Постанова № 52621345, 20.10.2015, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

20 жовтня 2015 року № 826/8280/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Іщука І.О., суддів Погрібніченка І.М., Шулежка В.П., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Державного агентства з енергоефективності та енергозбереження України

про визнання протиправним та скасування наказу №177-к від 06 квітня 2015 року,

поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного

прогулу,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державного агентства з енергоефективності та енергозбереження України (далі по тексту - відповідач) про визнання протиправним та скасування наказу №177-к від 06.04.2015, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що своє звільнення вважає незаконним з тих підстав, що відповідачем не дотримано порядку вивільнення працівників та допущено порушення норм трудового законодавства, оскільки не враховано її переважного права на залишенні на роботі.

Просила суд (з урахуванням уточнених позовних вимог):

- визнати протиправним та скасування наказ Державного агентства з енергоефективності та енергозбереження України №177-к від 06.04.2015,

- поновити її на роботі;

- стягнути на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.05.2015 відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до попереднього судового розгляду.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги та просив суд задовольнити їх в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві з урахуванням уточнених позовних вимог.

Представник відповідача у судовому засіданні позов не визнав, вважав що позивача правомірно звільнено, оскільки їй запропоновано вакантну посаду, від якої вона відмовилась, суду надав письмові заперечення проти позову.

Сторони у судовому засіданні 18.08.2015 заявили клопотання про продовження розгляду справи у порядку письмового провадження, з огляду на що та відповідно до частини 4 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України суд ухвалив про продовження розгляду справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 з 04.01.2013 перебувала на посаді головного спеціаліста відділу експертизи Управління у м. Києві та Київській області, що підтверджено трудовою книжкою серія НОМЕР_1.

Пунктом 1 наказу Держенергоефективності від 06.04.2015 №177-к «Щодо звільнення», на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 №4 «Деякі питання діяльності центральних органів виконавчої влади» позивача звільнено з посади з 06.04.2015 на підставі пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України.

Позивач, вважаючи зазначений наказ відповідача протиправним, звернулась до Окружного адміністративного суду м. Києва з даним позовом.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 2 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що компетенція адміністративних судів поширюється на спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування (пункт 15 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України).

ОСОБА_1 прийняла присягу державного службовця 04.01.2013, що підтверджено її особовою карткою.

Спеціальним законодавчим актом у сфері проходження публічної служби є Закон України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-XII (далі по тексту - Закон №3723-XII), який регулює суспільні відносини, які охоплюють діяльність держави щодо створення правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу та визначає загальні засади діяльності, а також статус державних службовців, які працюють в державних органах та їх апараті.

Згідно із приписами частини першої статті 30 зазначеного Закону N 3723-XII позивача звільнено з публічної служби за загальними правилами - відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України.

Нормами вказаної статті Кодексу законів про правцю України встановлено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, зокрема: змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 05.04.2014 №85 «Деякі питання затвердження граничної чисельності працівників апарату та територіальних органів центральних органів виконавчої влади, інших державних органів», затверджено граничну чисельність працівників апарату та територіальних органів центральних органів виконавчої влади, інших державних органів, згідно з якою гранична чисельність працівників апарату Держенергоефективності становила 116 осіб, територіальних органів Держенергоефективності - 273 особи.

Постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 №4 «Деякі питання діяльності центральних органів виконавчої влади» внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 05.04.2014 №85 «Деякі питання затвердження граничної чисельності працівників апарату та територіальних органів центральних органів виконавчої влади, інших державних органів» щодо позиції Держенергоефективності, а саме: гранична чисельність працівників апарату Держенергоефективності становить 224 особи, гранична численність для територіальних органів не передбачена.

У зв'язку із такими змінами на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 №4 «Деякі питання діяльності центральних органів виконавчої влади» 28.01.2015 Держенергоефективності прийнято наказ №6 про ліквідацію територіальних органів Держенергоефективності.

Наведене свідчить, що гранична чисельність працівників Держенергоефективності скорочена на 165 осіб за рахунок ліквідації територіальних органів Держенергоефективності.

В рамках вказаного процесу посада головного спеціаліста відділу експертизи Управління у м. Києві та Київській області, яку обіймала позивач, підлягала скороченню.

Разом з тим, однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 51 Кодексу законів про працю України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

За наявності обставин для розірвання трудового договору, у відповідності до частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України проводиться з обов'язковим додержанням умов, передбачених статтею 492 зазначеного Кодексу, а саме, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Тобто, вказана норма є імперативною та надає право працівнику, посада якого підлягає скороченню, впродовж двох місяців з моменту його попередження про вивільнення, працювати на посаді, яку він займав раніше, та отримувати заробітну плату. Звільнення чи переведення на іншу посаду може відбуватися не раніше закінчення двомісячного строку з моменту попередження.

Так, з матеріалів справи вбачається, що позивача 04.02.2015 було попереджено про наступне вивільнення, позивач відмовилась від підпису та надала письмові пояснення щодо непогодження із вивільненням та наявністю переважного права на залишенні на роботі.

