Ухвала суду № 52623176, 23.09.2015, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2015 р.Справа № 820/5796/15Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Жигилія С.П.

Суддів: Дюкарєвої С.В. , Перцової Т.С.

за участю секретаря судового засідання Медяник А.О.

представників сторін: позивача - Титова Р.В., відповідача - Климчука С.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Дергачівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 29.07.2015р. по справі №820/5796/15

за позовом Приватного акціонерного товариства "УКпостач"

до Дергачівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Приватне акціонерне товариство "УКпостач" (далі по тексту - позивач, ПрАТ "УКпостач"), звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Дергачівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області(далі по тексту - відповідач, Дергачівська ОДПІ ГУ Міндоходів у Харківській області), в якому, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення Дергачівської ОДПІ ГУ Міндоходів у Харківській області:

- №0000241501 від 16.03.2015 р. про збільшення суми грошового зобов'язання з ПДВ за основним платежем в сумі 334853,0 грн., та штрафними санкціями в сумі 167369,50 грн.;

- №0000041501 від 16.03.2015 р. про зменшення розміру від'ємного значення суми ПДВ у розмірі 1219139,0 грн.;

- №0000051501 від 16.03.2015 р. про зменшення розміру від'ємного значення суми ПДВ у розмірі 6496312,0 грн.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 29.07.2015 р. по справі №820/5796/15 адміністративний позов Приватного акціонерного товариства "УКпостач" до Дергачівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задоволено частково.

Скасовано податкові повідомлення - рішення Дергачівської ОДПІ ГУ Міндоходів у Харківській області:

- №0000241501 від 16.03.2015 р. про збільшення суми грошового зобов'язання з ПДВ за основним платежем в сумі 334853,0 грн., та штрафними санкціями в сумі 167369,50 грн.;

- №0000041501 від 16.03.2015 р. про зменшення розміру від'ємного значення суми ПДВ у розмірі 1219139,0 грн.;

- №0000051501 від 16.03.2015 р. про зменшення розміру від'ємного значення суми ПДВ у розмірі 6496312.0 грн.

В іншій частині позовних вимог - відмовлено.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь Приватного акціонерного товариства "УКпостач" (код ЄДРПОУ 30169718) сплачений при поданні позову судовий збір в розмірі 482,70 грн. (чотириста вісімдесят дві гривні 70 копійок).

Відповідач, не погодившись із вказаною постановою частині задоволення позовних вимог, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови норм матеріального та процесуального права, просив суд апеляційної інстанції скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 29.07.2015 р. по справі №820/5796/15 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, а також його представник у судовому засіданні зазначив про порушення судом першої інстанції вимог ст.159 КАС України. Стверджує, що позивачем було протиправно збільшено розмір від'ємного значення суми ПДВ у розмірі 1219139,0 грн., оскільки по вантажно-митній декларації до складу податкового кредиту було включено ПДВ, сплачений митним органах у вказаній сумі, однак ввезення холодильних шаф-вітрин, морозильних ларів, охолоджувачів напоїв, герметичних компресорів, та різних частин промислового холодильного обладнання підпадає під визначення імпорту, а суми податку, сплачені при імпорті не можуть бути включені до складу податкового кредиту, так як відсутній факт придбання або виготовлення вищезазначених товарі у зв`язку з їх передачею в межах одного підприємства. Також, податковий орган стверджує про завищення позивачем податкового кредиту з ПДВ за вересень 2014 року в сумі 6831165 грн., що призвело до заниження суми податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню за вересень 2014 року в розмірі 334853 грн. та завищення залишку від'ємного значення податку на додану вартість, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду за листопад 2014 року у сумі 6496312 грн., посилаючись на висновки про те, що при здійсненні платниками податку операцій з постачання товарів/майна, місцем постачання яких відповідно до п.186.1 та п.186.2-186.4 ст.186 розділу V Податкового кодексу України визначена територія ВЕЗ «Крим», податок на додану вартість не справляється, тобто платники податку за такими операціями не визначають ні податкових зобов`язань, ні податкового кредиту. Отже, з викладених підстав, вважає вірними висновки акту перевірки №176/20-11-15-01-22/30169718 від 23.02.2015 р., та не вбачає підстав для скасування спірних податкових повідомлень-рішень від 16.03.2015 року №0000241501, №0000041501, №0000051501.

