Постанова № 52622655, 21.10.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 825/2609/15-а Головуючий у 1-й інстанції: Лобан Д.В.

Суддя-доповідач: Чаку Є.В.

ПОСТАНОВА

Іменем України

21 жовтня 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Чаку Є.В.,

суддів: Старової Н.Е., Файдюка В.В.

за участю секретаря Муханькової Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу господарського суду Чернігівської області на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 01 вересня 2015 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до господарського суду Чернігівської області, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - територіальне управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області про зобов'язання провести перерахунок заробітної плати та її виплату, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_2 (далі - позивач) звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовною заявою до господарського суду Чернігівської області(далі - відповідач), третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - територіальне управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області про зобов'язання відповідача здійснити перерахунок заробітної плати за період з 26.10.2014 року по 27.03.2015 року, відповідно до статті 144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та за період з 28.03.2015 року по день прийняття судового рішення, відповідно до статті 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»; зобов'язання відповідача виплатити її позивачу в повному обсязі з урахуванням усіх надбавок та інших виплат, які нараховуються незалежно від розміру посадового окладу.

Чернігівський окружний адміністративний суд своєю постановою від 01 вересня 2015 року адміністративний позов задовольнив.

Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 01 вересня 2015 року та постановити нову про відмову в задоволенні адміністративного позову. На думку апелянта, зазначену постанову суду прийнято з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду - скасуванню, з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач працює у господарському суді Чернігівської області на посаді помічника судді та отримував посадовий оклад за займаною посадою з жовтня 2014 року по липень 2015 року у розмірі 1218,00 грн., що підтверджується копією довідки господарського суду Чернігівської області № 06-23/1347/15 від 03 серпня 2015 року.

Позивач, звертав увагу суду на те, що 26 жовтня 2014 року було внесено зміни до частини 1 статті 144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», яку доповнено абзацом другим, в якому зазначено, що розмір посадового окладу працівника апарату суду, посада якого віднесена до шостої категорії посад державних службовців, установлюється в розмірі 30 відсотків посадового окладу судді місцевого суду. Посадові оклади працівників апарату суду, посади яких віднесені до кожної наступної категорії посад державних службовців, установлюються з коефіцієнтом 1,3 пропорційно посадовим окладам працівників апарату суду, посади яких віднесені до попередньої категорії посад державних службовців.

28 березня 2015 року набрав чинності Закон України «Про забезпечення права на справедливий суд», яким Закон України «Про судоустрій і статус суддів» викладено в новій редакції. Згідно з ч. 1 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», розмір заробітної плати працівників апаратів судів, Державної судової адміністрації України, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України, їхнє побутове забезпечення і рівень соціального захисту визначаються законом і не можуть бути меншими, ніж у відповідних категорій державних службовців органів законодавчої та виконавчої влади. При цьому, розмір посадового окладу працівника апарату суду, посада якого віднесена до шостої категорії посад державних службовців, установлюється в розмірі 30 відсотків посадового окладу судді місцевого суду. Посадові оклади працівників апарату суду, посади яких віднесені до кожної наступної категорії посад державних службовців, установлюються з коефіцієнтом 1,3 пропорційно посадовим окладам працівників апарату суду, посади яких віднесені до попередньої категорії посад державних службовців.

Відповідно до п. 13 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд», Кабінету Міністрів України у тримісячний строк з дня набрання чинності цим Законом, необхідно привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом.

Проте, 28 червня 2015 року тримісячний строк сплив, відповідні зміни Кабінетом Міністрів України не внесені, а заробітна плата позивачу не тільки не сплачується, а й не нараховується у відповідності до ч. 1 ст. 144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (стара редакція, чинна на момент виникнення спірних правовідносин) та ч. 1 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (нова редакція).

З приводу даних спірних правовідносин, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Частиною 2 ст. 8 Закону України № 108/95-ВР від 24 березня 1995 року «Про оплату праці» передбачено, що умови розміру оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті, та частиною першою статті 10 цього Закону.

Стаття 13 Закону України «Про оплату праці» визначає, що оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі актів Кабінету Міністрів України в межах бюджетних асигнувань. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом.

Відповідно до статті 33 Закону України «Про державну службу» умови оплати праці державних службовців, розміри їх посадових окладів, надбавок, доплат і матеріальної допомоги визначаються Кабінетом Міністрів України.

Суд першої інстанції зазначив, що Закон про Держбюджет є основним фінансовим документом держави. Однак через своє спеціальне призначення не повинен регулювати відносини в інших сферах суспільного життя, оскільки не має вищої юридичної сили стосовно інших законів.

Колегія суддів апеляційної інстанції не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції та вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

Закон про Держбюджет визначає фінансову спроможність держави щодо регулювання певної сфери суспільних відносин, інакше кажучи граничні ресурси коштів, які можуть бути використані уповноваженими суб'єктами для забезпечення державних потреб. З дотриманням даного Закону забезпечується ефективне, результативне і цільове використання бюджетних коштів. У разі прийняття нових законів або внесення змін до існуючих, які передбачають збільшення обсягів бюджетного фінансування, мають бути внесені відповідні зміни до Закону про Держбюджет, які нададуть можливість реалізувати нові норми в дію.

