Постанова № 52619136, 04.09.2015, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 вересня 2015 року 810/3353/15

Суддя Київського окружного адміністративного суду Терлецька О.О., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дельта-2010" до Київської митниці ДФС України про скасування рішення про коригування митної вартості товарів,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Дельта-2010" з позовом до Київської митниці Державної фіскальної служби про скасування рішення про коригування митної вартості товарів №125130005/2015/610011/2 від 04.02.2015 (далі – оскаржуване рішення) та картки відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №125130005/2015/00018 від 04.02.2015 (далі – оскаржувана картка відмови).

Обгрунтовуючи позовні вимоги представник позивача вказав на те, що відповідачем при винесенні оскаржуваних картки відмови та рішення було порушено норми митного законодавства при визначенні митної вартості товару, який підлягав розмитненню.

Відповідач проти позову заперечив, на його думку оскаржувані рішення та картка відмови є законними, а застосування шостого (резервного) методу визначення митної вартості є обґрунтованим з огляду на неможливість застосування основного методу визначення митної вартості – ціною договору.

У судове засідання сторони повідомлені належним чином про дату, час та місце розгляду адміністративної справи не з’явились. Через канцелярію суду від представників сторін надійшли клопотання про розгляд справи без їх участі, у порядку письмового провадження.

Відповідно до частини 4 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про розгляд справи у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Між ТОВ «Дельта 2010» та GITI Tire Global Trading Pte. Ltd було укладено контракт від 27.06.2013 №G-D/2013-0627 про поставку шин.

Відповідно до вищевказаного контракту поставка товару здійснювалась на умовах CIF.

Як убачається з інвойсу від 14.12.2014 №GT1406041AВ сума поставленого позивачу товару складає 80671,88 доларів США, в зазначену суму включено витрати на страхування товару та транспортні послуги відповідно до умов CIF.

03.02.2015 позивач подав відповідачу вантажну митну декларацію №125130005.2015.540686 щодо розмитнення нових вантажних автомобільних пневматичних гумових шин, для вантажних автомобілів в кількості 375 шт., ввезених на підставі контракту від 27.06.2013 № G-D/2013-0627.

Декларантом було обрано основний метод визначення митної вартості - за ціною договору щодо товарів, які імпортуються.

Разом з митною декларацією позивач надав відповідачу документи, зокрема:

- картку обліку особи, яка здійснює операції з товарами від 22.01.2015 125/2012/0001072;

- міжнародну автомобільну накладну CMR №0035150 від 31.01.2015;

- міжнародну автомобільну накладну CMR №0035151 від 31.01.2015;

- коносамент від 16.12.2014 №NJJY368479;

- прайс-лист виробника Б/Н від 18.12.2014;

- інвойс GT1406041A від 14.12.2014;

- пакувальний лист б/н від 14.12.2014;

- страховий поліс PYIE201434010200E04170 від 13.12.2014;

- контракт №G-D/2013-0627 від 27.06.2013;

- сертифікат відповідності UA1.009.005424-15 від 02.02.2015;

- інформація про радіологічний контроль товару 2761 від 16.12.2014;

- сертифікат про походження товару форми A G143400900990426 від 15.12.2014;

- копію митної декларації 330120140000024697 від 20.11.2014.

04.02.15 територіальним органом Київської митниці Міндоходів митним постом “Святошин” було прийнято рішення про коригування митної вартості товарів №125130005/2015/610011/2 із застосуванням шостого (резервного) методу визначення митної вартості товару та видано картку відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №125130005/2015/00018.

Оскаржувані рішення відповідача були прийняті у зв'язку із поставкою позивачем на територію України шин в порядку виконання контракту №G-D/2013-0627, укладеного між позивачем та GITI Tire Global Trading Pte. Ltd.

У подальшому, 05.02.2015 позивачем повторно було подано відповідачу митну декларацію №125130005/2015/540776 від 05.02.2015, вищевказаний перелік документів та додаткові документи, а саме:

- висновок про вартісні характеристики товару підготовлені спеціалізованою експертною організацією від 21.01.2015 №136;

- доповнення до зовнішньоекономічного договору №3 від 12.12.2014;

- рахунок фактури № СФ-0000018 від 22.01.2015;

- лист ТОВ "Дельта-2010" №0402/1 від 04.02.2015.

- лист GITI Tire Global Trading Pte. Ltd від 04.02.2015.

Проте, надані документи не стали підставою для визнання відповідачем митної вартості, заявленої ТОВ «Дельта 2010».

З заперечень представника відповідача, убачається, що під час розгляду поданих позивачем до розмитнення документів було встановлено розбіжності, які поставили під сумнів визначення митної вартості за ціною договору.

