Ухвала суду № 52625346, 01.10.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 жовтня 2015 року м. Київ К/800/53758/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Степашка О.І.

суддів: Островича С.Е.

Федорова М.О.

за участю:

секретаря судового засідання Чайки О.С.

представника позивача Тарасюк Р.В.

представника відповідача Старійчука А.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Рівненському районі Головного управління Міндоходів у Рівненській області

на постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 30.09.2014

у справі № 817/1133/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «УкрТехноФос-Плюс»

до Державної податкової інспекції у Рівненському районі Головного управління Міндоходів у Рівненській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «УкрТехноФос-Плюс» (далі по тексту - позивач, ТОВ «УкрТехноФос-Плюс») звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Рівненському районі Головного управління Міндоходів у Рівненській області (далі по тексту - відповідач, ДПІ у Рівненському районі ГУ Міндоходів у Рівненській області) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 27.09.2013 №0000862251 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 808450,00 грн. основного платежу та 356028,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій, №0000872251 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 1478737,00 грн. основного платежу та 369684,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій, №0000882251 про зменшення суми від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 88781,00 грн.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 07.08.2014 позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення від 27.09.2013 №0000862251 в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 21670,00 грн. основного платежу та 4750,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення від 27.09.2013 №0000872251 в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 197140,00 грн. основного платежу та 49285,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 30.09.2014 скасовано рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову. Прийнято в цій частині нову постанову, якою визнано протиправним та скасовано податкові повідомлення-рішення від 27.09.2013 №0000862251 в розмірі 687680,00 грн. основного платежу та штрафної (фінансової) санкції в розмірі 301728,00 грн.; №0000872251 в розмірі 1185647,00 грн. основного платежу та штрафної (фінансової) санкції в розмірі 296411,00 грн.; №0000882251 в розмірі 88781,00 грн. В решті постанову суду першої інстанції залишено без змін.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції і прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову повністю, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у період з 19.07.2013 по 15.08.2013 відповідачем була проведена планова виїзна перевірка ТОВ «УкрТехноФос-Плюс» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 по 31.12.2012, за результатами якої прийняті спірні податкові повідомлення-рішення за порушення позивачем пп.135.5.5 п.135.5 ст.135, п.138.1, пп.138.8.1, п.138.8.5 абз. и) п.138.8, пп.138.10.3 п.138.10 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139, п.198.1, п.198.3, п.198.5, абз. 1 п.198.6 ст.198, п.199.1, п.199.3 ст.199, п.201.14 ст.201, п.15 підрозділу 2 розділу ХХ Податкового кодексу України.

Задовольняючи позов частково, суд апеляційної інстанції виходив з наступних обставин, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Стосовно порушення позивачем п.138.4 ст.138 Податкового кодексу України, колегія суддів погоджується з наступними висновками суду апеляційної інстанції.

З матеріалів справи вбачається, що між ТОВ «УкрТехноФос-Плюс» (Замовник) та ТОВ «УкрТехноФос» (Виконавець) було укладено договір №30/09-10 від 30.09.2010 на переробку давальницької сировини, за умовами якого Виконавець зобов'язується виконати (надати) послуги з переробки давальницької сировини у готову продукцію (виробництво тукосуміші). Вироблену тукосуміш позивачем в цьому ж звітному періоді було реалізовано, тому на дату закінчення перевірки її собівартість не обліковувалась на рахунку 281, а була списана в момент реалізації за правилами бухгалтерського обліку на фінансовий результат товариства.

Отже, оподатковуваний прибуток звітного періоду в загальному підсумку не був занижений.

Що стосується витрат в розмірі 49308,00 грн., то колегія суддів погоджується із наступними висновками апеляційного суду.

Встановлено, що у перевіряємому періоді позивач орендував у ТОВ «УкрТехноФос» склади, офісні приміщення, автомобілі, що підтверджується актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), аналізами рахунку 68.5.1, 92 та 93, а тому висновок про те, що позивачем безпідставно віднесено до складу валових витрат витрати в розмірі 49308,00 грн. є необґрунтованим.

Безпідставними також є висновки про те, що позивачем документально не підтверджено належними доказами формування валових витрат та податкового кредиту по операціях з відповідального зберігання, навантажувально-розвантажувальних послуг та послуг по переробці давальницької сировини, отриманих від ТОВ «УкрТехноФос», та послуг навантажувача, перевезення, приймання, зважування, очистки, погрузки, отриманих від Агрофірми «Трипілля».

