Рішення № 52626346, 20.10.2015, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 19/138/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.10.2015 Справа № 908/4838/15

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Мак Хаус» (01042, м. Київ, вул. Івана Кудрі, 37-А, кв. 694; адреса для листування: 04112, м. Київ, вул. Дегтярівська, 48, офіс 209)

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; адреса для листування: АДРЕСА_2)

про стягнення 51157,32 грн.

Суддя Давиденко І.В.

Представники:

Від позивача: не з'явився

Від відповідача: ОСОБА_1 - фізична особа-підприємець (паспорт НОМЕР_3 від 13.01.04.)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду Запорізької області 01.09.15. звернулась Товариство з обмеженою відповідальністю «Мак Хаус» з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення 51157,32 грн. за Договором № 06/02/15-01 купівлі-продажу від 06.02.15., з яких: 41000,00 грн. - суми боргу, 3026,70 грн. - пені за прострочення строку поставки, 6537,53 грн. - пені за прострочення повернення передплати, 593,09 грн. - 3% річних.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач в порушення умов Договору та вимог чинного законодавства України не виконав свої зобов'язання перед позивачем по поставці обладнання, внаслідок чого позивач просить суд стягнути з відповідача сплачену Товариством з обмеженою відповідальністю «Мак Хаус» попередню оплату.

Разом з позовною заявою Товариством з обмеженою відповідальністю «Мак Хаус» на підставі ст.ст. 66, 67 Господарського процесуального кодексу України подано письмову заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та грошові кошти, що знаходять на розрахунковому рахунку відповідача.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 03.09.15. порушено провадження у справі № 908/4838/15, справі присвоєно номер провадження 19/138/15, судове засідання призначено на 06.10.15. о 12-00.

Судове засідання 06.10.15. здійснювалось в режимі відео конференції з Господарським судом міста Києва.

Представник позивача в судовому засіданні 06.10.15. підтримав позовні вимоги, просив суд позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Мак Хаус» задовольнити повністю.

Представник відповідача в судове засідання 06.10.15. не з'явився, письмово відзиву на позовну заяву не надав, про поважні причини неявки суд не повідомив.

Представник відповідача в судове засідання 06.10.15. не з'явився, письмового відзиву на позов суду не подав, про час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 06.10.15. розгляд справи № 908/4838/15 на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України відкладено на 20.10.15. о 11-30.

Через Відділ документального забезпечення Господарського суду Запорізької області від позивача 13.10.15. надійшло письмове клопотання про залучення документів до матеріалів справи.

15.10.15. від позивача через Відділ документального забезпечення Господарського суду Запорізької області від позивача 15.10.15. надійшли письмові клопотання про залучення документів до матеріалів справи та про розгляд справи без участі представника позивача.

Вказані вище клопотання позивача судом задоволені.

Представник позивача в судове засідання 20.10.15. не з'явився.

Через Відділ документального забезпечення Господарського суду Запорізької області 20.10.15. від відповідача надійшов письмовий відзив на позовну заяву, відповідно до якого Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 зазначив, що Покупець виконав умови Договору в період з 09.02.15. по 25.03.15., а в період з 26.03.15. по 15.05.15. зобов'язання Покупця є невиконаними та просив суд відмову від договору Покупця вважати недійсною, признати Договір купівлі-продажу № 06/02/15-01 від 06.02.15. діючим, Продавцю здійснити поставку ОСОБА_2 на адресу Покупця у термін 5 днів та признати правильним розрахунок штрафних санкцій в розмірі 889,71 грн., в іншій частині стягнення штрафних санкцій відмовити.

Представник відповідача в судовому засідання 20.10.15. заперечив проти задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Мак Хаус».

Відповідно до п. 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» № 18 від 26.12.11. зазначено, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Таким чином, неявка позивача не перешкоджала вирішенню даного спору.

Розглянувши заяву позивача про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та грошові кошти, що знаходять на розрахунковому рахунку відповідача, суд відмовив у її задоволенні, з огляду на наступне:

Відповідно до ст. 66 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Таким чином, заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом, як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального виконання рішення суду. Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Згідно зі ст. 67 Господарського процесуального кодексу України позов, забезпечується: накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві; забороною відповідачеві вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про звільнення цього майна з-під арешту.