Позивач, у надісланих запереченнях, додаткових поясненнях, а також його представник у судовому засіданні, з викладених підстав, вважає висновки акту перевірки є неправомірними, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення такими, що прийняті з порушенням норм діючого законодавства України, що є підставою для їх скасування. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Відповідно до ч.1 ст.195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, отже, перегляду підлягає рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що Дергачівською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Харківській області на підставі наказу від 11.02.2015 року проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПрАТ «УКпостач» (код ЄДРПОУ 30169718) з питань правомірності нарахування, від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту, бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок в банку та суми залишку від'ємного значення податку на додану вартість, який після бюджетного відшкодування включається до складу наступного податкового періоду за листопад 2014 року, за результатами якої складено акт №176/20-11-15-01-22/30169718 від 23.02.2015 р.

У вказаному акті перевірки містяться висновки про порушення ПрАТ «УКпостач», а саме:

- п. 198.1 ст. 198 Податкового Кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-УІ встановлено завищення податкового кредиту з ПДВ за листопад 2014 року у сумі 1219139 грн.;

- п. 185.1 ст.185 та п. 186.1 ст.186 Податкового кодексу України встановлено завищення податкового кредиту з ПДВ за вересень 2014 року в сумі 6831165 грн., що призвело до заниження суми податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню за вересень 2014 року в розмірі 334853 грн. Та завищення залишку від'ємного значення податку на додану вартість, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду за листопад 2014 року у сумі 6496312 грн.;

- п. 50.1 ст. 50 Податкового Кодексу України підприємством при наданні уточнюючого розрахунку до податкової декларації за листопад 2014 року (вх. 9011730934 від 10.02.2015 року ) зі зменшенням суми, що підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку в розмірі 1915 грн., не нараховано штраф, у зв'язку з виправленням помилки ( рядок 26) в сумі 57 грн.

На підставі висновків акту перевірки №176/20-11-15-01-22/30169718 від 23.02.2015 р. Дергачівською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Харківській області прийняті податкові повідомлення - рішення:

- №0000241501 від 16.03.2015 р. про збільшення суми грошового зобов'язання з ПДВ за основним платежем в сумі 334853,0 грн., та штрафними санкціями в сумі 167426,50 грн.;

- №0000041501 від 16.03.2015 р. про зменшення розміру від'ємного значення суми ПДВ у розмірі 1219139,0 грн.;

- №0000051501 від 16.03.2015 р. про зменшення розміру від'ємного значення суми ПДВ у розмірі 6496312,0 грн.

Позивач скористався можливістю досудового порядку вирішення спору та подавав скаргу на податкові повідомлення - рішення від 16.03.2015 р. №0000241501, №0000051501, №0000041501.

Головним управлінням ДФС у Харківській області розглянуто скаргу платника податку та залишено без змін вищевказані податкові повідомлення - рішення.

Не погоджуючись з вищезазначеними податковими повідомленнями-рішеннями від 16.03.2015 р. №0000241501, №0000051501, №0000041501, ПрАТ "УКпостач" звернулось до суду з вимогою про визнання їх протиправними та скасування.

Відмовляючи в задоволенні частини позовних вимог щодо визнання протиправними податкових повідомлень - рішень від 16.03.2015 р. №0000241501, №0000051501, №0000041501, суд першої інстанції виходив з того, що вказані податкові повідомлення - рішення підлягають скасуванню, а вимога про визнання протиправним рішення є похідною, оскільки поняття скасування рішення передбачає, тим самим, визнання його протиправним.

Разом з тим, приймаючи рішення про задоволення позовних вимог в частині визнання скасування податкових повідомлень - рішень від 16.03.2015 р. №0000241501, №0000051501, №0000041501, суд першої інстанції виходив з їх незаконності та необґрунтованості, оскільки позивачем у спірних правовідносинах не було допущено порушень норм Податкового законодавства.

Відповідно до ч.1 ст.195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, отже, перегляду підлягає рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, що підлягає перегляду, враховуючи наступне.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що спірні податкові повідомлення-рішення від 16.03.2015 р. №0000241501, №0000051501, №0000041501 прийнято Дергачівською ОДПІ ГУ Міндоходів у Харківській області на підставі висновків відповідача про порушення позивачем п. 185.1 ст.185 та п. 186.1 ст.186 та п. 198.1 ст. 198 Податкового Кодексу України внаслідок протиправного збільшення розміру від'ємного значення суми ПДВ у розмірі 1219139,0 грн. та завищення позивачем податкового кредиту з ПДВ за вересень 2014 року в сумі 6831165 грн., що призвело до заниження суми податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню за вересень 2014 року в розмірі 334853 грн. та завищення залишку від'ємного значення податку на додану вартість, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду за листопад 2014 року у сумі 6496312 грн. Вказані висновки зроблені податковим органом, посилаючись на те, що ввезення холодильних шаф-вітрин, морозильних ларів, тощо підпадає під визначення імпорту, а суми податку, сплачені при імпорті не можуть бути включені до складу податкового кредиту, а також на те, що при здійсненні платниками податку операцій з постачання товарів/майна, місцем постачання яких відповідно до п.186.1 та п.186.2-186.4 ст.186 розділу V Податкового кодексу України визначена територія ВЕЗ «Крим», податок на додану вартість не справляється.

