Постанова № 52615950, 12.10.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" жовтня 2015 р. Справа№ 910/8482/15-г

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Новікова М.М.

Мартюк А.І.

секретар: Горбунова М.Є.

за участю представників:

від позивача: Сисоєв Є.О.;

від відповідача: Сович Ю.І.;

від третьої особи: не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю "Страхове

товариство з додатковою відповідальністю "Глобус"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 16.06.2015р.

у справі №910/8482/15-г (суддя Борисенко І.І.)

за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія

"Рідна"

до Товариства з додатковою відповідальністю "Страхове

товариство з додатковою відповідальністю "Глобус"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні

відповідача ОСОБА_4

про стягнення 26 390,08 грн.

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Рідна" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з додатковою відповідальністю "Страхове товариство з додатковою відповідальністю "Глобус" (далі - відповідач) 26 390,08 грн. виплаченого позивачем страхового відшкодування, оскільки цивільно-правова відповідальність особи, винної в дорожньо-транспортній пригоді, внаслідок якої страхувальнику позивача було завдано збитків, застрахована за відповідним полісом страхування у відповідача.

Відповідач проти позову заперечував, наголошуючи на безпідставності та непідтвердженості позовних вимог. Зокрема, відповідач зазначав наступне:

- кваліфікуючим документом по страховому випадку є постанова суду, яка підтверджує факт настання ДТП та вину водія в її виникненні. Однак позивач не надав відповідної постанови;

- відповідно до п.22.1 ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та ч.2 ст. 7, ч.1 ст. 12 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» оцінити шкоду, заподіяну в результаті ДТП має незалежний оцінювач, а джерелом доказів заподіяної шкоди для цілей страхового відшкодування є звіт про оцінку майна (майнової шкоди). Натомість позивач не надав відповідачу звіт про оцінку майна (майнової шкоди), тобто не підтвердив розмір заподіяного збитку;

- оскільки позивач не надав відповідачу всі необхідні документи для виплати страхового відшкодування (постанову суду, звіт про майнову шкоду), відповідач відмовив у виплаті страхового відшкодування.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.05.2015р., на підставі ст. 27 Господарського процесуального кодексу України, до участі у справі як третю особу на стороні відповідача без самостійних вимог на предмет спору було залучено ОСОБА_4 (далі - третя особа).

Третя особа явку свого представника в судове засідання не забезпечила, пояснення по суті спору не надала, свою позицію у спорі не визначила, у зв'язку з чим справа розглядалася місцевим господарським судом на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.06.2015р. у справі №910/8482/15-г позов було задоволено повністю, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 26 390,08 грн. відшкодування шкоди в порядку регресу та 1 827,00 грн. судового збору.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 16.06.2015р. у справі №910/8482/15-г та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Вимоги та доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з'ясовано обставини справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права. Загалом, доводи апеляційної скарги відповідача ідентичні тим, які наводились під час розгляду справи Господарським судом міста Києва.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.08.2015р. (головуючий суддя Зубець Л.П., судді: Зеленін В.О., Тарасенко К.В.) апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 15.09.2015р.

17.08.2015р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він зазначав про необґрунтованість доводів апеляційної скарги та просив суд відмовити в її задоволенні.

27.08.2015р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшли письмові пояснення по справі.

31.08.2015р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від відповідача надійшло клопотання про проведення засідання, призначеного на 15.09.2015р., без участі представника відповідача.

Розпорядженням заступника голови Київського апеляційного господарського суду від 15.09.2015р. було змінено склад суду та передано справу для здійснення апеляційного провадження колегії суддів у складі головуючого судді Зубець Л.П., суддів: Мартюк А.І., Зеленіна В.О.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.09.2015р. апеляційну скаргу було прийнято до провадження колегії суддів у складі головуючого судді Зубець Л.П., суддів: Мартюк А.І., Зеленіна В.О. та призначено до розгляду в судовому засіданні на 15.09.2015р.

В судове засідання 15.09.2015р. з'явився лише представник позивача. Представники відповідача та третьої особи не з'явилися. Третя особа про поважність причин нез'явлення суд не повідомила, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.09.2015р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 12.10.2015р.

Розпорядженням заступника голови Київського апеляційного господарського суду від 12.10.2015р. було змінено склад суду та передано справу для здійснення апеляційного провадження колегії суддів у складі головуючого судді Зубець Л.П., суддів: Мартюк А. І., Новікова М.М.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.09.2015р. апеляційну скаргу було прийнято до провадження колегії суддів у складі головуючого судді Зубець Л.П., суддів: Мартюк А.І., Новікова М.М. та призначено до розгляду в судовому засіданні на 12.10.2015р.

