Рішення № 52626529, 06.10.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.10.2015Справа №910/21329/15

за позовом Державного підприємства "Український державний центр радіочастот"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "ЕТЕР"

про стягнення заборгованості у розмірі 6 955,16 грн.

Суддя Полякова К.В.

Представники сторін:

від позивача: Ізюмська І.В. (дов.№05.1-7/1941 від 03.03.2015)

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Державне підприємство "Український державний центр радіочастот" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "ЕТЕР" про стягнення заборгованості у розмірі 6 955,16 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані порушення відповідачем прийнятих за Договором про надання послуг №2296/475м-10 від 11.05.2010 зобов'язань по оплаті отриманих послуг, у зв'язку із чим за відповідачем утворилась заборгованість у розмірі 6001,10 грн., на яку позивачем нараховані також 535,52 грн. пені, 26,77 грн. 3% річних та 391,77 грн. інфляційних втрат.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.08.2015 порушено провадження у справі № 910/21329/15 та призначено її до розгляду на 10.09.2015 року.

09.09.2015 через відділ діловодства та документообігу Господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

За наслідками розгляду справи 10.09.2015 суд виніс ухвалу про відкладення розгляду справи на 06.10.2015 року.

У судовому засіданні 06.10.2015 представник позивача надав усні пояснення по суті спору та підтримав заявлені позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідач повторно уповноваженого представника для участі у судовому засіданні не направив, проте про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином. Відзиву на позов відповідач також не надавав, тому справа розглядається за наявними матеріалами, відповідно до приписів ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

Приписи статті 22 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Нормами ст. 77 ГПК України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст. 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихсь обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п. 3.9.2 постанови № 18 від 26.12.2011 Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

За таких обставин, незважаючи на те, що відповідач не з'явився на виклик суду, за висновками суду, наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, а неявка вказаних учасників судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, із врахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

11.05.2010 між Державним підприємством «Український державний центр радіочастот» (виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія «ЕТЕР» (Замовник) укладено Договір №2296/475м-10 про роботи, пов'язані з радіочастотним моніторингом та забезпеченням електромагнітної сумісності радіоелектронних засобів (у подальшому - Договір), предметом якого є проведення виконавцем робіт, пов'язаних з радіочастотним моніторингом та забезпеченням електромагнітної сумісності (ЕМС) радіоелектронних засобів (РЕЗ), згідно з виданими дозволами, а також виявлення та усунення дії джерел радіозавад роботі РЕЗ замовника.

За пунктом 2.2.2. Договору, замовник зобов'язується своєчасно сплачувати на користь Виконавця плату за виконання робіт.

Вартість виконання робіт, пов'язаних з радіочастотним моніторингом та забезпечення ЕМС РЕЗ, визначається на підставі затверджених у встановленому порядку "Тарифів на роботи (послуги) Державного підприємства «Український державний центр радіочастот», пов'язаних з користуванням радіочастотним ресурсом України та виділенням номерного ресурсу" за один календарний місяць, складає 427,92 грн. (чотириста двадцять сім гривень 92 копійки) і не включає податок на додану вартість. Податок на додану вартість нараховується згідно законодавства України. Розрахунок наведений у Додатку. (п.3.1.Договору).

Відповідно до п.3.2. Договору, виконання робіт підтверджується відповідним Актом виконаних робіт підписаними обома Сторонами.

За пунктом 3.3.Договору, виконавець після закінчення проведення робіт оформлює рахунки за проведені роботи та разом з актами виконаних робіт надсилає на адресу Замовника.

Пунктом 3.4.Договору передбачено, що розрахунки між виконавцем і замовником за роботи, пов'язані з радіочастотним моніторингом та забезпеченням ЕМС РЕЗ проводяться шляхом перерахування суми, що виставлена в платіжному документі, на розрахунковий рахунок виконавця, протягом трьох банківських днів з моменту отримання рахунку.

