Постанова № 52627367, 22.07.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" липня 2014 р. Справа№ 910/4490/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Іоннікової І.А.

Куксова В.В.

при секретарі Дмитрина Д.О.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Авто-Чок"

на рішення Господарського суду м. Києва від 03.04.2013р. (повний текст підписано - 04.04.2013р.)

у справі №910/4490/13 (суддя - Босий В.П.)

за позовом: Першого заступника прокурора Дніпровського району міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Авто-Чок"

про розірвання договору оренди та повернення земельної ділянки

СУТЬ СПОРУ ТА СКАРГИ:

На розгляд господарського суду м. Києва передані вимоги першого заступника прокурора Дніпровського району м. Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Авто-Чок" про розірвання договору оренди землі та повернення земельної ділянки.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором оренди земельної ділянки від 16.04.2004 щодо внесення орендної плати та своєчасного здійснення будівництва. У зв'язку з цим прокурор, посилаючись на ст. 651 ЦК України, ст. ст. 24, 25, 32 Закону України «Про оренду землі», просить суд розірвати вказаний договір оренди земельної ділянки, укладений між позивачем та відповідачем та повернути земельну ділянку.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 03.04.2013р. у справі №910/4490/13 позов Першого заступника прокурора Дніпровського району міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради задоволено повністю.

Розірвано договір оренди земельної ділянки, укладений між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Авто-Чок", зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 16.04.2004 р. за №66-6-00161.

Зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Авто-Чок" (02660, м. Київ, вул. Колекторна, 10-А; ідентифікаційний код 21674441) передати Київській міській раді (01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 36; ідентифікаційний код 22883131) земельну ділянку, площею 1,5752 га, вартістю 16 132 095,00 грн., кадастровий номер 8000000000:63:397:0086, що знаходиться на острові Гідропарк у Дніпровському районі м. Києва.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Авто-Чок" (02660, м. Київ, вул. Колекторна, 10-А; ідентифікаційний код 21674441) в дохід Державного бюджету України судовий збір 2 294 (дві тисячі двісті дев'яносто чотири) грн. 00 коп.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідачем систематично не сплачувалась орендна плата, у зв'язку з чим у нього утворилась заборгованість у розмірі 944 555,14 грн., крім того земельна ділянка використовувалась відповідачем не за цільовим призначення, що у відповідності до ч. 1 ст. 32 Закону України «Про оренду землі» є підставою для розірвання такого договору у судовому порядку.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Авто-Чок" звернулося до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 03.04.2013р. у справі №910/4490/13 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення Господарського суду м. Києва прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні обставинам справи.

На підставі апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Авто-Чок" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.04.2013 року, згідно ст. 98 ГПК України, Київським апеляційним господарським судом ухвалою від 24.04.2014р. порушено апеляційне провадження.

Через відділ документального забезпечення апеляційного господарського суду від представника відповідача надійшли додаткові пояснення у справі.

В судове засідання 14.05.2014 прокурор та представник позивача не з'явилися. Про причини неявки суд не повідомлено.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.05.2014р. розгляд апеляційної скарги відкладено на 28.05.2014р.

Через відділ документального забезпечення апеляційного господарського суду від представника скаржника надійшло клопотання про відкладення розгляду апеляційної скарги.

В судове засідання 28.05.2014р. прокурор та представники сторін не з'явилися.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 28.05.2014р. розгляд апеляційної скарги відкладено на 18.06.2014р.

Прокурором в судовому засіданні 18.06.2014р. подано клопотання про продовження строку розгляду спору у справі №910/4490/13, відповідно до вимог ст. 69 ГПК України, яке колегією суддів задоволено.

В судове засідання 18.06.2014р. представники сторін не з'явилися.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.06.2014р. розгляд апеляційної скарги відкладено на 25.06.2014р.

Розпорядженням Секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 25.06.2014р., враховуючи участь судді Чорної Л.В. у розгляді інших справ, сформовано наступний склад колегії суддів у складі головуючого судді: Тищенко О.В., судді Іоннікова І.А., Ільєнок Т.В.

