Постанова № 52615974, 12.10.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" жовтня 2015 р. Справа№ 910/24362/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Мартюк А.І.

Новікова М.М.

секретар: Горбунова М.Є.

за участю представників:

позивача: Марченко І.А., Філіпенко О.В.;

відповідача: Барандич І.М., Ващук В.П.;

розглядаючи у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих

закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 15.07.2015р.

у справі №910/24362/14 (суддя Ломака В.С.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Президент-

Сервіс"

до Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих

закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця"

про стягнення 200 448,00 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Президент-Сервіс" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" (далі - відповідач) 200 448,00 грн. вартості здійснених поліпшень в орендованому позивачем приміщенні, які відповідач відмовляється відшкодовувати. Позивач стверджував, що надав відповідачу необхідну проектно-кошторисну документацію та погодив локальний кошторис вартості робіт по здійсненню поліпшень.

Відповідач проти позову заперечував, наголошуючи на безпідставності та непідтвердженості позовних вимог належними доказами. Зокрема, відповідач зазначав наступне:

- надана позивачем проектно-кошторисна документація не є первинним документом та не може засвідчувати факт здійснення ремонтних робіт та не є підставою для перерахування коштів;

- на спірну суму коштів роботи на об'єкті оренди не виконувались, а в складі витрат, на підтвердження яких позивач надав відповідні розрахункові документи, є й ті, які були зроблені не на користь генпідрядника, а напряму постачальникам товарів, робіт, послуг;

- частина витрат позивача не стосується на пряму проведеного ремонту;

- документи за окремими платежами, здійсненими позивачем, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зроблені не на користь генпідрядника, а напряму постачальникам товарів, робіт, послуг;

- відповідно до акту приймання-передачі кошторисної документації по ремонту приміщення кафе в адмінбудинку від 21.03.2007 р., комісією з представників сторін було здійснено передачу кошторисної документації, яка складена підрядною організацією ПП "Ларбілд" у складі шести локальних кошторисів та договірної ціни на суму 1 530 565,00 грн.;

- відповідачем було проведено перевірку представлених до погодження договірних цін з локальними кошторисами та накладними на матеріали й за наслідками такої перевірки між сторонами виникла різниця у підтвердженні витрат на спірну суму;

- після проведення ремонтних робіт в липні 2009 року були складені фактичні договірні ціни з локальними кошторисами 2-1-1 та розрахунками одиничної вартості (форма №4), які в подальшому лягли в основу розрахунків за проведені поліпшення між сторонами. При цьому, відповідачем зафіксовано факт виконання та прийнято за актом приймання-передачі згідно 4-х локальних кошторисів роботи на загальну суму 1 330 117,00 грн. Саме на вказану суму позивачем було підтверджено обсяг виконаних робіт.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.12.2014р. у справі №910/24362/14 позов було задоволено, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 200 448,00 грн. основного боргу та 4 008,96 грн. судового збору.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.02.2015р. рішення Господарського суду міста Києва від 08.12.2014р. у справі №910/24362/14 було скасовано та прийнято нове, яким у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 23.04.2015р. постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.02.2015р. та рішення Господарського суду міста Києва від 08.12.2014р. було скасовано, а справу №910/24362/14 передано на новий розгляд до суду першої інстанції. При цьому, суд касаційної інстанції зазначив:

- суд першої інстанції дійшовши висновку про те, що у відповідача виникло зобов'язання відшкодувати понесені позивачем спірні витрати, керувався положеннями ст. 837 Цивільного кодексу України, помилково визначивши правову природу укладеного між сторонами договору від 20.10.2003р. №30, як договору підряду;

- дійшовши висновку про задоволення позову про відшкодування спірної вартості понесених витрат на поліпшення орендованого майна, суд першої інстанції в порушення ст. 84 Господарського процесуального кодексу України у прийнятому рішенні не навів доказів, якими такі обставини підтверджуються;

- апеляційний суд, відмовляючи в позові про відшкодування вартості поліпшення орендованого майна, правильно зазначивши, що Договір від 20.10.2003 р. № 30 є договором найму (оренди), не застосував норм матеріального права, які регулюють правовідносини найму, а саме положення ч.ч.1-3 ст. 778 Цивільного кодексу України, за якими наймач може поліпшити річ, яка є предметом договору найму, лише за згодою наймодавця. Якщо поліпшення можуть бути відокремлені від речі без її пошкодження, наймач має право на їх вилучення. Якщо поліпшення речі зроблено за згодою наймодавця, наймач має право на відшкодування вартості необхідних витрат або на зарахування їх вартості в рахунок плати за користування річчю;

