Ухвала суду № 52603618, 29.09.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"29" вересня 2015 р. м. Київ К/800/33622/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Швеця В.В.,

Ліпського Д.В.,

Малиніна В.В.,

провівши в порядку письмового провадження касаційний розгляд адміністративної справи

за позовною заявою ОСОБА_4 до Управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області (далі - УМВС України у Вінницькій області), Вінницького міського відділу управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

провадження в якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 4 березня 2013 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2013 року,

в с т а н о в и л а:

У січні 2013 року ОСОБА_4 звернувся до суду з вказаним позовом в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ УМВС України у Вінницькій області від 5 грудня 2012 року № 924 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників міліції 1-го відділу міліції Вінницького МВ УМВС області» в частині звільнення його з органів внутрішніх справ;

- визнати протиправним та скасувати наказ начальника УМВС України у Вінницькій області № 258 о/с від 11 грудня 2012 року в частині звільнення його з органів внутрішніх справ за пунктом 66 (за скоєння вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ;

- зобов'язати УМВС України у Вінницькій області поновити його на посаді дільничного інспектора міліції СДІМ 1-го відділу міліції Вінницького МВ УМВС України у Вінницькій області з 11 грудня 2012 року;

- визнати період з 11 грудня 2012 року по день фактичного його поновлення на посаді дільничного інспектора міліції СДІМ 1-го відділу міліції Вінницького МВ УМВС України у Вінницькій області вимушеним прогулом і зарахувати цей час до стажу служби в органах внутрішніх справ;

- стягнути з Вінницького міського відділу УМВС України у Вінницькій області на його користь середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу з дня звільнення - 11 грудня 2012 року по день поновлення на посаді.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 4 березня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2013 року, в задоволенні позову відмовлено.

В обґрунтування касаційної скарги позивач посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, у зв'язку з чим ставить питання про скасування ухвалених ними рішень та прийняття нового - про задоволення позову.

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та рішення, що приймалися під час її розгляду, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Судами встановлено, що з серпня 2003 року ОСОБА_4 перебуває на службі в органах внутрішніх справ, з 16 липня 2012 року призначений на посаду старшого дільничного інспектора СДІМ 1-го відділення Вінницького МВ УМВС України у Вінницькій області.

Наказом начальника УМВС України у Вінницькій області від 5 грудня 2012 року № 924 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників міліції 1-го відділу міліції Вінницького МВ УМВС області» ОСОБА_4 притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення з органів внутрішніх справ за вчинення проступку, який дискредитує звання працівника органів внутрішніх справ України, що виразилось у вимаганні та отриманні незаконної грошової винагороди за не притягнення ОСОБА_5 до кримінальної відповідальності.

Наказом начальника УМВС України у Вінницькій області від 6 грудня 2012 року № 255 ОСОБА_4 звільнено з органів внутрішніх справ за пунктом 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України (за дискредитацію звання рядового і начальницького складу).

Підставою для прийняття вказаних наказів став висновок від 3 грудня 2012 року, затверджений начальником УМВС України у Вінницькій області 5 грудня 2012 року, за результатами службового розслідування по факту відкриття кримінального провадження відносно дільничного інспектора міліції СДІМ 1-го відділу міліції Вінницького МВ УМВС ОСОБА_4 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 190 Кримінального Кодексу України. При цьому, вказаним висновком встановлено, що ОСОБА_4 вимагав та отримав незаконну грошову винагороду в сумі 2 000 гривень за не притягнення ОСОБА_5 до кримінальної відповідальності.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивача правомірно, в межах повноважень та у спосіб, передбачений діючим законодавством, звільнено із займаної посади на підставі Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, Закону України "Про міліцію" та Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня 1991 року №114.

Втім, колегія суддів не погоджується з таким висновком судів.

Порядок проходження публічної служби в органах внутрішніх справ регулюється Законом України "Про міліцію" від 20 грудня 1990 року №565-XII, Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ України та Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня 1991 року №114.

Пунктом 66 Положення №114 передбачено, що особи рядового і начальницького складу, які скоїли вчинки, що дискредитують звання рядового і начальницького складу, звільняються з органів внутрішніх справ. При цьому звільнення проводиться з урахуванням вимог пункту 62 цього Положення.

Чинним законодавством не визначено поняття дискредитації.