У п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України встановлено, що витрати, які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються, зокрема, із витрат операційної діяльності та інших витрат.

Згідно пп. 138.1.1 п. 138.1, п.138.6 наведеної статті витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати. Собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

За приписами п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів.

Відповідно до п. 138.4 та п. 138.5 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг. Інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку, з урахуванням того, що датою здійснення витрат, нарахованих платником податку у вигляді сум податків та зборів, вважається останній день звітного податкового періоду, за який проводиться нарахування податкового зобов'язання з податку та збору.

За приписами п.139.1.9 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат - витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

У п. 198.1 ст.198 Податкового кодексу України встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п.198.2 ст.198 цього Кодексу).

Відповідно до п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У п.198.6 наведеної норми визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України).

При цьому, згідно з п. 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому ст. 183 цього Кодексу.

Як було вірно встановлено апеляційним судом, факт здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами, виписаними позивачу його контрагентами.

Крім того, документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податкового обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, зміст послуг, що надають тощо. При цьому, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податку у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Що стосується формування позивачем валових витрат та податкового кредиту по послугах з перевезення небезпечних вантажів, колегія суддів зазначає наступне.

В ході перевірки встановлено, що до складу витрат віднесено витрати на оплату послуг перевезення агрохімікатів, добрив аміачно-нітратних, хлористого калію, сірки гранульованої, амофосу, нітроамофосу, селітри аміачної, карбаміду, карбонатно-аміачної суміші, сульфату амонію та ін. на загальну суму 590312,00 грн.

Перевіркою встановлено, що перевозились вантажі, визнані діючим законодавством, як небезпечні.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Визначальним фактором для формування валових витрат та податкового кредиту з ПДВ відповідно до п.138.2 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139, п. 198.1, п.198.2 п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України є зв'язок наданих послуг із господарською діяльністю платника податків та наявність підтверджуючих документів, що відображають реальність таких господарських операцій.

В матеріалах справи наявні товарно-транспортні накладні, які оформлені у відповідності до Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом, затверджених наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997.

Також, в підтвердження надання послуг по перевезенню вантажу в матеріалах справи наявні договори, укладені з перевізниками, акти виконаних робіт, податкові накладні, банківські виписки про оплату, що підтверджують надання послуг по перевезенню небезпечних вантажів.

Крім того, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про відсутність в діях позивача порушень норм Закону України «Про перевезення небезпечних вантажів».

Стосовно висновку про порушення позивачем пп. 14.1.27, пп.14.1.36 п.14.1 ст.14, п.138.1 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, внаслідок чого ТОВ «УкрТехноФос-Плюс» при визначенні оподатковуваного прибутку безпідставно було включено до витрат витрати по операціях з ТОВ «Метінвест Холдинг», ТОВ «Юніверсал Карго Транс», ТОВ «Юніон Ком Транс», ПП «Мінераліз», ТОВ «ТД «Поліхім», що призвело до завищення витрат на загальну суму 640959,00 грн. та податкового кредиту в сумі 128192,00 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, до складу витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування Декларації з податку на прибуток, ТОВ «УкрТехноФосплюс» віднесено витрати на оплату послуг з організації перевезень у власних і орендованих вагонах на загальну суму 640959,00 грн.

На підставі доказів, що містяться у справі - договори, податкові накладні, платіжні доручення, звіти експедитора, специфікації та ін., оцінка яким надана з дотриманням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції зробив юридично правильний висновок про підтвердження факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Також, помилковим є висновок про порушення позивачем п.198.3, п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України та віднесення до складу податкового кредиту суму ПДВ в розмірі 54633,33 грн., оскільки виконання робіт підтверджується довідкою про вартість виконаних будівельних робіт форми КБ-3 та актом форми КБ-2 від 30.03.2012 на суму 505694,92 грн.

Колегія суддів також погоджується з висновками апеляційного суду стосовно відсутності в діях позивача порушень вимог п.201.14 ст.201, п.199.1, п.199.2 ст.199 Податкового кодексу України, а саме - не розподілення податкового кредиту відповідно частки використання товарів/послуг, необоротних активів в оподатковуваних операціях, внаслідок чого завищено податковий кредит на суму 574454,00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, в перевіряємому періоді позивач мав оподатковувані та неоподатковувані операції.

Відповідно до п.198.4 ст.198 Податкового кодексу України якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.

Встановлено, що згідно з приписами п. 198.4 ст. 198 Податкового кодексу України ПДВ по операціях з придбання кукурудзи, проса та насіння соняшнику позивач не відносив до податкового кредиту.

