Ухвала суду № 52585699, 19.10.2015, Апеляційний суд Сумської області

Справа №592/6542/15-ц Головуючий у суді у 1 інстанції - Фоменко І. М.Номер провадження 22-ц/788/1911/15 Суддя-доповідач - Сибільова Л. О. Категорія - 26

УХВАЛА

і м е н е м У к р а ї н и

19 жовтня 2015 року м. Суми

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Сибільової Л. О.,

суддів - Дубровної В. В. , Лузан Л. В. ,

з участю секретаря судового засідання - Назарової О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання» (раніше - публічне акціонерне товариство «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М.В. Фрунзе»)

на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 26 серпня 2015 року

у справі за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М.В. Фрунзе» про відшкодування моральної шкоди,

в с т а н о в и л а:

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 26 серпня 2015 року позов ОСОБА_3 задоволено частково.

Стягнуто з ПАТ «Сумське МНВО ім. М.В.Фрунзе» на користь ОСОБА_3 на відшкодування моральної шкоди 7000 грн. і на користь держави судовий збір в сумі 243 грн. 60 коп.

В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

Вказує, зокрема, що позивач не надав доказів заподіяння йому моральної шкоди, які б свідчили саме про моральні страждання позивача, оскільки наявність професійного захворювання свідчить про можливість спричинення такої шкоди та не констатує її наявності.

Суд першої інстанції невірно застосував вимоги ст. 237 КЗпП України, статей 23, 1167 ЦК України, стягнувши з відповідача кошти на відшкодування моральної шкоди за відсутності вини товариства в захворюваннях позивача, не звернув увагу на ту обставину, що товариство не порушувало права позивача, передбачені ст. 153 КЗпП України, на безпечні та нешкідливі умови праці.

Вислухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

14 липня 2015 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом, мотивуючи вимоги тим, що з 28 січня 1988 року по 30 жовтня 2014 року він перебував у трудових відносинах з ПАТ «Сумське МНВО ім. М.В. Фрунзе», працював електрозварювальником ручного зварювання, звільнений за власним бажанням у зв'язку з невиконанням власником умов колективного договору.

Згідно акту розслідування хронічного професійного захворювання №4 від 15 січня 2015 року йому було встановлені професійні захворювання: ХОЗЛ токсичної етиології ІІ ст. в фазі нестійкої ремісії. Емфізема легень ІІ ст. Легенева недостатність ІІ ст. Захворювання професійне.

Хронічна двобічна сенсоневральна приглухуватість з помірним ступенем зниження слуху ІІІ ст. Захворювання професійне від тривалого впливу шуму на виробництві. (Основний діагноз).

Хронічний гастродуоденіт із збереженою секреторною функцією шлунку у фазі ремісії. Хронічний коліт у стадії ремісії. Розповсюджений остеохондроз, спондилоартроз, деформуючий спондильоз хребта, переважно попереково-крижового відділу, вертебральна люмбоішолгія з помірним м'язово-тонічним і больовим синдромами. (Супутній діагноз).

Професійне захворювання виникло за обставин: недосконалість технологій, неефективне використання засобів індивідуального захисту, тривала робота у шкідливих умовах праці.

Згідно довідки МСЕК у м. Суми від 18 березня 2015 року, йому встановлено 35% стійкої втрати працездатності первинно.

У зв'язку з отриманим професійним захворюванням та значним ступенем втрати професійної працездатності йому заподіяна моральна шкода, оскільки він не може тривалий час перебувати в погано провітрюваних приміщеннях, у зв'язку з чим виникають проблеми при переїзді в транспорті і т.д. Вказані причини не дозволяють йому відвідувати місця великого скупчення людей через постійний страх знепритомніти. Він постійно зазнає фізичного болю у зв'язку із нападами утрудненого дихання 2-3 рази на добу, у нього постійна задишка, важкість та хрипи у грудях та міжлопатковій ділянці, головний біль, відчуває підвищену втому, спостерігається підвищена пітливість, зниження слуху, шум у вухах та голові. Він вимушений постійно приймати знеболюючі, заспокійливі та інші ліки.

