Ухвала суду № 52622905, 20.10.2015, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2015 р. № 876/8478/15 Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Гінди О.М.

суддів: Курильця А.Р., Ніколіна В.В.

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську на ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29 липня 2015 року про залишення без розгляду позовної заяви Управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську до Дочірнього виробничо-технічного підприємства «Ростока-Грін» про стягнення заборгованості, -

встановив:

09.07.2015 Управління ПФ України в м. Івано-Франківську звернулося в суд із адміністративним позовом до ДП ВТП «Ростока-Грін» у якому просить стягнути з відповідача заборгованість з відшкодування витрат на виплату та доставку пільгових пенсії за період з 01.09.2012 по 01.12.2012 в сумі 1023,39 грн.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29.07.2015 позовну заяву залишено без розгляду.

Із цією ухвалою про залишення позовної заяви без розгляду не погодився позивач та оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає, що така прийнята з порушенням норм матеріального і процесуального права, а тому просить її скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

В обґрунтування апеляційних вимог апелянт посилається на те, що судом першої інстанції не було враховано того, що у відповідності до положень ч. 15 ст. 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV) строк давності щодо стягнення недоїмки, пені та штрафів не застосовується.

Враховуючи те, що цю справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, а усі особи, які беруть участь у справі в судове засідання не прибули, хоча належним чином повідомлені про його дату, час та місце, у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України апеляційний розгляд справи проведено у порядку письмового провадження.

Суд апеляційної інстанції, заслухав доповідь судді-доповідача, перевірив матеріали справи та обговорив доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга задоволеною бути не може.

Суд першої інстанції свою ухвалу мотивував тим, що позивачем пропущено шестимісячний строк звернення до адміністративного суду визначений ч. 2 ст. 99 КАС України, а тому враховуючи відсутність підстав для поновлення цього строку, у відповідності до 100 КАС України адміністративний позов слід залишити без розгляду.

Однак, суд апеляційної інстанції з такими висновками суду першої інстанції не погоджується, з огляду на таке.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 107 КАС України, суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи подано адміністративний позов у строк, установлений законом (якщо адміністративний позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).

Згідно ч.ч. 1, 2 статті 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб'єкту владних повноважень право на пред'явлення передбачених законом вимог. Цим Кодексом та іншими законами можуть також встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень.

З наведених вище приписів КАС України можна дійти висновку, що ч. 2 ст. 99 КАС України визначено загальний строк звернення до адміністративного суду та порядок його обчислення, за умови якщо цим Кодексом або іншими законами не визначено спеціальних строків та порядок їх обчислення.

У відповідності із ч. 15 ст. 106 Закону № 1058-IV строк давності щодо стягнення недоїмки, пені та штрафів не застосовується.

Згідно з ст. 1 Закону №1058-IV страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.

Обов'язок відшкодування витрат з виплати пенсій, призначених п.п. «б»-«з» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачений п. 2 Прикінцевих положень Закону № 1058-IV, за правилами якого пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, роботах з особливо шкідливими й важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.

До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами Закону № 1058-IV в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України «Про пенсійне забезпечення». У цьому випадку розміри пенсій визначаються відповідно до ст. 27 та з урахуванням норм ст. 28 Закону № 1058-IV. При цьому зберігається порядок покриття витрат на виплату і доставку цих пенсій, що діяв до набрання чинності цим Законом.

До набрання чинності Законом № 1058-IV діяв Закон України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 400/97-ВР), абз. 4 п. 1 ст. 2 якого передбачалось, що для платників збору, визначених пунктами 1 та 2 статті 1 цього Закону, крім тих, які є платниками фіксованого сільськогосподарського податку, об'єктом оподаткування є також фактичні витрати на виплату і доставку пенсій, призначених відповідно до пунктів «б» - «з» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до досягнення працівниками пенсійного віку, передбаченого ст. 12 цього ж Закону.

Абзацом 3 п.1 ст.4 Закону № 400/97-ВР встановлено ставка збору у розмірі 100 відсотків від об'єкта оподаткування, визначеного абз. 4 п. 1 ст. 2 цього Закону.

Збір на обов'язкове державне пенсійне страхування платники збору, визначені у частині другій цієї статті, сплачують до Пенсійного фонду України у порядку, визначеному законодавством України (ст. 3 Закону № 400/97-ВР).

Отже, відшкодування спірних сум проводиться згідно п. 2 Прикінцевих положень Закону України № 1058-IV.

Разом з тим, слід зазначити, що ч. 15 ст.106 Закону № 1058-IV не містить в собі вичерпного переліку зборів, внесків та відрахувань, недоїмка, пеня та штрафи по яких стягуються без застосування строку давності.

Апеляційний суд вважає, що наявність визначення поняття недоїмки лише в Законі України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», не може бути підставою для поширення положень ч. 15 ст. 106 Закону № 1058-IV лише щодо несплаченого єдиного внеску, оскільки, зокрема із положень Закону № 1058-IV та п. 8.2 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженої постановою правління Пенсійного фонду України від 19.12.2003 № 21-1, вбачається, що поняття недоїмки поширюється на усі страхові внески, яким також у відповідності до ст. 1 Закону № 1058-IV є збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, а отже і витрати на виплату та доставку пільгових пенсій.

Системний аналіз законодавчих положень, дозволяє дійти висновку, що сплата єдиного внеску та витрат на виплату та доставку пільгових пенсій, належать до платежів однієї категорії (страхових внесків), облік надходження яких здійснює Пенсійний фонд, а тому до таких застосовується єдиний порядок стягнення.

Відтак, враховуючи, що покриття витрат на виплату та доставку пільгових пенсій, передбачено Законом № 1058-IV, апеляційний суд приходить до висновку, що на ці правовідносини розповсюджуються також і положення ч. 15 ст. 106 цього Закону.

Такі висновки суду апеляційної інстанції відповідають правовій позиції Верховного Суду України викладеній у постанові від 07 квітня 2015 року у справі № 21-113а15.

Враховуючи те, що ухвала суду першої інстанції прийнята з порушенням норм матеріального і процесуального права, що призвело до безпідставного залишення позовної заяви без розгляду, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про її скасування і направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись ст.ст. 195, 197, 199, 200, 205, 206, 211, 254 КАС України, суд -

ухвалив:

апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську - задовольнити.

Ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29 липня 2015 року у справі № 809/2667/15 - скасувати і направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після надіслання її копій особам, які беруть участь у справі та оскарженню не підлягає.

Головуючий: О.М. Гінда

Судді: А.Р. Курилець

В.В. Ніколін