Згідно п.6.2.Договору, він вважається подовженим на кожний наступний період тривалістю в 1 (один) календарний рік, якщо жодна зі сторін за 30 (тридцять) днів до закінчення терміну його дії не надішле іншій стороні письмове повідомлення про свій намір припинити його дію надалі.

Як вбачається із матеріалів справи, сторонами складено, підписано та скріплено печатками Акти виконаних робіт № 14-19198 від 31.12.2014 на суму 857,30 грн. (за грудень 2014); №15-756 від 31.01.2015 на суму 857,30 грн. (за січень 2015); № 15-2040 від 27.02.2015 на суму 857,30 грн. (за лютий 2015); № 15-3120 від 31.03.2015 на суму 857,30 грн. (за березень 2015); № 15-4661 від 30.04.2015 на суму 857,30 грн.(за квітень 2015). Акти №15-5916 від 29.05.2015 на суму 857,30 грн. (за травень 2015) та акт №15-7283 від 30.06.2015 на суму 857,30 грн. (за червень 2015) залишились відповідачем не підписані, проте вмотивованої відмови від їх підписання не надано.

На виконання умов Договору, позивачем направлялись відповідачу на оплату рахунки № 19198 від 24.12.2014 на суму 857,30 грн. (за грудень 2014); № 756 від 27.01.2015 на суму 857,30 грн. (за січень 2015); № 2040 від 25.02.2015 на суму 857,30 грн. (за лютий 2015); № 3120 від 25.03.2015 на суму 857,30 грн. (за березень 2015); № 4661 від 28.04.2015 на суму 857,30 грн. (за квітень 2015); № 5916 від 26.05.2015 на суму 857,30 грн. (за травень 2015); № 7283 від 25.06.2015 на суму 857,30 грн.(за червень 2015), що підтверджується відповідними списками згрупованих поштових відправлень та витягами про пошук поштових відправлень з офіційного сайту УДППЗ «Укрпошта».

Відповідач, натомість, оплату за надані позивачем послуги не здійснив та акт звірки взаєморозрахунків за період з 01.12.2014 по 30.06.2015 не підписав.

Ураховуючи відсутність погашення відповідачем боргу, позивач звернувся із даним позовом до суду, у межах якого позивачем окрім суми основного боргу у розмірі 6001,10 грн. нараховані до стягнення також 535,52 грн. пені, 26,77 грн. 3% річних та 391,77 грн. інфляційних втрат.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.

Нормами частини 1 статті 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Пунктом 1 частини 2 зазначеної статті визначені підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, якими зокрема є договори та інші правочини.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України (далі ГК України) як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Ст. 175 ч.1 Господарського кодексу України встановлює, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦКУ з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншими учасниками відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші ), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Укладений між сторонами договір №2296/475м-10 від 11.05.2010 за своє правовою природою є договором про надання послуг.

Згідно з ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 ЦК України).

Зазначені вище норми Цивільного кодексу України кореспондуються з положеннями статті 193 ГК України.

Згідно ст. 527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Із наявних у матеріалах справи документах вбачається, що позивач надавав обумовлені Договором №2296/475м-10 від 11.05.2010 послуги, що підтверджується, зокрема, актами виконаних робіт за період грудень 2014 - квітень 2015, які підписані та скріплені печатками обох сторін, та не підписаними відповідачем актами за травень - червень 2015 всього на загальну суму 6001,10 грн.

Відповідач, натомість, оплату за надані позивачем послуги не здійснив, вмотивовану відмову від приймання послуг за травень - червень 2015 не надавав, та під час розгляду справи у суді також жодних заперечень щодо наданих позивачем послуг не висловив.

За таких обставин, у зв'язку із вищенаведеним, суд зазначає, що заборгованість відповідача за надані позивачем послуги у розмірі 6001,10 грн. документально підтверджена та підлягає стягненню з відповідача у повному обсязі.

Щодо заявлених позивачем 535,52 грн. пені, 26,77 грн. 3% річних та 391,77 грн. інфляційних втрат, суд повідомляє наступне.