Колегія суддів вважає такі висновки відповідача хибними, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 185.1 ст.185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Згідно п. 186.1 ст. 186 Податкового кодексу України місцем постачання товарів є:

а) фактичне місцезнаходження товарів на момент їх постачання (крім випадків, передбачених у підпунктах "б" і "в" цього пункту);

б) місце, де товари перебувають на час початку їх перевезення або пересилання, у разі якщо товари перевозяться або пересилаються продавцем, покупцем чи третьою особою;

в) місце, де провадиться складання, монтаж чи встановлення, у разі якщо товари складаються, монтуються або встановлюються (з випробуванням чи без нього) продавцем або від його імені.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Правовідносини щодо формування платником податків податкового кредиту з ПДВ з 01 січня 2011 року врегульовано статтею 198 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VI.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового Кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового Кодексу України).

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового Кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

В пункті 198.6 статті 198 Податкового кодексу України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Вимоги до оформлення податкової накладної передбачено пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин), відповідно до якого, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим.

У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи-продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Відповідно до п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця.

Відповідно до п. 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Положеннями п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Із системного аналізу вказаних вище правових норм, можливо дійти до висновку, що для отримання права на формування податкового кредиту із сум ПДВ, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг) платник повинен мати податкові накладні, первинні бухгалтерські документи, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначені для використання у власній господарській діяльності.

Крім того, колегія суддів зазначає, що вимоги щодо документального забезпечення записів у бухгалтерському обліку визначені Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.99 р. № 996-Х1У та Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів від 24.05.95р. №88 (зареєстровано в Мін'юсті України 05.06.95р. №168/704).

За змістом частини другої статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до п. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Тобто, відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підтвердженням здійснення господарської операції є належним чином оформлені первинні документи, що містять дані про зміст господарських операцій.

У відповідності до п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Мінфіну України від 24.05.95р. №88, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Згідно з п. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та звітність в Україні" первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів для цілей ведення податкового обліку лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Порядок визначення суми податку на додану вартість, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню) встановлено статтею 200 Податкового кодексу України, за приписами пунктів 200.1 - 200.4 якої сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг; б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

З огляду на вищезазначені норми, колегія суддів зазначає, що право на формування податкового кредиту з ПДВ, а також бюджетне відшкодування безпосередньо пов'язане з господарською діяльністю платника податку.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Згідно з п. 56.21 ст. 56 Податкового кодексу України, у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Державна податкова служба України у листі «Про надання інформації» від 10.05.2012 року (чинний) зазначила, що специфіка колізій, що виникають у законодавстві, як правило, пов'язана з поділом норм права на загальні та спеціальні і при конкуренції цих норм необхідно керуватися правилом щодо пріоритетності спеціальних норм над загальними.

Слід зазначити, що 26 вересня 2014 р. набрав чинності Закон України «Про створення вільної економічної зони «Крим» та про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України» за №1636-VІІ від 12.08.14 р. (Далі - Закон №1636), який є спеціальним законом, що визначає особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України згідно зі статтею 13 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України». Вищенаведений закон створює вільну економічну зону «Крим» (ВЕЗ «Крим»), та врегульовує інші аспекти правових відносин між фізичними юридичними особами, які знаходяться на тимчасово окупованій території або за її межами.

Згідно п.п. 5 п. 12.4 ст. 12 Закону 1636, поставка товарів з території ВЕЗ «Крим» на іншу територію України з метою її вільного обігу здійснюється у митному режимі імпорту із застосуванням норм законодавства України про державний санітарно-епідеміологічний, ветеринарно-санітарний, фіто-санітарний, та інший контроль, інших заходів тарифного і нетарифного регулювання, з урахуванням положень ст. 6 цього Закону.

