Ухвала суду № 52625514, 21.10.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 жовтня 2015 року м. Київ К/800/486/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Лосєва А.М.,

Бившевої Л.І.,

Приходько І.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження

касаційну скаргуСвітловодської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області на постановуКіровоградського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2013 рокута ухвалуДніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2013 рокуу справі№1170/2а-761/12за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «ТД Україна Промресурс» доСвітловодської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській областіпровизнання недійсними з моменту прийняття податкових повідомлень - рішень,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ТД Україна Промресурс» (далі по тексту - позивач, ТОВ «ТД Україна Промресурс») звернулось до суду з позовом до Світловодської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби, правонаступником якої є Світловодська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області (далі по тексту - відповідач, Світловодська ОДПІ) про визнання недійсними з моменту прийняття податкових повідомлень - рішень від 22 лютого 2012 року №0000292300 та №0000312300.

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2013 року, яка залишена без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2013 року, позов задоволено частково.

Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення - рішення № 0000312300 від 22 лютого 2012 року в частині нарахування ТОВ «ТД Україна Промресурс» податкового зобов'язання із податку на прибуток в сумі 1124059,45 гривень та штрафних санкцій в сумі 89670,15 гривень, а всього на суму 1213729,60 гривень та №0000292300 від 22 лютого 2012 року - в повному обсязі.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2013 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2013 року і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу не надав.

На підставі пункту 1 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вирішила розглядати справу у порядку письмового провадження.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем у період з 12 грудня 2011 року по 10 січня 2012 року було проведено виїзну планову перевірку позивача з питань дотримання податкового та іншого законодавства в період з 18 травня 2010 року по 30 вересня 2011 року.

За наслідками перевірки 30 січня 2012 року складено акт №40/2300/37074036.

Відповідно до висновків зазначеного Акта встановлено, зокрема, порушення:

- підпункту 4.1.3 пункту 4.1 статті 4, пункту 5.1, підпункту 5.2.10 пункту 5.2, підпункту 5.6.1 пункту 5.6, пункту 5.9 статті 5, підпункту 7.3.5 пункту 7.3 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», підпункту 14.1.3 пункту 14.1 статті 14, підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 2107768 грн., в тому числі за 1 квартал 2011 року в сумі 315617, 2 квартал 2011 року - 1021881 грн., 3 квартал 2011 року 770270 грн.;

- пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено суму податкового кредиту за період, що перевірявся, на суму 272893 грн., у тому числі за січень 2011 року - 80733 грн., лютий 2011 року - 65958 грн., березень 2011 року - 126201 грн.

На підставі акта перевірки Світловодською ОДПІ 22 лютого 2012 року винесено податкові повідомлення - рішення:

№ 0000312300, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток у розмірі 2107768грн. за основним платежем та 192569,5 грн. - штрафними (фінансовими) санкціями;

№0000292300, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 272893 грн. за основним платежем та 1 грн. - штрафними (фінансовими) санкціями.

Звертаючись до суду з відповідним позовом, ТОВ «ТД Україна Промресурс» не заперечувало допущення, виявлених під час перевірки, порушень вимог підпункту 4.1.3 пункту 4.1 статті 4, підпункту 5.2.10 пункту 5.2, підпункту 5.6.1 пункту 5.6, пункту 5.9 статті 5, підпункту 7.3.5 пункту 7.3 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України.

Тим часом платник податків не погодився з висновками податкового органу щодо допущення порушень вимог пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», підпункту 14.1.3 пункту 14.1 статті 14, підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135, пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України.

Задовольняючи позов у відповідній частині, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про недоведеність відповідачем висновків, викладених в акті перевірки, які стали підставою для донарахування грошових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість.

Переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР (в редакції, яка була чинна на момент спірних правовідносин) (далі по тексту - Закон № 334/94-ВР) валові витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Зазначений пункт містить загальне визначення валових витрат.

Пункт 5.2 статті 5 Закону № 334/94-ВР містить конкретизацію ознак окремих груп витрат, що відносяться до валових витрат.

В силу підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону № 334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпункт 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону № 334/94-ВР встановлює, що датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

- або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку;

- або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Водночас, загальне визначення валових витрат повинно тлумачитись у системному зв'язку з визначенням господарської діяльності, наведеному в пункті 1.32 ст. 1 Закону № 334/94-ВР, який визначає господарську діяльність як будь-яку діяльність особи, направлену на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації господарської діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Відповідно до частини 1 статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями (частина 2 статті 3 Господарського кодексу України).

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

З 01 січня 2011 року набрав чинності Податковий кодекс України, який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (далі по тексту - ПК України).

В розумінні підпункту 14.1.27 пункту 14.1. статті 14 ПК України, у редакції на час виникнення спірних правовідносин, витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Одночасно, згідно підпункту 14.1.36 названої статті господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до пункту 138.1. статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

- витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

- інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

- крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 статті 138, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (підпункт 138.1.1. пункту 138.1. статті 138 ПК України).

Згідно абзацу 1 пункту 138.2. статті 138 названого Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

У той же час, підпунктом 139.1.9. пункту 139.1. статті 139 ПК України визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з підпунктом 14.1.181. пункту 14.1. статті 14 ПК України податковим кредитом визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту «а» пункту 198.1. статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пункт 198.2. названої статті встановлює, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3. статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6. статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11. статті 201 цього Кодексу.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», який діяв у весь період діяльності позивача, що підлягав перевірки, встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 21 січня 2011 року у справі № 21-37а10. Зокрема, Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України було зазначено, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє послуги, на вимогу їх отримувача, є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач здійснює господарську діяльність по виробництву виробів з бетону для будівництва.

Під час перевірки податковим органом встановлено використання позивачем при виробництві продукції матеріалів у кількості, що перевищує затверджені норми використання.

Зазначене стало підставою для висновку про використання платником податків матеріалів, які відсутні на обліку у підприємства, а також віднесення до складу витрат, які не підтверджені відповідними розрахунковими документами.

Як вірно встановлено судами, платником податків надано первинні документи на підтвердження розміру понесених витрат на придбання матеріалів, які були використані під час здійснення виробництва. Встановлення факту використання матеріалів у більшому розмірі, ніж затверджено нормативами, жодним чином не спростовує правомірність врахування зазначених витрат під час розрахунку оподатковуваного прибутку.

Також відповідачем не наведено нормативного обґрунтування висновків щодо завищення позивачем податкового кредиту на суми податку на додану вартість, сплачені постачальникам відповідних матеріалів, які були використані під час виробництва продукції.

З огляду на викладене, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись частиною 3 статті 160, статтями 210, 214, 215, 220, 222, 223, 224, 230, 231 частиною 5 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Світловодської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області залишити без задоволення.

2. Постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2013 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2013 року у справі №1170/2а-761/12 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: А.М. Лосєв

Судді: Л.І. Бившева

І.В. Приходько