Якщо підприємство здійснює постачання оподатковуваних та неоподатковуваних операцій, податковий кредит з ПДВ має формуватись у відповідності з вимогами ст. 199 Податкового кодексу України.

Розподіл податкового кредиту з ПДВ проводиться у разі, якщо придбані та/або виготовлені товари/послуги, необоротні активи частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково - ні (п. 199.1 ст. 199 Податкового кодексу України).

Таким чином, розподілу підлягає не весь податковий кредит, а лише та його частка, що відноситься (використовується) і для оподатковуваних і для неоподатковуваних операцій.

Відповідно до п.199.2 ст.199 Податкового кодексу України частка використання товарів /послуг, необоротних активів в оподатковуваних операціях визначається у відсотках як відношення обсягів з постачання оподатковуваних операцій (без врахування сум податку) за попередній календарний рік до сукупних обсягів постачання оподатковуваних та неоподатковуваних операцій (без врахування сум податку) за цей же попередній календарний рік. Визначена у процентах величина застосовується протягом поточного календарного року.

Згідно п.199.3 ст.199 Податкового кодексу України платники податку, у яких протягом попереднього календарного року були відсутні неоподатковувані операції, а такі неоподатковувані операції почали здійснюватися у звітному періоді, а також новостворені платники податку проводять у поточному календарному році розрахунок частки використання товарів/послуг, необоротних активів в оподатковуваних операціях на підставі розрахунку, визначеного за фактичними даними обсягів з постачання оподатковуваних та неоподатковуваних операцій першого звітного податкового періоду, в якому задекларовані такі операції.

До суми, яку позивач повинен був віднести до податкового кредиту, включається та частка сплаченого (нарахованого) податку під час їх придбання або виготовлення, яка відповідає частці використання таких товарів в оподатковуваних операціях.

Отже, позивач повинен був включити до складу податкового кредиту ту частину вхідного ПДВ, яка припадає саме на такі оподатковувані операції, але з урахуванням правил, передбачених Податковим кодексом України.

Як вбачається з матеріалів справи, в декларації з податку на додану вартість за грудень 2013 року позивач здійснив коригування за 3 роки податкового кредиту у зв'язку з перерахунком частки використання товарів /послуг/ та /або/ необоротних активів в оподатковуваних операціях, що складає 30235,00 грн.

Позивач визнав факт неподання до Декларації за період, що перевіряється, додатку №7 «Розрахунок (перерахунок) частки використання сплаченого (нарахованого) податку за придбаними (ввезеними) товарами /послугами/, необоротними активами між оподатковуваними та неоподатковуваними операціями». Проте, за таке порушення відповідно до п.120.1 ст.120 Податкового кодексу України передбачена штрафна санкція в розмірі 170,00 грн.

Крім того, вказуючи на завищення податкового кредиту на загальну суму ПДВ 1755,00 грн., відповідач посилався на аналітичну систему результатів співставлення сум податкового кредиту на рівні ГУ Міндоходів України.

З цього приводу колегія суддів зазначає наступне.

Система автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України є лише програмним продуктом, який було розроблено для реалізації Порядку взаємодії органів державної податкової служби при опрацюванні розшифровок податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість у розрізі контрагентів, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України від 18.04.2008 № 266.

Процес зіставлення даних податкової звітності з ПДВ у розрізі контрагентів є формальним рівнем податкового контролю, на стадії якого податковий орган фактично порівнює задекларовані контрагентами кореспондуючі суми податкових зобов'язань та податкового кредиту з метою оперативного виявлення платників, що підлягають документальній перевірці.

Зазначений етап контрольно-перевірочної роботи не передбачає здійснення податковим органом оцінки дотримання платником вимог податкового законодавства та аналізу змісту та характеру правовідносин, що стали підставою для формування даних податкового обліку платника. Питання правильності відображення платником в обліку проведених господарських операцій досліджуються податковим органом при проведенні податкової перевірки платника з дослідженням фінансово-господарських документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податку.

За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 КАС України, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для часткового задоволення позову.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судом апеляційної інстанції належним чином з'ясовані обставини справи та надано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішення суду апеляційної інстанції не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Рівненському районі Головного управління Міндоходів у Рівненській області залишити без задоволення.

Постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 30.09.2014 у справі № 817/1133/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис)О.І. Степашко Судді(підпис)С.Е. Острович (підпис)М.О. Федоров