Відповідно до п. 6. 4. ст. 6 Закону №1636 товари, що були вироблені, достатньо перероблені або ввезені на митну територію України та випущені для вільного обігу на тимчасово окупованій території України до набрання чинності Законом України від 15.04.2014 р. №1207-VІІ «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» вважаються товарами українського походження, які вільно переміщуються на іншу територію України без застосування заходів тарифного та нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності до 1 січня 2015 року.

Згідно з п. 6. 6. ст. 6 Закону №1636 товари, які згідно з розділом II Митного кодексу України відповідають критеріям повністю вироблених, достатньо перероблених чи ввезені на митну територію України та випущені для вільного обігу на тимчасово окупованій території України, вважаються товарами походженням з України та вільно переміщуються на іншу територію України без застосування будь-якого мита, передбаченого главою 42 Митного кодексу України.

При цьому, оподаткування податком на додану вартість здійснюється на загальних підставах, відповідно до Податкового кодексу України за ставками, визначеними п. п. 194.1.1. п. 194.1. ст. 194 та п. 215 р. VI Податкового кодексу України (у разі належності товарів до підакцизних згідно ст. 215 ПКУ).

Ввезення товару з території ВЕЗ «Крим» на іншу територію України прирівнюється до ввезення товару із-за меж митної території України на митну територію України та вважається імпортом (п. 5 п. 12.4 ст. 12 Закону №1636).

Такі операції є об'єктом оподаткування ПДВ на загальних підставах. Обсяг товарів, які ввозяться з території ВЕЗ «Крим» на іншу територію України, та ПДВ, сплачений під час їх митного оформлення, підлягає відображенню у податковій декларації з податку на додану вартість у відповідних рядках розділу II «Податковий кредит». За умови дотримання правил щодо формування податкового кредиту, встановлених ПКУ, такі суми податку можуть бути включені до складу податкового кредиту.

Як вбачається з матеріалів справи, підприємством ПрАТ «УКпо стач», код 30169718, адреса: Україна Харківська область м. Дергачі вул. Залізнична, 31-С в листо паді 2014 року ввезено холодильні шафи-вітрини, морозильні ларі, охолоджувачі напоїв, герме тичні компресори, та різні частини промислового холодильного обладнання, яке отримане від ПрАТ «УКпостач», код 30169718, адреса Україна, Крим м.Красноперекопськ вул. Сєвєрная 1А (да та виготовлення холодильного обладнання 2014 рік ), що підтверджується наявними в матеріалах справи вантажно-митними деклараціями. По вищевказаним ВМД до складу податко вого кредиту було включено ПДВ, сплачений митним органам в сумі 1219139 грн.

З огляду на викладені норми Закону та Податкового кодексу України, колегія суддів вказує на хибність висновків Дергачівської ОДПІ ГУ Міндоходів у Харківській області про те, що до складу податкового кредиту не повинна включатись сума ПДВ у розмірі 1219139,0 грн., сплачена митним органам при ввезенні власного виробництва.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ПрАТ «УКпостач» обґрунтовано віднесено до складу податкового кредиту листопаді 2014 року податок на додану вартість в сумі 1219139 грн., сплачений митним органам при ввезенні на митну територію України.

Щодо висновків контролюючого органу про порушення позивачем п.185.1 ст.185 та п.186.1 ст.186 Податкового кодексу України та завищення податкового кредиту з ПДВ за вересень 2014 року в сумі 6831165,0 грн., заниження суми ПДВ, яка підлягає нарахуванню за вересень 2014 року в розмірі 334853,0 грн. та завищення залишку від'ємного значення ПДВ, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду за листопад 2014 року у сумі 6496312,0 грн., колегія суддів вказує на таке.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено в ході апеляційного розгляду, між Товариством з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче об'єднання «Ю БІ СІ -ПРОМО» (в якості продавця) та Приватним акціонерним товариством «УКпостач» (в якості покупця) 26.09.2014 року укладено договір №174, за умовами якого продавець зобов'язується передати у власність, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити частину будівлі «Блок цехів №2 з виробництва холодильного обладнання» (тобто майновий комплекс матеріалів та результатів виконаних робіт, не введених в експлуатацію) - надалі за текстом договору - товар, загальною вартістю 40986989,34 грн., в т.ч. ПДВ 6831164,89 грн.

Сторонами вищевказаного договору була підписана додаткова угода №1 від 28.11.2014 року, додаткова угода №2 від 15.12.2014 року до договору №174.

На виконання умов договору було передано у власність ПрАТ «УКпостач» частину будівлі «Блок цехів №2 з виробництва холодильного обладнання», що підтверджено видатковою накладною № Ю-00001596 від 30.09.14 року.