Частиною другої статті 40 Кодексу законів про працю України передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Отже, звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України можливо, якщо роботодавцем вжито всіх заходів щодо переводу працівника на іншу посаду шляхом запропонування працівнику, що звільняється, всіх вакансій, на які може претендувати особа з урахуванням її фаху, кваліфікації, досвіду трудової діяльності, а також у випадках, коли неможливо перевести працівника з його згоди на іншу роботу, або коли працівник відмовився від такого переведення.

Аналогічних висновків дотримується Вищий адміністративний суд в ухвалі від 11.11.2014 у справі №К/9991/77928/11.

На вимогу суду, відповідачем надано перелік вакантних посад. Так, станом на кінець січня 2015 року (на момент попередження 04.02.2015) штатна чисельність працівників складала 116 працівників та в установі було 8 вакантних посад: 2 головних спеціаліста (сектор міжнародного протоколу відділу міжнародного співробітництва, відділ дозвільних процедур Департаменту розвитку відновлюваної енергетики), 6 провідних спеціалістів (відділ міжнародного співробітництва, юридичне управління, відділ менеджменту, моніторингу енергобалансу та державної підтримки Департаменту державного регулювання, відділ програм та моніторингу показників енергоефективності Департаменту державного регулювання, відділ науково-технічної політики Департаменту розвитку відновлюваної енергетики, відділ використання Департаменту розвитку відновлюваної енергетики, відділ використання альтернативних видів палива Департаменту розвитку відновлюваної енергетики).

На кінець березня 2015 року (на момент звільнення 06.04.2015) - 10 вакантних посад (заступник Голови, радник Голови, 2 головних спеціаліста (сектор міжнародного протоколу відділу міжнародного співробітництва, відділ дозвільних процедур Департаменту розвитку відновлюваної енергетики), завідувач сектору міжнародного протоколу відділу міжнародного співробітництва, 4 провідних спеціаліста (відділ міжнародного співробітництва, юридичне управління, відділ програм та мониторингу показників енергоефективності Департаменту державного регулювання, відділ науково-технічної політики Департаменту розвитку відновлювальної енергетики), робітник з благоустрою (недержавна служба).

Відповідач наголошує, що 27.03.2015 позивачу, як матері двох дітей, яка має переважне право на залишення на роботі, було запропонована посада провідного спеціаліста відділу програм та моніторингу показників енергоефективності Департаменту державного регулювання, однак остання відмовилась підписувати пропозицію щодо працевлаштування на посаду.

Разом з тим, відповідачем - суб'єктом владних повноважень, не надано суду доказів повного виконання зобов'язання щодо працевлаштування позивача ОСОБА_1, зокрема, запропонування всіх вакантних посад, на які могла б претендувати позивач, від яких вона відмовилась з поважних причин, чи неможливості її переведення.

Відповідач не заперечував, що інших вакантних посад позивачу не пропонувались.

Також, згідно частини першої статті 42 Кодексу законів по працю України вбачається, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: сімейним - при наявності двох і більше утриманців; особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації тощо (частина друга статті 42 Кодексу законів про працю України).

Разом з тим, відповідач вказує, що на момент звільнення були запропоновані посади ще шести працівникам територіальних Управлінь, відповідно до їх кваліфікацій та досвіду роботи, яки мали переважне право на залишення на роботі, а саме:

ОСОБА_2 - переселенка з міста Донецька (окупована територія) переведена до Держенергоефективності 10.03.2015;

ОСОБА_3 - має предпенсійний вік, дружина інвалід 2-ї групи переведений до Держенергоефективності 18.03.2015;

ОСОБА_4 - проживає в місті Києві та має високу кваліфікацію та продуктивність праці;

ОСОБА_5 - переселенець з міста Луганська (пропозиція щодо працевлаштування 23.03.2015 - відмовився);

ОСОБА_6 - (одинока мати (дитина інвалід) пропозиція щодо працевлаштування відхилена 23.03. 2015 (звільнена за переведенням);

ОСОБА_7 - пропозиція щодо працевлаштування 20.03.2015 - відмовилася 26.03.2015.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що позивач:

має вищу освіту, зокрема закінчила Національний технічний університет України «Київського політехнічного інституту» (спеціальність енергетичний менеджмент); позивач є державним службовцем,

має загальний стаж державної служби з 04.01.2013, при загальному стажі роботи з 16.09.1999;

чоловік позивача - ОСОБА_8 є інвалідом армії 3 групи та йому протипоказана важка фізична праця тощо.

Одночасно суд звертає увагу, що розірвання трудового договору з підстав , передбачених, зокрема, пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації) може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник (стаття 43 Кодексу).

Отже, вказана норма є нормою прямої дії та забороняє роботодавцю звільняти правника з посади без погодження із профспілковою організацією, членом якої він є на час звільнення з посади.