Таким чином, з наведеного вбачається, що арешт може бути накладено на майно або грошові суми, які належать відповідачу.

Відповідно до постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.11. № 16 «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову.

З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснювати оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності їх вжиття з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним видом заходів до забезпечення позову і предметом відповідної позовної вимоги. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Отже, умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення господарського суду, що невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення. При цьому, сторона, яка звертається з заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із такою заявою.

З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу для забезпечення позову.

У разі відсутності доказів в підтвердження викладених обставин та обґрунтування, що невжиття таких заходів утруднить чи зробить неможливим виконання рішення, господарський суд відхиляє таку заяву як необґрунтовану та не підтверджену належними докази.

Оскільки позивачем не вказано конкретних обставин та не надано жодних доказів, які б підтверджували обставини, що можуть утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, суд не вбачає підстав для задоволення заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Мак Хаус» про забезпечення позову.

Враховуючи вищевикладене, судом відмовлено у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Мак Хаус» про забезпечення позову у повному обсязі.

За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд у нарадчій кімнаті, у відповідності до ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, ухвалив рішення у справі № 908/4838/15.

Розглянувши подані матеріали справи та заслухавши пояснення представника відповідача, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

06.02.15. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мак Хаус» (далі - Покупець) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (далі - Постачальник) укладено Договір купівлі-продажу № 06/02/15-01 (далі - Договір).

У відповідності з цим Договором, Продавець зобов'язується передати у власність Покупця пресошнековий сепаратор СПШ-2 (далі - ОСОБА_2), у кількості, асортименті та за ціною вказаними у Специфікації № 2 до цього Договору, що є його невід'ємною частиною, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити ОСОБА_2 (п. 1.1 Договору).

Згідно з п. 1.3 Договору передбачено, що умови поставки ОСОБА_2 за цим Договором: FCA (франко-склад компанії перевізника, або завантаження на транспорт Замовника за адресою: м. Запоріжжя, вул. Базова, 9а).

Пунктом 3.1 Договору встановлено, що загальна вартість Договору (ОСОБА_2) становить 50000,00 грн., в т.ч. ПДВ 8333,33 грн.

Відповідно до п. 3.2 Договору зазначено, що Покупець оплачує Продавцю вартість ОСОБА_2 у наступному порядку: передоплату в розмірі 41000,00 грн., в т.ч. ПДВ 6833,33 грн. протягом 5 банківських днів з моменту укладення цього Договору та отримання відповідного рахунку-фактури від Продавця (п. 3.2.1 Договору); остаточний розрахунок у розмірі 9000,00 грн. в тому числі ПДВ 1500,00 грн. здійснюється Покупцем протягом 3 банківських днів з моменту успішного випробування ОСОБА_2, про що сторонами складається відповідний акт (п. 3.2.2 Договору).

Позивач посилається на те, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Мак Хаус» на виконання умов Договору було сплачено відповідачу попередню оплату вартості ОСОБА_2 в розмірі 41000,00 грн., про що свідчить платіжне доручення № 203 від 09.02.13., належним чином завірена копія якого міститься в матеріалах справи.

Відповідно до п. 4.1 Договору сторонами погоджено, що ОСОБА_2 має бути поставлено Продавцем протягом 15 робочих днів з дня отримання передплати по п. 3.2.1 Договору, що вказана у п. 1.3 Договору.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Мак Хаус» посилається на те, що відповідач відповідно до умов Договору повинен був поставити позивачу ОСОБА_2 в строк до 02.03.15., але порушуючи умови п. 4.1 Договору, станом на день звернення до суду з даним позовом, не поставив обладнання позивачу, суму попередньої оплати не повернув.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач вказує на те, що відповідач не поставив обладнання, чим порушив умови Договору та вимоги чинного законодавства України, в зв'язку з чим зобов'язання відповідача перед позивачем станом на день звернення позивача до суду з даним позовом не виконано, сума попередньої оплати склала 41000,00 грн.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 32 Господарського кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до вимог закону, умов договору. Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Статтею 629 Цивільного кодексу України закріплено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно у власність другій стороні (покупцю), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Судом встановлено, що свої зобов'язання за Договором позивач виконав у повному обсязі, а саме, ним перераховано відповідачу, у відповідності до п. 3.2.1 Договору, 41000,00 грн. суму попередньої оплати, що підтверджується платіжним дорученням № 203 від 09.02.15., належним чином завірена копія якого міститься в матеріалах справи.

