Постанова № 52616054, 20.10.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" жовтня 2015 р. Справа№ 927/1005/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Михальської Ю.Б.

суддів: Тищенко А.І.

Отрюха Б.В.

За участю представників:

від позивача: Бондаренко Д.Ю. - за дов.

від відповідача-1: не з'явився

від відповідача-2: не з'явився

розглянувши апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк»

на рішення Господарського суду Чернігівської області від 31.08.2015

у справі №927/1005/15 (суддя Шестак В.І.)

за позовом Приватного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк»

до 1) Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3

2) Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4

про визнання договору недійсним

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство «Комерційний банк «ПриватБанк» (далі, позивач) звернулось до Господарського суду Чернігівської області з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (далі, відповідач-1) та Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (далі, відповідач-2) про визнання недійсним з 01.08.2012 Договору поруки від 01.08.2012, укладеного між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4.

Позовні вимоги мотивовані тим, що договір поруки суперечить вимогам статті 203 Цивільного кодексу України та нормам статей 546, 548, 553, 559 Цивільного кодексу України, що відповідно до умов статті 215 Цивільного кодексу України є підставою його недійсності. Позивач стверджує, що Договір оренди приміщення від 05.03.2008 зі строком дії з 05.02.2011 по 05.01.2014 є попереднім Договором, зобов'язання за яким є припиненими - недійсними та не можуть бути забезпечені порукою.

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 31.08.2015 у справі №927/1005/15 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Рішення суду мотивоване відсутністю невідповідностей спірного договору положенням чинного законодавства, у т.ч. й приписам Цивільного кодексу України, на які посилається позивач.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Приватне акціонерне товариство «Комерційний банк «ПриватБанк» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить скасувати рішення Господарського суду Чернігівської області від 31.08.2015 у справі №927/1005/15 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення судом першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи.

За твердженнями скаржника, в порушення статті 548 Цивільного кодексу України при укладенні Договору поруки від 01.08.2012 сторонами було забезпечене недійсне зобов'язання.

З огляду на це, судом першої інстанції не було взято до уваги, що оскільки зміст Договору поруки від 01.08.2012 суперечить нормам Цивільного кодексу України, то відповідно до статей 203, 215 Цивільного кодексу України у суду наявні підстави для визнання його недійсним.

Відповідно до автоматичного розподілу справ між суддями апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Комерційний банк "ПриватБанк" у справі №927/1005/15 було передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Михальська Ю.Б., судді: Отрюх Б.В., Тищенко А.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.09.2015 апеляційну скаргу прийнято до провадження та розгляд справи призначено на 08.10.2015.

Представники відповідачів у судове засідання, призначене на 08.10.2015, не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 08.10.2015 у зв'язку з неявкою у судове засідання представників відповідачів розгляд справи було відкладено на 20.10.2015.

У судове засідання, призначене на 20.10.2015, представники відповідачів знову не з'явились, про причини неявки суд не повідомили.

Як зазначено у пункті 3.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання. Відповідно до пункту 3.9.1. вказаної постанови, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

За змістом зазначеної статті 64 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Враховуючи те, що у матеріалах справи містяться докази належного повідомлення відповідачів про дату, час і місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги та з огляду на те, що розгляд справи вже відкладався для надання можливості представникам відповідачів скористатись своїм правом на участь у судовому засіданні, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представників відповідачів.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав доводи, викладені у апеляційній скарзі, просив її задовольнити, рішення суду скасувати, позов задовольнити.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Частиною 1 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно частини 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як підтверджується матеріалами справи, 05.03.2008 між Суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_3 (орендодавець) та ЗАТ «Приватбанк» (орендар) було укладено Договір оренди приміщення, за умовами якого орендодавець зобов'язується передати, а орендар прийняти у тимчасове користування (оренду) приміщення, розташовані у АДРЕСА_1, загальною площею 330,6 кв.м., що складається з першого поверху (105,2 кв.м.), другого поверху (114,1 кв.м.) та третього поверху (111,3 кв.м.) (пункти 1.1., 1.2. Договору); договір набуває чинності 05.02.2011 і діє до 05.01.2014 ( пункт 7.1. Договору); приміщення передається орендодавцем і приймається в оренду орендарем на умовах сплати останнім плати за користування приміщенням після підписання акту здачі-приймання приміщення шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок, зазначений орендодавцем (пункт 2.1. Договору).

Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язань може забезпечуватись неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі (частина 1 статті 547 Цивільного кодексу України).

З метою забезпечення виконання зобов'язань за Договором оренди приміщення від 05.03.2008, 01.08.2012 між Фізичною особою ОСОБА_4 - поручитель та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 - кредитор укладено Договір поруки.

Відповідно до статті 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частина 1, 2 статті 554 Цивільного кодексу України).

Так, як вбачається зі змісту пунктів 1.1., 2.1. Договору поруки у відповідності до цього договору поручитель поручається перед кредитором за виконання обов'язку ПАТ КБ «Приватбанк» (боржником) щодо сплати орендної плати в строки за договором оренди приміщення від 05.03.2008 (основним договором).

Згідно пункту 1.2. Договору поруки у випадку порушення боржником обов'язку за основним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

Відповідно до пункту 2.2. Договору поруки строк основного договору становить з 05.02.2011 по 05.01.2014.