Дискредитація (від французького слова discrediter - підривати довіру) - це підрив довір'я когось, приниження чиєїсь гідності, авторитету. Аналізуючи складові цього поняття, приходимо до висновку, що вони тісно пов'язані з морально-етичними нормами. Отже, вчинки, що дискредитують працівників органів внутрішніх справ та власне органи внутрішніх справ, пов'язані насамперед із низкою моральних вимог, які пред'являються до них під час здійснення службових функцій та у повсякденному житті.

Вказані вимоги відображені у статті 5 Закону України "Про державну службу", Кодексі честі працівника органів внутрішніх справ, Етичному кодексі працівника органів внутрішніх справ та інших нормативно-правових актах, що регулюють діяльність органів системи МВС України та їх особового складу.

Таким чином, під вчинками, що дискредитують звання працівника ОВС та власне органи внутрішніх справ, слід розуміти протиправні, винні діяння, які здійснені посадовою особою органу внутрішніх справ у зв'язку з виконанням службових обов'язків або непов'язані з їх виконанням, але за своїм характером здатні принизити в очах громадськості гідність та авторитет працівника органів внутрішніх справ та власне органи внутрішніх справ.

До таких вчинків, слід віднести: вчинення злочину, встановленого вироком суду, що набрав законної сили; скоєння корупційного діяння як різновиду адміністративного правопорушення; систематичне скоєння адміністративних правопорушень, що посягають на встановлений порядок управління, громадський порядок та громадську безпеку; заняття підприємницькою діяльністю; організацію страйків та участь у них; розголошення службової таємниці; появу на службі або поза службою в нетверезому стані, що ображає людську гідність; вживання алкогольних напоїв у форменому одязі у громадських місцях; прийняття наркотичних або токсичних препаратів без рецепту лікаря; систематичне порушення правил носіння форменого одягу, зовнішньої охайності; неодноразове грубе і зверхнє ставлення до громадян; прояви жорстокого або принизливого ставлення до людей; скоєння аморального проступку, не сумісного з продовженням служби в ОВС; систематичне поширення компрометуючої ОВС України інформації за допомогою засобів мас-медіа.

У пункті 66 Положення №114 визначено не окремий вид відповідальності працівника ОВС, а спеціальну підставу для припинення служби, яке відбувається у формі звільнення.

Припинення служби за пунктом 66 Положення №114 є найсуворішою санкцією відповідальності працівника ОВС, який вчинив діяння, несумісне з посадою.

Звільнення за пунктом 66 Положення №114 може мати місце лише тоді, коли достеменно доведено, що особа скоїла проступок проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов'язкам, підриває довіру до нього як носія влади, що призводить до приниження державного органу та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов'язків.

Таким чином, такий вид припинення служби в органах внутрішніх справ, як звільнення за пунктом 66 Положення №114 є самостійною й спеціальною підставою для звільнення осіб рядового і начальницького складу й факт скоєння вчинку, що дискредитує звання рядового і начальницького складу, який став підставою для звільнення, повинен бути доведеним.

Суди приймаючи рішення та вказуючи, що факт вимагання і отримання незаконної грошової винагороди встановлений службовим розслідуванням, не врахували, що такий факт вважається доведеним (а саме чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою), якщо він встановлений обвинувальним вироком суду в кримінальній справі, постановою про закриття кримінальної справи з нереабілітуючих підстав, або постановою суду в адміністративній справі, якщо вони набрали законної сили.

Втім, вказані процесуальні документи на момент звільнення позивача за пунктом 66 Положення та на час розгляду справи судами попередніх інстанцій відсутні.

Тож, суди вирішуючи заявлені вимоги, в повному обсязі обставин справи не дослідили та не перевірили їх доказами і не дали належної юридичної оцінки, у зв'язку з чим дійшли передчасних висновків щодо законності звільнення позивача на підставі пункту 66 Положення.

Відповідно до частини першої статті 220 КАС України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Частиною другою статті 227 КАС України визначено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

За обставин, коли судами першої та апеляційної інстанцій допущено порушення норм матеріального та процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції необхідно врахувати, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, а обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Керуючись статтями 222, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 4 березня 2013 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2013 року скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії сторонам та оскарженню не підлягає.

Судді В.В.Швець

Д.В. Ліпський

В.В. Малинін