Відповідно до п. 4.1 Договору сторонами погоджено, що ОСОБА_2 має бути поставлено Продавцем протягом 15 робочих днів з дня отримання передплати по п. 3.2.1 Договору, що вказана у п. 1.3 Договору.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, граничний строк поставки ОСОБА_2 - 02.03.15.

З матеріалів справи вбачається, що Відповідач своє зобов'язання за Договором не виконав, ОСОБА_2 позивачу не поставив.

Пунктом 6.6 Договору встановлено, що якщо запізнення поставки ОСОБА_2 перевищує 15 календарних днів, Покупець має право в односторонньому порядку відмовитись від цього Договору без відшкодування Продавцю будь-яких витрат та/або збитків, пов'язаних з такою відмовою, направивши при цьому письмове повідомлення продавцю. В разі такої відмови Продавець зобов'язаний протягом наступних 2 (двох) банківських днів з моменту отримання письмової вимоги Покупця повернути Покупцю отриману від нього передоплату за Договором, що була здійснена Покупцем на виконання п. 3.2.1 Договору.

З матеріалів справи вбачається, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Мак Хаус» було надіслано на адресу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 лист-повідомлення № 45-Д від 15.05.15., відповідно до якого позивач зазначив, що в зв'язку з простроченням строків поставки обладнання, Товариство з обмеженою відповідальністю «Мак Хаус» відмовляється від Договору в повному обсязі та вимагає протягом 2 банківських днів з дня отримання даного повідомлення повернути позивачу отриману від нього передплату за Договором в розмірі 41000,00 грн.

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 вказаний вище лист-повідомлення позивача залишило без реагування.

За таких обставин, судом встановлено, що відповідач в порушення умов Договору та вимог чинного законодавства не поставив позивачу обладнання, за яке позивачем було внесено попередню оплату на загальну суму 41000,00 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Належність доказів виконання зобов'язання, про яке заявлено в позовній заяві, відповідачем до матеріалів справи не надано.

Таким чином, судом встановлено, що сума попередньої оплати, яка підлягає поверненню позивачу за неналежне виконання відповідачем умов Договору становить 41000,00 грн.

Позивач на підставі ст.ст. 536, 625, 693 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача 593,09 грн. - 3 % річних за користування грошовими коштами.

Статтею 536 Цивільного кодексу України зазначено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо іншій розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 1.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» № 14 від 17.12.13. зазначено, що грошовим, за змістом статей 524, 533-535, 625 Цивільного кодексу України, є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.

Суд зазначає, що в даному випадку стягнення з відповідача суми попередньої оплати за Договором не є наслідком порушення ним грошового зобов'язання, а є поверненням сплаченої попередньої оплати за непоставлений товар. За своєю суттю обов'язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, а також зобов'язання повернути безпідставно набуте майно, не можна розцінювати як грошові зобов'язання в розумінні ст.ст. 549, 625 Цивільного кодексу України.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, нарахування 3 % річних є можливим лише внаслідок несвоєчасного виконання грошового зобов'язання. Проте, обов'язок поставити товар не є грошовим зобов'язанням, оскільки дії зобов'язаної сторони не пов'язуються зі сплатою грошових коштів, внаслідок чого нарахування позивачем 3 % річних на суму вартості товару, що не був у встановлений строк поставлений відповідачем, є неправомірним.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Вищого господарського суду України у справі № 910/10416/13 від 19.02.14.