- виходячи з умов договору оренди щодо обов'язку орендодавця відшкодувати витрати орендаря на реконструкцію та ремонт приміщення судам слід було з'ясувати чи спірні витрати наймача є витратами на ремонт речі переданої у найм, чи необхідними витратами на поліпшення такої речі, оскільки відносини ремонту речі переданої у найм регулюються ст. 776 Цивільного кодексу України;

- суд апеляційної інстанції, залучивши до матеріалів справи докази, які не були предметом дослідження в суді першої інстанції, зокрема, договір від 11.09.2006р. №30/1 та акт приймання-передачі виконаних робіт на баланс ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" від 14.09.2006р. щодо розрахунку покупця і продавця за виконані ремонтні роботи в приміщеннях цокольного поверху в адмінбудинку по вул. Шота Руставелі, 39-41 на суму 575 289,00 грн., не зазначив у прийнятій постанові про прийняття чи відхилення цих доказів, як і не навів їм належної оцінки;

- суди обох інстанцій не навели правової оцінки договору від 31.07.2009р. №30/2 та акту приймання-передачі виконаних робіт від 06.08.2009 р. до цього договору;

- суди належним чином не з'ясували, якими фактичними даними обґрунтовується розмір заявлених позивачем вимог на суму 200 448,00 грн., не встановили дійсної спірної вартості необхідних витрат, здійснених наймачем для поліпшення орендованого майна на підставі поданих сторонами доказів;

- апеляційний господарський суд, відхиливши акти приймання-передачі виконаних будівельних робіт, як неналежні докази на підтвердження обставин здійснення поліпшення орендованого майна, у зв'язку з їх не підписанням орендодавцем, в порушення вимог ч.4 ст. 882 Цивільного кодексу України, дійшов суперечливого висновку, застосувавши таку норму до спірних правовідносин, оскільки встановив, що ці правовідносини регулюються договором оренди, а не підряду.

За результатами нового розгляду справи №910/24362/14 Господарським судом міста Києва було прийнято рішення від 15.07.2015р., яким позов задоволено, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 200 448,00 грн. основного боргу, 4 008,96 грн. витрат зі сплати судового збору за подання позову та 2 004,48 грн. витрат зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 15.07.2015р. у справі №910/24362/14 та прийняти нове, яким у позові відмовити в повному обсязі.

Вимоги та доводи апеляційної скарги відповідача мотивовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права, що призвело до прийняття неправильного рішення. Загалом, доводи апеляційної скарги ідентичні тим, які наводилися відповідачем під час вирішення спору Господарським судом міста Києва.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.08.2015р. (головуючий суддя Зубець Л.П., судді: Зеленін В.О., Тарасенко К.В.) апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 21.09.2015р.

Розпорядженням заступника голови Київського апеляційного господарського суду від 21.09.2015р. було змінено склад суду та передано справу для здійснення апеляційного провадження колегії суддів у складі головуючого судді Зубець Л.П., суддів: Мартюк А.І.,Тарасенко К.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.09.2015р. апеляційну скаргу було прийнято до провадження колегії суддів у складі головуючого судді Зубець Л.П., суддів: Мартюк А.І.,Тарасенко К.В. та призначено до розгляду в судовому засіданні на 21.09.2015р.

18.09.2015р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв'язку з неможливістю забезпечити явку повноважного представника в судове засідання, призначене на 21.09.2015р.

В судове засідання 21.09.2015р. з'явилися лише представники відповідача. Представник позивача не з'явився.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.09.2015р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, клопотання позивача було задоволено, розгляд справи відкладено на 12.10.2015р.

09.10.2015р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він зазначав про необґрунтованість доводів апеляційної скарги відповідача, просив суд залишити скаргу без задоволення.

Розпорядженням Секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 12.10.2015р. було змінено склад суду та передано справу для здійснення апеляційного провадження колегії суддів у складі головуючого судді Зубець Л.П., суддів: Мартюк А.І., Новікова М.М.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.10.2015р. апеляційну скаргу було прийнято до провадження колегії суддів у складі головуючого судді Зубець Л.П., суддів: Мартюк А.І., Новікова М.М. та призначено до розгляду в судовому засіданні на 12.10.2015р.