Через дратівливість погіршилися взаємини з рідними, сусідами, він вимушений вести замкнутий спосіб життя.

Просив стягнути з відповідача на його користь 35 000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди, спричиненої ушкодженням здоров'я.

Вирішуючи спір та частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач порушив право позивача на безпечні умови праці; у зв'язку з отриманням за час роботи у відповідача професійного захворювання позивач частково втратив професійну працездатність, в результаті чого зазнав моральних страждань.

Цей висновок суду узгоджується з обставинами справи, вірно встановленими судом, та відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що з 28 січня 1988 року по 30 жовтня 2014 року ОСОБА_3 перебував у трудових відносинах з ВАТ (з 29 листопада 2011 року - ПАТ) «Сумське МНВО ім. М.В. Фрунзе», працював електрозварником ручного зварювання та звільнений за власним бажанням у зв'язку з невиконанням власником умов колективного договору на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України (а.с.5-6).

Згідно виписки із медичної картки стаціонарного хворого № 08-06/1258 клініки науково-дослідного інституту гігієни праці і професійних захворювань Харківського Національного медичного університету № 08-06/1258 від 31 грудня 2014 року, де позивач перебував на лікуванні з 02 по 31 грудня 2014 року, повідомлення форми П-3 вказаного медичного закладу від 30 грудня 2014 року № 300 про професійне захворювання, медичного висновку профпатологічної лікарсько-експертної комісії вказаної клініки про наявність професійного характеру захворювання від 31 грудня 2014 року № 08-03/1705, позивачу встановлено:

Основний діагноз: ХОЗЛ токсичної етиології ІІ стадії в фазі нестійкої ремісії. Емфізема легень ІІ ст. Легенева недостатність ІІ ст. Захворювання професійне, вперше встановлено ППЛЕК 30 грудня 2014 року в клініці НДІ ГП та ПЗ ХНМУ.

Хронічна двостороння сенсоневральна приглухуватість з помірним ступенем зниження слуху ІІІ ступеню по класифікації Остапкович В.Є. і Пономарьової Н.І. Захворювання професійне від тривалого впливу шуму на виробництві (вперше встановлено ППЛЕК 30 грудня 2014 року в клініці НДІ ГП та ПЗ ХНМУ.

Супутній діагноз: Хронічний гастродуоденіт з збереженою секреторною функцією шлунку у фазі ремісії. Хронічний коліт в стадії ремісії. Розповсюджений остеохондроз, спондилоартроз, деформуючий спондильоз хребта, переважно попереково-крижового відділу, вертебральна люмбоішолгія з помірним м'язово-тонічним і больовим синдромами. (а.с.7, 10-11-).

Згідно п. п. 16, 17 акту №4 від 15 січня 2015 року розслідування професійного захворювання форми П-4, вказане професійне захворювання виникло за обставин: недосконалість технологій, невикористання засобів індивідуального захисту, тривала робота в шкідливих умовах праці, Причина виникнення професійного захворювання: проведення робіт в умовах підвищеного виробничого шуму та загазованості (а.с.8).

Згідно довідки фтизіатричної МСЕК у м. Суми від 27 лютого 2015 року, позивачу встановлено 35% втрати професійної працездатності, він потребує медикаментозного лікування, лікування в реабілітаційній установі (а.с.9).

Відповідно до ч. 2 ст. 2, ч.2 ст.153 КЗпП, 173 України працівники мають право на здорові та безпечні умови праці; забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган; шкода, заподіяна працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Статтею 237-1 КЗпП України передбачається відшкодування власником або уповноваженим ним органом працівникові моральної шкоди у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Відповідно до ч. 2 ст. 4, ч. 1 ст. 6, ч. 1 ст. 9, ч. 1 ст. 13 Закону України «Про охорону праці», державна політика в галузі охорони праці базується, зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань; умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам законодавства.

Відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я, здійснюється Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».

Роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.

З названих норм права вбачається, що моральна шкода відшкодовується працівникові безпосередньо роботодавцем за таких умов: наявності факту порушення роботодавцем законних прав працівника; у разі виникнення у працівника моральних страждань або втрати нормальних життєвих зв'язків, або виникнення необхідності для працівника додаткових зусиль для організації свого життя; за наявності причинного зв'язку між попередніми умовами.

Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України не відповідає за завдану моральну шкоду, оскільки Законом України від 23 лютого 2007 року «Про внесення змін до Закону України № 1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», який набрав чинності з 30 березня 2007 року, була виключена ч. 3 ст. 34 вказаного Закону, тобто скасовано право потерпілих на виробництві громадян на відшкодування їм моральної (немайнової) шкоди за рахунок Фонду.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов'язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці», який набрав чинності з 1 січня 2015 року, Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» викладено в новій редакції - Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», п. 8 ст. 36 якого передбачає, що відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень Цивільного кодексу України та Кодексу законів про працю України.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2, ч. 3 ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно з роз'ясненнями, що містяться в п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року (зі змінами, внесеними постановою Пленуму Верховного Суду України від 25 травня 2001 року), відповідно до ст. 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок відшкодування моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Рішення суду узгоджується з роз'ясненнями, які містяться в рішенні Конституційного Суду України № 20-рп/2008 від 8 жовтня 2008 року, про те, що скасуванням положень пункту 1, абзацу третього пункту 5, пункту 9, абзацу третього пункту 10, пункту 11 розділу I Закону N 717-V (717-16) права застрахованих громадян, що потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду, яке вони мали відповідно до приписів первинної редакції Закону N 1105-XIV (1105-14), право цих громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 Цивільного кодексу України (435-15) та статтею 237-1 Кодексу законів про працю України (322-08) їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця). Встановлений законодавцем розподіл обов'язків щодо відшкодування моральної шкоди потерпілим на виробництві від нещасного випадку та професійного захворювання не суперечить вимогам статті 22 Конституції України.

Отже, завдана позивачу під час виконання ним трудових обов'язків моральна шкода підлягає відшкодуванню за рахунок власника і з підстав, передбачених цивільним законодавством України.

Таким чином, місцевий суд правильно керувався положеннями КЗпП України, зокрема, ст. ст. 153, 237-1 КЗпП України, та задовольнив позов про відшкодування моральної шкоди, так як характер професійного захворювання позивача дає підстави для висновку про те, що він морально страждає від його наслідків, внаслідок цих негативних обставин змінився спосіб його життя, від нього вимагаються додаткові зусилля для організації свого життя.

Позивач, відповідно до вимог ст. ст. 10, 60 ЦПК України, довів заподіяння йому моральної шкоди, оскільки, за наявності у нього вищезазначених професійних захворювань вказаного ступеня їх тяжкості, це є очевидним і висновок суду з цього питання є безсумнівним.

Доводи відповідача в апеляційній скарзі про відсутність вини товариства в отриманні позивачем професійних захворювань з посиланням на відсутність висновку про це в акті розслідування причин професійного захворювання, в п. 19 якого не встановлено порушень товариством нормативних актів про охорону праці, щодо незабезпечення безпечних та нешкідливих умов праці, та посадових осіб товариства, які допустили такі порушення, також є безпідставними.

Відповідач не заперечує наявність на робочому місці позивача в товаристві шкідливих умов праці, що відображено у акті розслідування професійного захворювання від 21 липня 2003 року, одночасно заперечуючи свій обов'язок по відшкодуванню моральної шкоди позивачеві.

Незважаючи на гарантоване державою право вільного вибору виду діяльності, передбачене ч. 1 ст. 43 Конституції України та абзацом 2 ст. 5-1 КЗпП України, відповідач в силу ст. 43 Конституції України, ст. ст. 153, 157 КЗпП України, ст. ст. 6, 13 Закону України «Про охорону праці» зобов'язаний створити працівнику безпечні умови праці, які б відповідали санітарно-гігієнічним нормам та іншим нормам охорони праці.