В судове засідання 25.06.2014р. представник позивача не з'явився.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.06.2014 року розгляд апеляційної скарги відкладено на 22.07.2014 року.

Розпорядженням Секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 22.07.2014р., враховуючи перебування судді Ільєнок Т.В. у відпустці, сформовано наступний склад колегії суддів у складі головуючого судді: Тищенко О.В., судді Іоннікова І.А., Куксов В.В.

Прокурор та представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції заперечували проти доводів апелянта, викладених в апеляційній скарзі, просили суд відмовити в задоволенні скарги та залишити без змін оскаржуване рішення Господарського суду м. Києва від 03.04.2013 року у справі № 910/4490/13.

Представник відповідача в судове засідання 22.07.2014 року не з'явився, будучи належним чином повідомленим про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги.

Стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Явка в судове засідання представників сторін -це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 77 ГПК України у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Застосовуючи згідно з частиною 1 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).

Враховуючи, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу у відсутності представника відповідача.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора та представника позивача, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, Київський апеляційний господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Як вірно встановлено судом першої інстанції рішенням Київської міської ради №549/709 від 26.06.2003 р. Товариству передано в довгострокову оренду на 10 років земельну ділянку площею 1,5752 га, що знаходиться на острові Гідропарк у Дніпровському районі м. Києва.

На підставі вказаного рішення між Київською міською радою (орендодавець) та Товариством (орендар) було укладено договір оренди земельної ділянки, який зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 16.04.2004 р. за №66-6-00161 (надалі - "Договір").

Відповідно до п. 1.1 Договору орендодавець на підставі п. 15 рішення Київської міської ради №549/709 від 26.06.2003 р. за актом приймання-передачі передає, а орендар приймає в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку, визначену цим договором.

Згідно з п. 2.1 Договору об'єктом оренди відповідно до цього договору є земельна ділянка з наступними характеристиками: місце розташування - на острові Гідропарк у Дніпровському районі м. Києва; розмір - 1,5752 га; цільове призначення - для будівництва, експлуатації та обслуговування розважальних атракціонів; кадастровий номер - 8000000000:63:397:0086.

Пунктом 3.1 Договору сторонами погоджено, що договір укладено на 10 років.

Відповідно до п. 4.1 Договору орендна плата за земельну ділянку становить платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою у грошовій формі.

Згідно з п. 4.8 Договору орендна плата вноситься орендарем за базовий податковий (звітний) період, який дорівнює календарному місяцю, щомісячно протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Пунктом 11.4 Договору встановлено, що він може бути розірваний в односторонньому порядку за ініціативою орендодавця, із звільненням орендодавця від відповідальності, згідно з Господарським кодексом України, в разі, коли орендар використовує земельну ділянку способами, які суперечать екологічним вимогам, не за цільовим призначенням, систематично не сплачує орендну плату (протягом півроку), порушення строків завершення забудови земельної ділянки, встановлених в п. 8.4, здійснення без згоди орендодавця передачі або відчуження права користування земельною ділянкою.

Відповідно до п. 12.2 Договору у разі невиконання орендарем умов цього договору та обов'язків, передбачених законодавством України, договір може бути достроково розірваний.

Як зазначено в позовній заяві відповідач своєчасно не сплачував орендну плату за користування земельними ділянки, в результаті чого станом на 30.12.2013 року за ним утворилась заборгованість у розмірі 944 555,14 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи відповідями Головного управління Міндоходів у м. Києві на запити прокуратури м. Києва.

Крім того, із акту обстеження земельної ділянки Департаменту земельних ресурсів №107/04 від 22.02.2013 р. вбачається, що спірна земельна ділянка не використовується Товариством за призначенням, встановленим рішенням Київської міської ради №549/709 від 26.06.2003 р. та Договором.

Вказані обставини стали підставою для захисту інтересів держави органами прокуратури шляхом звернення до суду із позовною заявою про розірвання договору оренди земельної ділянки та повернення їх до органу місцевого самоврядування.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судових засіданнях з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, є законним і обґрунтованим з наступних підстав.