Згідно акту приймання-передачі від 30.09.14 року до договору №174 від 26.09.14 року ТОВ «Науково виробниче об'єднання «Ю БІ СІ - Промо» передало, а ПрАТ «УКпостач» прийняло части ну будівлі «Блок цехів № 2 з виробництва холодильного обладнання» (тобто майновий комплекс матеріалів та результатів виконаних робіт, не введених в експлуатацію) за адресою: АР Крим, м.Красноперекопськ на загальну вартість 40986989,34 грн., в т.ч. ПДВ 6831164,89 грн.

За результатом операції було складено податкову накладну від ТОВ «Науково виробниче об'єднання «Ю БІ СІ - Промо» №287 від 30.09.2014 року на загальну суму 40986989,34 грн., в т.ч. ПДВ 6831164,89 грн.

Оплата за договором №174 здійснена в повному обсязі, як вбачається з наданих до суду виписок банку по рахунку та платіжних доручень.

У відповідності до підпункту 14.1.138 статті 14 Податкового кодексу України, основні засоби - матеріальні активи, що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку, вартість яких перевищує 2500 гривень і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом та очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких з дати введення в експлуатацію становить понад один рік (або операційний цикл, якщо він довший за рік).

Колегія суддів зауважує, що оскільки частина будинку «Блок цехів № 2 з виробництва холодильного обладнання» не є завершеним будівництвом будинком, введеним в експлуатацію, тому цей об'єкт не може бути віднесено до основних засобів в розумінні ст. 14 Податкового кодексу України.

Підпунктом «б» пункту 15.1 статті 15 Закону №1636 передбачено звільнення від будь-якого оподаткування основних засобів і малоцінних та швидкозношуваних предметів, що належать юридичним особам, які переносять місце своєї діяльності з тимчасово окупованої території на іншу територію України, та вивозяться для по дальшого використання у господарській діяльності. Придбана ПрАТ «УКпостач» за договором №174 від 26.09.2014 року частина будівлі «Блок цехів №2 з виробництва холодильного обладнання» відноситься до основних засобів або малоцінних та швидкозношуваних предметів, за своєю суттю є майновим комплексом матеріалів, тому операція по придбанню частини «Блоку цехів №2 з виробництва холодильного обладнання» є експортною операцією в розумінні ст.12 Закону №1636.

Підпунктом 195.1.1 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України встановлюється нульова ставка оподаткування ПДВ операцій з експорту товарів (супутніх послуг), якщо їх експорт підтверджений митною декларацією; оформленою відповідно до вимог митного законодавства.

Враховуючи неможливість переміщення ПрАТ «УКпостач» незавершеної будівництвом час тини «Блоку цехів № 2 з виробництва холодильного обладнання» з митної території (або на митну територію) України з відповідним оформленням передбачених діючим законодавством митних декларацій, застосування нульової ставки ПДВ для цієї господарської операції неможливе.

Отже, колегія суддів вважає, що ТОВ «Науково виробниче об'єднання «Ю БІ СІ - Промо» було на законних підставах застосована ставка ПДВ в розмірі 20% та складено податкову накладну № 287 від 30.09.2014 року, а ПрАТ «УК постач» віднесено суму 6831164,89 грн. до податкового кредиту з ПДВ.

Також, колегія суддів вважає необхідним зазначити, що укладений між позивачем та ТОВ «Науково виробниче об'єднання «Ю БІ СІ - Промо» договір містить основні положення, що свідчить про наявність наміру щодо настання реальних наслідків в момент укладення договору, оскільки, укладаючи угоду, сторони домовлялися щодо істотних умов правочину.

Для бухгалтерського обліку, що базується на безперервному документуванні всіх здійснюваних господарських операцій, первинні документи є документальними свідоцтвами, що підтверджують отримання товарно-матеріальних цінностей від постачальника. Такі документи у свою чергу є підставою для внесення записів до облікових бухгалтерських регістрів.

З наявних в матеріалах справи копій вищезазначених первинних документів вбачається, що останні оформлені у відповідності до вимог ч.2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704), а податкові накладні - згідно з нормами п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України. Вищевказані документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", п. 2.4 Положення № 88 спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак, є належними та допустимими доказами реальності вчинення господарських операцій.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що наявними у матеріалах справи копіями первинних документів повністю підтверджено факт придбання позивачем у ТОВ «Науково виробниче об'єднання «Ю БІ СІ - Промо» частини будівлі «Блок цехів №2 з виробництва холодильного обладнання».