В судовому засіданні 12.10.2015р. представник відповідача підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив суд скаргу задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 16.06.2015р. у справі №910/8482/15-г скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

В судовому засіданні 12.10.2015р. представник позивача заперечував проти доводів відповідача з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу та додаткових письмових поясненнях по справі, просив суд відмовити в задоволенні скарги та залишити оскаржуване рішення місцевого господарського суду без змін, як таке, що було прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Представник третьої особи в судове засідання 12.10.2015р. не з'явився, про поважність причин нез'явлення суд не повідомив, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.

Оскільки явка представників сторін та третьої особи у судові засідання не була визнана судом обов'язковою, а також приймаючи до уваги наявність доказів належного повідомлення сторін та третю особу про місце, дату та час судового засідання, апеляційний суд визнав за можливе розглядати справу у відсутності представника третьої особи за наявними у справі матеріалами.

В судовому засіданні 12.10.2015р. було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

01.12.2013р. між позивачем, як страховиком, та Дочірнім підприємством «Савсервіс-Столиця», як страхувальником та вигодонабувачем, було укладено договір №АТР 21/13 добровільного страхування автотранспортних засобів (далі - Договір страхування) (том справи - 1, аркуші справи - 12-15).

За умовами Договору страхування (п.1.1) предметом останнього є угода між страхувальником і страховиком, відповідно до якої страховик бере на себе зобов'язання при настанні страхового випадку відшкодувати заподіяний матеріальний збиток (виплатити страхове відшкодування) згідно з умовами цього Договору та страхового свідоцтва (далі - свідоцтво), що є невід'ємною частиною цього договору, у межах страхової суми, а страхувальник зобов'язується сплачувати страховий платіж у розмірі та у строки, визначені свідоцтвом. Страховик приймає під страховий захист транспортні засоби (далі - ТЗ), що належать страхувальнику на правах власності або взяті ним в оренду, прокат, лізинг. Факт страхування кожного окремого транспортного засобу підтверджується укладеним свідоцтвом, свідоцтво оформляється на підставі заяви від страхувальника та копії техпаспорту, а також за необхідністю договору оренди, прокату, лізингу.

Відповідно до п.2.1 Договору страхування предметом страхування за вказаним договором є майнові інтереси страхувальника, які не суперечать чинному законодавству України, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням транспортним засобом (далі - ТЗ), заявленим на страхування. Страховий захист по цьому договору розповсюджується на осіб, які відповідно до вимог законодавства мають право керувати ТЗ та зазначені у одному з наступних документів: відповідна нотаріально посвідчена довіреність, свідоцтво про реєстрацію ТЗ, тимчасовий реєстраційний талон, подорожній лист (для юридичних осіб).

Перелік страхових випадків та франшиза наведена в розділі 3 Договору страхування, згідно з п.п.3.1.2, 3.2-3.4 якого до страхового випадку належить пошкодження ТЗ внаслідок ДТП. При цьому, якщо ТЗ до трьох років випуску: з вини або без вини - франшиза б/у (по кожному ТЗ) 0%, а якщо ТЗ більше трьох років випуску: з вини - франшиза б/у (по кожному ТЗ) 1%, без вини - франшиза б/у (по кожному ТЗ) 0,2%. Страховик відшкодовує тільки прямий збиток. Місце дії договору: територія України. ТЗ страхуються без урахування зносу деталей.

03.07.2014р. о 19 год. 00 хв. в м. Донецьку по вул. Артема Росіні сталася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) за участю автомобіля марки "Renault Logan" (державний реєстраційний номер НОМЕР_1) під керуванням ОСОБА_5 та автомобіля марки "Chevrolet Aveo" (державний реєстраційний номер НОМЕР_2) під керуванням ОСОБА_4

ДТП сталася в результаті порушення ОСОБА_4 п.13.1 Правил дорожнього руху України (недодержання дистанції). За фактом правопорушення, яке призвело до скоєння ДТП було складено адміністративний протокол АВ2№939842 за ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Вказані обставини наведені в розгорнутій довідці ДАІ №9407469 про дорожньо-транспортну пригоду та листі Центра безпеки дорожнього руху та автоматизованих систем (ЦБДР та АС) МВС України №45/7597 від 31.12.2014р. (том справи - 1, аркуші справи - 43-45).

Внаслідок ДТП зазнав пошкоджень автомобіль марки "Renault Logan" (державний реєстраційний номер НОМЕР_1), який був застрахований позивачем на підставі Договору добровільного страхування (страхове свідоцтво КАСКО - том справи - 1, аркуш справи - 16).

