Постанова № 52615970, 12.10.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" жовтня 2015 р. Справа№ 925/340/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Мартюк А.І.

Новікова М.М.

секретар: Горбунова М.Є.

за участю представників:

позивача: не з'явився;

відповідача: Борисенко М.О.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "ЗЛАТОБАНК"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 06.04.2015р.

у справі №925/340/15 (суддя Лиськов М.О.)

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3

до Публічного акціонерного товариства "ЗЛАТОБАНК"

про стягнення 23 612,63 грн.

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 (далі - позивач) звернувся до Господарського суду Черкаської області з позовом про стягнення з Публічного акціонерного товариства «ЗЛАТОБАНК» заборгованості за договором банківського рахунку №3697-ФОП від 02.08.2012р. у загальній сумі 23 612,63 грн. (з них: 21 390,42 грн. - основний борг, 2 053,44 грн. - пеня, 168,77 грн. - 3% річних), обґрунтовуючи свої вимоги тим, що позивач надав на виконання відповідачу платіжні доручення на перерахування коштів, але вони не були в повному обсязі виконані відповідачем в порядку і строки, обумовлені умовами укладеного між сторонами договору.

Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 12.03.2015р., на підставі ст. ст. 15, 17 Господарського процесуального кодексу України, справу №925/340/15 було передано за підсудністю до Господарського суду міста Києва (том справи - 1, аркуші справи - 51-53).

Відповідач заперечував проти позову, наголошуючи на безпідставності та непідтвердженості позовних вимог. Відповідач зазначав про те, що відповідача було віднесено до категорії неплатоспроможних банків та введено тимчасову адміністрацію з 13.02.2015р. Оскільки заявлені позивачем вимоги належать до кредиторських, вони повинні вирішуватися в порядку, встановленому Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.04.2015р. у справі №925/340/15 позов було задоволено, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 21 390,42 грн. боргу, 2 053,44 грн. пені, 168,77 грн. 3% річних та 1 827,00 грн. судового збору.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 06.04.2015р. у справі №925/340/15 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права. Загалом обставини, викладені в апеляційній скарзі, ідентичні тим, які наводились відповідачем під час розгляду справи Господарським судом міста Києва.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 08.09.2015р. апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 12.10.2015р.

12.10.2015р. від позивача надійшла телефонограма, в якій він повідомляв суд про неможливість забезпечити явку повноважного представника в судове засідання, призначене на 12.10.2015р., та у зв'язку з цим просив суд відкласти розгляд справи на іншу дату.

В судовому засіданні 12.10.2015р. представник відповідача заперечував проти клопотання позивача, просив суд відмовити в його задоволенні, оскільки позивачем не наведено обставин, які б унеможливлювали розгляд справи за наявними в ній матеріалами.

Колегія суддів вирішила відмовити в задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату, оскільки в порушення вимог ст. 77 Господарського процесуального кодексу України позивачем не наведено обставин, за наявності яких справа не може бути вирішена у даному судовому засіданні на підставі наявних у справі матеріалів. Окрім того, явка представників сторін не була визнана судом обов'язковою, а участь у судових засіданнях відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України є правом, а не обов'язком сторони або учасника судового процесу, яким сторона (учасник судового процесу) користується на власний розсуд.

В судовому засіданні 12.10.2015р. представник відповідача підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив суд скаргу задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 06.04.2015р. у справі №925/340/15 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Представник позивача в судове засідання 12.10.2015р. не з'явився. Як уже зазначалося вище, явка представників сторін в судове засідання не була визнана судом обов'язковою. Зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення сторін про місце, дату і час судового розгляду, колегія суддів визнала за можливе розглядати справу у відсутність представника позивача за наявними у справі матеріалами.

В судовому засіданні 12.10.2015р. було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

02.08.2012р. між відповідачем, як банком, та позивачем, як клієнтом, було укладено договір банківського рахунку №3697-ФОП (далі - Договір) (том справи - 1, аркуші справи - 10-14).

