Ухвала суду № 52625362, 21.10.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 жовтня 2015 року м. Київ К/800/58251/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Приходько І.В.,розглянувши в попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області

на постанову Київського окружного адміністративного суду від 18 червня 2013 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2013 року

у справі № 810/2858/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Зернові комплекси та системи»

до Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Зернові комплекси та системи" (надалі - позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби, правонаступником якої є Білоцерківська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Київській області (надалі - відповідач, податковий орган) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 20 травня 2013 року № 0001782203/1093 та № 0001792203/1092.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 18 червня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2013 року, адміністративний позов задоволено.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Київського окружного адміністративного суду від 18 червня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2013 року і ухвалити нове судове рішення, яким відмовити позивачу у задоволені позовних.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Інтако», ТОВ «Праксет-Харків» за період з 01 квітня 2012 по 28 лютого 2013 року, з ТОВ «Феріт Д», ПП «ATM», ТОВ «ВК «Віконні системи», ТОВ «Галактика М», ТОВ «Екоскан Сервіс», ТОВ «Ангстрем Континенталь», ТОВ «Дидактика», ТОВ «Ліга», ТОВ «Лігран», ТОВ «Матадор», ТОВ «Ривс», ТОВ «Старт Д», ТОВ «Супутник», ПП «Транс-Атлантика Сервіс», ТОВ «Шоковіта», ПП «Мегіур», ТОВ «Техніка» за період з 01 січня 2010 року по 31 січня 2013 року. За результатами вказаної перевірки складено акт від 29 квітня 2013 року № 1827/22-3/35046206/6930239245.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог:

п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на 164539,00 грн.;

абз. 1, 2 п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість на 302398,00 грн.

Підставою для вказаних висновків стала відсутність реального виконання правочинів, укладених позивачем з ТОВ «Праксет-Харків», ТОВ «Інтако», ТОВ «Ривс», ТОВ «ВК «Віконні системи».

У зв'язку із виявленими порушеннями, на підставі акта перевірки відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення від 20 травня 2013 року:

№ 0001782203/1093, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 453597,00 грн., в тому числі за основним платежем - на 302398,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - на 151199,00 грн.;

№ 0001792203/1092, яким збільшено суму грошового зобов'язання ТОВ «Зернові комплекси та системи» з податку на прибуток на 246809,00 грн., в тому числі за основним платежем - на 164539,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - на 82270,00 грн.

Переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

В розумінні підпункту 14.1.27 пункту 14.1. статті 14 Податкового кодексу України, у редакції на час виникнення спірних правовідносин, витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Одночасно, згідно підпункту 14.1.36 названої статті господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до пункту 138.1. статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 статті 138, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (підпункт 138.1.1. пункту 138.1. статті 138 Податкового кодексу України).

Згідно абзацу 1 пункту 138.2. статті 138 названого Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

У той же час, підпунктом 139.1.9. пункту 139.1. статті 139 Податкового кодексу України визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з підпунктом 14.1.181. пункту 14.1. статті 14 Податкового кодексу України податковим кредитом визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту "а" пункту 198.1. статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пункт 198.2. названої статті встановлює, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3. статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6. статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", який діяв у весь період діяльності позивача, що підлягав перевірки, встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 21 січня 2011 року у справі № 21-37а10. Зокрема, Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України було зазначено, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє послуги, на вимогу їх отримувача, є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в перевіряємому періоді позивач здійснював господарські відносини, зокрема, з:

ТОВ «ВК «Віконні системи» на підставі договору поставки № 1502-01 від 15 лютого 2012 року;

ТОВ «Інтако» на підставі договору поставки № 250412 від 25 квітня 2012 року;

ТОВ «Ривс» на підставі договору поставки № 1405-11 від 14 травня 2012 року;

ТОВ «Праксет-Харків» на підставі договору поставки № 11/05 від 11 травня 2012 року.

На підтвердження виконання умов вищезгаданих договорів позивачем надано: податкові накладні, видаткові накладні, рахунки-фактури, виписки по рахунку, банківські виписки, подорожні листи, товарно-транспортні накладні, попередні калькуляції вартості виробництва продукції, специфікації. Придбаний товар зберігався на складі, орендованому позивачем на підставі договору оренди від 01 березня 2012 року № 06/12.

Придбаний у контрагентів товар позивачем використано при виготовленні машин сільського господарства та продано замовникам, що підтверджується договорами, укладеними позивачем з ПСП «Агрофірма «Горинь», ВАТ «Теофіопільський цукровий завод», ПП «Компанія Унітранс» та первинними документами (видатковими накладними, довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей, попередніми калькуляціями вартості виробництва продукції, товарно-транспортними накладними, договорами транспортного експедирування, актами здачі-прийнятті робіт).

В касаційній скарзі податковий орган зазначає, що підставою для визнання безтоварними господарських операцій позивача з ТОВ «Інтако», ТОВ «Праксет-Харків», ТОВ «Ривс», ТОВ «ВК «Віконні системи» є відсутність у останніх виробничого обладнання, складських та торгівельних приміщень, транспорту та трудових ресурсів.

Колегія суддів до уваги вказані доводи відповідача не бере, оскільки відсутність власних виробничих та трудових ресурсів не позбавляє права суб'єкта господарювання залучати до виконання зобов'язань третіх осіб.

Крім того, в касаційній скарзі податковий орган посилається на акти перевірок та акти про неможливість проведення зустрічних звірок контрагентів позивача, якими встановлено порушення останніми вимог податкового законодавства.

Колегія суддів вважає такі доводи касаційної скарги безпідставними, оскільки судами попередніх інстанцій встановлено, що постановою Харківського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2012 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного суду від 22 січня 2013 року, визнано протиправними дії Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції у місті Харкові, щодо проведення зустрічних звірок ТОВ «Праксет-Харків»; постановою Харківського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2012 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного суду від 21 січня 2013 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 21 лютого 2013 року, визнано протиправними дії Західної міжрайонної державної податкової інспекції міста Харкова Харківської області Державної податкової служби з проведення зустрічної звірки ТОВ «Інтако»; постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 березня 2013 року визнано протиправними дії Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі міста Дніпропетровська при проведенні перевірки ТОВ «ВК «Віконні системи»; постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 березня 2013 року визнано протиправними дії Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі міста Дніпропетровська щодо проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Ривс».

Водночас, фактичне виконання господарських зобов'язань підтверджується первинними документами, які належним чином досліджено судами першої та апеляційної інстанцій, укладені правочини відповідають економічному змісту та діловій меті, отримані блага використані позивачем у власній господарській діяльності, а здійснені господарські операції спричинили зміни в структурі його активів.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про недоведеність факту порушення позивачем податкового законодавства та про неправомірність оскаржених податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до частини 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області залишити без задоволення.

2. Постанову Київського окружного адміністративного суду від 18 червня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2013 року у справі № 810/2858/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя(підпис)А.М. Лосєв Судді:(підпис)Л.І. Бившева (підпис) І.В. Приходько