р. (а.с. 94-107), розпорядження №4922 від 09.12.2014р. по результатам атестації (а.с.108), довідки від 31.08.2015 р. № 15/2015 р. (про наявність у позивача як механіка дільниці технологічного комплексу поверхні права на додаткову відпустку за працю в шкідливих умовах за результатами атестації 2009 р. та відсутність такого права за результатами атестації 2014 р.),а.с.109, копії особової картки позивача (а.с.110-111), посадової інструкції механіка дільниці технологічного комплексу поверхні (а.с.115-121), карти умов праці №180 (а.с.142-144), спростовують те, що у позивача був ненормований робочий день, та мав право на додаткову відпустку за багатозмінний режим роботи.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

За змістом вказаного положення, законною підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із ст. 237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

В обґрунтування факту спричинення йому моральної шкоди позивач посилався на те, що йому внаслідок не виплати повного фактичного розрахунку при звільненні була завдана моральна шкода, яка полягає в тому, що він безпідставно був позбавлений права на отримання заробітку, внаслідок чого змушений був прикладати додаткові зусилля для організації свого життя та сім'ї. Також, постійні хвилювання про те, як матеріально забезпечити себе та свою сім'ю, тримало позивача в постійній нервовій та психологічній напрузі. Вказує, що звільнення та невиплата середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку призвело до того, що позивач постійно думає, як, та куди влаштуватись на роботу, оскільки звільнення відбулось раптово, що спричинило позивачу значні моральні страждання. Вказує, що внаслідок не проведення виплати позивачу середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні йому було завдано значної моральної шкоди, яку він оцінюю в розмірі 10 000 гривень.

У відповідності із п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року із змінами внесеними Постановою Пленуму Верховного Суду України № 5 від 25 травня 2001 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань фізичних, душевних, психічних та з урахування інших обставин.

У п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Суд критично сприймає доводи позивача про те, що його було безпідставно позбавлено права на отримання заробітку, внаслідок чого він змушений був прикладати додаткові зусилля для організації свого життя, оскільки звільнення відбулось раптово, з огляду на звільнення позивача за згодою сторін, на підставі заяви саме позивача від 02.02.2015 р. (а.с.59), при тому, що законність такого звільнення позивачем не оспорюється.

Одночасно, судом встановлено, що внаслідок несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні, позивачу була спричинена моральна шкода.

Невиплата заборгованості по заробітній платі з вини роботодавця розцінюється Європейським судом з прав людини як порушення порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо мирного володіння своїм майном права (справа «Баландіна проти України» (рішення від 06.12.2007 року за заявою № 16092/05).

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд враховує конкретні обставини справи, зокрема: характер порушення прав позивача, період тривання затримки у виплаті заборгованості відповідачем та її розмір, істотність вимушених змін у його житті через невиплату заробітної плати та зусиль, вжитих для відновлення трудових прав позивача, враховуючи час, який пройшов від моменту звільнення до його звернення до суду, і приходить до висновку, що достатньою і справедливою буде компенсація моральної шкоди в розмірі 770 грн.

Оскільки позивач при зверненні до суду був звільнений від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, відповідно ст.88 ЦПК України та Закону України «Про судовий збір».

Керуючись ст.ст. 115, 117, 233, 237-1 КЗпП України, ст. ст. 10, 60, 88, 174, 209, 212-215, 218 , 224, 293 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» на користь ОСОБА_1, зареєстрованого і проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку у розмірі 7 621, 28 грн. (сім тисяч шістсот двадцять одна гривня 28 копійок).

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» на користь ОСОБА_1, зареєстрованого і проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, компенсацію за заподіяну моральну шкоду у розмірі 770, 00 грн. (сімсот сімдесят гривень).

У задоволенні решти вимог - відмовити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» на користь держави судовий збір у сумі 243,60 грн.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Дніпропетровської області через Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя С. О. Бабій

Згідно з оригіналом. Суддя С.О. Бабій