Постанова № 52616067, 21.10.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" жовтня 2015 р. Справа№ 911/2232/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Рябухи В.І.

суддів: Калатай Н.Ф.

Ропій Л.М.

за участю секретаря судового засідання: Бовсунівської Л.О.,

представників:

від позивача не з'явився,

від відповідача не з'явився,

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Міський комерційний банк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію банку Тимошенко К.В.

на рішення Господарського суду Київської області від 10.08.2015 (підписане 13.08.2015)

у справі №911/2232/15 (суддя Ейвазова А.Р. )

за позовом Публічного акціонерного товариства «Міський комерційний банк»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Еверест-12»

про стягнення 145 914 904,24 грн,

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Міський комерційний банк» (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Еверест -12» (далі - відповідач) про стягнення суми 142 218 057,02 грн, що складається з: 87 509 300,00 грн заборгованості за кредитом, 1 006 956,32 грн поточної заборгованості за процентами, 29 372 862,83 грн простроченої заборгованості за процентами та 24 328 937,87 грн пені.

До прийняття рішення позивач подав заяву від 03.07.2015, в порядку ст.22 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), про збільшення заявлених вимог та просив стягнути з відповідача 145 914 904,24 грн, у тому числі: 87 509 300,00 грн заборгованості за кредитом, 2 013 912,66 грн поточної заборгованості за процентами, 29 372 862,83 грн простроченої заборгованості за процентами та 27 018 828,77 грн пені.

Господарський суд Київської області вказану заяву позивача прийняв до розгляду, виходячи з якої й вирішував судовий спір.

Рішенням Господарського суду Київської області від 10.08.2015 у справі №911/2232/15 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Еверест-12» на користь Публічного акціонерного товариства «Міський комерційний банк» заборгованість у розмірі 136 729 411,52 грн, що складається з: 87 509 300,00 грн основної заборгованості, 31 386 775,49 грн процентів, 17 833 336,03 грн пені. В частині стягнення 9 185 492,74 грн пені відмовлено.

Не погодившись з вказаним рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення Господарського суду Київської області від 10.08.2015 змінити в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Еверест-12» 17 833 336,03 грн пені та ухвалити нове, яким стягнути з відповідача 27 018 828,77 грн пені. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції застосував до спірних правовідносин приписи ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України (далі - ГК України) безпідставно, оскільки місяць і день є різними за змістом і значенням словами. Виходячи з того, що у кредитному договорі від 03.10.2013 №1043/980-ЮО сторони встановили, що нарахування пені здійснюється щоденно, тобто без обмежень строку, встановленого ч. 6 ст. 232 ГК України, рішення суду першої інстанції, на думку апелянта, підлягає зміні.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 31.08.2015 прийнято апеляційну скаргу до розгляду та порушено апеляційне провадження, розгляд справи призначено на 21.10.2015. Дану ухвалу надіслано відповідно до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20.02.2013 №28.

На призначене судове засідання представники сторін не з'явились, про дату та час його проведення повідомлені належним чином.

Доказом такого повідомлення, в разі неповернення ухвали підприємством поштового зв'язку, є витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта» щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду (п.3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011 № 18).

Ухвала суду від 31.08.2015 була отримана Публічним акціонерним товариством «Міський комерційний банк» 02.09.2015 (підтверджується витягом з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта» щодо відстеження пересилання поштових відправлень від 16.10.2015), апеляційний суд дійшов висновку про повідомлення вказаного учасника судового процесу про дату та час проведення судового засідання 21.10.2015 належним чином.

Доказом належного повідомлення відповідача про час і місце розгляду апеляційної скарги на рішення Господарського суду Київської області від 10.08.2015 є конверт, повернутий органом поштового зв'язку з відміткою «за закінченням встановленого строку зберігання».

