Постанова № 52627564, 19.10.2015, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" жовтня 2015 р. Справа № 920/393/15

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Потапенко В.І. , суддя Тарасова І. В.

при секретарі Логвін О.О.

за участю представників сторін:

позивача - Бонтлаб В.В., довіреність б/н від 08.01.2015 р.;

відповідача - не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційні скарги позивача (вх. № 4258 С/3) та відповідача (вх. № 4257 С/3) на рішення господарського суду Сумської області від 20.07.2015 р. у справі № 920/393/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрохім-Партнер , м. Київ"

до Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Хоружівка", с. Хоружівка Недригайлівського району Сумської області

про стягнення 999427,72 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрохім-Партнер" звернулось до господарського суду Сумської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Хоружівка" про стягнення 999427,72 грн., в тому числі: 797001, 53 грн. курсової різниці вартості товару поставленого за договором поставки від 25.04.2014 р. № 46 та нараховані на заборгованість за цим Договором по оплаті вказаного товару за період прострочення з 12.12.2014 р. по 02.03.2015 р. 71 189,84 грн. пені, 30% річних в сумі 68026,47 грн. та 63279,88 грн. інфляційних втрат.

Заявою про зменшення позовних вимог (вх. № 8120 від 13.07.2015 р.) позивач просив стягнути з відповідача 857 115,06 грн., в тому числі: 103531,79 грн. курсової різниці вартості товару, поставленого за договором поставки від 25.04.2014 р. № 46 та нараховані на заборгованість за цим Договором по оплаті вказаного товару за період прострочення з 12.12.2014 р. по 03.07.2015 р. 277 200,88 грн. пені, 30% річних в сумі 171 325,93 грн. та 305056,46 грн. інфляційних втрат.

Рішенням господарського суду Сумської області від 20 липня 2015 року у справі № 920/393/15 (суддя Жерьобкіна Є.А.) позов задоволено частково.З відповідача на користь позивача стягнуто 171 325, 93 грн. 30% річних, 305 056,46 грн. інфляційних втрат, 138 600,44 грн. пені та 15 071 грн. 67 коп. витрат по сплаті судового збору.

В решті позову відмовлено.

Позивач подав на вказане рішення апеляційну скаргу до Харківського апеляційного господарського суду, в якій, посилаючись на невідповідність викладених в рішенні висновків суду, обставинам справи та порушення місцевим господарським судом норм матеріального права, просить це рішення скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення 103531,79 грн. курсової різниці та прийняти в цій частині нове рішення, яким ці вимоги задовольнити.

В обґрунтування апеляційної скарги позивач посилається на те, що господарський суд першої інстанції в основу свого висновку про відмову в позові в частині вимог про стягнення 103 531 грн. 79 грн. курсової різниці необґрунтовано послався на те, що курсова різниця вже була стягнута рішенням господарського суду Сумської області по справі № № 920/2109/14, оскільки при зверненні з позовом у даній справі позивач відповідно до положень статті 533 Цивільного кодексу України нарахував курсову різницю станом на іншу дату платежу ніж при зверненні з позовом у справі № 920/2109/14, а тому вона не охоплюється зазначеним рішенням суду.

Відповідач також подав на вказане рішення апеляційну скаргу до Харківського апеляційного господарського суду, в якій, посилаючись на невідповідність викладених в рішенні висновків суду, обставинам справи та порушення місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права, просить це рішення скасувати в частині задоволення позовних вимог про стягнення 157 468,69 грн. 30% річних та 138 600,44 грн. пені та прийняти в цій частині нове рішення, яким в позові відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги посилається на відсутність правових підстав для стягнення спірних сум пені та 30% річних, передбачених пунктами 8.2., 8.3., 8.6 Договору з посиланням на те, що з прийняттям вищевказаних судових рішень у справі № 920/2109/14 між сторонами припинились договірні зобов'язання, які трансформувались в грошові та позивач при зверненні з позовом у даній справі здійснив повторний перерахунок цих сум.

