Постанова № 52623090, 25.08.2015, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 серпня 2015 р.м.ОдесаСправа № 487/2196/15-а

Категорія: 11.5 Головуючий в 1 інстанції: Біцюк А.В.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого - судді Бойка А.В.,

суддів: Танасогло Т.М.,

Яковлєва О.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області на постанову Заводського районного суду м. Миколаєва від 29 квітня 2015 року по справі за позовом Управління Пенсійного фонду України в Заводському районі м. Миколаєва до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області про визнання протиправним та скасування рішення суб'єкта владних повноважень;-

В С Т А Н О В И В:

24.03.2015 року Управління Пенсійного фонду України в Заводському районі м. Миколаєва звернулось до суду з позовом до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області, в якому просило визнати протиправною та скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження від 04.03.2015 року №46797056.

Постановою Заводського районного суду м. Миколаєва від 29.04.2015 року адміністративний позов УПФУ у Заводському районі м. Миколаєва задоволено.

Не погоджуючись з вказаною постановою Заводського районного суду м. Миколаєва від 29.04.2015 року Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області подало апеляційну скаргу.

Апелянт зазначає, що постанова про відкриття виконавчого провадження від 04.03.2015 року №46797056 винесена правомірно та скасуванню не підлягає.

Апелянтом ставиться питання про скасування постанови Заводського районного суду м. Миколаєва від 29 квітня 2015 року та постановлення нової, якою у задоволенні позовних вимог УПФУ у Заводському районі м. Миколаєва відмовити в повному обсязі.

Відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть учать у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Колегія суддів з матеріалів справи вбачає, що постановою від 24.10.2011 року Заводський районний суд м. Миколаєва задовольнив позов ОСОБА_2 до УПФУ в Заводському районі м. Миколаєва по справі № 2а-10049/2011 про стягнення підвищення до пенсії як дитині війни з 01.01.2011року по 18.06.2011 року.

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 20.03.2013 року постанову суду першої інстанції залишено без змін.

25.02.2015 року ОСОБА_2 звернулась до Державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Миколаївській області з заявою про відкриття виконавчого провадження.

04.03.2015 року відповідач виніс постанову про відкриття виконавчого провадження ВП№46797056.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що постанова про відкриття виконавчого провадження від 04.03.2015 року підлягає скасуванню, оскільки рішення по справі № 2а-10049/2011 підлягає виканню відповідно до Порядку погашення заборгованості за рішеннями суду, виконання яких гарантується державою затвердженого постановою КМУ №440 від 03.09.2014 року.

Колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначає Закон України «Про виконавче провадження».

Згідно статті 1 цього Закону виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 цього Закону примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

Відповідно до частини 1 статті 6 Закону державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Відповідно до частини 1 статті 17 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом. Пунктом 1 частини 2 зазначеної правової норми до виконавчих документів віднесено виконавчі листи, що видаються судами.

Статтею 18 вказаного Закону визначені вимоги до виконавчого документа.

Згідно пункту 1 частини 1 статті 19 Закону державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в статті 17 цього Закону, за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення.

Відповідно до частини 1 статті 25 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

У ч. 2 ст. 3 Закону України "Про виконавче провадження" зазначено, що рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

01.01.2013 року набрав чинності Закон України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень".

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Згідно з ч. ст.2 зазначеного Закону держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація; юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства.

Пунктом ІІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" встановлено, що виконавчі документи за рішеннями суду про стягнення коштів або рішення суду, що набрали законної сили, боржниками за якими є визначені частиною першою статті 2 цього Закону суб'єкти, які видані або ухвалені до набрання чинності цим Законом, подаються до органу державної виконавчої служби протягом шести місяців з дня набрання чинності цим пунктом. Якщо рішення суду про стягнення коштів або виконавчі документи за цими рішеннями, боржниками за якими є визначені частиною першою статті 2 цього Закону суб'єкти, не було подано в строк, встановлений цим пунктом, це не є підставою для відмови у виконанні даного судового рішення.

Порядком погашення заборгованості за рішеннями суду, виконання яких гарантується державою, затвердженим постановою КМУ від 03.09.2014 року №440 ( далі - Порядок №440), з метою реалізації Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", встановлено, що виконавчі документи за рішеннями суду про стягнення коштів або рішення суду, що набрали законної сили, боржниками за якими є визначені частиною першою статті 2 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" суб'єкти, які видані або ухвалені до 1 січня 2013 року подаються до органів державної виконавчої служби за місцезнаходженням боржника для проведення їх обліку, інвентаризації заборгованості та подальшої передачі до органів, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, для погашення заборгованості.

Таким чином, Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" та зазначеним вище Порядком встановлюють правила виконання судових рішень, боржниками у яких є, зокрема, державні органи, про стягнення коштів.

В свою чергу, згідно ч. 1 ст. 7 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» виконання рішень суду про зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за якими є державний орган, державне підприємство, юридична особа, здійснюється в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження», з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.

З огляду на зазначене, колегія суддів доходить висновку, що виконання рішення суду даному випадку не може здійснюватись відповідно до Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" та Порядку №440, оскільки виконавчий лист виданий не про стягнення коштів, а про зобов'язання УПФУ у Заводському районі м. Миколаєва здійснити перерахунок надбавки до пенсії за певний період, тобто про зобов'язання Управління вчинити певні дії на користь фізичної особи.

Таким чином, виконання вказаного виконавчого листа повинне здійснюватись у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що постановляючи постанову про відкриття виконавчого провадження від 04.03.2015 року №46797056, державний виконавець діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Законом України «Про виконавче провадження», а тому вказана постанова скасуванню не підлягає.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при повному встановленні фактичних обставин справи порушено норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, у зв'язку з чим постановлене судове рішення на підставі ст. 202 КАС України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.

Керуючись ст. ст. 184, 185, 197, 198, 202, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області задовольнити. Постанову Заводського районного суду м. Миколаєва від 29 квітня 2015 року скасувати.

Прийняти по справі нову постанову, якою відмовити у задоволенні адміністративного позову Управління Пенсійного фонду України в Заводському районі м. Миколаєва до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області про визнання протиправною та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження від 04.03.2015 року №46797056.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили відповідно до ст. 254 КАС України та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий суддя: А.В. Бойко

Суддя: Т.М. Танасогло

Суддя: О.В. Яковлєв