Ухвала суду № 52585167, 13.10.2015, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/8119/15

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Дрішлюк А. І.

Категорія: 27

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.10.2015 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області у складі:

головуючого - судді Дрішлюка А.І., суддів Сєвєрова Є.С., Процик М.В.,

при секретарі судового засідання Сілукова В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 23.07.2015 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Фінбанк» про стягнення заборгованості за договором банківського вкладу та моральної шкоди, -

ВСТАНОВИЛА:

До Приморського районного суду м. Одеси звернуся ОСОБА_2 з позовом до Публічного акціонерного товариства "Фінбанк" про стягнення заборгованості за договором банківського вкладу № 011527/101 та моральної шкоди. Позивач просив стягнути з відповідача суму боргу - у загальному розмірі 131859,00 грн. (з яких: сума вкладу 116800,00 грн.; проценти на вклад 15059,00 грн.), моральну шкоду в сумі 50000,00 грн., та судові витрати: за подачу позовної заяви у розмірі 1818 грн., банківські послуги 27 грн. 80 коп. та за подачу заяви про забезпечення позову 117 грн. та банківські послуги 3 грн 50 коп., посилаючись на невиконання відповідачем своїх зобовязань перед ним за цим договором щодо повернення вкладу та сплати процентів на вклад у визначені цим договором строк (а.с.4-6).

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 23.07. 2015 року позовні вимоги ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства "Фінбанк" про стягнення заборгованості за договором банківського вкладу та моральної шкоди були задоволені частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Фінбанк" на користь ОСОБА_2 131859 (сто тридцять одна тисяча вісімсот пятдесят девять) грн. 00 коп. (з яких: сума вкладу 116800,00 грн.; проценти на вклад 15059,00 грн.), та судові витрати в сумі 1318 (одна тисяча триста вісімнадцять) грн. 59 коп., пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.У задоволенні інших позовних вимог було відмовлено (а.с.54).

31.08.2015 року ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 23.07.2015 року. В обґрунтування апелянт посилається на необґрунтованість рішення суду та на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Посилався на те, що судом першої інстанції не були враховані обставини, які доводять факт завданої моральної шкоди, зокрема те, що його позбавили можливості зробити необхідну операцію, внаслідок чого стався серцевий напад, нервовий зрив і психічний розлад, які супроводжувалися хвилюванням щодо реальної можливості повернення грошових коштів покладених на депозит, порушенням сну, різкими стрибками артеріального тиску, головними болями і сильними болями в області ушкодженого миниска (а.с.56-57).

В судовому засіданні апелянт апеляційну скаргу підтримав. Представник відповідача в судове засідання не зявився, про час та місце проведення судового засідання повідомлявся належним чином. У відповідності з вимогами ч.2 ст.305 ЦПК України, неявка сторони, яка сповіщена про день і час розгляду справи не перешкоджає розглядові справи.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, доводи скарги,пояснення позивача-апелянта, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Статтею 303 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Приймаючи рішення по справі та задовольняючи позовні вимоги частково суд першої інстанції виходив з того, що згідно з договором № 011527/101 про строковий банківський вклад з виплатою процентів в кінці строку від 22.07.2014 р. ПАТ «Фінбанк» відкрив ОСОБА_2 вкладний (депозитний) рахунок, а ОСОБА_2 вніс на цей рахунок грошові кошти в сумі 116800,00 грн. на строк 181 календарних днів, з 22.07.2014 р. по 19.01.2015 р., під 26,00 % річних. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що позивач звернувся до відповідача із відповідною заявою про повернення йому коштів, проте кошти йому не було повернуто, незважаючи на те, що відповідно до п.п. 3.1., 3.1.3., укладеного між сторонами договору банк зобовязаний у дату повернення вкладу, вказану в п. 1.3. цього договору повернути вклад на поточний рахунок № 26203001058653, відкритий у банку, а нараховані відсотки на рахунок, вказаний в п.2.3. цього договору (а.с.7). В день закінчення строку дії цього договору - 19.01.2015 року, позивач звернувся до відповідача за заявою про повернення суми вкладу разом з нарахованими на нього процентами, але відповідач не виконав прийняті на себе за договором зобовязання в звязку чим судом першої інстанції було задоволені позовні вимоги в частині стягнення сум грошових коштів, що належали позивачу. В цій частині рішення суду не оскаржується, а перевірка його законності та обґрунтованості в апеляційному порядку проводиться в порядку ст. 303 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги.

Так, приймаючи рішення по справі щодо відшкодування моральної шкоди суд першої інстанції виходив з того, що задоволення такої вимоги за умови її предявлення можливе з урахуванням положень п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону України „Про захист прав споживачів, який передбачає право споживачів на відшкодуванняморальної (немайнової) шкоди, заподіяної небезпечною для життя і здоровя людей продукцією (товар, робота чи послуга, що виготовляється, виконується чи надається для суспільних потреб), у випадках, передбачених законом. Також суд зазначав що, по-перше, умови договору № 011527/101 про строковий банківський вклад з виплатою процентів в кінці строку від 22.07.2014 р. не передбачають відповідальність у вигляді відшкодування моральної шкоди за порушення зобовязання; і, по-друге, положення глави 82 ЦК України, які врегульовують правила деліктної відповідальності, не можуть застосовуватись до правовідносин, що виникли з порушення договірного зобовязання. Суд першої інстанції вирішив, що вимоги позивача в частині стягнення з відповідача моральної шкоди не підлягають задоволенню.