Також зазначає на невірне визначення позивачем при нарахуванні спірної суми 30% річних періоду прострочення основного боргу в сумі 1 201 270,53 грн. , який було стягнуто рішенням господарського суду Сумської області у справі № 920/2109/14 , а саме, позивачем визначено 204 календарних дні прострочення з 12.12.2014 р. по 03.07.2015 р. , тоді як з дати прийняття вказаного рішення суду 30.01.2015 р. до дати сплати вказаної суми основного боргу 15.07.2015 р. минуло 165 календарних днів.

Представник позивача в судовому засіданні підтримує апеляційну скаргу позивача та заперечує проти апеляційної скарги відповідача.

Відповідач не скористався своїм правом на участь в судовому засіданні.Надіслав відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому просить залишити її без задоволення, а рішення господарського суду першої інстанції в частині відмови у стягненні 103 531,79 грн. курсової різниці - без змін.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційних скарг та відзиву відповідача на апеляційну скаргу позивача, вислухавши пояснення представника позивача, перевіривши повноту встановлення місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та відповідачем 25.04.2014 р. був укладений договір поставки товару № 46 ( т. 1 а.с. 16-17), відповідно до розділу 1 якого визначено умови поставки товару (засобів захисту рослин та/або мікродобрив, та/або міндобрив, та/або насіння) на умовах відстрочення платежу (товарного кредиту).

Відповідно до п. 2.1 вказаного договору асортимент товару, його кількість, ціна визначаються у додатках до даного договору, які є його невід'ємною частиною та/або накладних документах на відпуск товару. Згідно з п. 2.2 даного договору всі рахунки та видаткові накладні, що виписані в період дії даного договору, є його невід'ємною частиною. Загальна сума даного договору визначається сукупністю додатків та/або накладних документах на відпуск товару (видаткових накладних), які підписані в період дії даного договору (п. 2.3 договору).

Пунктом 3.1 договору визначено, що товар може передаватися покупцю партіями.

Право власності на товар, а також ризик випадкового знищення або пошкодження товару переходить до покупця після передачі товару та підписання відповідних документів (накладних), що свідчать про прийом покупцем товару (п. 4.7 договору).

Відповідно до статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона -постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні -покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі статтею 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Пунктом 5.4 Договору сторони визначили, що оплата товару проводиться наступним чином: 100% від вартості товару оплачується покупцем в строк до 10.09.2014 р.

З матеріалів справи вбачається, що на виконаня умов Договору позивач поставив відповідачу передбачений договору № 46 від 25.04.2014 р. за видатковими накладними № 104 від 25.04.2014 на суму 333.973,50 грн., № 149 від 19.05.2014 на суму 133.007,90 грн., № 159 від 23.05.2014 на суму 344.955,37 грн., № 176 від 30.05.2014 на суму 66.299,10 грн., № 209 від 16.06.2014 на суму 148.296,76 грн., які підписані повноважними представниками сторін та скріплені печатками сторін ( т. 1 а.с. 19-24).

Проте відповідач вартість вказаного товару у встановлений строк не оплатив, а лише повернув частину товару на суму 4.735,80 грн., який було поставлено за видатковою накладною №149 від 19.05.2014, у зв'язку з чим сума товару зменшилася до 128.272,10 грн., згідно зі зворотною накладною від покупця № 5 від 16.06.2014 на суму 4.735,80 грн.

