Ухвала суду № 52625310, 29.09.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

01029, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 5

УХВАЛА

Іменем України

29.09.2015 № К/800/25406/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Голубєвої Г.К., Сіроша М.В., розглянувши в порядку письмового провадженнякасаційну скаргуДержавної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області на постановуСумського окружного адміністративного суду від 18.12.2014та ухвалуХарківського апеляційного адміністративного суду від 20.05.2015у справі №818/2823/14 за позовомПублічного акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М.В.Фрунзе» доДержавної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,- ВСТАНОВИВ:

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 18.12.2014, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 20.05.2015, позов Публічного акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М.В.Фрунзе» задоволено, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області від 14.07.2014 №0001862203, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток, з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 1323642,00 грн. та від 02.10.2014 №0003022203, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 205042,50 грн.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в позові повністю, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Окрім того, позивачем подано суду касаційної інстанції клопотання, в якому він просить врахувати під час касаційного розгляду справи, що найменування підприємства змінено на Публічне акціонерне товариство «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання».

В письмовому запереченні на касаційну скаргу позивач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтовані та не можуть бути задоволені, просить в задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.

З урахуванням неприбуття у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження у відповідності до пункту 2 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права в цій частині, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що контролюючим органом згідно з пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, ст. 77, п. 82.1 ст. 82 Податкового кодексу України проведена документальна планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2012 по 31.12.2013.

За результатами перевірки складений акт від 25.06.2014 №2234/2203/04757991/32, згідно висновків якого позивачем порушено пп.пп. 14.1.27, 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, п.п. 44.1, 44.2 ст. 44, п.п. 135.1, 135.2, пп. 135.4.1 п. 135.4 ст. 135, пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2, 138.4, пп.пп. 138.8.1, 138.8.5 п. 138.8, пп. 138.10.2 п. 138.10 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток в загальному розмірі 882428,00 грн. та п.п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198, п.п. 200.1, 200.3, 200.4, 200.14 ст. 200 Податкового кодексу України, внаслідок чого зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на рахунок платника у банку в загальному розмірі 161714,49 грн.

На підставі названого акту перевірки відповідачем прийняті податкове повідомлення-рішення від 14.07.2014 №0001862203 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток, з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 1323642,00 грн. та податкове повідомлення-рішення від 14.07.2014 №0001872203 про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 242572,00 грн.

Внаслідок оскарження прийнятих відповідачем спірних рішень в адміністративному порядку, податкове повідомлення-рішення №0001862203 залишено без змін, а податкове повідомлення-рішення №0001872203 в частині зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 25020,00 грн. та застосування штрафної (фінансової) санкції в розмірі 12510,00 грн. скасовано, у зв'язку з чим прийнято податкове повідомлення-рішення від 02.10.2014 №0003022203 про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій, в розмірі 205042,50 грн.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що відповідачем не доведено наявність порушень позивачем податкового законодавства, а тому відсутні законні підстави для визначення йому податкових зобов'язань та зменшення суми бюджетного відшкодування.

Судова колегія касаційної інстанції погоджується з позицією судів першої та апеляційної інстанцій, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що реальність господарських операцій позивача з ТОВ «Бюро стандартних зразків» за договором № 429 від 10.07.2012, з ТОВ «НВП «Екопромтех» за договором №1236 від 09.10.2012, з ТОВ «ТПП «Спектр» за договором №3/323 від 18.08.2011, з ТОВ «Метал-стайл груп» за договором №3/342 від 03.08.2011, з ТОВ ВКСФ «Авалон ЛТД» за договором №23/10 від 01.03.2010, предметом яких є придбання товарів, з ТОВ «Роланд Бергер Стретеджи Консалтентс» при виконанні договору №85-42012-1 від 26.04.2012 з надання консультаційних послуг з розробки проекту «Реорганізація виробництва і реструктуризація НВО імені М.В.Фрунзе», а також з ТОВ СУ «Хіммонтаж-14» за договором №(8/151) 8/1200008 від 23.08.2012 та з ТОВ «Сумська механізована колона №5» за договором №20-04(8/158) від 16.08.2012, предметом яких є придбання будівельно-монтажних та монтажних робіт, підтверджується первинними документами податкового обліку, які характерні для такого роду господарських взаємовідносин та обов'язковість ведення яких передбачена нормами законодавства України, а саме: податковими та видатковими накладними, довіреностями на отримання товару, платіжними дорученнями, актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), товарно-транспортними накладними, актами виконаних будівельних робіт, актами приймання виконаних будівельних робіт, довідками про вартість виконаних будівельних робіт.

При укладенні договорів сторонами було досягнуто усіх істотних умов, вони спрямовані на реальне настання правових наслідків, відповідають економічному змісту та чинному законодавству.

Також судами встановлено, що в результаті здійснення господарських операцій з ВАТ «Махсусенергогаз», ТОВ «Вітена» та ТОВ «Магеллан» позивачем визначено доходи, отримані від реалізації товару по експортним контрактам №4/1330083 від 03.07.2013, №4/140 від 24.07.2012 та №4/135088 від 20.08.2013, що підтверджується належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції. За усіма експортними контрактами позивачем був отриманий дохід у розмірі, що відповідає загальній ціні контракту.

Так, пунктом 15.1 статті 15 Податкового кодексу України платника податку визначено як особу, на яку згідно із цим Кодексом на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів.

Одночасно пунктом 36.5 статті 36 Податкового кодексу України передбачено, що відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків, крім випадків, визначених Податковим кодексом або законами з питань митної справи.