Так, під час розгляду вказаних документів було встановлено наступні розбіжності:

- умови поставки у експортній декларації МД 330120140000024697 від 20.11.2014(FOB) відрізняються умови поставки, що зазначені у рахунку-фактурі та контракті (CIF), та не містили всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару;

- в наданому позивачем прайс-листі виробника товару не вказано термін його дії;

- у рахунках фактури для продажу на території України не зазначено торгову марку чи виробника шин.

З пояснень представника відповідача також слідує, що оскільки фактичне здійснення поставки на умовах FOB передбачає покладання транспортних витрат та витрат на страхування на позивача, то до митного оформлення позивач в обов’язковому порядку повинен був подати документи, що підтверджують числове значення таких складових митної вартості, як вартість транспортування та страхування відповідно до ч.2 ст. 53 Митного Кодексу України. Однак, позивач ухилився від такого обов’язку надання основних документів.

Проте суд, не знаходить спростування обставинам, які ставили під сумнів застосування основного методу визначення митної вартості (за ціною договору), в той же час не знаходить обґрунтування відповідачем визначення митної вартості за шостим (резервним) методом. Відсутність такого обґрунтування, зважаючи на принципи правомірного рішення, закріплені в п.1) та 3) ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, - є підставою для визнання оскаржуваних рішення та картки відмови – неправомірними, а відтак, такими, що підлягають скасуванню.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.

Статтею 7 Митного кодексу України передбачено, що державну митну справу становлять визначені порядок і умови переміщення товарів через митний кордон України, їх митний контроль та митне оформлення, застосування механізмів тарифного і нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, справляння митних платежів, ведення митної статистики, обмін митною інформацією, ведення Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності, здійснення відповідно до закону державного контролю нехарчової продукції при її ввезенні на митну територію України, запобігання та протидія контрабанді, боротьба з порушеннями митних правил, організація і забезпечення діяльності органів доходів і зборів та інші заходи, спрямовані на реалізацію державної політики у сфері державної митної справи, становлять державну митну справу.

Згідно з частиною першою статті 49 Митного кодексу України, митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

На підтвердження митної вартості товару, позивачем було надано митному органу пакет документів, передбачений статтею 335 та частиною другою статті 53 Митного кодексу України, про що вказано у МД та картці відмови. Перелік наданих документів наведений у графі 44 вищезазначених нових МД, які подані після винесення оскаржуваних рішень, картці відмови (коди документів затверджені Наказом Мінфіну України “Про затвердження відомчих класифікаторів інформації з питань державної митної справи, які використовуються у процесі оформлення митних декларацій” від 20.09.2012 № 1011).

Відповідно до норм ч.2 - ст.53 Митного кодексу України, - документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

У разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

У разі якщо орган доходів і зборів має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв'язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів, крім документів, зазначених у частинах другій та третій цієї статті, подає (за наявності) такі документи: 1) виписку з бухгалтерських та банківських документів покупця, що стосуються відчуження оцінюваних товарів, ідентичних та/або подібних (аналогічних) товарів на території України; 2) довідкову інформацію щодо вартості у країні-експортері товарів, що є ідентичними та/або подібними (аналогічними) оцінюваним товарам; 3) розрахунок ціни (калькуляцію).

Забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті. Декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару.

Зі змісту зазначених вище норм ст.53 Митного кодексу України слідує, що у випадку встановлення відповідачем розбіжностей у відомостях на підставі яких заявлено митну вартість за основним методом, відповідач має право письмово витребувати ряд документів. Однак в судовому засіданні не встановлено і відповідачем не стверджувалось зворотного, що відповідач в порядку ч.3 ст.53 Митного кодексу України витребував у позивача які-небудь документи за письмовою вимогою. Витребування ж відповідачем у позивача документів щодо страхування товару взагалі не передбачено ч.3 ст.53 Митного кодексу України, як право відповідача, якому кореспондується відповідний обов'язок позивача (декларанта).

За таких умов відповідачем не було зроблено можливих дій, передбачених законодавством по визначенню правильності заявленої митної вартості товару у разі встановлення розбіжностей у первісно поданих документах, а відтак – відмови у застосуванні основного методу визначення вартості товару.

Підтвердження такого висновку слідують і зі статті 55 Митного Кодексу, яка передбачає вимоги до змісту рішення про коригування митної вартості, а відтак – умови правомірності такого рішення.