Відповідно до ч.1. статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно п.1. статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч.6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Судом перевірено наданий позивачем розрахунок пені, з урахуванням умов Договору та приписів ст. 232 Господарського кодексу України, з яким суд погоджується щодо строків та сум нарахування у загальному розмірі 535,52 грн., а саме за рахунком №756 від 27.01.2015 у розмірі 218,44 грн., №2040 від 25.02.2015 у розмірі 181,79 грн. та №3120 від 25.03.2015 у розмірі 135,29 грн.

Згідно статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи приписи статті 549, частини другої статті 625 ЦК України правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Суд зауважує, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) та інфляційних втрат, не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає у отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові та відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

З системного аналізу наведених законодавчих норм, вбачається право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи індекс інфляції та відсотків річних, як спосіб захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

За приписами п. 3.1., 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 № 14 інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 №62-97; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.97 № 39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".

Відповідно до листа Верховного Суду України від 03.04.1997 №62-97 "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ", якщо сума боргу повинна бути сплачена в період з 1 по 15 числа відповідного місяця, то вона індексується з рахунком цього місяця, а якщо сума повинна бути сплачена з 16 по 31 число відповідного місяця, то вона індексується з наступного місяця.

За п.4.2., 4.3. Договору, замовник відповідає за невиконання або/чи неналежне виконання своїх обов'язків за цим договором та оплату робіт за Договором згідно чинного законодавства. За порушення грошових зобов'язань замовник сплачує виконавцю штрафні санкції у розмірі подвійної облікової ставки НБУ на момент здійснення розрахунків від суми простроченого платежу.

Враховуючи вище викладене, перевіривши розрахунок інфляційної складової суми боргу суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення інфляційних втрат підлягає задоволенню повністю у загальній сумі 391,77 грн. за рахунком №756 від 27.01.2015 у розмірі 242,71 грн., №2040 від 25.02.2015 у розмірі 135,49 грн. та №3120 від 25.03.2015 у розмірі 13,57 грн.

Перевіривши розрахунок 3% річних, суд зазначає, що вимога позивача про стягнення з відповідача суми 3% річних підлягає задоволенню у розмірі 26,77 грн. рахунком №756 від 27.01.2015 у розмірі 10,92 грн., №2040 від 25.02.2015 у розмірі 9,09 грн. та №3120 від 25.03.2015 у розмірі 6,76 грн.

Згідно з ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до п. 4 ст. 129 Конституції України, ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, а за загальним правилом тягар доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

З'ясувавши обставини справи та надавши оцінку доказам за своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення 7384,91 грн. заборгованості підлягають задоволенню, а саме основний борг у розмірі 6001,10 грн., пеня у розмірі 535,52 грн., 3% річних у розмірі 26,77 грн. та 391,77 грн. інфляційних втрат.

Нормами статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оскільки спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, то судові витрати - судовий збір - відповідно до приписів статті 49 ГПК України, покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись, ст.ст. 32-34, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

Позов Державного підприємства "Український державний центр радіочастот" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "ЕТЕР" про стягнення заборгованості у розмірі 6 955,16 грн. - задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "ЕТЕР" (01001, місто Київ, вулиця Трьохсвятительська, 5/1А; ідентифікаційний код 22969500) на користь Державного підприємства "Український державний центр радіочастот" (03179, місто Київ, проспект Перемоги, 15й км; ідентифікаційний код 01181765) 6001 (шість тисяч одну) гривню 10 копійок основного боргу, 535 (п'ятсот тридцять п'ять) гривень 52 копійки пені, 391 (триста дев'яносто одну) гривню 77 копійок інфляційних втрат, 26 (двадцять шість) гривень 77 копійок 3% річних та 1827 (одну тисячу вісімсот двадцять сім) гривень 00 копійок витрат зі сплати судового збору.

Рішення постановлено у нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частину у судовому засіданні 06.10.2015 року.

Повний текст рішення буде складено протягом п'яти днів з дня проголошення вступної та резолютивної частини рішення.

Наказ видати відповідно до статті 116 Господарського процесуального кодексу України, після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено

та підписано 12.10.2015 року

Суддя К.В. Полякова