Ухвала суду № 52625319, 24.09.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"24" вересня 2015 р. м. Київ К/9991/80340/12

К/800/1336/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Карася О.В.

Олендера І.Я.

за участю секретаря судового засідання: Міщенко Ю.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Нова Зірка» та Ізмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції Одеської області Державної податкової служби

на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2012 року

у справі № 2-а-1570/8466/2011

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Нова Зірка»

до Ізмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції Одеської області Державної податкової служби,

за участю Ізмаїльського міжрайонного прокурора Одеської області,

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Нова Зірка» (далі - ТОВ «Нова Зірка»; позивач) звернулось до суду з позовом до Ізмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції Одеської області Державної податкової служби (далі - Ізмаїльська ОДПІ Одеської області ДПС; відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень № 0000942301-0 від 20 вересня 2011 року та № 0000952301-0 від 20 вересня 2011 року.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 16 липня 2012 року позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення № 0000952301-0 від 20 вересня 2011 року повністю та № 0000942301-0 від 20 вересня 2011 року в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 738 727,00 грн. за основним платежем та 175 222,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з рішення суду першої інстанції, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2012 року апеляційну скаргу Ізмаїльської ОДПІ Одеської області ДПС задоволено частково. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 16 липня 2012 року скасовано та прийнято нову - про часткове задоволення позовних вимог. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0000942301-0 від 20 вересня 2011 року в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 8 177,00 грн. за основним платежем та 2 044,25 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням у справі, позивач та відповідач оскаржили його в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій ТОВ «Нова Зірка» касаційній скарзі, з посиланням на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, ставиться питання про скасування постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2012 року та залишення в силі постанови Одеського окружного адміністративного суду від 16 липня 2012 року.

Ізмаїльська ОДПІ Одеської області ДПС в поданій касаційній скарзі, вказуючи на неправильне застосування Одеським апеляційним адміністративним судом норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції в частині задоволення позовних вимог та прийняти нове - про повну відмову в задоволенні позову.

Крім того, Ізмаїльською ОДПІ Одеської області ДПС заявлено клопотання про заміну відповідача у справі - Ізмаїльської ОДПІ Одеської області ДПС на Ізмаїльську об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління Міндоходів в Одеській області у зв'язку з реорганізацією, яке згідно із статтею 55 Кодексу адміністративного судочинства України підлягає задоволенню.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи в межах доводів касаційних скарг відповідно до статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено виїзну планову перевірку ТОВ «Нова Зірка» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 січня 2010 року по 31 березня 2011 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2010 року по 31 березня 2011 року, за результатами якої складено акт № 2297/2301/24540965 від 05 вересня 2011 року.

На підставі зазначеного акту перевірки контролюючим органом прийнято податкові повідомлення-рішення: № 0000952301-0 від 20 вересня 2011 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 2 634 193,00 грн. (2 240 277,00 грн. - основний платіж, 393 916,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції); № 0000942301-0 від 20 вересня 2011 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 922 126,00 грн. (746 904,00 грн. - основний платіж, 175 222,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Перевіркою встановлено порушення товариством підпункту 5.2.5 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3, підпункту 5.6.1 пункту 5.6, підпункту 5.7.1 пункту 5.7, пункту 5.9 статті 5, підпункту 8.3.1 пункту 8.3 статті 8 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 334/94-ВР), підпункту 7.3.1 пункту 7.3, підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 168/97-ВР), пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у зв'язку з: неправомірним формуванням даних податкового обліку при придбанні паливно-мастильних матеріалів у Товариства з обмеженою відповідальністю «Союз-Нафтопродукт-2» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Союз-Нафтопродукт» з огляду на непідтвердження факту реального вчинення господарських операцій; завищенням валових витрат на 26 173,00 грн. внаслідок безпідставного включення до їх складу витрат на оплату праці фізичним особам, які перебувають у трудових відносинах, зборів на загальнообов'язкове пенсійне страхування та внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування з підстав того, що ці витрати не підтверджено розрахунковими, платіжними або іншими документами; безпідставним включенням до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість у розмірі 46 020,00 грн., не засвідченої первинними документами; неправомірним віднесенням до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість у розмірі 8 177,00 грн., не підтвердженої податковими зобов'язаннями постачальників.

Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону № 334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону № 334/94-ВР передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно із статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, валові витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

При цьому варто враховувати, що обов'язок довести правомірність та обґрунтованість сформованих даних, у тому числі шляхом подання документів, які відповідають критеріям, наведеним у статті 9 Закону № 996-XIV, належить саме позивачу у справі. Крім того, відповідні документи повинні відображати достовірну інформацію та підтверджувати реальність виконаних операцій.

В даній ситуації суд першої інстанцій, визнаючи правомірним формування товариством даних податкового обліку при придбанні паливно-мастильних матеріалів у ТОВ «Союз-Нафтопродукт-2» та ТОВ «Союз-Нафтопродукт», виходив з того, що фактичне виконання господарських операцій підтверджується належним чином складеними первинними документами; контрагенти позивача на час здійснення відповідних операцій перебували в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали статус платників податку на додану вартість; розглядувані правочини не визнані недійсними в судовому порядку.

Суд апеляційної інстанції, в свою чергу, дійшов висновку про недоведеність позивачем реального характеру розглядуваних господарських операцій.

Разом з тим, за змістом частин 4, 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен: визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів до своєчасного їх подання.

Предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення.

Докази, що можуть використовуватись при аналізі реальності операцій - дані про існування товару (чи вироблявся, ким і коли), про його рух на шляху до платника податків-набувача (як транспортувався (враховуючи доводи суду апеляційної інстанції про неналежність представленої платником транспортної документації), де зберігався, ким приймався, у тому числі встановлення посадових осіб постачальників та покупця, задіяних у такому процесі), як використовувався далі.

Реальність потребує також з'ясування того факту, чи справді паливно-мастильні матеріали отримано від указаних у первинних документах контрагентів.

Для цього треба встановити, за яких обставин і в який спосіб налагоджено господарські зв'язки між позивачем та його задекларованими постачальниками, хто персонально брав у цьому участь, допитати відповідних осіб як свідків.

Вирішуючи питання про правильність доводів податкового органу про заниження позивачем валових витрат на 26 173,00 грн., Одеський апеляційний адміністративний суд, на відміну від суду першої інстанції, який взагалі не надав оцінки вказаному порушенню, врахував відсутність у матеріалах справи доказів оплати відповідних сум до фондів, а також не прийняв подані товариством таблиці нарахування єдиного внеску, відомості про нарахування заробітної плати, звідні для відрахування у фонди за січень - березень 2011 року, розрахункові відомості за січень - березень 2011 року, відомості на виплату грошей, зважаючи на відсутність у них підписів як директора товариства, так і головного бухгалтера, печатки ТОВ «Нова Зірка», будь-яких відміток про прийняття розрахунків сплати єдиного внеску відповідним органом Пенсійного фонду.

Втім, ні суд першої інстанції, ні суд апеляційної інстанції не перевірили твердження позивача про вилучення оригіналів названих документів податковою міліцією Державної податкової адміністрації у Одеській області, не вимагали від нього надати докази на підтвердження зазначених доводів (відповідний протокол виїмки), не створили стороні необхідні умови для встановлення фактичних обставин у справі.

Надаючи оцінку законності включення ТОВ «Нова Зірка» до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість у розмірі 8 177,00 грн., Одеський апеляційний адміністративний суд, зокрема, правильно виходив з того, що податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, зокрема, від фактичної сплати постачальниками податку до бюджету.

В той же час, ані Одеський окружний адміністративний суд (з мотивів неоскарження позивачем податкового повідомлення-рішення № 0000942301-0 від 20 вересня 2011 року в зазначеній частині), ані Одеський апеляційний адміністративний суд, визнаючи незаконним такий висновок суду першої інстанції, не з'ясували характер та зміст операцій, які стали підставою для виникнення у позивача права на суму податкового кредиту з податку на додану вартість у розмірі 8 177,00 грн.; не витребували та не дослідили первинні документи, які підтверджують їх реальність; не встановили, за яких обставин і в який спосіб налагоджено господарські зв'язки між позивачем та його задекларованими постачальниками; не перевірили присутність у товариства ділової мети під час здійснення відповідних господарських операцій.

А відтак, враховуючи те, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення у справі з метою об'єктивності, всебічності та повноти розгляду справи підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Замінити в даній справі відповідача - Ізмаїльську об'єднану державну податкову інспекцію Одеської області Державної податкової служби її правонаступником - Ізмаїльською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів в Одеській області.

Касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Нова Зірка» та Ізмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Одеській області задовольнити частково.

Скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 16 липня 2012 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2012 року.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Карась О.В.

Олендер І.Я.