За умовами Договору (п.п.1.1, 1.2) банк відкриває клієнту поточний/і рахунок/ки у національній та/або іноземній валюті відповідно до Цивільного кодексу України, Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", Закону України „Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті", Інструкції про порядок відкриття, використання та закриття рахунків у національній та іноземній валютах", та здійснює його розрахунково-касове обслуговування відповідно до Положення про оформлення та подання клієнтами платіжних доручень в іноземній валюті або банківських металах, заяв про купівлю або продаж іноземної валюти або банківських металів до уповноважених банків і інших фінансових установ та порядок їх виконання, Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, в тому числі здійснює функції розрахункової палати відповідно до Положення про розрахункові палати для пред'явлення векселів до платежу, та отримує плату за обслуговування клієнта згідно з тарифами на операції та послуги АТ "ЗЛАТОБАНК" (далі - тарифи). Клієнт може обрати тарифний пакет на операції та послуги АТ "ЗЛАТОБАНК" (далі - тарифний пакет), який зазначається у п.3.4.10. Підписання цього Договору клієнтом підтверджує ознайомлення клієнта з тарифами та його згоду з ними. Банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнту, грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Загальні умови організації розрахункового обслуговування наведені в розділі 2 Договору, згідно з п.п.2.1-2.3 якого розрахункові документи приймаються до виконання банком протягом десяти календарних днів з дня їх виписки, при цьому день заповнення розрахункового документу не враховується. Платежі з рахунку клієнта проводяться за його дорученням на підставі розрахункових документів у межах залишку коштів на рахунку на початок операційного дня. У разі виникнення у клієнта потреби в термінових платежах, банк, в разі технічної можливості, може здійснювати платежі з рахунку клієнта з урахуванням поточних надходжень за умови погодження виконання цих платежів банком. Операції за розрахунковими документами у гривні, які надійшли від клієнта протягом операційного часу, здійснюються банком в день надходження документів. Операції за розрахунковими документами у гривні, які надійшли після операційного часу, банк виконує не пізніше наступного робочого дня.

Банк бере на себе зобов'язання за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунку кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, за умови його подання в операційний час (п.п.3.3.4 Договору).

Відповідальність сторін наведена в розділі 6 Договору, згідно з п.6.1 якого за несвоєчасне (пізніше наступного робочого дня після отримання платіжного документа) списання з вини банку коштів з рахунку клієнта, а також за несвоєчасне зарахування суми, яку належить зарахувати на рахунок клієнта, банк сплачує клієнту пеню в розмірі 0,1% від відповідної суми за кожний день прострочення, але не більше 10% від суми переказу.

В розділі 7 Договору передбачено, що останній є укладеним на невизначений строк і набуває чинності з дня його підписання сторонами. Дія Договору припиняється за згодою сторін або у випадках, передбачених чинним законодавством України.

Обґрунтовуючи свої вимоги позивач зазначав про те, що відповідач неналежним чином виконував свої зобов'язання за Договором, оскільки не виконав в повному обсязі платіжні доручення позивача, надані ним з 20.11.2014р. по 27.11.2014р., і не повідомив позивача про поважність причин невиконання.

Позивач звернувся до відповідача з вимогою вих.№55 від 03.12.2014р. (том справи - 1, аркуш справи - 23), в якій просив відповідача у семиденний строк з дня пред'явлення вимоги видати позивачу залишкову суму з його рахунку в розмірі 32 142,53 грн.

Однак звернення позивача було лише частково виконано відповідачем. Станом на дату звернення позивача до суду залишок коштів на рахунку позивача становив 21 390,42 грн.

Враховуючи відмову відповідача в добровільному порядку повернути позивачу грошові кошти у розмірі 21 390,42 грн., окрім суми основного боргу, позивач просив суд стягнути з відповідача 2 053,44 грн. пені та 168,77 грн. 3% річних.

Місцевий господарський суд позов задовольнив повністю, визнавши вимоги позивача нормативно обґрунтованими та документально підтвердженими.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

За договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком (ст. 1066 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Зазначене також кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України, де встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. ст. 610, 612 Цивільного кодексу України).

