Рішення № 52615519, 15.10.2015, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" жовтня 2015 р.Справа № 922/5355/15

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Калантай М.В.

при секретарі судового засідання Заводовій К.В.

розглянувши справу

за позовом Комунального підприємства "Харківські теплові мережі", м.Харків до Комунального закладу "Харківська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 92 Харківської міської ради Харківської області імені ОСОБА_1 ОСОБА_2Набойченка", м. Харків про стягнення коштів у розмірі 58647,66грн. за участю представників:

від позивача: ОСОБА_3 - довіреність №38-1871 від 28.05.2010

від відповідача: ОСОБА_4 - довіреність №606 від 05.10.2015

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство "Харківські теплові мережі", м. Харків (далі за текстом - позивач) звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до Харківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 92 Харківської міської ради Харківської області (далі за текстом - відповідач) про стягнення 58647,66грн. вартості безпідставно спожитої теплової енергії.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань за договором №161 від 01.01.2002 щодо оплати одержаної теплової енергії в гарячій воді за період з жовтня 2010 року по січень 2011 року.

13 жовтня 2015 року до суду надійшов лист позивача №4577/юр від 13.10.2015, яким позивач уточнив найменування відповідача згідно актуальних відомостей у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Розглянувши дане клопотання, суд вважає за необхідне його задовольнити та вважати відповідачем у справі Комунальний заклад "Харківська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 92 Харківської міської ради Харківської області імені ОСОБА_1 ОСОБА_2Набойченка", м. Харків.

15 жовтня 2015 року до суду надійшло клопотання №4568/юр про поновлення пропущеного строку позовної давності та про залучення до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні спору, на стороні відповідача - Управління освіти адміністрації Жовтневого району Харківської міської ради (61052, м.Харків, вул.Ярославська, 21, код ЄДРПОУ 02146311), яке є розпорядником бюджетних коштів і утримувачем навчальних закладів, оскільки рішення у даному спорі може вплинути на його права або обов'язки.

Суд відмовляє в задоволенні клопотання про залучення третьої особи, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 27 ГПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін.

Згідно пункту 1.6 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у вирішенні питання щодо наявності юридичного інтересу у третьої особи суд має з'ясовувати, чи буде у зв'язку з прийняттям судового рішення з даної справи таку особу наділено новими правами чи покладено на неї нові обов'язки, або змінено її наявні права та/або обов'язки, або позбавлено певних прав та/або обов'язків у майбутньому.

Однак, позивач не довів належними доказами, що рішення суду у даній справі може вплинути на права та обов'язки Управління освіти адміністрації Жовтневого району Харківської міської ради щодо відповідача, оскільки обов'язок щодо розпорядження бюджетними коштами та здійснення утримання навчальних закладів випливає безпосередньо з вимог чинного законодавства та функціональних обов'язків управління освіти.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги, просить позов задовольнити в повному обсязі. Також просить суд поновити пропущений строк позовної давності, посилаючись на вагоме значення підприємства, важке фінансове становище, наявність значної заборгованості за спожитий газ, та недостатність чисельності працівників, що займаються стягненням сум заборгованості в судовому порядку.

Відповідач у відзиві повідомив про утилізацію документів щодо фактичних обставин справи у зв'язку із закінченням трирічного строку їх зберігання, а також просив суд застосувати строк позовної давності та відмовити в позові.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав доводи, викладені у відзиві, просив у позові відмовити у зв'язку із закінченням строку позовної давності.

Зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, вислухавши представників сторін, всебічно і повно дослідивши надані до матеріалів справи докази, суд встановив наступне.

01 січня 2002 року між позивачем, як енергопостачальною організацією, та відповідачем, як споживачем, укладено договір №161 про постачання теплової енергії (далі за текстом - Договір).

Відповідно до пункту 1 Договору позивач зобовязався постачати відповідачу теплову енергію в гарячій воді в потрібних йому обсягах, а споживач зобов'язався оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені цим договором.

Згідно з пунктами 10.1, 10.4 Договору, він набуває чинності з дня його підписання та діє до 31.12.2002. Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін.

Відповідно до пунктів 6.1-6.3 Договору розрахунки за теплову енергію, що споживається, проводяться виключно в грошовій формі відповідно до встановлених тарифів. Розрахунковим періодом є календарний місяць, по результатам якого підписується акт (в 3-х примірниках) на відпуск-получення теплової енергії. Споживач за 10 днів до початку розрахункового періоду сплачує енергопостачальній організації попередню оплату вартості, необхідного обсягу теплової енергії, що і є заявкою на наступний розрахунковий період, з урахуванням залишкової суми (сальдо) розрахунків на початок розрахункового періоду.

Згідно пункту 6.4 Договору якщо споживач розраховується за показниками приладів обліку:

- при перевищенні фактичного використання теплової енергії понад заявлену та сплачену до початку лункового періоду, це перевищення окремо оплачується споживачем не пізніше 25-го числа поточного місяця;

- у випадку, коли фактичне використання теплової енергії нижче від заявленого та сплаченого до початку розрахункового періоду, залишок (сальдо) розрахунків визначається за фактичними показниками приладів обліку.