З таким висновком суду першої інстанції та кваліфікацією спірних правовідносин, що існують між сторонами провадження, погоджується колегія суддів при цьому відхиляючи доводи апеляційної скарги, вважає за необхідним вказати на наступне.

Вирішуючи питання щодо відшкодування морально шкоди суд першої інстанції правильно зробив висновок, що можливість стягнення моральної шкоди як наслідок порушення договірного зобовязання не передбачено законом та договором. Як розяснив Верховний суд України в постанові Пленуму «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (п.п. 2-4) право на компенсацію моральної шкоди повинно бути передбачено спеціальною нормою закону, яка регламентує відповідні правовідносини. Зокрема, відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема виникає обовязок відшкодування моральної шкоди. Положеннями ЦК України (глава 82), який регламентує укладений між сторонами договір право на компенсацію моральної шкоди у разі порушення умов договору не передбачено. Так само укладений між сторонами договір № 011527/101 про строковий банківський вклад з виплатою процентів в кінці строку від 22.07.2014 р.такого наслідку порушення його умов не передбачає (а.с.7).

Відповідно доводи апеляційної скарги не спростовують в цій частині вірних висновків суду першої інстанції який вірно витлумачив та застосував норми матеріального права.

Щодо доводів про обрахування судового збору та необхідності його повернення то колегія суддів вказує на наступне.

За загальним правилом встановленим ст.88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. Як вбачається з квитанції про оплату судового збору звертаючись до суду позивач оплатив 1818 грн. (а.с. 3).

Відповідно до Закону України «Про судовий збір» ( в редакції на момент звернення позивача до суду) позивач повинен був сплатити судовий збір за вимоги майнового характеру у розмірі 1% від ціни позову (116800+15059=131859), а саме 1318, 59 грн.. Крім цього позивач повинен був сплатити судовий збір за вимоги про відшкодування моральної шкоди у розмірі 1% від ціни позову (50000), а саме 500 грн., тобто загальний судовий збір у розмірі 1818, 59 грн..

Як розяснив ВССУ в п. 10 постанови «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17.10.2014 р. подані до суду позовні заяви чи заяви, а також зустрічні позовні заяви можуть містити кілька самостійних позовних вимог, кожна з яких є об'єктом справляння судового збору. За подання додаткових заяв, у яких збільшується розмір позовних вимог, недоплачена сума судового збору також підлягає сплаті. У разі об'єднання позовних вимог відповідно до статті 126 ЦПК, а також у випадках подання позовної заяви одним чи кількома позивачами (співпозивачами) до одного або кількох відповідачів судовий збір обчислюється із загальної суми позову і сплачується кожним позивачем пропорційно до заявлених кожним із них вимог окремим платіжним документом (частина шоста статті 6 Закону № 3674-VI). Закон не містить заборони й можливості сплати усієї суми судового збору одним із кількох позивачів у справі; визначальним у такому разі є факт надходження усієї належної до сплати суми судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України. У випадку якщо один із позивачів звільнений від сплати судового збору, загальна сума збору зменшується пропорційно до заявлених ним вимог. Якщо до суду звертаються кілька позивачів із вимогою немайнового характеру до одного або кількох відповідачів, коли ціна позову відсутня і частину кожного з позивачів у такій ціні визначити неможливо, а предмет позову за вимогами кількох позивачів є одним і тим самим, можлива сплата судового збору одним чи кількома з них у розмірі, передбаченому підпунктом 2 частини другої статті 4 Закону № 3674-VI.

Отже з врахуванням того, що судом першої інстанції було частково задоволено позовні вимоги та стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Фінбанк" на користь ОСОБА_2 131859 грн. 00 коп. (з яких: сума вкладу 116800,00 грн.; проценти на вклад 15059,00 грн.), суд першої інстанції вірно визначив компенсацію судових витрат в сумі 1318 грн. 59 коп., пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Залишок сплаченого позивачем судового збору у розмірі 500 грн. не підлягає стягненню, оскільки позивачу було відмовлено в стягненні моральної шкоди.

Щодо компенсації судового збору сплаченого позивачем при подачі заяви про забезпечення позову, судова колегія звертає увагу позивача апелянта на те, що ухвалою Приморського районного суду м.Одеси від 17 березня 2015 року позивачу було відмовлено в задоволені заяви про забезпечення позову, ухвала набрала законної сили 16.06.2015 року, отже ці судові витрати не компенсуються.

Щодо посилань апелянта на те, що він звільнений від сплати судового збору, а сплатив судовий збір лише для того щоб не було затримок у розгляді справи.

На момент звернення до суду позивач дійсно був звільнений від сплати судового збору на підставі п.17 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», але позивач не посилався на ці обставини у позовній заяві, навпаки позивач сплатив судовий збір до того як звернувся до суду. Крім цього щодо суми судового збору сплаченого при подачі заяви про забезпечення позову, то відповідно до Закону України «Про судовий збір» апелянт не був звільнений від сплати. На момент перегляду апеляційним судом Одеської області оскаржуваного рішення, вказаний п.17 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» виключено. Згідно зі ст. 8 ЦПК України суд застосує закон, який чинний на момент вчинення процесуальної дії (тобто здійснення перевірки в апеляційному порядку). Таким чином, оскільки, доводи апеляційної скарги не знайшли своє підтвердження, апеляційний суд відхиляє скаргу та залишає рішення суду першої інстанції на підставі ст. 308 ЦПК України без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 23 липня 2015 року відхилити.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 23.07.2015 року залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржено шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції.

Судді апеляційного суду

Одеської області ОСОБА_3

ОСОБА_4

ОСОБА_5