Згідно зі статтею 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з пунктом 2 статті 20 Господарського суду України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими законами.

За приписами статей 1 та 2 Господарського процесуального кодексу України звертаючись з позовами до господарських судів, підприємства, установи, організації реалізують надане їм право захищати в судовому порядку свої порушені або оспорюванні права та охоронювані законом інтереси у спосіб, передбачений, зокрема, статтею 16 Цивільного кодексу України.

Згідно ст. 148 Господарського кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною державою. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до Земельного кодексу України та інших законів.

Відносини землекористування врегульовані Земельним кодексом України (далі -ЗК України), Законом України «Про оренду землі»від 06.10.1998 року № 161-ХІУ, зі змінами (далі вживається скорочено ЗУ «Про оренду землі»), який є спеціальним законом стосовно відносин, пов'язаних з орендою землі, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

За статтею 2 Земельного кодексу України земельними відносинами є суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею, суб'єктами в яких виступають громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади, а об'єктами землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні паї (частки).

Статтею 93 Земельного кодексу України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Орендою землі у відповідності до ст. 1 Закону України «Про оренду землі» (редакція чинна на момент виникнення спірних правовідносин) є засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Як встановлено ст. 2 Закону України «Про оренду землі», відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Договір оренди землі, відповідно до ст. 13 Закону України «Про оренду землі», це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно положень Господарського кодексу України підставами виникнення господарських зобов'язань, зокрема, є господарський договір (частина 1 статті 174); господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов, істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода (частина 1 статті 180).

В силу частини 7 статті 179 названого кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою ст. 15 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки);строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Відповідно до частини 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним тоді, коли сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору, при цьому згідно до ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Авто-Чок" було укладено договір оренди земельної ділянки від 16.04.2004., предметом якого є земельна ділянка загальною площею 1,5752 га. для будівництва, експлуатації та обслуговування розважальних атракціонів, яка знаходиться на острові Гідропарк у Дніпровському районі міста Києва.

За приписами статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Також за статтею 652 Цивільного кодексу України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, та не досягнення сторонами згоди щодо розірвання договору, договір може бути розірваний судом за ініціативою заінтересованої сторони за одночасної наявності підстав, передбачених частиною 4 вказаної статті.

Аналіз наведених норм законодавства свідчить про те, що припинення земельних орендних правовідносин може відбуватися як у добровільному порядку за згодою сторін, за їх волевиявленням, оформленим у відповідній формі зі сторони органу місцевого самоврядування, так і у встановлених законодавством випадках на вимогу однієї з сторін за рішенням суду незалежно від волевиявлення іншої сторони, в тому числі й органу місцевого самоврядування.

Згідно з п. "в" ч. 1 ст. 96 Земельного кодексу України землекористувачі зобов'язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.

За статтею 31 Закону України "Про оренду землі" ( у редакції на час виникнення спору) договір оренди може припинятися за наведених у ній підстав (закінчення строку оренди, викупу земельної ділянки для суспільних потреб, поєднання власника земельної ділянки та орендаря в одній особі, смерті фізичної особи-орендаря, його засудження до позбавлення волі, ліквідації юридичної особи-орендаря, відчуження права оренди земельної ділянки заставодержателем), а також в інших випадках, передбачених законом. Також договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін; на вимогу однієї із сторін договір може бути розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 1 статті 32 Закону України "Про оренду землі" (в редакції на час звернення з позовом) на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використання земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

За приписами п. "д" ч. 1 ст. 141 Земельного кодексу України підставою припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата земельного податку або орендної плати.

Постановою Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 №9 встановлено, що розглядаючи справи зі спорів про розірвання договору оренди з підстав заборгованості з орендної плати, потрібно мати на увазі, що згідно зі статтями 1, 13 Закону України "Про оренду землі" основною метою договору оренди земельної ділянки та одним з визначальних прав орендодавця є своєчасне отримання останнім орендної плати у встановленому розмірі. Разом з тим доводи про наявність заборгованості з орендної плати мають підтверджуватися належними доказами, наприклад, довідкою, виданою державною податковою інспекцією про наявність (або відсутність) заборгованості за земельним податком та орендною платою.