Податкові зобов'язання з ПДВ у відповідності до пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України визначаються сальдовим методом, який передбачає необхідність врахування як надходжень сум податку разом із вартістю товарів (послуг), що поставляються платником податку, так і витрат цього платника на сплату сум ПДВ у складі ціни товарів (послуг), що придбані ним з метою використання у господарській діяльності.

Відповідно до приписів підпункту «а» пункту 198.1 та пунктів 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В силу положень пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За вимогами пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 зазначеного Кодексу витратами є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються, зокрема, із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті. Витрати операційної діяльності, у відповідності з пп. 138.1.1 п. 138 згаданої статті, окрім іншого, включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до пп.138.10.2. п.138.10 ст. 138 Податкового кодексу України до складу інших витрат включаються адміністративні витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством, серед яких зокрема визначено винагороди за консультаційні, інформаційні, аудиторські та інші послуги, що отримує платник податку для забезпечення господарської діяльності.

Відповідно до абзацу 5 пункту 18 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 N 318 до адміністративних витрат відносяться такі загальногосподарські витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством, як винагороди за професійні послуги (юридичні, аудиторські, з оцінки майна тощо).

А згідно вимог пунктів 5, 6, 7 цього Положення (стандарту) витрати відображаються в бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов'язань. Витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов'язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені. Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Витрати, які неможливо прямо пов'язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

Відповідно до приписів пунктів 138.6, 138.8 статті 138 Податкового кодексу України собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу. Собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Приписами пункту 135.2 статті 135 та пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України встановлено, що як доходи, так і витрати, визначаються на підставі первинних документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Пунктом 135.4 статті 135 Податкового Кодексу України встановлено, що дохід від операційної діяльності визнається в розмірі договірної (контрактної) вартості, але не менше ніж сума компенсації, отримана в будь-якій формі, в тому числі при зменшенні зобов'язань, та включає, зокрема, дохід від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг, у тому числі винагороди комісіонера (повіреного, агента тощо).

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Проведення господарських операцій суб'єкта господарювання, за змістом статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність. Таким чином первинні документи по відображенню господарчих операцій є основою для податкового обліку.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту, складу витрат та доходів, наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів та робіт з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Судами були досліджені всі первинні документи та встановлено дотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум, віднесених до податкового кредиту, складу витрат та доходів, а також реальне виконання сторонами, укладених правочинів.

При цьому, вірно взято до уваги, що окремі недоліки в оформленні первинних документів, зокрема, і відсутність сертифікатів якості, не доводять протиправність правочинів, направлених на купівлю-продаж, отримання послуг та виконання робіт за умови наявності інших первинних документів, які спростовують факт безтоварності господарських операцій.

В обґрунтування прийняття спірних податкових повідомлень-рішень відповідачем не наведено обставин, які б вказували на безтоварність операцій. Висновки відповідача ґрунтуються лише на актах перевірки контрагентів позивача, а не аналізу суті та наслідків господарських операцій, які мали місце у перевіряємому періоді, що, в свою чергу, не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірних договорів за умови наявності первинних документів, які спростовують такі доводи.

Також, обставини, на які посилається податковий орган, не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо підтвердження права на отримання відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

З огляду на встановлені судами обставини у справі, а також беручи до уваги індивідуальний характер юридичної відповідальності особи, правильним є висновок, що у разі порушення контрагентами платника податків чинного законодавства, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цих осіб, у зв'язку з чим право платника податків, тобто позивача, на податковий кредит витрати та доходи не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.

Крім того, при вирішені спору дійшли обґрунтованого висновку про те, що збитковість операцій та реалізація продукції за ціною нижче її собівартості не свідчить про те, що господарська операція не пов'язана з господарською діяльністю, а збитковість господарської діяльності не може бути підставою для визначення такої діяльності як негосподарської. Відповідно не позбавляє платника права на формування витрат, доходів та податкового кредиту.

Даний висновок також узгоджується з правовою позицією, викладеною Верховним Судом України у справі №21-13а11 від 28.02.2011.

Оскільки позивачем доведено дотримання ним спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум, віднесених до податкового кредиту, складу витрат та доходів, а також надано всі первинні документи, що стосуються господарських операцій за участю контрагентів, які фактично підтверджують реальне здійснення правочинів і досягнення позивачем законної мети їх здійснення для провадження господарської статутної діяльності, направленої на отримання прибутку та реальне використання товарів, робіт та послуг в господарській діяльності, відтак суди дійшли правильного висновку про правомірність формування позивачем податкового кредиту, складу витрат та доходів на підставі розрахунків, проведених за наслідками господарських операцій з контрагентами.

Враховуючи вищенаведене, судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, не спростованими доводами касаційної скарги, про те, що спірні податкові повідомлення-рішення є такими, що не ґрунтуються на нормах закону, а тому вони підлягають скасуванню.

За таких обставин та з урахуванням вимог частини 3 статті 2, частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності законних підстав для задоволення позову.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного судового рішення судами апеляційної та першої інстанцій були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

З огляду на зміну найменування підприємства позивача у справі Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне замінити Публічне акціонерне товариство «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М.В.Фрунзе» на Публічне акціонерне товариство «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання».

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 55, 220, 222, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Допустити заміну позивача (Публічного акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М.В.Фрунзе») на Публічне акціонерне товариство «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання».

2. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області залишити без задоволення.

3. Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 18.12.2014 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 20.05.2015 залишити без змін.

4. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя В.П.Юрченко Судді Г.К.Голубєва М.В.Сірош