Постанова № 52627306, 06.10.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" жовтня 2015 р. Справа№ 910/6135/15-г

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мартюк А.І.

суддів: Новікова М.М.

Зубець Л.П.

при секретарі Єременко К.Л.

за участю представників

від позивача: не з'явились

від відповідача: Нескуба О.М., дов. д/н від 10.04.2015р.

від третьої особи: не з'явились

розглянувши у відкритому

судовому засіданні

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Нашнет"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 27.07.2015 р.

у справі № 910/6135/15-г (суддя Мельник В.І.)

за позовом Комунального підприємства "Дирекція з управління та

обслуговування житлового фонду" Деснянського району

м. Києва

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нашнет"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Комунальне підприємство по утриманню житлового

господарства "Житлорембудсервіс" Деснянського району

м. Києва

про стягнення 5 334,96 грн.

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство "Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду" Деснянського району міста Києва звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "НАШНЕТ" про стягнення 5334,96 грн.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 27.07.2015р. у справі № 910/6135/15-г позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Нашнет" на користь Комунального підприємства "Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду" Деснянського району м. Києва 4 378 (чотири тисячі триста сімдесят вісім) грн. 25 коп. - основного боргу, 35 (тридцять п'ять) грн. 78 коп. - пені, 128 (сто двадцять вісім) грн. 17 коп. - 3% річних, 790 (сімсот дев'яносто) грн. 71 коп. - інфляційних втрат, 1 826 (одну тисячу вісімсот двадцять шість) грн. 30 коп. - витрат по сплаті судового збору. В іншій частині в позову відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням, Товариства з обмеженою відповідальністю "Нашнет" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 27.07.2015р. у справі № 910/6135/15-г та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття невірного рішення.

Відповідно до автоматичного розподілу справ між суддями апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Нашнет" у справі № 910/6135/15-г було передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Мартюк А.І., судді: Зубець Л.П., Новіков М.М.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.06.2015р. у справі № 910/6135/15-г апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено розгляд справи на 06.10.2015р.

Представник апелянта підтримав доводи апеляційної скарги та просив суд її задовольнити, а рішення Господарського суду м. Києва від 27.07.2015р. у справі № 910/6135/15-г скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Представники позивача та третьої особи у судове засідання не з'явились. Враховуючи те, що в матеріалах справи мають місце докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представників позивача та третьої особи.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

29.12.10. між позивачем (далі - Виконавець) та відповідачем (далі - Замовник) було укладено Договір № 1617/Д про надання послуг (далі - Договір), відповідно до умов якого (п. 1.1) Виконавець зобов'язався надавати послуги з будинків, споруд, їх прибудинкової території та вивіз сміття (далі - послуги) за адресою: м. Київ, проспект Маяковського, 91-а, 93-б, 95-б, 97/15; вул. Милославська, 17-а, 19-а, 21-а, 23, 23-а, 23-б, 23-в, 25; вул. М. Цвєтаєвої, 10/87, 12, 14, 16, 16-а, 16-б, 16-в; вул. Бальзака, 80, 82, 84, 86, 88, 88-а, 92, 92-а, 98/29, 100/31, а замовник зобов'язався оплатити їх вартість.

Відповідно до п. 3.1 Договору склад та розрахунок вартості послуг визначається у додатку до Договору, що є невід'ємною його частиною.

Додатком № 1 до Договору сторони погодили склад та розрахунок вартості послуг, відповідно до якого витрати з утримання будинків і споруд та прибудинкової території становлять суму 57,90 грн. на місяць (з ПДВ), вартість вивозу сміття становить 117,23 грн. на місяць (з ПДВ).

Згідно з п. 3.4 Договору оплата вартості послуг проводиться до 20 числа наступного за календарем розрахунковим місяцем.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Дослідивши зміст укладеного між сторонами договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором про надання послуг.

Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до статті 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки, та в порядку, що встановлені договором.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що на виконання умови договору в період з січня 2013 року по січень 2015 року включно надав відповідачу послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкової території та вивіз сміття на загальну суму 4 378,25 грн., а відповідач в порушення умов договору вказані кошти не сплатив, в зв'язку з чим за відповідачем рахується заборгованість у заявленій до стягнення сумі.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Приписами п. 1 ч. 3 ст. 20 та п. 3 ч. 2 ст. 21 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" на споживачів та на виконавців житлово-комунальних послуг покладено зобов'язання по укладенню договорів про надання житлово-комунальних послуг.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору позивачем надано відповідачу послуги утримання будинків і споруд та прибудинкової території, та вивіз сміття на загальну суму 4 378,25 грн. за період, пред'явлений до стягнення.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Обгрунтовуючи апеляційну скаргу відповідач зазначає, що з 01.06.11. відповідач сплачував витрати з утримання будинків та займаної площі за договором № 10-06/11 про встановлення строкового сервітуту третій особі, внаслідок чого у Товариства з обмеженою відповідальністю "Нашнет" відпала необхідність в отриманні від позивача послуг та їх оплаті. Крім того, відповідач зазначив, що Договір є розірваним, оскільки відповідачу надано право в односторонньому порядку розірвати Договір.