Відповідно до п. 4.1 Договорів, орендна плата за земельну ділянку становить платіж, який відповідач самостійно розраховує та вносить позивачеві за користування земельною ділянкою у грошовій формі.

Пунктом 4.2 Договорів передбачено, що річна орендна плата за земельні ділянки встановлюється у розмірі 1,5 відсотків від нормативної грошової оцінки земельних ділянок.

У відповідності до п. 8.4 Договору до обов'язків орендаря серед інших входить своєчасна сплата орендної плати.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами по справі, відповідач не виконував належним чином взяті на себе зобов'язання щодо своєчасної сплати орендної плати за земельну ділянку, у зв'язку з чим у нього утворилася заборгованість яка станом на 30.12.2010 року, складає 944 555,14грн.( підтверджується листом ДПІ у Дніпровському районі м. Києва ДПС №645/9/13-034 від 12.02.2013 р.)

Ця обставина також підтверджується наявною в справі належним чином завіреною копією листа Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві від 24.06.2014 № 3584/9/26-53-13-34, згідно якої за товариством з обмеженою відповідальністю "Авто-Чок" станом на 24.06.2014 року обліковується податковий борг по орендній платі з юридичних осіб у розмірі 676 403,90 грн.

Факт наявності заборгованості, станом на дату розгляду справи не спростований відповідачем жодним з належних та допустимих доказів в розумінні приписів ст. 34 Господарського процесуального кодексу України.

Пунктом 11.4 Договору встановлено, що він може бути розірваний в односторонньому порядку за ініціативою орендодавця, із звільненням орендодавця від відповідальності, згідно з Господарським кодексом України, зокрема в разі, коли орендар систематично не сплачує орендну плату (протягом півроку).

Тобто, спірним договором встановлено умови, за яких договір підлягає розірванню, та, таким чином, систематична несплата відповідачем орендної плати за землю є порушенням, наслідком якого, у будь-якому випадку, згідно з приписами норм статей 611, 651 Цивільного кодексу України, є розірвання договору.

Крім того, відповідно до п. 8.4 Договору орендар, зокрема, зобов'язаний завершити забудову земельної ділянки в строки встановлені проектною документацією на будівництво, затвердженою в установленому порядку, але не пізніше, ніж через три роки з моменту державної реєстрації цього договору та використовувати земельну ділянку відповідно до її цільового призначення.

Пунктом 11.5 Договору передбачено можливість дострокового розірвання у разі невиконання або неналежного виконання орендарем обов'язків визначених у пунктах 8.4 та 5.1 цього договору.

Пунктом 12.2 Договору оренди передбачено, що у разі невиконання орендарем умов цього договору та обов'язків, передбачених законодавством України, договір може бути достроково розірваний.

Із акту обстеження земельної ділянки Департаменту земельних ресурсів №107/04 від 22.02.2013 р. вбачається, що спірна земельна ділянка не використовується Товариством за призначенням, встановленим рішенням Київської міської ради №549/709 від 26.06.2003 р. та Договором.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 141 Земельного кодексу України підставами припинення права користування земельною ділянкою є, в тому числі, використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; систематична несплата земельного податку або орендної плати.

Відповідно до статті 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Згідно з п.п. 2.21, 2.22. постанови Пленуму Вищого Господарського суду України № 6 від 17.05.2011 р. "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" у разі встановлення порушень, передбачених статтею 143 ЗК України, зокрема, коли земельна ділянка використовується не за цільовим призначенням, визначеним умовами договору, та у спосіб, що суперечить екологічним вимогам, суди мають правові підстави для задоволення вимог про розірвання договору оренди на підставі статті 32 Закону України "Про оренду землі".

Про невиконання відповідачем умов договору щодо використання землі за цільовим призначенням може свідчити, зокрема, відсутність проведення будь-яких будівельних робіт на об'єкті, що може підтверджуватися, наприклад, актом, складеним Державною архітектурно-будівельною інспекцією. Разом з тим, слід звернути увагу на те, що підставою для розірвання договору оренди землі є саме факт використання землі не за цільовим призначенням, а не, наприклад, невикористання земельної ділянки для забудови протягом трьох років підряд.