Відповідно до ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Рішенням господарського суду Сумської області від 30.01.2015року у справі № 920/2109/14 з Товариства з обмеженою відповідальністю агрофірми "Хоружівка" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрохім-Партнер" стягнуто 1 021 796 грн. 83 коп. основного боргу за товар, поставлений на підставі Договору згідно з вищевказаними видатковими накладними, а також 344 824 грн. 62 коп. курсової різниці, 66 822 грн. 71 коп. пені, 77 264 грн. 64 коп. 30% річних, 75 323 грн. 00 коп. інфляційних втрат, 31 795 грн. 16 коп. витрат по сплаті судового збору. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Згідно з постановою Харківського апеляційного господарського суду від 21.04.2015 у справі № 920/2109/14, зміненою постановою Вищого господарського суду України від 30.06.2015року, рішення господарського суду Сумської області від 30.01.2015 в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Хоружівка" 232.173,63 грн. курсової різниці, 24.494,07 грн. інфляційних втрат скасовано, прийнято в цій частині нове рішення про відмову в позові. В частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Хоружівка" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрохім-Партнер" 1.021.796,83 грн. основного боргу, 112.650,99 курсової різниці, 66.822,71 грн. пені, 77.264,64 грн. 30 % річних, 50.898,93 грн. інфляційних втрат, 26.588,31 грн. судового збору, а також в частині відмови в позові про стягнення 10.217,97 грн. штрафу рішення Господарського суду Сумської області від 30.01.2015 залишити без змін.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач сплатив присуджену до стягнення згідно з судовими рішеннями у справі № 920/2109/14 заборгованість в сумі 1 021 796 грн. 83 коп. за товар поставлений згідно з видатковими накладними № 104 від 25.04.2014р., № 149 від 19.05.2014р., № 159 від 23.05.2014р., № 176 від 30.05.2014р., № 209 від 16.06.2014р., що підтверджується платіжним дорученням № 333 від 15.07.2015 р (дата оплати 15.07.2015року) та не заперечується позивачем.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач порушив прийняті на себе зобов'язання та всупереч умовам укладеного між сторонами Договору не оплатив товар своєчасно, у зв'язку з чим згідно з умовами Договору відповідачу нараховано 103 531 грн. 79 коп. курсової різниці станом на 03.07.2015 р., а також 171 325 грн.93 коп.30% річних, 305 056 грн. 46 коп. інфляційних збитків, 277 200 грн. 88 коп. пені за період з 12.12.2014 р. по 03.07.2015 р.

Згідно з п. 5.1. Договору, покупець здійснює оплату партії товару за ціною, вказаною у додатках та/або накладних документах на відпуск товару (видаткових накладних), що є невід'ємною частиною цього Договору із врахуванням положень п. 2.4. та розділу 5 Договору.

За умовами п. 5.2. Договору, відповідно до ч. 2 ст. 524 Цивільного кодексу України, сторони дійшли згоди, що ціна на товар та загальна сума договору, зазначені у додатках і визначені у національній валюті України, еквівалентна курсу продажу відповідної іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України на день підписання даного Договору.

Відповідно до п. 5.3. Договору, вартість товару оплачується на поточний рахунок постачальника в національній валюті, скоригованій пропорційно зміні курсу продажу відповідної іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України до гривні на дату оплати товару.

Ціна відповідно до ч. статті 189 Господарського кодексу України визнається як форма грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб'єкти господарювання.

Частиною 2 цієї статті передбачено, що ціна є істотною умовою господарського договору, зазначається в договорі у гривнях.

Відповідно до статті 524 Цивільного кодексу України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України-гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті .

Ч .2 статті 533 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, то сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу.

Таким чином, положення чинного законодавства хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак дозволяють виражати грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті (встановлювати валютне застереження у вигляді грошового еквівалента) та здійснювати перерахунок грошового зобов'язання, що підлягає виконанню у гривнях, у випадку зміни Національним банком України курсу національної валюти по відношенню до іноземної валюти.

З наведених норм законодавства та умов Договору вбачається, що грошовий еквівалент в іноземній валюті є складовим елементом ціни договору, а тому сума, на яку збільшилась вартість товару в результаті відповідного перерахунку ціни з урахуванням зміни курсу валюти еквіваленту (курсова різниця) входить до ціни договору (вартості товару).

За видатковою накладною №104 від 25.04.2014року позивачем відповідачу було поставлено товар на загальну суму 333 973 грн. 50 коп.

Для вказаної партії товару, згідно з додатком № 1 до договору, визначено грошовий еквівалент в розмірі 27 831,13 та валюта еквівалента (долар США).

Сторонами погоджено, що у випадку, якщо курс долара США до гривні на день оплати вище, ніж курс долара США до гривні на день підписання договору сторони, для визначення суми, яка підлягає оплаті, використовують наступну формулу: S = (А1/А2)*В, де S - ціна товару на момент проплати; В - ціна товару на момент підписання даного договору; А2 - курс долара США до гривні, що встановлений на міжбанківському валютному ринку України до гривні на день підписання договору; А1 - курс долара США до гривні, що встановлений на міжбанківському валютному ринку України до гривні на день перерахування грошей.

