Рішення № 52615711, 19.10.2015, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" жовтня 2015 р.Справа № 922/5177/15

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Лавровой Л.С.

при секретарі судового засідання Пунтус Д.А.

розглянувши справу

за позовом Первомайський міжрайонний прокурор Харківської області, м. Первомайський 3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Державна інспекція сільського господарства в Харківській області до Головне управління Держгеокадастру у Харківської області, м. Харків 3- особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_1 про визнання незаконними та скасування наказів за участю сторін:

прокурор -Стрельнікова Є.В.

відповідач - ОСОБА_2

представник 3-ої особи - (ОСОБА_1О.) - ОСОБА_3

представник 3-ої особи Державна інспекція сільського господарства в Харківській області - не з*явився

ВСТАНОВИВ:

Первомайська міжрайонна прокуратура Харківської області (позивач) звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Головного управління Держгеокадастру у Харківській області з позовною заявою, в якій просить суд визнати недійсними та скасувати Накази Головного управління Держземагенства у Харківській області від 22.08.2013 про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду, розташованої за межами населеного пункту на території Картамиської сільської ради Первомайського району Харківської області, за рахунок земель державної власності сільськогосподарського призначення сільськогосподарських угідь (ріллі) з цільовим призначенням - для ведення фермерського господарства за наступними номерами:

- №ХА\6324584200:13:000\00000094 орієнтований розмір земельної ділянки - 80,3000 га;

- №ХА\6324584200:07:000\00000095 орієнтований розмір земельної ділянки - 18,0849 га;

- №ХА\6324584200:14:000\00000096 орієнтований розмір земельної ділянки - 32,5000 га;

- №ХА\6324584200:13:000\00000097 орієнтований розмір земельної ділянки - 23,0000 га;

- №ХА\6324584200:03:000\00000098 орієнтований розмір земельної ділянки - 22,0181 га.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що при прийнятті оскаржуваних наказів відповідачем було порушено приписи земельного законодавства, а саме ч.2 ст.124 Земельного кодексу України, де встановлено, що земельні ділянки державної форми власності передаються в оренду за результатами проведення земельних торгів, які у спірних правовідносинах не проводились.

Крім того, прокурор вказує, що відповідачем порушено також ст. 15-1 Земельного кодексу, яка передбачає право розпоряджатися землями державної власності виключно Головному управлінню Держземагенства у Харківській області.

Відповідачем також порушено ч.7 ст. 7 Закону України "Про фермерське господарство" , що передбачає передачу громадянам для ведення фермерського господарства єдиним масивом.

В якості третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, на стороні позивача була залучена Державна інспекція сільського господарства України та в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_1

Відповідно до ч. 1 ст. 27 Господарського процесуального кодексу України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора. Якщо господарський суд при прийнятті позовної заяви, вчиненні дій по підготовці справи до розгляду або під час розгляду справи встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права і обов'язки осіб, що не є стороною у справі, господарський суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору.

15.09.2015 року до суду від третьої особи - Державної інспекції сільського господарства в Харківській області надійшло клопотання, в якому він просить суд розглядати справу без участі представника 3-ї особи та підтримує позовні вимоги первомайського прокурора.

Згідно положень ст.ст. 4-3, 33 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ч. 3 ст. 22 ГПК України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Враховуючи достатність часу, наданого позивачеві та відповідачеві для підготовки до судового засідання та підготовки витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, ст. 4-3 та ст. 33 ГПК України, суд вважає, що господарським судом в межах наданих йому повноважень сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, всебічно та повно зясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, обєктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне :

10.02.2011 року ОСОБА_1 було створене Фермерське господарство "Ваткін" з метою здійснення виробничо-господарської діяльності , виробництва товарів сільськогосподарської продукції, її переробкою та реалізації для отримання прибутку на земельних ділянках, наданих йому для ведення фермерського господарства, відповідно до закону. ( п.2.1 статуту).

Статут затверджений Рішенням засновника фермерського господарства та зареєстрований Харківською районною державною адміністрацією за № 14711020000025400 ( а.с.62).

22.01.2013 року громадянин ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Дерземагенства у Харківській області із заявою на підставі п.6 ст. 118 Земельного кодексу України, щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою про відведення земельної ділянки для ведення фермерського господарства із земель запасу (резерву) орієнтовно 18,0849 га ( а.с.24).

22.07.2013 року громадянин ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Дерземагенства у Харківській області із заявою на підставі п.6 ст. 118 Земельного кодексу України, надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення фермерського господарства із земель запасу (резерву) ( а.с.18).

22.08.2013 року Головним управлінням Держземагенства у Харківській області було видано наказ за № ХА/6324584200:13:000/00000094 " Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою" ( а.с.17).

У відповідності до вказаного наказу, громадянину ОСОБА_1 було надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду, розташованої за межами населеного пункту на території Картамиської сільської ради Первомайського району Харківської області. Орієнтовний розмір земельної ділянки 80,3000 га за рахунок земель державної власності сільськогосподарського призначення сільськогосподарських угідь (ріллі ) з цільовим призначенням - для ведення фермерського господарства ( 01.02).

