Ухвала суду № 52625381, 06.10.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

01029, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 5

УХВАЛА

Іменем України

06.10.2015 № К/800/67551/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Голубєвої Г.К., Сіроша М.В., секретар судового засідання - Іванов Д.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуМіжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платниківна постановуОкружного адміністративного суду міста Києва від 11.11.2014 та ухвалуКиївського апеляційного адміністративного суду від 16.12.2014 у справі №826/12318/14 за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «АДМ Трейдінг Україна» доМіжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платниківтретя особаПідприємство «Вторметекспорт» у формі товариства з обмеженою відповідальністю провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,- ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 11.112014, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16.12.2014, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «АДМ Трейдінг Україна» задоволено повністю, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників від 27.05.2014 №0000244050, №0000234050, №0000254050.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій, з урахуванням виправлення описки, просить їх скасувати, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

У судовому засіданні суду касаційної інстанції відповідачем заявлено клопотання про заміну процесуального правонаступника, в якому просить здійснити процесуальне правонаступництво шляхом заміни Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників на його правонаступника - Міжрегіональне головне управління Державної фіскальної служби - Центральний офіс з обслуговування великих платників.

В письмовому запереченні на касаційну скаргу позивач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтовані та не можуть бути задоволені, просить в задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.

Третя особа заяву про приєднання до касаційної скарги відповідача або заперечень на касаційну скаргу не надала.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права в цій частині, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що контролюючим органом у період з 15.04.2014 по 29.04.2014 на підставі пп.78.1.11 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України згідно постанови слідчого з ОВС першого ВКР СУ ФР ГУ Міндоходів в Одеській області від 20.01.2014 (в рамках кримінального провадження, зареєстрованого в ЄДР за №32013170000000032) проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ «АСТІ (Україна)», правонаступником якої є ТОВ «АДМ Трейдінг Україна», з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Вторметекспорт» за період з 01.01.2012 по 31.12.2012.

За результатами перевірки складено акт від 08.05.2014 №17/28-10-40-5/20027449, в якому встановлено порушення позивачем п.138.2 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України через неправомірне віднесення до складу валових витрат у 2012 році витрат, пов'язаних з придбанням товарів у ТОВ «Вторметекспорт», які не спричиняють реального настання правових наслідків на суму 9973305,00 грн., що призвело до заниження податку на прибуток за 2012 рік на суму 2094394,00 грн.; п.185.1 ст.185, п.п.198.3, 198.6 ст.198 Податкового кодексу України, що призвело до завищення суми податкового кредиту в розмірі 1080572,00 грн.; п.п. 200.1, 200.3 ст.200 Податкового кодексу України, що призвело до завищення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та податкового кредиту в розмірі 721332,00 грн. за березень, липень, серпень, вересень 2012 року; п.п.200.1, 200.2 ст.200 Податкового кодексу України, що призвело до заниження суми позитивного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та податкового кредиту у розмірі 359240,00 грн. за лютий, квітень 2012 року; пп.14.1.18 п.14.1 ст.14, п.200.4 ст.200 Податкового кодексу України, що призвело до завищення суми бюджетного відшкодування на загальну суму ПДВ в розмірі 1021934,00 грн., яка підлягає зменшенню за квітень, серпень, вересень, жовтень 2012 року; п.п.200.2, 200.3 ст.200 Податкового кодексу України, що призвело до заниження суми ПДВ, яка підлягає сплаті в бюджет за лютий 2012 року в розмірі 58638,00 грн.

На підставі названого акту перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 27.05.2014:

№0000244050, яким за порушення п.185.1 ст.185, п.п.198.3, 198.6 ст.198, п.п.200.1, 200.2 ст.200 Податкового кодексу України позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 87957,00 грн., у тому числі 58638,00 грн. за основним платежем та 29319,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій;

№0000234050, яким за порушення пп.14.1.18 п.14.1 ст.14, п.185.1 ст.185, п.п.198.3, 198.6 ст.198, п.п.200.1, 200.3, 200.4 ст.200 Податкового кодексу України позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість на суму 1021934,00 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію в сумі 510967,00 грн.;

№0000254050, яким за порушення п.138.2 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств, створених за участю іноземних інвесторів, на суму 3141591,00 грн., у тому числі 2094394,00 грн. за основним платежем та 1047197,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що відповідачем не доведено наявність порушень позивачем податкового законодавства, оскільки всі надані первинні документи містять усі обов'язкові реквізити, матеріалами справи підтверджується поставка товару та використання його у господарській діяльності позивача.