У період дії Договору сторонами неодноразово укладалися додатки та додаткові угоди в частині визначення обсягу постачання теплової енергії, переліку особистих рахунків, порядку обліку теплової енергії при наявності вузла обліку, та реквізитів сторін, копії яких наявні в матеріалах справи.

Згідно акту підключення споживача до джерела теплової енергії №176/6143 від 04.10.2010, на підставі розпорядження виконкому Харківської міської ради №2753 від 28.09.2010 здійснено підключення відповідача до джерела теплової енергії.

В період опалювального сезону 2010-2011 років сторонами підписано акти виконаних робіт по відпуску теплової енергії на загальну суму 73287,36грн., зокрема:

- від 31.10.2010 за жовтень 2010 року - на суму 18528,36грн.;

- від 30.11.2010 за листопад 2010 року - на суму 20382,76грн.;

- від 31.12.2010 за грудень 2010 року - на суму 30943,94грн.;

- від 31.01.2011 за січень 2011 року - на суму 3432,30грн.

При цьому, відповідач визначав обсяг отриманої теплової енергії на підставі приладів обліку, що підтверджується наявними у матеріалах справи Додатком 4 від 02.03.2007 до Договору, рахунками на оплату отриманої теплової енергії за жовтень 2011 року - січень 2011 року, а також розрахунком нарахувань за Договором.

Таким чином, з урахуванням положень пункту 6.4 Договору він мав сплатити заборгованість не пізніше 25 числа відповідного місяця, в якому здійснювалося споживання теплової енергії.

На оплату отриманої теплової енергії позивач виставив відповідачу рахунки №17600-1613 від 05.11.2010, №17600-1613 від 06.12.2010, №17600-1613 від 05.11.2010, №17600-1613 від 07.02.2015.

З розрахунку позовних вимог вбачається, що відповідач у жовтні 2010 року лише частково погасив вартість отриманої теплової енергії на суму 14639,70грн.

06 лютого 2013 року позивач направив відповідачу досудове повідомлення від 05.02.2013 №130/юр про сплату заборгованості у сумі 58647,66грн.

Відповідач на вказану претензію не відреагував, залишок заборгованості у сумі 58647,66грн. за період з жовтня 2010 року по січень 2011 року до даного часу не погасив, що стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 526 ЦК України та статті 193 ГК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином згідно умов договору та актів цивільного законодавства, а при відсутності таких вказівок - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно частини 6 статті 19 Закону України "Про теплопостачання", споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Відповідно до частини 6 статті 25 Закону України «Про теплопостачання» у разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії, заборгованість стягується в судовому порядку.

Частиною 1 статті 275 ГК України передбачено, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і підігріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Відпуск енергії без оформлення договору не допускається.

Стаття 526 Цивільного кодексу передбачає, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічна норма міститься в статті 193 Господарського кодексу України.

В силу статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Докази, наявні в матеріалах справи свідчать про те, що відповідач не у повному обсязі сплатив вартість спожитої теплової енергії за Договором №161 від 01.01.2002, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість перед позивачем в розмірі 58647,66грн.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач заперечень щодо розміру заборгованості або доказів повного її погашення суду не надав.

Разом із тим, відповідачем було заявлено про застосування строків позовної давності.

Згідно статей 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Статтею 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Враховуючи, що відповідач мав сплатити заборгованість за теплову енергію не пізніше 25 числа відповідного місяця, в якому здійснювалося споживання теплової енергії, строк позовної давності за вимогами про стягнення заборгованості за спожиту теплову енергію у жовтні 2010 року закінчився 26.10.2013, у листопаді 2010 року закінчився 26.11.2013, у грудні 2010 року закінчився 26.12.2013, у січні 2011 року закінчився 26.01.2014.

Позивач звернувся з даним позовом 16.09.2015, що підтверджується штампом реєстрації вхідної кореспонденції господарського суду Харківської області, тобто після спливу позовної давності.

Згідно частини 4 статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Як зазначено вище, відповідач у відзиві заявив про застосування позовної давності.

Разом із тим, позивачем подано клопотання про поновлення пропущеного строку позовної давності.

Відповідно до частини 5 статті 267 ЦК України якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Розглянувши клопотання позивача, суд вважає, що ним не доведено поважності причини пропуску позовної давності, виходячи з наступного.

Позивач посилається на важкий фінансовий стан підприємства, значний розмір заборгованості споживачів за спожиту теплову енергію, відсутність достатньої кількості працівників позивача, які займаються стягненням заборгованості в судовому порядку, але при цьому не надає будь-яких доказів на підтвердження вказаних обставин.

Не вказує позивач і те, яким чином ці обставини вплинули на пропуск ним строку позовної давності при зверненні до суду саме з даним позовом.

Фактично, вказані доводи свідчать лише про наявність недоліків в організації роботи підприємства щодо стягнення дебіторської заборгованості, а отже несвоєчасне подання даного позову сталося з вини самого позивача, тобто з суб'єктивних причин.

Враховуючи викладене, суд вважає, що позивачем не доведено наявності поважних причин пропуску позовної давності, у зв'язку із чим, з огляду на заяву відповідача про застосування позовної давності, в позові слід відмовити.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.

Керуючись статтями 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

В позові відмовити.

Рішення може бути оскаржене в установленому законодавством порядку.

Повне рішення складено 20.10.2015 р.

Суддя ОСОБА_5