Відповідно до ч.2 ст.55 Митного кодексу України, - прийняте органом доходів і зборів письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: 1) обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано; 2) наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; 3) вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана органом доходів і зборів; 4) обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої органом доходів і зборів, та фактів, які вплинули на таке коригування; 5) інформацію про: а) право декларанта або уповноваженої ним особи на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються: у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною органом доходів і зборів; у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу X цього Кодексу в розмірі, визначеному органом доходів і зборів відповідно до частини сьомої цієї статті; б) право декларанта або уповноваженої ним особи оскаржити рішення про коригування заявленої митної вартості до органу вищого рівня відповідно до глави 4 цього Кодексу або до суду.

Окрім того оскаржуване рішення не містить обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої органом доходів і зборів, та фактів, які вплинули на таке коригування. Разом з тим, суд звертає увагу, що відповідачем у справі не було ніяким чином доведено проведення дій щодо можливості застосування інших методів визначення митної вартості товару, окрім резервного.

Відповідно до ст.57 Митного кодексу України, - визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій орган доходів і зборів та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності. При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

Системний аналіз зазначених норм приводить суд до висновку, що до прийняття рішення про застосування шостого методу, відповідач повинен був провести консультації та інші дії в межах своїх повноважень (зокрема по отриманню документів та відомостей) щодо можливості застосування кожного з 2 по 5 методів, та результатами яких така можливість була б обґрунтовано виключена.

Натомість оскаржуване рішення містить формальну відсилку про неможливість застосування 2 – 5 методів визначення митної вартості через відсутність відомостей в інформаційних базах та без вказівки на вчинені дії щодо цих методів і зокрема – на дії по отриманню необхідних відомостей.

Згідно із пунктом першим статті 64 Митного кодексу України у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58 - 63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GATT).

Приписи статті 19 Конституції України передбачають, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пункту другого статті 64 Митного кодексу України Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) органами доходів і зборів митних вартостях. Разом з тим, відповідачем при застосуванні резервного методу була взята лише інформація, наявна в останнього, з митної декларації №125130005/2014/549284 від 21.11.2014, яка була прийнята раніше митним органом але містила корегування.

В Постанові Вищого адміністративного суду України від 26.03.2015р., винесеній у справі № К/800/42105/14, зазначено, що рішення про митне оформлення товару не може базуватися виключно на інформації Єдиної автоматизованої інформаційної системи Держмитслужби, оскільки порядок її формування, ведення, отримання інформації, а також порядок використання її даних суб’єктами господарських відносин при здійсненні ними зовнішньоекономічної діяльності Митним кодексом не передбачено. Також необхідно врахувати, що в Єдиній автоматизованій інформаційній системі Держмитслужби відсутня інформація про коригування заявленої митної вартості товарів та методів її визначення. Тому, така інформаційна база не містить всіх об’єктивних даних щодо імпортованих в Україну товарів, які підтверджуються документально і підлягають обчисленню.

Окрім того, суд піддає сумніву правомірність порядку застосування шостого (резервного) методу визначення митної вартості.

З норми ч.1 та ч.2 ст.64 Митного кодексу України слідує, що законодавець не розкриває змісту та порядку застосування шостого методу визначення митної вартості товарів, в той же час, наділяє відповідача повноваженнями розсуду визначати такий зміст і порядок. Виходячи з принципу правової визначеності та принципів обгрунтованості, розсудливості та добросовісності, визначеними як умова правомірності рішення суб'єкта владних повноважень, суд зауважує, що відповідач до винесення оскаржуваного рішення повинен був довести до позивача зміст та порядок застосування шостого(резервного методу).

Однак, оскаржуване рішення, пояснення представника відповідача в судовому засіданні, як і його письмові заперечення не місти опису такого змісту та порядку. За таких умов суд вважає недоведеними відповідачем вчинення належних дій по визначенню змісту та порядку застосування такого методу визначення митної вартості, що, в свою чергу, нівелює числове значення митної вартості визначеної відповідачем в оскаржуваному рішенні.

Описані вище порушення одночасно є порушеннями прав позивача на правомірне рішення суб'єкта владних повноважень, з врахуванням принципів визначених статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Викладене приходить суд до висновку, що оскаржувані картка відмови та рішення, які опосередковують застосування шостого (резервного) методу визначення митної вартості товарів, - є протиправними, а тому підлягають скасуванню.

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Визнати протиправними та скасувати рішення Київської митниці Державної фіскальної служби про коригування митної вартості товарів №125130005/2015/610011/2 від 04.02.2015 та картку відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №125130005/2015/00018 від 04.02.2015.

3. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Дельта-2010" з Державного бюджету України сплачений ним судовий збір у сумі 182(сто вісімдесят дві) грн. 70 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Терлецька О.О.