В силу положення ст. 123 Земельного кодексу України (в редакції станом на момент прийняття наказу серпень 2013 року) наказ Головного управління Держземагенства у Харківській області від 22.08.2013 року "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою) приймався шляхом надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі:

зміни цільового призначення земельних ділянок відповідно до закону;

надання у користування земельних ділянок, межі яких не встановлені в натурі (на місцевості).

Надання у користування земельної ділянки, межі якої встановлені в натурі (на місцевості), без зміни її цільового призначення здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо складання документа, що посвідчує право користування земельною ділянкою.

У відповідності до ч.2.ч.3 ст. 134 Закону України , не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об'єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі:

передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів, для сінокосіння і випасання худоби, для городництва;

У відповідності до ч. 2 роз*яснення Президії Вищого арбітражного суду України N 02-5/35 від 26.01.2000 " Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів " підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.

Відповідно до п. 10 постанови Пленуму Верховного суду України 16.04.2004 N 7 " Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ " для ведення фермерського господарства земельні ділянки із земель державної або комунальної власності безоплатно передаються в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради за місцем знаходження фермерського господарства. Якщо їх декілька, розмір частки (паю) визначається як середній по цих підприємствах, а в разі відсутності там таких - як середній по району (стаття 121 ЗК

Відповідно до Пленуму Вищого господарського України від 17.05.2011 № 6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин " п.2.2 Проект відведення земельної ділянки не визначений законом як підстава набуття права на земельну ділянку і не є правовстановлюючим документом, спрямованим на набуття, зміну або припинення прав та обов'язків сторін, а є лише невід'ємною частиною договору оренди земельної ділянки (частина четверта статті 15 Закону України "Про оренду землі").

Також суд вважає за необхідне застосувати до спірних правовідносин практику Європейського суду з прав людини у національному законодавстві, як інструмент функціонування Конвенції про захист прав людини та основних свобод, що є частиною національного законодавства.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.

Згідно із статтею 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції" ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року (далі Конвенція), Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.

Відповідно до ч.1 ст.9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Положеннями ст.17 ЗУ "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" закріплено обов'язок судів застосовувати при розгляді справ вказану Конвенцію і протоколи до неї та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Як зазначив Верховний Суд України в Постанові №6-92цс13 від 18.09.2013р. основною метою ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном.

При цьому в своїх рішеннях Європейський суд з прав людини постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої особи (наприклад, рішення у справі "Спорронг і Льоннрот проти Швеції" ("Sporrong and Lonnroth v. Sweden") від 23.09.1982р., "Новоселецький проти України" від 11.03.2003р., "Федоренко проти України" від 01.06.2006р.). Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено в структурі ст.1 зазначеного Першого протоколу. Зокрема, необхідно щоби була дотримана обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагається досягти держава шляхом позбавлення особи її власності.

Особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності має бути дотримана справедлива рівновага між інтересами суспільства та правами власника.

Європейський Суд наголошує на тому, що особа на користь якої органом влади прийняте певне рішення, має повне право розумно очікувати, що якщо місцевий орган влади вважає, що в нього є певна компетенція, то така компетенція дійсно існує, а тому визнання незаконності дій органу влади не повинно змінювати відносини прав, які виникли внаслідок такої дії органу влади.

Рішенням Європейського суду з права людини від 24.06.2003 р. №44277/98 "Стретч проти Сполученого Королівства" встановлено, що, оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, то в такому випадку мало місце "непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції", отже визнання недійсним договору, згідно якого особа отримала майно від держави, та подальше позбавлення його цього майна на підставі того, що державний орган порушив закон, є неприпустимим.

Верховний Суд України у постанові від 14 березня 2007 року у справі №21-8во07 щодо визнання приватизаційних договорів недійсними, на підставі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовував рішення Європейської суду з прав людини "Стретч проти Сполученого Королівства" та зазначив, що самі по собі допущені органами публічної влади порушення не можуть бути безумовною підставою для визнання договорів недійсними, повернення майна державі в порушення права власності покупця, якщо вони не допущені в наслідок винної, протиправної поведінки самого покупця.

Судовим рішенням Європейського Суду з прав людини від 26.03.2013 у справі Рисовський проти України, Європейський Суд зауважив, що потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (заява №36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII).

Зважаючи на наведену практику Європейського суду, суд зазначає, третя особа ОСОБА_1 законно очікує набуття майнових прав у вигляді права оренди на земельні ділянки та не може бути позбавлено цих прав через можливість допущення порушення процедури передачі земель у користування Головним управлінням Держземагенства у Харківській області.

У відповідності до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відповідно до вимог постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18.12.2009 року, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних відносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими у судовому засіданні.

Згідно постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 року "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. Судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. 1,2,33,44,82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволені позовних вимог відмовити.

Повне рішення складено 22.10.2015 р.

Суддя ОСОБА_4