Також суд зазначає, що грошове зобов'язання може виникати, зокрема, з рішення суду про стягнення суми попередньої оплати в зв'язку з недопоставкою продукції, яке набуло законної сили. Саме після виникнення такого зобов'язання можливо застосувати ст. 625 Цивільного кодексу України. Вказані висновки суду повністю узгоджуються з п. 5.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» № 14 від 17.12.13.

Відповідно до п.п. 6.1, 6.2, 6.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» № 14 від 17.12.13. вказано, що проценти річних, про які йдеться у частині другій статті 625 Цивільного кодексу України, необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, передбачених статтею 536 названого Кодексу. Стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов'язання і одночасно, як зазначалося, способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов'язанням сплатити кошти, тоді як проценти, зазначені у статті 536 Цивільного кодексу України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними, збереженими грішми (стаття 1214 Цивільного кодексу України України).

Підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 Цивільного кодексу України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, статтями 1048, 1054, 1061 Цивільного кодексу України). Спільним для цих процентів є те, що вони нараховуються саме у зв'язку з користуванням чужими коштами. Положення ж частини другої статті 625 Цивільного кодексу України в частині сплати процентів річних застосовуються за наявності порушення грошового зобов'язання. Тому, зокрема, якщо в законі або в укладеному сторонами договорі передбачено розмір процентів за користування чужими коштами (стаття 536 Цивільного кодексу України), то це не позбавляє кредитора права звернутися до боржника з позовом про стягнення як зазначених процентів, так і трьох процентів річних (якщо інший їх розмір не передбачено договором або Законом) - за наявності порушення боржником грошового зобов'язання.

Якщо договором або чинним законодавством не передбачено розміру процентів за користування чужими коштами, то припис частини другої статті 625 Цивільного кодексу України може бути застосований господарським судом лише за наявності порушення боржником грошового зобов'язання.

З матеріалів справи вбачається, що Договором не передбачено стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами в порядку ст. 536 Цивільного кодексу України.

Таким чином, позовні вимоги про стягнення суми 3 % річних за користування грошовими коштами в розмірі 593,09 грн. є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 6537,53 грн. - пені за прострочення повернення передплати.

Відповідно до приписів п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-06/1666/14 від 27.10.14. вбачається, що обов'язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не можна розцінювати як грошове зобов'язання, оскільки повернення суми попередньої оплати є поверненням суми авансу (а не грошовим зобов'язанням). На аванс можуть нараховуватися лише проценти, передбачені статтею 536 Цивільного кодексу України.

Таким чином, враховуючи те, що позивач просить суд стягнути пеню, нараховану на суму попередньої оплати, суд відмовляє у задоволенні вимоги позивача про стягнення 6537,53 грн. - пені за прострочення повернення передплати.

Також, позивач на підставі п. 6.3 Договору просить суд стягнути з відповідача 3026,70 грн. - пені.

Пунктом 6.3 Договору передбачено, що за порушення строків поставки ОСОБА_2 Продавець сплачує Покупцю пеню в розмірі облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення, від загальної вартості Договору за кожен день прострочення.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Враховуючи вищевикладене, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума пені за прострочення строку поставки обладнання в розмірі 3026,70 грн. (за обґрунтованим розрахунком позивача).

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Мак Хаус» підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 44, 49, 66, 67, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Мак Хаус» задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; адреса для листування: АДРЕСА_2, код ЄДРПОУ НОМЕР_2) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Мак Хаус» (01042, м. Київ, вул. Івана Кудрі, 37-А, кв. 694; адреса для листування: 04112, м. Київ, вул. Дегтярівська, 48, офіс 209, код ЄДРПОУ 19358827) 41000 (сорок одну тисячу) грн. 00 коп. - суми попередньої оплати, 3026 (три тисячі двадцять шість) грн. 70 коп. - пені за прострочення строку поставки обладнання, 1572 (одну тисячу п'ятсот сімдесят дві) грн. 33 коп. - судового збору.

3. В іншій частині позову - відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 21.10.15.

Суддя І.В. Давиденко