Враховуючи, що сторони вважаються належним чином повідомленими про час та місце проведення судового засідання з розгляду апеляційної скарги позивача, а матеріали справи дозволяють розглянути апеляційну скаргу без їх участі, з метою дотримання вимог ст. 102 ГПК України, на думку колегії суддів, відсутні підстави для відкладення розгляду справи.

Відповідно до ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.

Згідно зі ст.101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 03.10.2013 між Публічним акціонерним товариством «Міський комерційний банк» (банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Еверест-12» (позичальник) укладено кредитний договір №1043/980-ЮО (далі - кредитний договір), за умовами якого, з урахуванням внесених змін до нього, банк надає позичальнику кредит шляхом відкриття відновлювальної відкличної кредитної лінії у сумі, яка не може перевищувати 87 600 000,00 грн, починаючи з 03.10.2013 на умовах, передбачених цим договором (п.1.1 договору у редакції від 28.11.2013 № 6 про внесення змін до кредитного договору).

У п.1.2 кредитного договору сторони погодили строк дії кредитної лінії з 03.10.2013 до 02.10.2014.

Пунктом 1.3 кредитного договору визначено, що дата повернення кредиту 02.10.2014 (включно).

Процента ставка за користування кредитними коштами встановлена сторонами у розмірі 30% річних (п. 1.5 кредитного договору).

Відповідно до п. 3.3 договору кредит може бути наданий відповідно до цільового призначення шляхом перерахування коштів на поточний рахунок позичальника №260093040601 в ПАТ «Міський комерційний банк» у межах суми, вказаної у п.1.1 договору.

Нарахування процентів за користування кредитом здійснюється в валюті кредиту щоденно за фактичну кількість днів у періоді. При розрахунку процентів за користування кредитом використовується метод: «факт/факт»; при розрахунку процентів враховується день надання та не враховується день повернення кредиту. У випадку прострочення погашення кредиту, проценти нараховуються на суму заборгованості за кредитом і за період прострочення до моменту погашення кредиту (п.3.5 кредитного договору).

Проценти сплачуються у такому порядку: щомісячно до 5 числа включно місяця, наступного за місяцем користування коштами, починаючи з місяця, наступного за місяцем отримання кредиту та одночасно з остаточним поверненням кредиту, шляхом здійснення безготівкового перерахування на рахунок №206853040601 (п. 3.6 кредитного договору).

Пунктом 3.6.3 кредитного договору (у редакції договору від 01.09.2014 №14) передбачено, що позичальник зобов'язався сплатити всі нараховані проценти до кінця терміну дії кредитного договору.

За своєю правовою природою укладений між сторонами правочин є кредитним договором.

Положеннями ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад», якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

У відповідності до ч. 1 ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Приписами ч. 1 ст. 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Як встановлено судом першої інстанції, банком перераховано на рахунок позичальника кредитні кошти у загальному розмірі 87 509 300,00 грн, що підтверджується банківською випискою по особовому рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю «Еверест-12» з 03.10.2013 по 14.05.2015.

Задовольняючи позовні вимоги, Господарський суд Київської області виходив з того, що факт наявності боргу у відповідача за кредитним договором в частині стягнення заборгованості за кредитом та заборгованості за процентами належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований. В частині стягнення пені, місцевий господарський суд застосував положення ч.6 ст.232 ГК України та частково задовольнив вимоги банку.

Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Враховуючи, що відповідач не виконав зобов'язання з повернення наданого позивачем кредиту в сумі 87 509 300 грн та не сплатив процентів за користування ним в сумі 29 372 862,83 грн (прострочені проценти) та в сумі 2 013 912,66 грн (поточні проценти), суд першої інстанції правомірно задовольнив вимоги позивача про стягнення основного боргу та процентів.

Що стосується вимог позивача в частині стягнення з відповідача пені (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог) у сумі 27 018 828, 77 грн за період з 29.10.2014 по 28.05.2015, яка нарахована на прострочену заборгованість за кредитом та процентами, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (ч. 1 ст. 549 ЦК України).

Статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується (ст.3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»).

Згідно з п. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 5.3 кредитного договору за несвоєчасну сплату сум кредиту та/або процентів за користування кредитом та/або процентів за неправомірне користування кредитом позичальник сплачує банку пеню, яка обчислюється від суми простроченого платежу, у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє у період прострочення та нараховується щоденно.

Виходячи з умов кредитного договору, кінцевий термін повернення кредиту - 02.10.2014 (п. 1.3 кредитного договору), кінцевий термін погашення процентів - 02.10.2014 (п. 3.6.3 кредитного договору, в редакції договору від 01.09.2014 про внесення змін до кредитного договору).

Оскільки зобов'язання щодо своєчасного повернення отриманого кредиту, а також зобов'язання щодо своєчасної сплати процентів за користування кредитом відповідачем було порушене, то у позивача виникло право на стягнення пені відповідно до умов пункту 5.3 кредитного договору.

Як слідує з доданого позивачем до заяви від 03.07.2015 про збільшення позовних вимог розрахунку пені, заявник проводив нарахування неустойки з 29.10.2014 по 28.05.2015.

Як вбачається з рішення Господарського суду Київської області від 10.08.2015, місцевий господарський суд частково задовольнив позовні вимоги про стягнення пені та застосував до спірних правовідносин приписи ч. 6 ст. 232 ГК України, обмеживши період нарахування пені шестимісячним строком.

Пункт 6 статті 232 ГК України встановлює, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Оскаржуючи рішення суду першої інстанції від 10.08.2015, банк зазначив про те, що встановлення в п. 5.3 кредитного договору умови про те, що пеня нараховуюється щоденно, свідчить про те, що сторонами, в порядку, передбаченому ч. 6 ст. 232 ГК України, встановлений більший, ніж шестимісячний строк нарахування пені.

Проте, колегія суддів відхиляє доводи апелянта, з огляду на наступне.

Умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України строку, за який нараховуються штрафні санкції (п.2.5 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 № 14).

За таких обставин суд першої інстанції дійшов вірного висновку про часткове задоволення позовних вимог про стягнення пені в сумі 17 833 336,03 грн (13 351 761,42 грн пені по основному боргу та 4 481 574,61 грн пені по процентах).

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна особа повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України встановлено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Позивач в апеляційній скарзі не навів доводів, які б слугували підставою для зміни оскаржуваного рішення.

З огляду на викладене вище, колегія Київського апеляційного господарського суду не вбачає підстав для скасування рішення Господарського суду Київської області від 10.08.2015.

Водночас, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції, вирішивши питання щодо розподілу судового збору, помилково не зазначив про це в резолютивній частині оскаржуваного рішення від 10.08.2015.

Отже, резолютивна частина рішення Господарського суду Київської області від 10.08.2015 підлягає доповненню пунктом 2 про стягнення з відповідача в доход Державного бюджету України 73 080 грн судового збору за подання позовної заяви.

Керуючись ст.ст. 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Міський комерційний банк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію банку Тимошенко К.В. залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Київської області від 10.08.2015 у справі №911/2232/15 - без змін.

2. Доповнити резолютивну частину рішення Господарського суду Київської області від 10.08.2015 у справі №911/2232/15 пунктом 2 наступного змісту:

«Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Еверест-12» (08131, Київська область, Києво-Святошинський район, село Софіївська Борщагівка, вул. Київська, будинок 24, офіс 306, ідентифікаційний код 38275317) в доход Державного бюджету України судовий збір в сумі 73 080 (сімдесят три тисячі вісімдесят) грн за подання позовної заяви».

3. Видачу наказів доручити Господарському суду Київської області.

4. Матеріали справи №911/2232/15 повернути до Господарського суду Київської області.

Дану постанову може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий суддя В.І. Рябуха

Судді Н.Ф. Калатай

Л.М. Ропій