Положеннями статті 51 Бюджетного Кодексу України встановлено, що відповідно до затвердженого бюджетного розпису розпорядники коштів Державного бюджету України одержують бюджетні асигнування, що є підставою для затвердження кошторисів. Затвердження, а також коригування протягом бюджетного року кошторисів бюджетних установ здійснюється розпорядниками коштів відповідно до затвердженого бюджетного розпису Державного бюджету України. Розпорядники бюджетних коштів несуть відповідальність за управління бюджетними асигнуваннями і здійснення контролю за виконанням процедур та вимог, встановлених цим Кодексом. Розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та провадять видатки тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами. Будь-які зобов'язання, взяті фізичними та юридичними особами за коштами Державного бюджету України без відповідних бюджетних асигнувань або ж з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України, не вважаються бюджетними зобов'язаннями. Витрати державного бюджету на покриття таких зобов'язань не можуть здійснюватися.

Таким чином, висновок суду першої інстанції про те, що Закон про Держбюджет через своє спеціальне призначення не повинен регулювати відносини в інших сферах суспільного життя, оскільки не має вищої юридичної сили стосовно інших законів, колегія суддів вважає помилковим, а тому Кабінет Міністрів України при визначенні розміру заробітної плати працівників бюджетних установ, у тому числі працівників апарату суду, діє законно, виходячи з обсягів витрат на оплату праці, затверджених Державним бюджетом України на відповідний рік.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік», мінімальна заробітна плата у 2014 році у місячному розмірі становить 1 218, 00 грн. Такий же розмір заробітної плати встановлено і на 2015 рік.

Відповідно до ч. 1 статті 142 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Суди загальної юрисдикції фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону України, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним Кодексом України. Тому, ТУ ДСА України в Чернігівській області може здійснювати виплати лише в межах затвердженого фонду оплати праці.

З аналізу викладеного, колегія суддів зазначає, що без правового врегулювання та фінансової можливості, тобто збільшення видатків з Державного бюджету України, відповідач не може самостійно здійснювати перерахунок посадового окладу позивача. В даному випадку, колегія суддів вважає, що господарський суд Чернігівської області є неналежним відповідачем по справі, оскільки позовна вимога в частині виплати коштів знаходиться в прямій залежності від волевиявлення та дій інших державних органів, які розподіляють кошти державного бюджету.

Такими органам є:

- Кабінет Міністрів України, оскільки він регулює розміри соціальних виплат, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України:

- Міністерство фінансів України, яке забезпечує фінансування;

- Державна судова адміністрація України як головний розпорядник коштів;

- Державне Казначейство України, яке здійснює контроль за відповідністю кошторисів розпорядників бюджетних коштів розпису бюджету.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції у своєму рішенні неправомірно зобов'язав відповідача здійснити перерахунок та виплату заробітної плати позивачу.

Також, колегія суддів апеляційної інстанції звертає увагу на те, що з метою уникнення законодавчої колізії пунктом 9 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет на 2015 рік» було виключено посилання на конкретні статті діючого Закону України «Про судоустрій та статус суддів», а також встановлено, що норми і положення частини першої статті 144 даного Закону застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного бюджету.

Відповідно до ч. 1, 2 статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 статті 51 зазначеного Кодексу керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.

Наведене свідчить про відсутність можливості з боку відповідача виплачувати заробітну плату у розмірі, визначеному абз. 2 ч. 1 статі 144 Закону України «Про судоустрій та статус суддів».

Таким чином, колегія суддів вважає, що здійснення нарахування та виплати заробітної плати позивачу, виходячи з розміру посадового окладу в 1 218, 00 грн., здійснено відповідно до норм закону, що регулює оплату праці працівників апаратів судів, а саме Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік», Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік», Закону України «Про державну службу» та постанови Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів».

У рішенні № 20-рп/2011 від 26.12.2011 року Конституційний Суд України зазначив, що розміри соціальних виплат залежать від соціально-економічних можливостей держави. А тому зміна механізму нарахування соціальних виплат повинна відбуватися відповідно до критеріїв пропорційності та справедливості і є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів власне сутність змісту права на соціальний захист.

Враховуючи вищевикладене, до внесення Кабінетом Міністрів України відповідних змін, відповідачем правомірно застосовуються розміри посадових окладів, передбачені додатками 45- 47 постанови Кабінету Міністрів України № 268 від 09 березня 2006 року, що спростовує висновки суду першої інстанції про задоволення позовних вимог позивача.

Статтею 202 КАС України передбачено, що підстави для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення є, зокрема, порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Дослідивши ретельно всі матеріали справи, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про те, що судом першої інстанції не в повному обсязі було досліджено обставини справи та надано їм помилкову правову оцінку, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, постанова суду першої інстанції скасуванню з прийняттям нової постанови про відмову у задоволенні адміністративного позову.

Керуючись ст. ст. 41, 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу господарського суду Чернігівської області - задовольнити.

Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 01 вересня 2015 року - скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 - відмовити в повному обсязі.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Чаку Є.В.

Судді: Файдюк В.В.

Старова Н.Е.