В судовому засіданні 12.10.2015р. представники відповідача підтримали апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просили суд скаргу задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 15.07.2015р. у справі №910/24362/14 скасувати та прийняти нове, яким у позові відмовити в повному обсязі.

В судовому засіданні 12.10.2015р. представники позивача заперечували проти апеляційної скарги відповідача з підстав, наведених у відзиві на апеляційну скаргу, просили суд в задоволенні скарги відмовити та залишити оскаржуване рішення місцевого господарського суду без змін, як таке, що було прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

В судовому засіданні 12.10.2015р. було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

20.10.2003р. між позивачем, як орендарем, та відповідачем, як орендодавцем, було укладено договір оренди №30 (далі - Договір оренди) (том справи - 1, аркуші справи - 12-15).

За умовами Договору оренди (розділ 1) орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування (в оренду) приміщення (далі - майно) загальною площею 389 кв. м, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Шота Руставелі, 39-41 і розміщене на цокольному поверсі, для використання відповідно до статутної діяльності. Вказане майно знаходиться на балансі орендодавця. Вартість його визначена незалежною оцінкою від 30.06.2002р. і становить 2 069 352 грн.

Орендар вступає в строкове платне користування майном вартістю, вказаною в п.1.2, не раніше дати, визначеної п.7.1 Договору, та підписання Акту приймання-передачі майна, який є невід'ємною частиною цього договору (п.2.1 Договору оренди).

Права та обов'язки орендаря погоджені в розділі 4 Договору оренди, згідно з п.п.4.6, 4.7, 4.18 якого орендар зобов'язується: своєчасно та за власні кошти здійснювати капітальний ремонт (за погодженням з орендодавцем) та поточні ремонти орендованого майна, у тому числі внутрішніх інженерних комунікацій; не проводити без згоди з орендодавцем невідокремлюваних поліпшень. Орендар має право за письмовою згодою орендодавця за рахунок власних коштів орендаря проводити реконструкцію, технічне переоснащення та поліпшення орендованого майна, що зумовлює підвищення його вартості. Невідокремлювані поліпшення орендованого майна, здійснені без письмової згоди орендодавця є власністю орендодавця і відшкодуванню не підлягають.

Права та обов'язки орендодавця визначені в розділі 5 Договору оренди, відповідно до п.п.5.4, 5.5 якого орендодавець зобов'язується відшкодувати, попередньо письмово узгоджену з орендарем, вартість витрат на реконструкцію або капітальний ремонт орендованого приміщення, або зарахувати їх в рахунок орендної плати. Орендодавець має право проводити необхідний огляд приміщень, контролювати наявність, стан, напрями використання орендованого майна, виконання орендарем умов цього договору.

В п.п.7.1, 7.12 Договору оренди вказано, що строк дії останнього встановлюється на 10 років. Початок дії договору має визначатися додатковою угодою після прийняття рішення Радою ЗАТ "Укрпрофоздоровниця". У разі дострокового розірвання договору за будь-яких обставин орендодавець в термін 3-х місяців від дати повідомлення про дострокове розірвання договору відшкодовує витрати орендаря на реконструкцію та ремонт орендованого приміщення, попередньо письмово погоджені з ним, враховуючи зменшення орендної плати в період, визначений п.3.1.

На виконання умов Договору оренди відповідач передав, а позивач прийняв в оренду приміщення цокольного поверху адмінбудинку, про що сторонами було складено та підписано відповідний Акт приймання-передачі від 01.09.2004р. (том справи - 1, аркуш справи - 25).

01.09.2004р. між сторонами було укладено Додаткову угоду №1 до Договору оренди (том справи - 1, аркуш справи - 16), в якій сторони дійшли згоди відносно того, що початок дії Договору оренди встановлюється з 01.09.2004р., а також скоригували орендну ставку під час здійснення реконструкції приміщення та після закінчення реконструкції.

Позивач звернувся до відповідача з приводу погодження виконання робіт з ремонту і перепланування орендованого приміщення і відповідач в листі №01-12/1610 від 06.09.2004р. надав відповідне погодження (том справи - 1, аркуш справи - 17).