Крім того, на підтвердження обґрунтованості та необхідності здійснення зазначеної господарської операції між ПрАТ «УКпостач» та ТОВ «Науково виробниче об'єднання «Ю БІ СІ - Промо» за договором ві 26.09.2014 року №174, позивачем долучено до матеріалів справи договір від 10 грудня 2012 року та письмову угоду від 26.09.2014 року.

Так, матеріалами справи підтверджено, що 10 грудня 2012 року між ПрАТ «УКпостач» та ТОВ «Науково виробниче об'єднання «Ю БІ СІ - Промо» було укладено договір про спільну діяльність по будівництву Першої черги будівництва об'єкту «Блок цехів №2 з виробництва холодильного обладнання».

Згідно умов договору, сторони зобов'язалися спільно діяти без утворення юридичної особи, шляхом об'єднання свого майна, грошових коштів та інших матеріальних ресурсів, для досягнення спільної мети, а саме: будівництва Першої черги об'єкту «Блок цехів №2 з виробництва холодиль ного обладнання» в м. Красноперекопськ, орієнтовною площею 15532 кв. м., введення його в екс плуатацію і розподіл часток у праві власності згідно своїх вкладів та фактичних витрат.

Як пояснив позивач та не було спростовано в ході апеляційного розгляду, що у зв'язку із складною політичною ситуацією на території АР Крим, окупації цієї території Сто рони за договором про спільну діяльність дійшли до угоди про його розірвання у зв'язку із немож ливістю його виконання та досягнення вказаної у ньому спільної мети щодо будівництва «Блоку цехів №2 з виробництва холодильного обладнання» та запуску нового виробництва.

Так, 26 вересня 2014 року сторонами за договором укладено письмову угоду про припинення до говору про спільну діяльність від 10 грудня 2012 року із подальшим розподілом часток спільного майна (копія угоди додається). Враховуючи той факт, що частка ТОВ «Науково виробниче об'єднання «Ю БІ СІ - Промо» у спільному майні Учасників складала 96,56% (ПрАТ «УКпостач» - 3,44), створене майно «Блок цехів №2 з виробництва холодильного обладнання» було отримано останнім.

Отже, колегія суддів вважає, що наявними в матеріалах справи доказами підтверджено реальність та економічну доцільність здійснення господарських операцій між ПрАТ «УКпостач» та ТОВ «Науково виробниче об'єднання «Ю БІ СІ - Промо» щодо придбання товару за договором №174 від 26.09.2014 року.

Також, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не надано доказів та не зазначено обставин, які б ставили під сумнів фактичне здійснення операцій між позивачем та його контрагентом. Крім того, не надано доказів, які б підтверджували, що зміст угод не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків чи свідчить про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання договору або приховування дійсного об'єкту оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету, отримання незаконних пільг з оподаткування тощо.

Наявні у справі документи не містять жодних доказів наявності між позивачем та ТОВ «Науково виробниче об'єднання «Ю БІ СІ - Промо» взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в Державі суспільного ладу або моральних засад.

Враховуючи викладене, колегія суддів відхиляє наведені доводи відповідача та вказує на правомірність формування позивачем податкового кредиту за листопад 2014 року.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцію та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, колегія суддів вважає, що відповідач при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень - рішень від 16.03.2015 р. №0000241501 про збільшення суми грошового зобов'язання з ПДВ за основним платежем в сумі 334853,0 грн., та штрафними санкціями в сумі 167426,50 грн., №0000041501 про зменшення розміру від'ємного значення суми ПДВ у розмірі 1219139,0 грн. та №0000051501 про зменшення розміру від'ємного значення суми ПДВ у розмірі 6496312,0 грн., діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Податковим кодексом України, з порушенням вимог ч.3 ст.2 КАС України.

У відповідності до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач правомірність винесених податкових повідомлень-рішень від 16.03.2015 р. №0000241501, №0000051501, №0000041501 , належним чином не довів.

За таких обставин, факти вказаних в акті перевірки №176/20-11-15-01-22/30169718 від 23.02.2015 р. порушень слід вважати недоведеними, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 16.03.2015 р. №0000241501, №0000051501, №0000041501 є протиправним та підлягають скасуванню.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справа та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Дергачівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 29.07.2015р. по справі № 820/5796/15 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Жигилій С.П.Судді Дюкарєва С.В. Перцова Т.С. Повний текст ухвали виготовлений 28.09.2015 р.