Якщо підставою розірвання договору оренди землі визначається невиконання або несвоєчасне виконання орендарем передбаченого договором обов'язку щодо здачі об'єкта будівництва в експлуатацію у встановлений граничний строк, то господарським судам слід виходити з положень Законів України "Про основи містобудування" та "Про регулювання містобудівної діяльності" (набрав чинності з 12.03.2011 р.) і відповідних обставин, які впливають або могли б вплинути на порушення строків будівництва та введення в експлуатацію об'єкта. У вирішенні таких спорів суди мають з'ясовувати, у чому полягає шкода, завдана органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування у зв'язку з зазначеною обставиною, та чим саме така обставина порушує чи обмежує права орендодавця, а відтак чи буде це істотним порушенням умов договору оренди, що в подальшому може потягнути його розірвання.

Отже, звертаючись з позовною вимогою про визнання недійсним рішенням, яким було фактично припинено відносини землекористування, позивачеві належало довести у даному випадку, факт використання орендарем земельної ділянки саме за цільовим призначенням та відсутність порушень ним інших умов договору.

Відповідно до ст. 24 Закону України "Про планування і забудову територій" (чинного на час набуття позивачем права користування земельною ділянкою) фізичні та юридичні особи, які мають намір здійснити будівництво об'єктів містобудування на земельних ділянках, що належать їм на праві власності чи користування, зобов'язані отримати від виконавчих органів відповідних рад, Київської та Севастопольської міської державної адміністрацій, у разі делегування їм таких повноважень відповідними радами, дозвіл на будівництво об'єкта містобудування (далі - дозвіл на будівництво).

Згідно зі ст. 26 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" забудова територій здійснюється шляхом розміщення об'єктів будівництва. Суб'єкти містобудування зобов'язані додержуватися містобудівних умов та обмежень під час проектування і будівництва об'єктів. Виконавчий орган сільської, селищної, міської ради вживає заходів щодо організації комплексної забудови територій відповідно до вимог цього Закону. Право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації. Проектування та будівництво об'єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку:

1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних;

2) розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи;

3) затвердження проектної документації;

4) виконання підготовчих та будівельних робіт;

5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів;

6) реєстрація права власності на об'єкт містобудування.

Натомість судом першої інстанції вірно встановлено, що позивач під час дії договору, укладеного між ним та Київською міською радою, не вчинив весь спектр дій необхідних для складення і затвердження проектної документації, початку та здійснення будівництва, передбаченого договором оренди земельної ділянки від 16.04.2004 р. що в свою чергу є безпосередньою підставою для розірвання договору в даному випадку у відповідності до приписів ч. 1 ст. 32 Закону України "Про оренду землі".

Відповідно до ч. 5 ст. 188 Господарського кодексу України якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням.

Відповідно до ч. 1 ст. 34 Закону України "Про оренду землі" у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. Орендар не має права утримувати земельну ділянку для задоволення своїх вимог до орендодавця.

Враховуючи ту обставину, що договір оренди земельної ділянки від 16.04.2004 р. розривається в судовому порядку, що, в силу приписів Закону України «Про оренду землі», є підставою для його припинення, то в даному випадку як наслідок, позовна вимога прокурора щодо повернення земельної ділянки Київській міській раді є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

З огляду на вище зазначене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про наявність усіх підстав для задоволення позовних вимог..

Згідно постанови Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Колегія суддів вважає, що в рішенні суду повністю відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні, отже рішення відповідає вимогам чинного законодавства України, ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, підстав для його скасування не вбачається.

Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача (апелянта).

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто-Чок» залишити без задоволення, рішення Господарського суду м. Києва від 03.04.2013 року по справі № 910/4490/13 залишити без змін.

Матеріали справи № 910/4490/13 повернути до Господарського суду м. Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя О.В. Тищенко

Судді І.А. Іоннікова

В.В. Куксов