Сторони домовились про те, що відповідач прийматиме на баланс та здійснюватиме відшкодовування вартості ремонтних робіт частинами протягом строку дії Договору оренди.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначав про те, що для здійснення ремонтних робіт та перепланування орендованого приміщення ним було залучено підрядні організації. Всі роботи були виконані у 2005 році.

Позивач повністю оплатив вартість робіт, виконаних генпідрядником, та надав відповідачу 9 кошторисів, а саме: 3 кошториси на суму 575 289,00 грн. та 6 кошторисів на суму 1 503 565,00 грн. (том справи - 1, аркуші справи - 129-350).

11.09.2006р. між позивачем, як продавцем, та відповідачем, як покупцем, було укладено договір №30/1 (том справи - 3, аркуш справи - 121).

За умовами Договору купівлі-продажу (п.п.1.1, 2.1, 2.2) продавець зобов'язується продати (передати право власності), а покупець прийняти і оплатити ремонті роботи, проведені за власні кошти позивача в приміщеннях цокольного поверху в адмінбудинку по вул. Шота Руставелі, 39-41 площею 389 кв. м, що належать відповідачу, а також ремонтні роботи в приміщеннях цокольного поверху без зовнішнього освітлення з повною заміною технологічного устаткування на сучасне обладнання, вартість яких узгоджена сторонами на підставі затвердженої Додаткової угоди від 28.04.2005р. №3 до Договору оренди від 20.10.2003р. №30, згідно кошторису, який є невід'ємною частиною цього договору. Загальна вартість ремонтних робіт складає суму 575 289,00 грн., у тому числі ПДВ 20% - 95 881,50 грн. Покупець здійснює оплату вартості ремонтних робіт, вказаних в п.2.1, на розрахунковий рахунок продавця протягом 82 місяців рівними частинами в сумі 7 015,71 грн. на місяць до 25 числа кожного місяця, починаючи з 01.01.2007р. до повного розрахунку за придбані інвестиції.

На виконання умов договору №30/1 від 11.09.2006р. позивач передав, а відповідач прийняв виконані роботи загальною вартістю 575 289,00 грн., про що сторонами було складено відповідний Акт приймання-передачі від 14.09.2006р. (том справи - 3, аркуш справи - 122).

Окрім того, сторони підписали акт приймання-передачі кошторисної документації з ремонту приміщень кафе від 21.03.2007р. (том справи - 3, аркуш справи - 125), за яким позивач передав відповідачу кошторисну документацію у складі шести локальних кошторисів та договірної ціни на суму 1 530 565,00 грн. з ремонту та перепланування орендованих приміщень кафе площею 389,0 кв. м, накладні на матеріали та акти виконаних робіт, які відображені у кошторисі, проект ремонту кафе, виконавчу документацію з актами огляду прихованих робіт, погодження проекту державними інспекціями.

31.07.2009р. між позивачем, як продавцем, та відповідачем, як покупцем, було укладено договір №30/2 (том справи - 1, аркуші справи - 59-60).

За умовами договору №30/2 від 31.07.2009р. (п.п.1.1, 2.1, 2.2) продавець зобов'язується продати (передати право власності), а покупець прийняти і оплатити ремонті роботи, проведені за власні кошти позивача в приміщеннях цокольного поверху в адмінбудинку по вул. Шота Руставелі, 39-41 площею 389 кв. м, які надані в орендне користування позивачу на підставі договору оренди від 20.10.2003р. №30, згідно кошторисів, які є невід'ємною частиною цього договору. Загальна вартість ремонтних робіт складає суму 1 330 117,00 грн., у тому числі ПДВ 20% - 221 686,17 грн. Покупець здійснює оплату вартості ремонтних робіт, вказаних в п.2.1, на розрахунковий рахунок продавця протягом 36 місяців рівними частинами в сумі 36 947,69 грн. на місяць до 25 числа кожного місяця, починаючи з 01.08.2009р. до повного розрахунку.

На виконання умов вказаного договору позивач передав, а відповідач прийняв виконані роботи загальною вартістю 1 330 117,00 грн., про що сторони склали акт приймання-передачі від 06.08.2009р. (том справи - 1, аркуш справи - 61).

24.06.2014р. позивач отримав лист відповідача №04-04-580 від 23.06.2014р., в якому останній повідомляв про розірвання Договору оренди та вимагав погашення заборгованості з орендної плати (том справи - 1, аркуш справи - 24).

Однак при цьому відповідач не відшкодував позивачу повну вартість витрат на поліпшення орендованого приміщення. За розрахунками позивача залишок несплачених відповідачем коштів становить 200 448,00 грн.

Зважаючи на відмову відповідача в добровільному порядку оплатити вартість витрат позивача на поліпшення орендованого приміщення у сумі 200 448,00 грн., позивач звернувся за захистом своїх прав до суду та просив стягнути з відповідача грошові кошти у вказаному розмірі.

Місцевий господарський суд позов задовольнив повністю, визнавши вимоги позивача нормативно обґрунтованими та документально підтвердженими.

Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх обґрунтованими та такими, що відповідають фактичним обставинам справи, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (ст. 759 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Зазначене також кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України, де встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

В ст. 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. ст. 610, 612 Цивільного кодексу України).

Як уже зазначалося вище, предметом розгляду у даній справі є вимога позивача про стягнення з відповідача вартості здійснених поліпшень орендованого позивачем приміщення.

Відповідно до ст. 776 Цивільного кодексу України поточний ремонт речі, переданої у найм, провадиться наймачем за його рахунок, якщо інше не встановлено договором або законом. Капітальний ремонт речі, переданої у найм, провадиться наймодавцем за його рахунок, якщо інше не встановлено договором або законом.

Наймач може поліпшити річ, яка є предметом договору найму, лише за згодою наймодавця. Якщо поліпшення речі зроблено за згодою наймодавця, наймач має право на відшкодування вартості необхідних витрат або на зарахування їх вартості в рахунок плати за користування річчю. Якщо наймач без згоди наймодавця зробив поліпшення, які не можна відокремити без шкоди для речі, він не має права на відшкодування їх вартості (ст. 778 Цивільного кодексу України).

Як вірно зазначив в своєму рішенні місцевий господарський суд, законодавством надано визначення як поточного, так і капітального ремонту, але при цьому законодавство не містить чіткого визначення поняття "поліпшення орендованого майна". Водночас, в діловій практиці під поліпшеннями орендованої речі розуміється проведення певних її змін, завдяки яким істотно покращується її стан, корисність, комфортабельність, зовнішній вигляд тощо у порівнянні з тим станом, в якому річ знаходилася до передачі наймачеві (наприклад, проведення ремонту найнятого приміщення, встановлення на автомобілі додаткових приладів тощо). Здійснення поліпшень треба відрізняти від проведення наймачем ремонту, в результаті якого відновлюються якісні характеристики майна, втрачені ним під час найму.

В процесі судового розгляду було встановлено, що відповідні ремонтні роботи були здійснені позивачем не з огляду на аварійний стан приміщення, а для привабливого його виду для споживача, оскільки позивач планував використовувати орендоване приміщення в своїй господарській діяльності для розміщення закладу харчування (кафе).

Судом з'ясовано, що вищезгадані роботи передбачали не лише поліпшення експлуатаційних показників, а й перепланування спірного приміщення, у зв'язку з чим названі роботи не відносяться ані до капітального, ані до поточного ремонту, а є саме поліпшеннями у розумінні ст. 778 Цивільного кодексу України, яка передбачає, що у разі проведення ремонту орендованого майна наймачем за власні кошти, останній має право вимагати відшкодування вартості ремонту орендодавцем.

В ст. ст. 627, 628 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Умовами укладеного між сторонами Договору оренди (п.п.4.18, 5.4, 7.12) передбачено, що позивач має право за письмовою згодою відповідача за рахунок власних коштів проводити реконструкцію, технічне переоснащення та поліпшення орендованого майна, що зумовлює підвищення його вартості. Невідокремлювані поліпшення орендованого майна, здійснені без письмової згоди відповідача є власністю останнього і відшкодуванню не підлягають. Відповідач зобов'язався відшкодувати, попередньо письмово узгоджену з позивачем, вартість витрат на реконструкцію або капітальний ремонт орендованого приміщення, або зарахувати їх в рахунок орендної плати. У разі дострокового розірвання договору за будь-яких обставин відповідач в термін 3-х місяців від дати повідомлення про дострокове розірвання договору відшкодовує витрати позивача на реконструкцію та ремонт орендованого приміщення, попередньо письмово погоджені з ним, враховуючи зменшення орендної плати в період, визначений п.3.1.

