Ухвала суду № 52625260, 06.10.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

01029, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 5

УХВАЛА

Іменем України

06.10.2015 № К/800/30035/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Голубєвої Г.К., Сіроша М.В., секретар судового засідання - Іванов Д.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Сихівському районі м.Львова Головного управління ДФС у Львівській області на постановуЛьвівського окружного адміністративного суду від 23.02.2015та ухвалуЛьвівського апеляційного адміністративного суду від 11.06.2015 у справі №813/8379/14 за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Сварог Ойл» доДержавної податкової інспекції у Сихівському районі м.Львова Головного управління ДФС у Львівській області провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,- ВСТАНОВИВ:

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 23.02.2015 у даній справі, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 11.06.2015, задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Сварог Ойл», визнано протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Сихівському районі м.Львова Головного управління ДФС у Львівській області від 01.10.2014 №0002542211 та № 0002552211.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального права.

В письмовому запереченні на касаційну скаргу позивач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтовані та не можуть бути задоволені, просить в задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем була проведена позапланова виїзна документальна перевірка ТОВ «Сварог Ойл» з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування податку на додану вартість при здійсненні взаєморозрахунків із ТОВ «Барилит плюс» та ТОВ «Київ Ліквід Петролеум» за травень 2014 року, ТОВ «Талис плюс» та ТОВ «Київ Ліквід Петролеум» за червень 2014 року.

За результатами перевірки було складено акт № 1035/13-50-22-11-06/37123341 від 17.09.2014, згідно висновків якого встановлено порушення позивачем п.п. 198.1, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету в розмірі 2381183,00 грн., та завищено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту за червень 2014 року в сумі 117623 грн.; пп. 49.18.1 п. 48.18 ст. 49, п. 203.1 ст. 203 Податкового кодексу України, в зв'язку з несвоєчасним поданням податкової звітності з податку на додану вартість.

Підставою для висновків в акті перевірки про наявність порушень податкового законодавства позивачем була встановлена в ході перевірки безтоварність здійснених господарських операцій позивача з його контрагентами - ТОВ «Барилит плюс», ТОВ «Київ Ліквід Петролеум», ТОВ «Талис плюс», оскільки не встановлено їх місцезнаходження як контрагентів позивача, наявності трудових ресурсів, складських приміщень та іншого майна (технічного персоналу, основних фондів, транспортних засобів), які економічно необхідні для здійснення діяльності даного виду, що свідчить про відсутність умов для досягнення результатів відповідної господарської діяльності.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем прийнято наступні податкові повідомлення-рішення від 01.10.2014 №0002542211, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем з податку на додану вартість у сумі 3571774,50 грн. (в т.ч. 2381183,00 грн. за основним платежем та штрафна (фінансова) санкція в сумі 1190591,50 грн.) та №0002552211, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за червень 2014 року у розмірі 117623,00 грн.

Внаслідок оскарження прийнятих відповідачем спірних рішень в адміністративному порядку, їх залишено без змін.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій визнали необґрунтованим винесення спірних податкових повідомлень-рішень контролюючим органом, оскільки реальність господарських операцій, проведених позивачем з контрагентами, підтверджується первинними документами.

Судова колегія касаційної інстанції погоджується з позицією судів першої та апеляційної інстанцій, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що реальність господарських операцій позивача з ТОВ «Барилит плюс» у травні 2014 року, з ТОВ «Талис плюс» у червні 2014 року при виконанні договорів поставки нафтопродуктів, а також з ТОВ «Київ Ліквід Петролеум» у травні, червні 2014 року при виконанні договору № 32/14-П від 27.03.2014, предметом якого є постачання газу вуглеводневого скрапленого марки СПБТ, підтверджується первинними документами податкового обліку, які характерні для такого роду господарських взаємовідносин та обов'язковість ведення яких передбачена нормами законодавства України, а саме: актами приймання-передачі нафтопродуктів, податковими а видатковими накладними, товарно-транспортними накладними.

При укладенні договорів сторонами було досягнуто усіх істотних умов, вони спрямовані на реальне настання правових наслідків, відповідають економічному змісту та чинному законодавству.

Так, пунктом 15.1 статті 15 Податкового кодексу України платника податку визначено як особу, на яку згідно із цим Кодексом на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів.

Податкові зобов'язання з ПДВ у відповідності до пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України визначаються сальдовим методом, який передбачає необхідність врахування як надходжень сум податку разом із вартістю товарів (послуг), що поставляються платником податку, так і витрат цього платника на сплату сум ПДВ у складі ціни товарів (послуг), що придбані ним з метою використання у господарській діяльності.

Відповідно до приписів підпункту «а» пункту 198.1 та пунктів 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В силу положень пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За вимогами пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Проведення господарських операцій суб'єкта господарювання, за змістом статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність. Таким чином первинні документи по відображенню господарчих операцій є основою для податкового обліку.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту, наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Судами були досліджені всі первинні документи та встановлено дотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум, віднесених до податкового кредиту, а також реальне виконання сторонами, укладених правочинів.

Водночас, суди попередніх інстанцій, надаючи оцінку обставинам справи, окрім дослідження первинних документів, складених на реалізацію вищенаведених договорів, правомірно зробили аналіз даних про рух активу на шляху від постачальника до кінцевого вигодонабувача при подальшій реалізації товару та дійшли обґрунтованого висновку про реальність отримання від спірних контрагентів товарів позивачем, а також про фактичне їх використання у власній господарській діяльності.

Податковий орган в акті перевірки не ставив під сумнів достовірність даних, вказаних в первинних документах, а також не зазначав про їх невідповідність вимогам чинного податкового законодавства. В обґрунтування прийняття спірних податкових повідомлень-рішень відповідачем не наведено обставин, які б вказували на безтоварність операцій. Висновки відповідача ґрунтуються лише на актах про неможливість проведення зустрічних звірок контрагентів позивача, а не аналізу суті та наслідків господарських операцій, які мали місце у перевіряємому періоді, що, в свою чергу, не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірних договорів за умови наявності первинних документів, які спростовують такі доводи.

З огляду на встановлені судами обставини у справі, а також беручи до уваги індивідуальний характер юридичної відповідальності особи, правильним є висновок, що у разі порушення контрагентами платника податків чинного законодавства, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цих осіб, у зв'язку з чим право платника податків, тобто позивача, на податковий кредит та витрати не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.

Оскільки позивач надав всі первинні документи, що стосуються господарських операцій за участю контрагентів, які фактично підтверджують реальне здійснення правочинів і досягнення позивачем законної мети їх здійснення - придбання на підставі цивільно-правових угод товарів - для здійснення господарської статутної діяльності, направленої на отримання прибутку та реальне їх використання в господарській діяльності, відтак суди дійшли правильного висновку про правомірність формування позивачем податкового кредиту на підставі розрахунків, проведених за наслідками господарських операцій з контрагентами та, як наслідок, про безпідставність зменшення відповідачем позивачу від'ємного значення суми податку на додану вартість.

Враховуючи вищенаведене, судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, не спростованими доводами касаційної скарги, про те, що спірні податкові повідомлення-рішення є такими, що не ґрунтуються на нормах закону, а тому вони підлягають скасуванню.

За таких обставин та з урахуванням вимог частини 3 статті 2, частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності законних підстав для задоволення позову.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують, а зводяться до переоцінки обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій, що у відповідності до ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України не віднесено до повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 160, 167, 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Сихівському районі м.Львова Головного управління ДФС у Львівській області залишити без задоволення.

2. Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 23.02.2015 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 11.06.2015 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя В.П.Юрченко Судді Г.К.Голубєва М.В.Сірош