Згідно з умовами договору поставки товару № 46 та додатку № 1 до договору поставки, позивачем розраховано курсову різницю в сумі 103 531 грн. 79 коп. виходячи з суми заборгованості в розмірі 333 973 грн. 50 коп. (видаткова накладна №104 від 25.04.2014року), а також з курсу долара США на міжбанківському валютному ринку України до гривні станом на 03.07.2015року - день розрахунку позовних вимог (21.0300 грн. за 1 долар) та станом на 11.12.2014року - день розрахунку первісних позовних вимог у справі № 920/2109/14 (16, 060 грн. за 1 долар США).

Курсова різниця - це різниця між оцінками однакової кількості одиниць іноземної валюти за різних валютних курсів.

Як правильно встановлено господарським судом першої інстанції, згідно з рішенням господарського суду Сумської області від 30.01.2015року та постановою Харківського апеляційного господарського суду від 21.04.2015року у справі № 920/2109/14, зміненою постановою Вищого господарського суду України від 30.06.2015року, з Товариства з обмеженою відповідальністю агрофірми "Хоружівка" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрохім-Партнер" стягнуто, в тому числі заборгованість за товар поставлений за видатковою накладною №104 від 25.04.2014 року скориговану пропорційно зміні курсу продажу відповідної іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України до гривні на дату оплати товару, а саме 333 973 грн. 50 коп. - основна заборгованість, 112 650 грн. 99 коп. - курсова різниця у відповідності до п. 5.2.3. договору та додатку № 1 до договору.

Оскільки Договором та ч. 2 статті 533 Цивільного кодексу України, передбачено можливість визначати суму оплати шляхом перерахунку грошового еквіваленту вартості товару в іноземній валюті за її офіційним курсом на день платежу, а сума, на яку відповідно до умов Договору збільшилась вартість товару в результаті відповідного перерахунку ціни на конкретний день платежу (курсова різниця) вже встановлена та стягнута вищенаведеним рішенням суду у справі № 920/2109/14, її повторний перерахунок у зв'язку з невиконанням боржником своїх зобов'язань після ухвалення судового рішення є безпідставним.

Аналогічної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постановах № 904/7587/14 від 03.06.2015року та №11/70-09 від 14.01.2010року.

Зважаючи на наведене, господарський суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача 103 531 грн. 79 коп. курсової різниці, за їх необґрунтованістю та безпідставністю, а доводи апеляційної скарги щодо можливості повторного нарахування курсової різниці після її стягнення рішенням суду не відповідають вищенаведеним нормам чинного законодавства та умовам Договору.

Згідно зі статтею 611 Цивільного кодексу України в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як було наведено вище, сплатив суму основного боргу по Договору із порушенням встановленого строку.

Пунктом 5.4. Договору сторони визначили, що оплата товару проводиться покупцем в строк до 10.09.2014 р., натомість відповідач сплатив присуджену рішенням суду у справі № 920/2109/14 суму основного боргу - 1 021 796 грн. 83 коп. лише 15.07.2015 р.

Таким чином, відповідач є боржником по договору, який прострочив виконання зазначеного грошового зобов'язання.

Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у розі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з частиною 2 статті 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконане.

Відповідно до статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню, в розмірі, що встановлюється за згодою сторін та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 8.2., 8.3. договору поставки, за прострочення виконання зобов`язання відповідач зобов`язаний сплатити на користь позивача пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого товару за кожен день прострочення. При цьому відповідно до п. 8.3. Договору сторони, відповідно до п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, домовились про те, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань за договором, здійснюється протягом 5 років з моменту підписання договору.

За несвоєчасну оплату товару відповідачу нараховано пеню в сумі 277 200 грн. 88 коп. за період з 12.12.2014 р. по 03.07.2015 р., виходячи з суми основної заборгованості в розмірі 1 021 796 грн. 83 коп.

Відповідач вважає розмір пені неспіврозмірним з понесеними позивачем збитками через несвоєчасну оплату відповідачем товару та, враховуючи факт сплати основного боргу, а також матеріальне становище відповідача, просив суд першої інстанції зменшити розмір нарахованої позивачем пені, пославшись на те, що він є сільськогосподарським виробником з основним видом діяльності - вирощування зернових культур, доходи відповідно мають сезонний характер, а витрати є щорічно, у зв'язку з необхідністю сплачувати податки, заробітню плату, здійснювати посівну компанію, вносити міндобрива, засоби захисту рослин. Станом на початок липня 2015 року збір урожаю ще не почався, у зв'язку з чим товариство має велику кредиторську заборгованість в сумі 24 684 920 грн.