Вказаний автомобіль належить Дочірньому підприємству "Савсервіс Столиця" та був переданий у користування начальнику відділу продажу ОСОБА_5, про що свідчать наявні в матеріалах справи наказ Дочірнього підприємства "Савсервіс Столиця" №21/05 від 21.05.2014р., подорожній лист службового легкового автомобіля серії №АНА 00002954 від 01.07.2014-04.07.2014р., пояснювальна записка від 04.07.2015р. (том справи - 1, аркуш справи - 18-20).

Дочірнє підприємство "Савсервіс Столиця" повідомило позивача про настання страхового випадку, подавши заяву-повідомлення від 04.07.2015р. (том справи - 1, аркуш справи - 17).

Згідно зі звітом №2045 від 04.07.2015р. про визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу "Renault Logan" (державний реєстраційний номер НОМЕР_1), складеного суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_6 (том справи - 1, аркуші справи - 109-125), вартість матеріального збитку внаслідок ДТП становить 26 993,41 грн.

Згідно з рахунком-фактури №GNF1002441 від 11.07.2014р. (том справи - 1, аркуш справи - 30) вартість відновлювального ремонту застрахованого позивачем транспортного засобу склала 26 990,08 грн.

Згідно зі страховим актом №3503 від 18.12.2014р. позивач визнав ДТП, яка сталась 03.07.2014р., страховим випадком та здійснив виплату страхового відшкодування у загальній сумі 26 990,08 грн. на користь страхувальника (вигодонабувача), що підтверджується платіжним дорученням №16307 від 18.12.2014р. (том справи - 1, аркуші справи - 33-36).

Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_4 (винної в ДТП особи) була застрахована відповідачем за полісом №АС/0773372 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (том справи - 1, аркуш справи - 25).

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначав про те, що на підставі ст. 27 Закону України "Про страхування" та ст. ст. 993, 1187, 1188 Цивільного кодексу України до нього перейшло право зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Позивач звернувся до відповідача із заявою вих.№1714(3247) від 19.12.2014р., в якій просив відшкодувати в порядку регресу 26 990,08 грн. (том справи - 1, аркуші справи - 37-38).

Однак звернення позивача було залишене відповідачем без належного реагування, сума страхового відшкодування виплачена не була.

Зважаючи на відмову відповідача в добровільному порядку виплатити позивачу 26 990,08 грн. страхового відшкодування, позивач звернувся за захистом своїх прав до суду.

Місцевий господарський суд позов задовольнив повністю, визнавши вимоги позивача обґрунтованими та документально підтвердженими.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду, вважає їх такими, що відповідають фактичним обставинам справи, виходячи з наступного.

Відносини у сфері страхування регулює Закон України "Про страхування", згідно зі ст. 1 якого страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Відповідно до ст. 5 названого Закону страхування може бути добровільним або обов'язковим.

В ст. 6 Закону України "Про страхування" передбачено, що добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства. Видом добровільного страхування, зокрема, може бути страхування наземного транспорту.

Види обов'язкового страхування наведені в ст. 7 Закону України "Про страхування", згідно з п.9 ч.1 якої одним із видів обов'язкового страхування є страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Порядок виплати страхового відшкодування за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюється Законом України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та Законом України „Про страхування".

Закон України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" є спеціальним у сфері страхування цивільно-правової відповідальності, яка здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників шляхом здійснення такого відшкодування страховиком при настанні страхового випадку.

В п.37.4 ст. 37 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено право страховика за договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності власника транспортного засобу в разі настання страхового випадку здійснювати виплату страхового відшкодування безпосередньо потерпілим або погодженим з ними підприємствам, установам та організаціям, що надають послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.

Відповідно до ч.1 ст. 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи в розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

В ст. 993 Цивільного кодексу України передбачено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Дана норма кореспондується зі ст. 27 Закону України „Про страхування", згідно з якою до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Відповідно до ч.2 ст. 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

В ч.1 ст. 1188 Цивільного кодексу України встановлено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

В процесі судового розгляду було встановлено, що згідно з полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АС/0773372 відповідачем застрахований транспортний засіб, яким було спричинено ДТП, внаслідок чого нанесено шкоду транспортному засобу, застрахованому у позивача.

На підтвердження вини ОСОБА_4 позивачем було надано постанову Ворошилівського міжрайонного суду м. Донецька Донецької Народної Республіки від 02.04.2015р. про визнання ОСОБА_4 винним в скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення (том справи - 1, аркуші справи - 88-89).

Однак, як вірно зазначив у своєму рішення місцевий господарський суд, вказана постанова не може бути прийнята до уваги, оскільки вона не має юридичної сили в державі Україна.