Судова колегія касаційної інстанції погоджується з позицією судів першої та апеляційної інстанцій, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем ТОВ «Альфред С. Топфер Інтернешенал (Україна)» (покупець) та підприємством «Вторметекспорт» у формі ТОВ (продавець) укладено низку договорів купівлі-продажу, відповідно до умов яких продавець зобов'язується поставити і передати у власність, а покупець прийняти і оплатити товар на умовах, передбачених цими договорами. Відповідно до умов даних договорів між позивачем та підприємством «Вторметекспорт» у формі ТОВ здійснювалися операції по закупівлі наступного товару: пшениця 3 класу, пшениця 2 класу, пшениця 6 класу, пшениця 5 класу, ячмінь 3 класу, кукурудза 3 класу, ріпак (товарні позиції 1001, 1003, 1005, 1205 згідно УКТ ЗЕД); соя, горох, врожаю 2011 року, врожаю 2012 року.

Згідно п.4.1 вищенаведених договорів поставка товару здійснювалась на умовах DDU (поставка без сплати мита) - ПрАТ «Елеваторпром», ЕХW (франко-елеватор) - ТОВ «Голованівське ХПП».

Реальність господарських операцій позивача з підприємством «Вторметекспорт» у формі ТОВ при виконанні укладених ними договорів, підтверджується первинними документами податкового обліку, які характерні для такого роду господарських взаємовідносин та обов'язковість ведення яких передбачена нормами законодавства України, а саме: рахунками на оплату товару, видатковими накладними, податковими накладними, реєстром прийнятого вантажу, що наданий ПрАТ «Елеваторпром», товарно-транспортними накладними, банківськими виписками.

При укладенні договорів сторонами було досягнуто усіх істотних умов, вони спрямовані на реальне настання правових наслідків, відповідають економічному змісту та чинному законодавству, недійсними в судовому порядку не визнавались.

Також судами попередніх інстанцій досліджено та надано належну правову оцінку наявним у матеріалах справи податковим деклараціям з податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств; податковому розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку; довідці про кількість працюючих на підприємстві «Вторметекспорт»; довідці про залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів, що залишається непогашеним після бюджетного відшкодування, отриманого у звітному податковому періоді, та підлягає включенню до складу податкового кредиту наступного податкового періоду та розрахунок суми бюджетного відшкодування; розшифровкам податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів.

Так, пунктом 15.1 статті 15 Податкового кодексу України платника податку визначено як особу, на яку згідно із цим Кодексом на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів.

Одночасно пунктом 36.5 статті 36 Податкового кодексу України передбачено, що відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків, крім випадків, визначених Податковим кодексом або законами з питань митної справи.

Податкові зобов'язання з ПДВ у відповідності до пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України визначаються сальдовим методом, який передбачає необхідність врахування як надходжень сум податку разом із вартістю товарів (послуг), що поставляються платником податку, так і витрат цього платника на сплату сум ПДВ у складі ціни товарів (послуг), що придбані ним з метою використання у господарській діяльності.

Згідно пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України, якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то: бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг; залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до приписів підпункту «а» пункту 198.1 та пунктів 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В силу положень пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За вимогами пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 зазначеного Кодексу витратами є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються, зокрема, із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті. Витрати операційної діяльності, у відповідності з пп. 138.1.1 п. 138 згаданої статті, окрім іншого, включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Приписами пункту 135.2 статті 135 та пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України встановлено, що як доходи, так і витрати, визначаються на підставі первинних документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Проведення господарських операцій суб'єкта господарювання, за змістом статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність. Таким чином первинні документи по відображенню господарчих операцій є основою для податкового обліку.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту, складу витрат та доходів, наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів, робіт та послуг з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Судами були досліджені всі первинні документи та встановлено дотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум, віднесених до податкового кредиту, складу витрат та доходів, а також реальне виконання сторонами, укладених правочинів.

А також встановлено, що позивачем сформовано податковий кредит на підставі податкових накладних, виданих контрагентом, який на час проведення господарських операцій був зареєстрований у встановленому законодавством порядку.