Господарський суд першої інстанції обгрунтованто задовольнив зазначене клопотання відповідача, зменшивши розмір пені на 50% - до 138 600 грн. 44 коп., пославшись на наступні підстави.

Відповідно до п. 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Згідно з ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

У випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3, частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 Цивільного кодексу засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшувати. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

У даному випадку, враховуючи, що відповідачем у повному обсязі сплачено основний борг, частково оплачено нараховані позивачем та стягнуті за судовим рішенням у справі № 920/2109/14 курсову різницю, пеню за період з 11.09.2014року по 11.12.2014року, заявлена до стягнення сума пені є великою та з урахуванням нарахованих позивачем інфляційних збитків, 30 % річних в загальній сумі, не узгоджується з передбаченими у пункті 6 статті 3, частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 Цивільного кодексу засадами справедливості та добросовісності, як складовими елементами загального конституційного принципу верховенства права, відповідно до п. 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, зрозмір пені, що підлягає стягненню з відповідача підлягає зменшенню на 50 % до 138 600 грн. 44 коп.

Вказане зменшення, з урахуванням всіх обставин справи, відповідає вимогам співрозмірності та враховує інтереси позивача, що у свою чергу, не суперечить принципу рівності сторін у господарському процесі.

В пункті 3.17.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України», зазначено, що вирішуючи питання про зменшення на підставі п. 3 статті 83 господарського процесуального кодексу України розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

При цьому слід враховувати, що ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України і статтею 223 Господарського кодексу України.

Таким чином господарський суд першої інстанції, вирішуючи питання щодо зменшення розміру пені правомірно врахував обставини, які є винятковими.

Згідно з ч. 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором чи законом.

Відповідно до вказаної норми, сторони встановили інший ніж 3 % розмір процентів річних, а саме в пункті 8.6. Договору зазначили, що відповідач у випадку прострочення оплати товару за неправомірне користування коштами позивача сплачує на користь останнього 30 % річних.

За прострочення виконання грошового зобов'язання з оплати товару поставленого відповідно до видаткових накладних №104 від 25.04.2014року, № 149 від 19.05.2014р., № 159 від 23.05.2014р., № 176 від 30.05.2014р., № 209 від 16.06.2014р, відповідачеві правомірно на підставі ч. 2 статті 625 Цивільного кодексу України та пункту 8.6. Договору нараховано 30 % річних в сумі 171 325 грн. 93 коп. за період з 12.12.2014року по 03.07.2015року, виходячи з суми заборгованості в розмірі 1 021 796 грн. 83 коп.

Також позивачем правомірно на підставі ч. 2 статті 625 Цивільного кодексу України за прострочення виконання грошового зобов'язання з оплати товару поставленого відповідно до видаткових накладних № 149 від 19.05.2014р., № 159 від 23.05.2014р., № 176 від 30.05.2014р., № 209 від 16.06.2014р., відповідачеві нараховано інфляційні втрати в сумі 305 056 грн. 46 коп. за період прострочення з 12.12.2014року по 03.07.2015року, виходячи з суми заборгованості в розмірі 687 823 грн. 33 коп.

Колегія суддів відхиляє як безпідставні доводи апеляційної скраги відповідача щодо відсутності правових підстав для стягнення спірних сум пені та 30% річних, передбачених пунктами 8.2., 8.3., 8.6 Договору з посиланням на те, що з прийняттям вищевказаних судових рішень у справі № 920/2109/14 між сторонами припинились договірні зобов'язання, які трансформувались в грошові та позивач здійснив повторний перерахунок цих сум.

Частинами 1,3 статті 202 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється , між іншим, виконанням, проведеним належним чином.

До відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з частиною 1 статті 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Підстави припинення зобов'язання передбачені статтями 202-205 Господарського кодексу України, статтями 599-601, 604-609 Цивільного кодексу України, зокрема за статтею 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Належним виконанням зобов'язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.