При цьому колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що матеріали справи містять достатньо доказів на підтвердження вини ОСОБА_4 в скоєнні ДТП, зокрема, довідка про ДТП та листування позивача з правоохоронними органами (том справи - 1, аркуші справи - 43-45, 48).

Зважаючи на те, що цивільно-правова відповідальність в частині заподіяння шкоди майну внаслідок експлуатації транспортного засобу "Chevrolet Aveo" (державний реєстраційний номер НОМЕР_2) була застрахована у відповідача на підставі укладеного договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (поліс №АС/0773372), саме відповідач є відповідальною особою за завдані збитки власнику автомобіля марки "Renault Logan" (державний реєстраційний номер НОМЕР_1) відповідно до положень Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів" в межах, передбачених договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності (поліс №АС/0773372), а до позивача, як страховика, який виплатив страхове відшкодування за Договором страхування, перейшло право вимоги, яке потерпіла особа мала до особи, відповідальної за завдані збитки.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач здійснив виплату 26 990,08 грн. страхового відшкодування на підставі платіжного доручення №16307 від 18.12.2014р. (том справи - 1, аркуші справи - 33-36).

В п.12.1 ст. 12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

За полісом відповідача щодо обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АС/0773372 франшиза становить 600,00 грн., а ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну третіх осіб - 50 000,00 грн. (том справи - 1, аркуш справи - 25).

Позивач звернувся до відповідача із заявою вих.№1714(3247) від 19.12.2014р. про виплату страхового відшкодування у розмірі 26 990,08 грн. (том справи - 1, аркуші справи - 37-38).

Однак відповідач страхове відшкодування не сплатив. Доказів на підтвердження протилежного ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції не надано.

Відповідно до п.22.1 ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

В п.п.1.6, 2.3 Методики товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів,затвердженої наказом Фонду державного майна України від 24.11.2003р. №142/5/2092 (із змінами та доповненнями), передбачено, що відновлювальний ремонт - це комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності колісних транспортних засобів чи його складника(ів) та відновлення їхніх ресурсів. Вартість відновлювального ремонту дорожнього транспортного засобу - це грошові витрати, необхідні для відновлення пошкодженого, розукомплектованого колісних транспортних засобів.

Тобто, як вірно зазначив у своєму рішенні місцевий господарський суд, в разі пошкодження транспортного засобу розмір шкоди, завданої транспортному засобу, яка підлягає відшкодуванню страховиком визначається, виходячи з оцінки вартості витрат, які несе власник пошкодженого транспортного засобу при здійсненні його відновлювального ремонту.

Відповідно до ч.2 ст. 1192 Цивільного кодексу України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

При цьому, звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу. Реальним підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику є безпосередньо платіжне доручення.

Колегією суддів також враховано, що визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, повинні виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля (аналогічна правова позиція наведена в листі Верховного Суду України від 19.07.2011р.).

Зважаючи на вищевикладені обставини в їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що позивач правомірно визначив розмір страхового відшкодування на підставі рахунку-фактури №GNF1002441 від 11.07.2014р.

До того ж, як уже зазначалося вище, позивачем надано докази фактично здійснених витрат по виплаті страхового відшкодування, які виникли внаслідок ДТП (платіжне доручення №16307 від 18.12.2014р.).

Оскільки позивач набув право зворотної вимоги до відповідача, а останній відмовився в добровільному порядку перерахувати позивачу в порядку регресу страхового відшкодування у розмірі 26 990,08 грн., права та охоронювані законом інтереси позивача підлягають захисту у судовому порядку.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

З урахуванням вищевикладених обставин в їх сукупності та наявних у справі доказів, колегія суддів дійшла висновку про те, що позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

Згідно зі ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

З вищенаведеного слідує, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки. Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами, в тому числі подавати докази на підтвердження обставин, на які вони посилаються.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування висновків місцевого господарського суду.

За результатами перегляду справи колегія суддів дійшла висновку про те, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.

Натомість місцевим господарським судом було надано належну оцінку поданим доказам, у повному обсязі з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також вірно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим підстави для зміни чи скасування рішення відсутні і апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання покладаються на відповідача (апелянта).

Керуючись ст.ст. 4-2, 4-3, 32-34, 43, 49, 75, 77, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю "Страхове товариство з додатковою відповідальністю "Глобус" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 16.06.2015р. у справі №910/8482/15-г - без змін.

2. Матеріали справи №910/8482/15-г повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому законом порядку та строки.

Головуючий суддя Л.П. Зубець

Судді М.М. Новіков

А.І. Мартюк