Відповідно до п. 8.1 Договору він набирає чинності з моменту його підписання, а в частині проведення розрахунків з 01.01.2010р. і діє до 31.12.2010р. Якщо жодна зі сторін за місяць до кінця дії Договору не повідомила іншу сторону про свій намір припинити дію Договору, то він вважається продовженим на наступний строк на тих же умовах.

Листом № 4/101 від 18.10.12. (отримано позивачем 19.10.12.) відповідач звернувся до позивача з пропозицією розірвати Договір, про що до 31.10.2012. підписати додаткові угоди.

Судом встановлено, що Договір не містить вимоги про припинення дії Договору, натомість лист № 4/101 від 18.10.12. містить пропозицію відповідача саме про розірвання Договору.

Зміна та розірвання господарських договорів, відповідно до ст. 188 ГК України, в односторонньому порядку не допускаються, а сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі недосягнення згоди щодо зміни договору чи неодержання відповіді в установлений строк, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Договір може бути достроково розірвано: на підставі рішення суду, за згодою обох сторін (п. 8.3 Договору).

Проте, згода на розірвання Договору обома сторонами досягнута не була.

За приписами п. 7.1 Договору, дострокове розірвання Договору можливе за взаємною згодою сторін, яка оформлена відповідною угодою до Договору. Дострокове розірвання Договору в односторонньому порядку не допускається за винятком випадків, коли одна зі сторін порушує умови Договору.

Доказів порушення позивачем умов Договору матеріали справи не містять, а тому відсутні підстави стверджувати, що відповідач мав право для розірвання Договору в односторонньому порядку.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2002 року № 15-пр/2002 недотримання позивачем вимог даної норми закону щодо обов'язку надсилання іншій стороні пропозицій про розірвання договору в разі виникнення такої необхідності є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує, та не позбавляє позивача права звернутися за захистом порушеного права шляхом подання позову до відповідача про розірвання договору (Відповідна позиція відображена в постанові Верховного Суду України від 19.09.2011 р. № 3-74гс11).

Разом з тим, в судовому порядку Договір № 1617/Д про надання послуг від 29.12.10. не розривався.

Оскільки Договір не було розірвано ні в односторонньому порядку, ні за погодженням обох сторін, ні в судовому порядку, та з огляду на те, що сторонами не було висловлено наміру припинити дію Договору у відповідності до приписів п. 8.1 Договору, то Договір № 1617/Д про надання послуг від 29.12.10. було автоматично продовжено до 31.12.15.

При цьому за Договором № 1617/Д про надання послуг від 29.12.10. відповідач сплачує позивачу за послуги з утримання прибудинкової території та вивіз сміття, а за договором № 10-06/11 про встановлення строкового сервітуту від 01.06.11. - сплачує третій особі за право користування частиною будинків для розміщення телекомунікаційних мереж.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, оскільки відповідачем не погашено станом на час прийняття судового рішення заборгованість відповідача за Договором за період січня 2013 року по січень 2015 року становить 4 378,25 грн., а тому позовні вимоги в частині стягнення боргу є обґрунтованими.

Щодо вимог про стягнення з відповідача 37,83 грн. - пені, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 4.4 Договору, у випадку несвоєчасної сплати коштів за послуги Замовник сплачує пеню в розмірі 0,5% від суми прострочення за кожний день затримки платежу.

Відповідач у встановлений Договорами строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 614 ЦК України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 та ст. 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання забезпечується, зокрема, неустойкою, яка визначається як пеня та штраф і є грошовою сумою або іншим майном, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов'язання. Сплата неустойки є правовим наслідком у разі порушення зобов'язання (п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частини другої статті 343 ГК України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки (п. 2.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань (п. 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" № 01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з розрахунком суду першої інстанції та вважає, що позовні вимоги в частині стягнення пені в розмірі 35,78 грн., в іншій частині в розмірі 2,05 грн. пеню нараховано безпідставно, а тому в задоволенні позову в цій частині слід відмовити.

У зв'язку з простроченням виконання зобов'язань з оплати за надані послуги за договором, позивач просить стягнути з відповідача 790,71 грн. інфляційних нарахувань та 4 128,17 грн. 3% річних.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що місцевий суд дійшов правомірного висновку, що вимоги щодо стягнення з відповідача 790,71 грн. інфляційних нарахувань та 4 128,17 грн. 3% річних підлягають задоволенню.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Приписами статей 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обставини, викладені скаржником в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду м. Києва від 27.07.2015р. у справі № 910/6135/15-г прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга скаржника задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 32-34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Нашнет" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду м. Києва від 27.07.2015р. у справі № 910/6135/15-г - без змін.

2. Матеріали справи № 910/6135/15-г повернути до Господарського суду м. Києва.

3. Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до касаційного суду протягом двадцяти днів у встановленому законом порядку.

Головуючий суддя А.І. Мартюк

Судді М.М. Новіков

Л.П. Зубець