Колегією суддів враховано посилання відповідача на те, що він вже відшкодував суму підтверджених позивачем витрат, а решта витрат, на думку відповідача, є документально непідтвердженими і тому не можуть бути відшкодовані відповідачем. Натомість вказані доводи відповідача спростовуються зібраними у справі матеріалами, зокрема, наданими позивачем первинним документами, які підтверджують як придбання відповідних матеріалів, так і виконання робіт на об'єкті оренди.

Доводи відповідача відносно того, що низка робіт, відображених в первинній документації та локальних кошторисах, не виконувались, не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки відповідач не надав ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції належних та допустимих доказів, які б свідчили про відсутність на об'єкті оренди спірних поліпшень, тоді як відповідно до ст. 34 Господарського процесуального права обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Фактично заперечення відповідача проти позову ґрунтуються на припущеннях, які не підтверджені відповідними доказами.

Відповідач наголошував на тому, що всі виконані роботи за спірними локальними кошторисами були відображені в договорі №30/2 від 31.07.2009р. та акті приймання-передачі виконаних робіт від 06.08.2009р. до цього договору. Однак, як вірно зазначив місцевий господарський суд у своєму рішенні, вищезгаданий договір є лише документальним оформленням передачі результатів поліпшень відповідачу у певній частині. До того ж чинним законодавством не вимагається укладення між орендодавцем та орендарем договорів вказаного характеру для відшкодування здійснених орендарем поліпшень, а тому й за відсутності такого договору щодо витрат, які є предметом спору у даній справі, відповідач не звільняється від обов'язку їх відшкодувати.

На думку відповідача, до складу витрат позивача включено витрати на придбання товарів, які не відносяться до поліпшення орендованого приміщення. Однак, зібрані у справі матеріали та пояснення підтверджують витрати позивача за 6 кошторисами 85 ДЦ, 86 ДЦ, 87 ДЦ, 88 ДЦ, 89 ДЦ, 90 ДЦ на загальну суму 1 688 691,14 грн., з яких позивачем заявлено до відшкодування лише витрати в сумі 1 530 565,00 грн., тобто ті, які безпосередньо стосуються поліпшення орендованого приміщення. Доказів, які б свідчили про протилежне суду не надано.

Судом враховано твердження відповідача про те, що частина коштів, з яких складаються витрати позивача, були сплачені не генпідряднику, а напряму постачальникам товарів, робіт, послуг. Водночас вказані обставини не звільняють відповідача від обов'язку відшкодувати понесені позивачем витрати, оскільки передумовою для такого відшкодування є погодження орендодавцем не підрядних організацій та постачальників матеріалів, а погодження самої можливості орендаря здійснити певні поліпшення. Як уже зазначалося вище, відповідне погодження було надано відповідачем.

На виконання вказівок, викладених в постанові Вищого господарського суду України від 23.04.2015р. у справі №910/24362/14, місцевим господарським судом було поставлено питання сторонам про необхідність призначення у даній справі судової експертизи. Однак як позивач, так і відповідач зазначали про недоцільність призначення експертного дослідження, у зв'язку з чим справа розглядалася місцевим господарським судом за наявними в ній матеріалами.

Підсумовуючи наведені обставини справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що відповідач погодив здійснення позивачем робіт з поліпшення орендованого майна, в тому числі в частині спірної суми коштів. Зібрані у справі матеріали підтверджують понесення позивачем витрат на поліпшення орендованого приміщення, у зв'язку з чим у відповідача виникає обов'язок з відшкодування вказаних витрат у повному обсязі.

Зважаючи на відсутність доказів виплати відповідачем на користь позивача 200 448,00 грн. відшкодування витрат на поліпшення орендованого приміщення, колегія суддів вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

В ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України визначено, що правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.

Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Згідно зі ст. ст. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач не надав доказів, які б спростували висновки місцевого господарського суду та свідчили про прийняття неправильного рішення у даній справі.

За результатами перегляду справи колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а також з повним і всебічним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, тоді як доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи, у зв'язку з чим підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за її подання покладаються на відповідача (апелянта).

Враховуючи наведене, керуючись ст. ст. 4-2, 4-3, 32-34, 43, 49, 75, 77, 99, 102-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 15.07.2015р. у справі №910/24362/14 - без змін.

2. Матеріали справи №910/24362/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому законом порядку та строки.

Головуючий суддя Л.П. Зубець

Судді А.І. Мартюк

М.М. Новіков