Ухвала суду № 52625370, 21.10.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 жовтня 2015 року м. Київ К/800/61601/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Приходько І.В.,розглянувши в порядку письмового провадження

касаційну скаргу Індустріальної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2013 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 05 листопада 2014 року

у справі № 820/13472/14

за позовом Приватного акціонерного товариства "Теплоенергетичний центр Роганського промвузла"

до Індустріальної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Приватне акціонерне товариство "Теплоенергетичний центр Роганського промвузла" (надалі - позивач) звернулось в суд з адміністративним позовом до Індустріальної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень від 25 червня 2014 року № 0000382220, № 0000392220, № 000402220

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 05 листопада 2014 року, адміністративний позов задоволено.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2013 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 05 листопада 2014 року і ухвалити нове судове рішення, яким відмовити позивачу у задоволені позовних.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у разі відсутності клопотань усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю.

У зв'язку із неподанням клопотань особами, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю, колегія суддів розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з ТОВ НВП «СПЕЦЕНЕРГОСЕРВІС», ТОВ «Харківський завод свічок запалювання та електрообладнання», ТОВ «ССБ», ТОВ «Спецтрубомонтаж» за період з 17 березня 2011 року по 31 грудня 2013 року. За результатами вказаної перевірки складено акт № 1483/20-36-22-03-07/14085922 від 02 червня 2014 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог:

п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст.139 Податкового кодексу України , в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму - 695264,00 грн.;

п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження суми податку на додану вартість на 826483,00 грн.;

п. 200.1, п. 200.3 ст. 200 Податкового кодексу України, внаслідок чого завищено суму, яка зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (рядок 19) за листопад 2012 року на 101,00 грн.

У зв'язку із виявленими порушеннями, на підставі акта перевірки відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення від 25 червня 2014 року:

№ 0000382220, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на 41865,50 грн., у тому числі 27913,00 грн. - за основним платежем, 13956,50 грн. - штрафних (фінансових) санкцій (штрафів);

№ 0000392220, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 1239724,50, у тому числі 826483,00 грн. - за основним платежем, 413241,50 грн. штрафних (фінансових) санкцій (штрафів);

№ 0000402220 про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість на 101,0 грн.

Підставою для нарахування позивачу відповідних сум з податку на прибуток та податку на додану вартість став висновок податкового органу про безтоварність господарських операцій, здійснених позивачем з контрагентами.

В розумінні підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, у редакції на час виникнення спірних правовідносин, витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Одночасно, згідно підпункту 14.1.36 названої статті господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 статті 138, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (підпункт 138.1.1. пункту 138.1. статті 138 Податкового кодексу України).

Згідно абзацу 1 пункту 138.2. статті 138 названого Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

У той же час, підпунктом 139.1.9. пункту 139.1. статті 139 Податкового кодексу України визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Згідно з підпунктом 14.1.181. пункту 14.1. статті 14 Податкового кодексу України податковим кредитом визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту "а" пункту 198.1. статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пункт 198.2. названої статті встановлює, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3. статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6. статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11. статті 201 цього Кодексу.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", який діяв у весь період діяльності позивача, що підлягав перевірки, встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 21 січня 2011 року у справі № 21-37а10. Зокрема, Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України було зазначено, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє послуги, на вимогу їх отримувача, є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в перевіряємому періоді позивач здійснював господарські відносини з:

ТОВ «НВП «Спеценергосервіс», на підставі договору про режимно-налагоджувальні випробування котлів від 17 жовтня 2012 року №1015-12;

ТОВ «ССБ», на підставі договору постачання від 27 березня 2012 року;

ТОВ «Спецтрубомонтаж», на підставі договору про надання послуг від 07 вересня 2012 року № 118.

На підтвердження виконання умов вищезгаданих договорів позивачем надано: податкові накладні, платіжні доручення, технічні звіти, дозвіл на продовження виконання робіт підвищеної небезпеки, висновок Територіального управління Державної інспекції з енергозбереження по Харківській області від 29 грудня 2011 року № 20-163, специфікації, сертифікат відповідності товару, видаткові накладні, акт виконаних робіт, довідку про вартість виконаних будівельних робіт.

Придбаний у ТОВ «ССБ» товар в подальшому реалізовано позивачем ТОВ «НВП «Вітактум» на підставі договору комісії від №2012-1 від 19 березня 2012 року.

В обґрунтування касаційної скарги податковий орган посилається на висновки:

акта Основ'янської МДПІ м. Харкова від 30 квітня 2013 року № 611/221/32135502 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ НВП «Спеценергосервіс» щодо підтвердження господарських відносин із ПП «Будком-Алон» за березень, квітень, червень, липень 2012 року, ТОВ «Спецтрубомонтаж» за липень, серпень, жовтень, листопад 2012 року, ТОВ ТПК «Дніпроінвест» за грудень 2011 року, березень, квітень, червень 2012 року» (надалі - акт № 611/221/32135502), яким невстановлено місцезнаходження ТОВ НВП «Спеценергосервіс», а також факту передачі вказаним підприємствам товарів до підприємств-покупців;

акта ДПІ у Київському районі м. Харкова від 05 лютого 2013 року № 54/22-1/35700248 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «ССБ» щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків та зборів, їх реальності та повноти відображення в обліку за 2012 рік», яким встановлено відсутність у ТОВ «ССБ» виробничих, трудових ресурсів для ведення господарської діяльності;

акт ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова від 26 лютого 2013 року № 749/2240/31939034 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Спецтрубомонтаж» з питань дотримання податкового та валютного законодавства за період з 01 січня 2011 року по 31 грудня 2012 року», яким встановлено відсутність факту передачі товарів (послуг) від контрагентів-продавців.

Колегія суддів зазначені доводи податкового органу до уваги не бере, оскільки:

актами про неможливість проведення зустрічної звірки лише фіксуються факти неможливості проведення таких звірок та не можуть даватися оцінка реальності здійснених господарських операцій;

в акті № 611/221/32135502 оцінка фінансово-господарським операціям позивача з ТОВ НВП «Спеценергосервіс» взагалі не давалась;

порушення контрагентами позивача вимог податкового законодавства не може свідчити про безтоварність укладених правочинів та спричиняти негативні наслідки для позивача (зазначена позиція також збігається із висновками Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і "Бізнес Супорт Центр" проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03).

Водночас, фактичне виконання господарських зобов'язань підтверджується первинними документами, які належним чином досліджено судом першої та апеляційної інстанцій, укладені правочини відповідають економічному змісту та діловій меті, отримані блага використані позивачем у власній господарській діяльності, а здійснені господарські операції спричинили зміни в структурі його активів.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про недоведеність факту порушення позивачем податкового законодавства та про неправомірність оскаржених податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 222, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Індустріальної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2013 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 05 листопада 2014 року у справі № 820/13472/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя(підпис)А.М. Лосєв Судді:(підпис)Л.І. Бившева (підпис) І.В. Приходька