При оцінці правильності врахування позивачем у податковому обліку витрат на оплату придбаного у підприємства «Вторметекспорт» у формі ТОВ товару, суди окрім дослідження первинних документів, складених на реалізацію, укладеного з цим контрагентом договору, також дослідили подальше використання придбаного товару у відповідному податковому періоді та використання його у власній господарській діяльності, внаслідок чого, врахувавши договори, митні декларації, накладні, акти приймання-передачі, складські квитанції на зерно та довіреності на отримання товару, дійшли обґрунтованого висновку про реальність його отримання позивачем від спірного контрагента, а також про фактичне його використання у власній господарській діяльності.

Податковий орган в акті перевірки не ставив під сумнів достовірність даних, вказаних в первинних документах, а також не зазначав про їх невідповідність вимогам чинного податкового законодавства. В обґрунтування прийняття спірних податкових повідомлень-рішень відповідачем не наведено обставин, які б вказували на безтоварність операцій. Висновки відповідача ґрунтуються лише на акті перевірки контрагента позивача, а не аналізу суті та наслідків господарських операцій, які мали місце у перевіряємому періоді, що, в свою чергу, не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірних договорів за умови наявності первинних документів, які спростовують такі доводи.

Також, обставини, на які посилається податковий орган, не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо підтвердження права на отримання відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

З огляду на встановлені судами обставини у справі, а також беручи до уваги індивідуальний характер юридичної відповідальності особи, правильним є висновок, що у разі порушення контрагентом платника податків чинного законодавства, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи, у зв'язку з чим право платника податків, тобто позивача, на податковий кредит витрати та доходи не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третьою особою.

Окрім того, суди дійшли вірних висновків про те, що факт нікчемності правочинів або визнання їх такими, що не відповідають закону, в тому числі вимогам ст. ст. 203, 215, 228, Цивільного кодексу України, має бути визнаний недійсним в судовому порядку.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з наданою судами оцінкою матеріалам кримінального провадження №32013170000000032, в рамках якого проводиться досудове розслідування відносно службових осіб підприємства контрагента позивача - ТОВ «Вторресурси», оскільки обов'язковим для суду під час розгляду є вирок у кримінальній справі. Проте, слід відзначити, що навіть за наявності вироку суду у кримінальній справі не виключається можливість здійснення позивачем з контрагентом реальних господарських операцій, і він, в свою чергу, потребує оцінки судом у відповідності до вимог ч. 4 ст. 72 КАС України.

Оскільки позивачем доведено дотримання ним спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум, віднесених до податкового кредиту, складу витрат та доходів, а також надано всі первинні документи, що стосуються господарських операцій за участю контрагента, які фактично підтверджують реальне здійснення правочинів і досягнення позивачем законної мети їх здійснення для провадження господарської статутної діяльності, направленої на отримання прибутку та реальне використання товарів в господарській діяльності, відтак суди дійшли правильного висновку про правомірність формування позивачем податкового кредиту, складу витрат та доходів на підставі розрахунків, проведених за наслідками господарських операцій з контрагентами.

Враховуючи вищенаведене, судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, не спростованими доводами касаційної скарги, про те, що спірні податкові повідомлення-рішення є такими, що не ґрунтуються на нормах закону, а тому вони підлягають скасуванню.

За таких обставин та з урахуванням вимог частини 3 статті 2, частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності законних підстав для задоволення позову.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного судового рішення судами апеляційної та першої інстанцій були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

З огляду на реорганізацію позивача у справі Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне замінити Міжрегіональне головне управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників його правонаступником - Міжрегіональним головним управлінням Державної фіскальної служби - Центральним офісом з обслуговування великих платників.

Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників на його правонаступника - Міжрегіональне головне управління Державної фіскальної служби - Центральний офіс з обслуговування великих платників.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 55, 60, 167, 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Клопотання Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників задовольнити.

2. Допустити заміну відповідача (Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників) його правонаступником - Міжрегіональним головним управлінням Державної фіскальної служби - Центральним офісом з обслуговування великих платників.

3. Касаційну скаргу Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників залишити без задоволення.

4. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.11.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16.12.2014 залишити без змін.

5. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя В.П.Юрченко Судді Г.К.Голубєва М.В.Сірош