З огляду на зазначене є безпідставними посилання відповідача в скарзі на п. п. 74, 86 Порядку розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2011 року № 1232, згідно яких в акті розслідування причин виникнення професійного захворювання, що складається комісією з проведення розслідування, зазначаються основні умови, обставини і причини виникнення професійного захворювання, заходи щодо запобігання розвитку професійного захворювання та забезпечення нормалізації умов праці, а також встановлюються особи, які не виконали відповідні вимоги законодавства про охорону праці і про забезпечення санітарного і епідеміологічного благополуччя населення.

В п. 13 акту розслідування причин виникнення професійного захворювання № 4 від 15 січня 2015 року міститься висновок комісії про наявність шкідливих умов праці: згідно «Гігієнічної класифікації…» умови праці відповідають Ш класу 2 ст. шкідливих та небезпечних умов праці.

П. п. 16, 17 вказаного акту містять висновки про те, що професійне захворювання виникло за обставин недосконалості технологій, неефективного використання засобів індивідуального захисту, тривалої роботи в шкідливих умовах праці, з причини проведення робіт в умовах підвищеного рівня виробничого шуму, загазованості.

В п. 18 акту з метою ліквідації і запобігання виникненню професійних захворювань запропоновано працівнику відповідача - начальнику цеху № 2 Шубіну Ю.О. постійно дотримуватись технологічного регламенту роботи та ремонту обладнання, що генерує шум; керуючись результатами лабораторно - інструментальних досліджень рівнів виробничого шуму на робочих місцях у структурному підрозділі та на його дільницях, позначити зони з підвищеним рівнем шуму (понад 80 дБА) знаками безпеки у відповідності з ГОСТ 12.4.026-76, забезпечувати працюючих в умовах підвищеного рівня шуму, загазованості засобами індивідуального захисту органів слуху та дихання, здійснювати ефективний контроль за їх використанням (а.с.8).

П. 19 акту розслідування причин професійного захворювання передбачає зазначення не наявності вини товариства у отриманні працівником професійного захворювання, а осіб, які порушили законодавство про охорону праці, гігієнічні регламенти і нормативи (із зазначенням статей, пунктів законів та інших нормативно-правових актів, вимоги яких порушені). В цьому пункті акту зазначено: «Керуючись матеріалами розслідування, конкретні особи не встановлені», що, всупереч доводам апеляційної скарги в цій частині, не свідчить про відсутність вини товариства як власника в незабезпеченні належних умов праці позивача на його робочому місці.

За наявності висновку в акті розслідування про те, що професійне захворювання позивач отримав, працюючи в товаристві, саме в зв'язку з обставинами та причинами, що склалися на його робочому місці, вказані доводи відповідача не спростовують висновків суду.

З цих підстав є безпідставними доводи відповідача в скарзі про те, що позивач не оскаржив вказаний акт, не надав належних та допустимих доказів порушення його прав товариством, а тому суд самостійно встановив вину товариства у отриманні позивачем професійного захворювання.

Враховуючи характер і обсяг моральних страждань, яких зазнав позивач внаслідок отриманих професійних захворювань, їх ступінь тяжкості, стан його здоров'я, а також виходячи з роз'яснень постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», засад розумності, виваженості та справедливості, у суду першої інстанції були підстави для стягнення з відповідача на користь позивача 7 000 грн. в рахунок відшкодування заподіяної йому моральної шкоди.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Згідно ч. 1 ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Суд, вірно встановивши обставини справи та відповідні їм правовідносини, правильно застосував правові норми та ухвалив законне і обґрунтоване рішення, для скасування чи зміни якого підстави відсутні.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М.В. Фрунзе» відхилити.

Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 26 серпня 2015 року в даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий -

Судді -