В процесі судового розгляду було встановлено, що позивач надав на виконання відповідачу платіжні доручення №925 від 20.11.2014р. на суму 10 000,00 грн., №925 від 21.11.2014р. на суму 10 000,00 грн., №926 від 20.11.2014р. на суму 5 386,10 грн., №927 від 20.11.2014р. на суму 7 000,00 грн., №928 від 20.11.2014р. на суму 7 500,00 грн., №932 від 26.11.2014р. на суму 32 000,00 грн. та №932 від 27.11.2014р. на суму 32 000,00 грн. (том справи - 1, аркуші справи - 16-22).

Однак відповідач не повністю здійснив перерахування грошових коштів за вказаними платіжними дорученнями та не повідомив позивача про причини невиконання.

Позивач звернувся до відповідача з вимогою вих.№55 від 03.12.2014р. (том справи - 1, аркуш справи - 23), в якій просив у семиденний строк з дня пред'явлення вимоги видати позивачу залишкову суму з його рахунку в розмірі 32 142,53 грн.

Відповідач в листі вих.№76-181437/1 від 10.12.2014р. (том справи - 1, аркуш справи - 101) повідомив позивача про те, що ним докладаються всі зусилля для уникнення непорозумінь з позивачем та продовження взаємовідносин сторін.

Однак станом на дату звернення позивача до суду залишок коштів на рахунку позивача, який не було повернуто за його вимогою, становив 21 390,42 грн., про що свідчить наявна в матеріалах справи банківська виписка (том справи - 1, аркуш справи - 15).

Місцевий господарський суд, пославшись на норми ч.ч.1, 3 ст. 1066, ч.3 ст. 1068, ст. 1074 Цивільного кодексу України, визнав вимогу позивача про стягнення з відповідача 21 390,42 грн. обґрунтованою, наголосивши на тому, що на рахунку позивача наявні грошові кошти, достатні для виконання розпоряджень клієнта (позивача) про списання цих коштів станом на момент подання відповідних платіжних доручень.

З цього приводу колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Постановою Правління Національного Банку України від 13.02.2015р. відповідача було віднесено до категорії неплатоспроможних.

На підставі вищевказаної постанови виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було прийнято рішення №30 від 13.02.2015р. «Про запровадження тимчасової адміністрації в АТ «Златобанк» (том справи - 1, аркуш справи - 43), яким, зокрема, вирішено:

- розпочати з 14.02.2015р. процедуру виведення відповідача з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації;

- тимчасову адміністрацію запровадити строком на три місяці з 14.02.2015р. по 13.05.2015р. включно;

- призначити уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в АТ «Златобанк» (далі - уповноважена особа Фонду) провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків ОСОБА_4;

- уповноваженій особі Фонду приступити до виконання обов'язків 14.02.2015р. відповідно до розділу VII Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 05.07.2012р. №2.

В ст. 1074 Цивільного кодексу України передбачено, що обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом.

Структура банківської системи, економічні, організаційні і правові засади створення, діяльності, реорганізації і ліквідації банків визначені Законом України "Про банки і банківську діяльність". Згідно зі ст. 3 названого Закону останній регулює відносини, що виникають під час заснування, реєстрації, діяльності, реорганізації та ліквідації банків.

Відповідно до ст. 78 Закону України "Про банки і банківську діяльність" ліквідація банку з ініціативи власників здійснюється в порядку, передбаченому законодавством про ліквідацію юридичних осіб, у разі якщо Національний банк України після отримання рішення власників про ліквідацію банку не виявив ознак, за якими цей банк може бути віднесено до категорії проблемного або неплатоспроможного. Якщо банк, який ліквідується за ініціативою власників, віднесено Національним банком України до категорії проблемних або неплатоспроможних, Національний банк України та Фонд гарантування вкладів фізичних осіб вживають щодо нього заходи, передбачені цим Законом та Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Процедура з виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків врегульована Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", який є спеціальним законом у даних правовідносинах.

При цьому, Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" тимчасова адміністрація - це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом.

Таким чином, у спорах пов'язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація, своїх зобов'язань перед його кредиторами, норми Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" є спеціальними, а даний Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.

В ст. 34 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачено, що Фонд розпочинає виведення неплатоспроможного банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації в банку на наступний робочий день після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних. Під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання.