Як правильно зазначив господарський суд першої інстанції, виходячи з цих норм, згідно з правовою позиції Верховного Суду України, викладеною в постановах від 20.12.2010 р. у справі № 3-57гс10, від 20.01.11 р. у справі № 10/25, від 04.07.2011 р. у справі № 3-65гс11, від 12.09.2011 р., у справі № 3-73гс11, від 24.10.2011 р. у справі № 3-89гс11, від 14.11.2011 р. у справі № 3-116гс11, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору (договірного зобов'язання), не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Відповідно до статті 111-28 Господарського процесуального кодексу України рішення Верховного суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права та для всіх судів України.Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного суду України.

З матеріалів справи вбачається, що нараховані на основний борг за Договором в розмірі 1 021 796 грн. 83 коп. пеня, 30 % річних, інфляційні втрати у справі № 920/2109/14 стягнуті вищезазначеним рішенням суду за період з 11.09.2014 р. по 11.12.2014 р.

Натомість до предмету спору у даній справі відноситься стягнення нарахованих на зазначену суму основного боргу пені, 30% річних, інфляційних втрат за інший період- з 12.12.2014 р. по 03.07.2015 р. , що вбачається із заяви позивача про зменшення позовних вимог ( т. 1 а.с. 173-180), а тому позивачем в позовній заяві не здійснювався повторний перерахунок вже раніше стягнутих судом сум.

В період прострочення, що заявлений у даній справі з 12.12.2014 р. по 03.07.2015 р. зобов'язання відповідача по сплаті основного боргу не було виконано, оскільки сплата основного боргу після цього періоду 15.07.2015 р., а тому нарахування позивачем спірних сум пені, 30% річних та інфляційних у період, в якому мало прострочення виконання відповідачем-боржником грошового зобов'язання відповідає чинному законодавству.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги відповідача щодо неправильного визначення позивачем при нарахуванні спірної суми 30% річних періоду прострочення основного боргу в сумі 1 201 270,53 грн. , який було стягнуто рішенням господарського суду Сумської області у справі № 920/2109/14 , а саме, що позивачем визначено 204 календарних дні прострочення з 12.12.2014 р. по -03.07.2015 р., тоді як з дати прийняття вказаного рішення суду 30.01.2015 р. до дати сплати вказаної суми основного боргу 15.07.2015 р. минуло 165 календарних днів.

Зазначені доводи ґрунтуються на безпідставному твердженні, що прострочення грошового зобов'язання по сплаті основного боргу по Договору поставки від 25.04.2014 р. № 46 почалось з дня прийняття господарським судом Сумської області рішення від 30.01.2015 р. у справі № 920/2109/14 про стягнення вказаної суми основного боргу, оскільки відповідно до положень статей 252, 530, ч. 1 статті 612 Цивільного кодексу України прострочення боржника за договором настає з наступного дня після закінчення строку виконання зобов'язання, що встановлений у договорі, а не з моменту прийняття рішення суду про стягнення боргу, оскільки рішення суду не змінює правову підставу виникнення зобов'язання-договір (ст 11 ЦК України, стаття 174, ч. 1 ст. 179 ГК України). Як зазначалось вище , в п. 5.4. Договору сторони передбачили строк оплати товару -до 10.09.2014 р., натомість відповідач сплатив присуджену рішенням суду у справі № 920/2109/14 суму основного боргу - 1 021 796 грн. 83 коп. лише 15.07.2015 р., а тому нарахування позивачем 30% річних за період з 12.12.2014 р. по 03.07.2015 р. здійснено в межах періоду прострочення грошового зобов'язання.

Виходячи з викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційних скарг не спростовують висновку господарського суду першої інстанції про часткове задоволення позову, у зв'язку з чим оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін як законне та обґрунтоване.

Керуючись ст. 99, п. 1 ст. 103, ст.105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційні скарги позивача та відповідача залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Сумської області від 20.07.2015 р. у справі № 920/393/15 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів.

Повний текст постанови складено 23.10.15 р.

Головуючий суддя Істоміна О.А.

Суддя Потапенко В.І.

Суддя Тарасова І. В.