Відповідно до частини 2 статті 548 Цивільного кодексу України недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Так, в обгрунтування позовним вимог та доводів апеляційної скарги позивач зазначив, що у Банку відсутній обов'язок зі сплати орендної плати за Договором оренди приміщення від 05.03.2008 зі строком дії з 05.02.2011 по 05.01.2014, оскільки приміщення, що є об'єктом оренди, позивачу ФОП ОСОБА_3 не передавалось, акт здачі-приймання в оренду приміщення у строки, передбачені договором оренди, сторонами не підписувався.

Таким чином, на думку позивача, в порушення статті 548 Цивільного кодексу України при укладенні Договору поруки від 01.08.2012 сторонами було забезпечене недійсне зобов'язання, що є підставою для визнання Договору поруки недійсним.

Колегія суддів вважає безпідставними посилання позивача на недійсність основного зобов'язання (Договору оренди приміщення) як на підставу для визнання недійсним Договору поруки з огляду на наступне.

Загальні підстави визнання недійсними угод і настання відповідних правових наслідків встановлені статтями 215, 216 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 1 та частини 3 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Як зазначено у Постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 «Про деякі питання практики розгляду справ, пов'язаних з визнанням правочинів (господарських договорів) недійсними», вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до пункту 2.10. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 «Про деякі питання практики розгляду справ, пов'язаних з визнанням правочинів (господарських договорів) недійсними» у силу припису статті 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується. Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

Із наявної у системі Діловодство спеціалізованого суду інформації колегія суддів встановила наступне:

ПАТ КБ «Приватбанк» звертався з позовом до відповідача - ФОП ОСОБА_3 про визнання недійсним Договору оренди приміщення від 05.03.2008 (зі строком дії з 05.02.2011 по 05.01.2014), посилаючись на фіктивність даного договору, невідповідність його діючому законодавству та відсутність у представника Банку, який підписав договір, повноважень на його укладення.

Рішенням Господарського суду Чернігівської області у справі №5028/12/48/2012 від 12.11.2012 у задоволенні позову було відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду у справі №5028/12/48/2012 мотивувальну частину рішення Господарського суду Чернігівської області від 12.11.2012 у справі №5028/12/48/2012 змінено. Виключено посилання про припинення правовідносин за Договором оренди від 05.03.2008 зі строком дії з 05.02.2011 по 05.01.2014, які містяться в абзаці 6 на сторінці 6 та в абзацах 1, 2, 3 на сторінці 7 рішення Господарського суду Чернігівської області від 12.11.2012 №5028/12/48/2012. В іншій частині вищезазначене рішення залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 15.05.2013 у справі №5028/12/48/2012 рішення Господарського суду Чернігівської області від 12.11.2012 та постанова Київського апеляційного господарського суду від 14.02.2013 у справі №5028/12/48/2012 залишені без змін.

Також, Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» зверталось до Господарського суду Чернігівської області з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про визнання недійсним Договору оренди приміщення від 05.03.2008, із посиланням на те, що вказаний договір є неукладеним та нечинним, оскільки майно не було передано орендарю.

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 07.10.2013 у справі № 927/955/13, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.12.2013 та постановою Вищого господарського суду України від 13.02.2014 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю, із посиланням на їх необґрунтованість.

Зазначеними судовими рішеннями було встановлено, що Договір оренди приміщень від 05.03.2008 із строком дії з 05.02.2011 до 05.01.2014 є укладеним, а підстави для визнання оспорюваного правочину недійсним - відсутні.

Відповідно до частини 3 статті 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

У рішенні від 25.07.2002 по справі «Совтрансавто-Холдинг» проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.

Таким чином, факт дійсності основного зобов'язання (Договору оренди приміщення від 05.03.2008) підтверджується рішеннями господарських судів у справах №5028/12/48/2012 та №927/955/13 та не підлягає повторному доказуванню.

Враховуючи зазначене, посилання скаржника на недійсність основного зобов'язання, яке згідно частини 2 статті 548 Цивільного кодексу України спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення (у даному випадку Договору поруки), є безпідставними та не приймаються колегією суддів до уваги.

Будь-яких інших підстав, з якими закон пов'язує недійсність оспорюваного Договору поруки, позивачем не наведено, а судом під час розгляду справи не встановлено.

З огляду на зазначене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що зміст оскаржуваного договору не суперечить приписам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, особи, які вчинили правочин, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасників договору було вільним та відповідало їх внутрішній волі, договір вчинений у формі, встановленій законом, договір спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Колегія суддів, погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, приходить до висновку, що позивачем не доведено суду наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання оспорюваного правочину недійсним.

Враховуючи вищевикладене, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які грунтуються на належних та допустимих доказах.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З огляду на вищевикладене, заперечення скаржника, викладені у апеляційній скарзі, не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки не підтверджуються матеріалами справи та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає рішення суду у даній справі обґрунтованим та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається. Апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Господарського суду Чернігівської області від 31.08.2015 у справі № 927/1005/15 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Чернігівської області від 31.08.2015 у справі № 927/1005/15 залишити без змін.

Матеріали справи № 927/1005/15 повернути до Господарського суду Чернігівської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий суддя Ю.Б. Михальська

Судді А.І. Тищенко

Б.В. Отрюх