Відповідно до ч.5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" під час тимчасової адміністрації не здійснюється: задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку; примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку; нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань перед кредиторами та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів); зарахування зустрічних однорідних вимог, якщо це може призвести до порушення порядку погашення вимог кредиторів, встановленого цим законом.

Згідно з п.4 ч.1 ст. 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" вкладником є фізична особа (крім фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката.

Обмеження, встановлене п.1 ч.5 ст. 36, не поширюється на зобов'язання банку щодо виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників (п.1 ч.6 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").

Тобто, на зобов'язання банку з виплати коштів юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців за договорами банківського рахунку поширюються передбачені в п.1 ч.5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" обмеження щодо задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку під час тимчасової адміністрації, запровадженої щодо неплатоспроможного банку.

Відповідно до ч.3 ст. 1075 Цивільного кодексу України залишок грошових коштів на рахунку видається клієнтові або за його вказівкою перераховується на інший рахунок в строки і в порядку, встановлені банківськими правилами.

В ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" передбачено, що кредитором банку є юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобов'язань.

Відтак, після запровадження Фондом гарантування вкладів фізичних осіб тимчасової адміністрації стосовно неплатоспроможного банку з метою виведення його з ринку та в подальшому відкликання Національним банком України банківської ліцензії та переходу до процедури ліквідації банку, задоволення вимог кредиторів банку здійснюється в порядку, передбаченому Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (аналогічну правову позицію наведено в постановах Вищого господарського суду України від 18.02.2015р. у справі №910/9803/14, від 09.12.2014р. у справі №922/1940/14, від 15.01.2015р. у справі №915/913/14, від 02.12.2014р. у справі №910/10423/14).

Правові висновки щодо застосування положень п.1 ч.5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" при здійсненні розрахунково-касових операцій банками під час тимчасової адміністрації викладені у постановах Верховного Суду України у справах №3-24гс15 від 25.03.2015р., №3-25гс15 від 01.04.2015р., №3-34гс15 від 01.04.2015р., які згідно зі ст. 111-28 Господарського процесуального кодексу України мають враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

З урахуванням наведених обставин справи в їх сукупності, колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення позову в частині вимог про стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі 21 390,42 грн.

Однак, при цьому позивач не позбавлений можливості захистити свої майнові права за спірним договором банківського рахунку в порядку, передбаченому Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Решта вимог позивача про стягнення з відповідача 2 053,44 грн. пені та 168,77 грн. 3% річних є похідними від вимог про стягнення грошових коштів у сумі 21 390,42 грн., а тому не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

З вищенаведеного слідує, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки. Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами, в тому числі подавати докази на підтвердження обставин, на які вони посилаються.

Згідно зі ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Позивачем не надано ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції належних та допустимих доказів на підтвердження правомірності заявлених ним вимог.

Натомість за результатами перегляду справи повністю підтвердилися доводи апеляційної скарги відповідача, що в свою чергу свідчить про неповне з'ясування місцевим господарським судом обставин, які мають значення для справи, а також невірне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення Господарського суду міста Києва від 06.04.2015р. у справі №925/340/15 скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову в позові у повному обсязі.

Зважаючи на відмову в задоволенні позову, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за його подання покладаються на позивача.

Враховуючи задоволення апеляційної скарги, витрати по сплаті судового збору за подання скарги підлягають відшкодуванню відповідачу за рахунок позивача. Однак відповідно до п.22 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб звільняється від сплати судового збору у справах, пов'язаних із здійсненням тимчасової адміністрації та ліквідації банку. Тобто, за подання апеляційної скарги відповідачем витрати понесені не були.

Керуючись ст. ст. 4-2, 4-3, 32-34, 43, 49, 75, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "ЗЛАТОБАНК" задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 06.04.2015р. у справі №925/340/15 скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.

3. Матеріали справи №925/340/15 повернути до Господарського суду міста Києва.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому законом порядку та строки.

Головуючий суддя Л.П. Зубець

Судді А.І. Мартюк

М.М. Новіков