Згідно преамбули Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» від 15.09.1999 №1045-XIV, в редакції на час звільнення позивача, (далі по тексту - Закон №1045-XIV), ним визначені особливості правового регулювання, засади створення, права та гарантії діяльності професійних спілок.

Статтею 39 Закону №1045-XIV регламентований порядок надання згоди на розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця.

Згідно частини першої вказаної статті Закону №1045-XIV, у випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у п'ятнадцятиденний термін обґрунтоване письмове подання роботодавця про розірвання трудового договору з працівником.

Відповідач не заперечував, що позивача було звільнено без погодження профспілкового комітету, членом якого він був, обґрунтовуючи зазначене тим, що листом Первинної профспілкової організації «Професійна спілка працівників Держенергоефективності» від 25.03.2015 №5, який відповідачем отримано лише 01.04.2015 (до звільнення позивача), повідомлено, що працівники терорганів Держенергоефективності, зокрема позивач, є членами профспілки, а тому їх звільнення повинно проводитись у відповідності до вимог законодавство, що гарантує інтереси профспілок. Вказує, що профспілкою підтверджено склад своїх керівних органів, які уповноважені представляти інтереси профспілки, у тому числі підтверджувати членство в ній, лише 16.04.2015, тобто після звільнення позивача.

Таким чином, на день звільнення позивача відповідачу було відомо, що остання є членом профспілкової організації.

Разом з тим, законодавство про працю України (статті 492 Кодексу) забороняє роботодавцю звільняти працівника раніше ніж сплинуть два місяці після повідомлення його про наступне вивільнення, однак норми діючого законодавства не зобов'язують роботодавця звільняти працівника наступного ж для після спливу вказаного двомісячного терміну.

Зазначене свідчить, що відповідачем звільнено позивача без погодження з профспілковою організацією, членом якої вона була, про що було відомо відповідачу, тобто звільнення проведено передчасно, без з'ясування всіх необхідних обставин.

Отже доводи відповідача щодо правомірного звільнення позивача є декларативними та безпідставним та зазначене у сукупності свідчить про порушення відповідачем трудових гарантій позивача та процедури її звільнення.

Таким чином, суд доходить висновку, що оскільки позивача було неправомірно звільнено з посади, то з урахуванням норми статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, наказ №177-к від 06.04.2015 щодо звільнення позивача підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Норми статті 235 Кодексу законів про працю України є нормами прямої дії, які зобов'язують орган, що розглядає трудовий спір, поновити незаконно звільненого працівника саме на попередню роботу, без урахування можливого призначення на посаду іншої особи.

Також, згідно частини другої зазначеної статті Кодексу законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Відповідно до норм статті 116 Кодексу законів про працю України днем звільнення вважається останній день роботи. У цей день працівникові має бути повністю виданий розрахунок із заробітної плати: має бути видана заробітна плата, включаючи оплату праці за останній день роботи, компенсація за невикористані дні відпустки.

Середньомісячна заробітна плата ОСОБА_1 згідно довідки №148/13, виданої Державним агентством з енергоефективності та енергозбереження України 15.06.2015, середньомісячний заробіток позивача на день звільнення складає 1 720,61 грн., середньоденний заробіток - 81,93 грн.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що з 15.05.2015 позивач отримує допомогу по безробіттю.

З урахуванням положень Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 08.02.1995 за №100 (в редакції на час виникнення спірних відносин) та листа Міністерства праці та соціальної політики України від 18.09.2014 №560/13/133-15 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2015 рік», позивачу належить до виплати середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 07.04.2015 по день фактичного поновлення на посаді за вирахуванням отриманої позивачем суми допомоги по безробіттю.

Відповідно до частин 1, 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Оцінюючи правомірність рішення відповідача, суд керується критеріями, закріпленими у частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного суб'єкта.

З огляду на зазначене, суд задовольняє позовні вимоги ОСОБА_1.

Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються постанови суду присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді у відносинах публічної служби

Судовий збір у відповідності до вимог статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України та статті 5 Закону України «Про судовий збір» зі сторін не стягується.

Керуючись статтями 69-71, 94, 160-163, 167, 254, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов ОСОБА_1 задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати наказ Державного агентства з енергоефективності та енергозбереження України №177-к від 06 квітня 2015 року щодо звільнення ОСОБА_1.

3. Поновити ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу експертизи Управління у м. Києві та Київській області Державного агентства з енергоефективності та енергозбереження України з 07 квітня 2015 року.

4. Стягнути з Державного агентства з енергоефективності та енергозбереження України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 07 квітня 2015 року по день фактичного поновлення на посаді за вирахуванням отриманої позивачем суми допомоги по безробіттю.

5. Постанова суду підлягає негайному виконанню у частині поновлення на посаді та стягнення середньої заробітної плати за один місяць у розмірі 1 720,61 грн.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її отримання особою, яка оскаржує постанову, за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головучий суддя І.О. Іщук

Судді І.М. Погрібніченко

В.П. Шулежко