Рішення № 52585130, 13.10.2015, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/7297/15

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Сєвєрова Є. С.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.10.2015 року м. Одеса

Колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Одеської області у складі :

головуючого - судді Сєвєрової Є.С.,

суддів: Дрішлюка А.І., Процик М.В.,

при секретарі - Фабіжевській Т.С.,

розглянувши в відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 29 жовтня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя,

в с т а н о в и л а:

У грудні 2012 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, посилаючись на те, що з 20.11.1994 року по 11.09.2012 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем. За час цього шлюбу ними на підставі договору купівлі-продажу від 02.12.2003 року були придбані підвальні приміщення №№ 12, 13, 18, 20, загальною площею 65 кв. м, розташовані у житлових будинках № 18 та № 6 по вул. Генерала Петрова у м. Одесі, які оформлені на відповідача. Оскільки згоди між ними щодо добровільного поділу цього майна немає, позивачка просила, з урахуванням уточнених вимог, визнати за нею право власності на 1/2 зазначених підвальних приміщень.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 29.10.2014 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено. Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частку підвальних приміщень під №12 17,2 кв.м., №13 14,9 кв.м., №18 23,4 кв.м., № 20 9,5 кв.м., загальною площею 65,0 кв.м., що знаходяться у незавершеному будівництвом житловому будинку № 18 (буд. 6), розташованому по вул. Генерала Петрова у м. Одесі, припинено право власності ОСОБА_2 на дану частку майна.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 12.03.2015 року рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 29.10.2014 року залишено без змін.

Ухвалою Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08.07.2015 року ухвалу апеляційного суду Одеської області від 12.03.2015 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового апеляційного перегляду, ОСОБА_2 у апеляційній скарзі просить рішення скасувати, ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 20.11.1994 року по 11.09.2012 року, під час перебування у шлюбі набули майно у вигляді підвальних приміщень під №№12,13,18,20, загальною площею 65 кв. м, що розташовані у незавершеному будівництвом житловому будинку № 18 (будівельний № 6) по вул. Генерала Петрова у м. Одесі, на підставі договору купівлі продажу майна, посвідченого 02.12.2003 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4

На відчуження майна Малиновською районною адміністрацією був наданий дозвіл шляхом видачі розпорядження №975/01-04 від 25.12.2002 року «Про надання дозволу на відчуження підвального приміщення площею 65 кв.м., незавершеного будівництвом будинку №18 (будівельний №6) по вул.Генерала Петрова в м.Одесі.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що право власності на спірне майно у відповідача виникло 2 грудня 2003 року з часу передачі йому приміщень за договором купівлі-продажу та передачі йому цього договору, а оскільки воно набуто за час шлюбу, то є спільним майном подружжя.

Судом вірно встановлені фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ст. 128 ЦК УРСР, чинного на час спірних правовідносин, право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.

Передачею визнається вручення речей набувачеві, а так само здача транспортній організації для відправки набувачеві і здача на пошту для пересилки набувачеві речей, відчужених без зобов'язання доставки. До передачі речей прирівнюється передача коносаменту або іншого розпорядчого документа на речі.

Згідно з ч. 2 ст. 12 Закону України «Про власність» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) громадянин набуває права власності на доходи від участі в суспільному виробництві, індивідуальної праці, підприємницької діяльності, вкладення коштів у кредитні установи, акціонерні товариства, а також на майно, одержане внаслідок успадкування або укладення інших угод, не заборонених законом.

Оскільки договір був посвідчений 02.12.2003 року, то на виниклі правовідносини розповсюджується дія ЦК 1963 року, який не містив безумовного правила про те, що право власності набувається з моменту його державної реєстрації.

Відповідно до ч.3.ст.3 Закону України від 01 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Відповідно до ч.4ст.3 зазначеного Закону права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обовязкової реєстрації таких прав.

Державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди регулювалася підзаконними нормативними актами, зокрема Тимчасовим положенням про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затверджене наказом Міністерства юстиції України від 07 лютого 2002 року № 7/5 і зареєстроване в Мінюсті 18 лютого 2002 року за № 157/6445 (з подальшими змінами).

Зазначений нормативний акт, як і норми Кодексу 1963 року, передбачали державну реєстрацію будівель, споруд, державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, проте виникнення права власності на будинки, споруди не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинності ЦК та Законом України від 01 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Зважаючи на такі обставини, нормативні акти, на які міститься послання в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, зокрема Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 року та Порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень від 22.06.2011 року №703, як підставу для скасування рішення апеляційного суду, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки на виниклі правовідносини не розповсюджуються. Про можливість їх застосування до правовідносин, які виникли до їх прийняття в них не зазначено, відтак правові підстави для цього з врахуванням правил про дію закону у часі унеможливлене.

Договір купівлі - продажу приміщень ніким не оспорений, рішенням суду за попереднім власником ОСОБА_5 було визнане право власності на приміщення, і доти вони не скасовані та не визнані недійсними, приміщення існують як обєкт цивільних відносин, відтак право ОСОБА_3 підлягає захисту.

Висновком судової будівельно технічної експертизи встановлено, що поділити підвальні приміщення між співвласниками в натурі неможливо (а.с.46-53), відтак визнання права на ідеальну частку майна є належним способом захисту прав.

Діючим на час спірних відносин законодавством не було передбачено складання акту передачі нерухомого майна у разі нотаріального посвідчення угоди, відтак додаткових доказів не підтвердження факту передачі майна при укладанні саме договору купівлі продажу не вимагається.

Зважаючи на викладене, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про задоволення позову.

Не спростовують правильність висновків суду доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_2 не набув право власності через відсутність оригіналу договору, оскільки правове значення має факт його укладання та посвідчення, факт укладання договору не заперечувався ОСОБА_2, а подальша втрата ним правовстановлювального документу на зміст виниклих правовідносин не впливає, такі обставини не спростовані, а ненадання його оригіналу ОСОБА_2 під час вирішення спору є зрозумілим з огляду на заперечення ним вимог ОСОБА_3 саме про визнання права власності на майно.

Більш того, заявою від 24.04.2013 року, заперечуючи проти позову, ОСОБА_2 визнав факт спільного придбання приміщень під час укладання шлюбу, але через відсутність реєстрації на них пропонував грошову компенсацію (а.с.23-24).

Також не надано доказів представником ОСОБА_2 на підтвердження того, що право власності на спірне майно набуте іншою особою, зокрема ГО "Власник", відтак доводи про це слід вважати неспроможними.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом зазначено про набуття права власності поза межами позовних вимог не відповідають обставинам справи, оскільки по суті розбіжності між вимогами позивачки та висновком суду відсутні, а зазначення статусу будинку як незавершеного будівництвом відповідає правовстановлювальним документам на час набуття права власності.

Зважаючи на викладене, доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду.

Разом із тим, таким, що не відповідає вимогам закону, є зазначення в резолютивній частині рішення про припинення права власності ОСОБА_6 на частину майна, оскільки у зміст припинення права власності за ЦК України вкладений інший зміст, відтак висновок про це підлягає виключенню з резолютивної частини рішення, а рішення суду - зміні відповідно до п.3ч.1ст.307 ЦПК.

Керуючись ст.ст.304,п.3ч.1ст.307,309,313,314,316,317,319 ЦПК України, колегія суддів,

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 29 жовтня 2014 року змінити, виключити з резолютивної частини рішення висновок про припинення права власності ОСОБА_2, в решті рішення суду залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржене шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції.

Головуючий:

Судді: