Рішення № 52582017, 12.10.2015, Вінницький міський суд Вінницької області

Cправа № 127/7453/15-ц

Провадження № 2/127/3074/15

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

12 жовтня 2015 року м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області

в складі головуючого судді: Гриневича В.С.,

при секретарі: Мироненко В.В.,

за участю:

позивача: ОСОБА_1

представника позивача: ОСОБА_2

представника відповідача: ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу №127/7453/15-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про відшкодування збитків, -

ВСТАНОВИВ :

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_4, в якій просила стягнути з відповідача на свою користь 344931 грн. збитків.

Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідно до рішення постійно діючого третейського суду при асоціації «Правовий центр підприємництва» від 05.04.2006 року, визнано дійсним договір купівлі продажу від 31.03.2006 року квартири АДРЕСА_1, укладеного між позивачем та ОСОБА_4 та визнано за позивачем право власності на зазначену квартиру. Відповідно до п. 4 договору купівлі продажу, продаж вчинено за 114750 гривень, які одержано продавцем ОСОБА_4 в момент підписання договору. У зазначену квартиру ОСОБА_1 заселилась і проживала до 10.04.2014 року.

Однак, в період її проживання в зазначеній квартирі їй стало відомо, що дана квартира є спірною оскільки її шахрайським шляхом (за недійсною довіреністю) було оформлено спочатку на ОСОБА_5, а потім з метою перепродажу - на її сестру ОСОБА_4, яка, на думку позивача, на той час була достеменно обізнана про існування кримінальної справи.

Так, проведеним по кримінальній справі судовим слідством було встановлено, що ОСОБА_6, діючи від імені ОСОБА_7 за дорученням від 01.09.2003р. уклав договір купівлі продажу квартири з ОСОБА_8 Через деякий час ОСОБА_9 було знайдено мертвим і відповідно до висновку судово-медичної експертизи від 29.04.2004 року давність настання смерті в межах 7-8 місяців. Таким чином, припущено, що датою смерті слід вважати серпень 2003 року.

Про усі ці події позивачу стало відомо майже через чотири роки після придбання квартири, коли вона отримала позовну заяву матері загиблого ОСОБА_7 ОСОБА_10 про визнання права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 в порядку спадкування за законом після померлого сина ОСОБА_7. В подальшому, рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 26 листопада 2012 року було задоволено позов ОСОБА_10 до ОСОБА_1 та вилучено у позивача квартиру АДРЕСА_3.

Таким судовим актам передувало рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 29 квітня 2010 року, яким визнано недійсним доручення, видане від імені ОСОБА_7 на імя ОСОБА_11 та визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_4, укладений за дорученням від імені ОСОБА_7 ОСОБА_11 з ОСОБА_5.

Посилаючись на вказані обставини та керуючись ст. 661 ЦК України позивач просила суд стягнути з продавця спірної квартири - відповідача по справі ОСОБА_4 344931 грн. збитків, розмір яких обґрунтовувався вартістю відібраної в неї квартири визначеній згідно з висновком про вартість однокімнатної квартири, яка розташована в АДРЕСА_5, наданого оцінювачем - Товариством з обмеженою відповідальністю «Профсервіс».

Ухвалою суду від 09.06.2015р., за клопотання позивача, у даній справі була призначена судова будівельно-технічна експертиза на вирішення якої було поставлено питання щодо ринкової вартості однокімнатної квартири АДРЕСА_3, станом на день проведення експертизи, у звязку з чим провадження у справі було зупинено.

У звязку з надходженням до суду висновку судової будівельно-технічної експертизи, ухвалою суду від 29.09.2015р. провадження у справі було відновлено та призначено справу до розгляду.

Оскільки, згідно висновку експерта за результатами проведення судової оціночно-будівельної експертизи №ОС-222 від 23.09.2015р., вартість однокімнатної квартири яка розташована в АДРЕСА_5, станом на 23.09.2015р. складає 446270,00 грн., заявою від 06.10.2015р. позивач збільшила позовні вимоги та просила суд стягнути з відповідача 446270,00 грн. збитків.

В судовому засіданні позивач та її представник збільшені позовні вимоги підтримали та просили суд їх задовольнити. При цьому представник позивача в судовому засіданні пояснила, що у звязку з виселенням позивача з квартири, остання втратила житло, а тому просить стягнути з відповідача збитки в розмірі 446270,00 грн., які складаються з витрат, які позивач мусить зробити для відновлення свого порушеного права, тобто для придбання рівноцінного житла.

Представник відповідача у запереченнях на позовну заяву (а.с. 58-59) та в судовому засіданні з позовними вимогами не погодився, заперечував щодо задоволення позову посилаючись на те, що передумовою відшкодування збитків на підставі ч. 1 ст. 661 ЦК України є втрата покупцем права власності на товар за рішенням суду на підставах, що виникли до продажу товару, однак на думку представника відповідача підстави, на яких позивач була позбавлена спірної квартири, виникли після укладання договору купівлі-продажу між позивачем та відповідачем, а саме з набранням законної сили ухвали Апеляційного суду Вінницької області від 16 лютого 2012 року, якою було залишено без змін рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 16 січня 2012 року у справі № 2-1325/11/0206 за позовом ОСОБА_10 до ОСОБА_1 про визнання права власності на квартиру в порядку спадкування за законом, а відтак положення ч. 1 ст. 661 ЦК України не можуть бути застосовані до правовідносин, які виникли між сторонами.

Крім того, на думку представника відповідача позивач звернулась до суду з позовом про відшкодування збитків. Згідно п. 8) ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. Тобто відшкодування збитків є одним із способів відшкодування шкоди. При цьому, загальними принципами відповідальності за завдану шкоду є протиправність поведінки, заподіяння шкоди, причинний зв'язок між протиправною поведінкою відповідача та заподіянням шкоди, вина відповідача. Наявність всіх вищезазначених умов є обов'язковим для прийняття судом рішення про відшкодування завданої шкоди.

Однак, договір купівлі-продажу від 31.03.2006 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_4, визнаний дійсним рішенням постійно діючого Третейського суду при асоціації «Правовий центр підприємництва» від 05.04.2006 року. У подальшому судовим рішенням даний договір недійсним не визнавався, до нікчемних правочинів не відноситься, жодного судового рішення, яким було б встановлено протиправність або хоча б недобросовісність дій відповідача під час укладання договору не існує. Так само, будь-яких заборон, обтяжень, арештів щодо спірної квартири не було і на момент укладення договору купівлі-продажу між ОСОБА_5 та ОСОБА_4, а посилання позивача на те, що відповідачу було відомо про те, що щодо квартири іде спір, безпідставні, не підтверджені доказами та не відповідають дійсності.

Поряд з цим, на думку представника відповідача, позовна заява позивачем датована 06 квітня 2015 року. Як вже було зазначено вище, право власності на спірну квартиру позивач втратила згідно ухвали Апеляційного суду Вінницької області від 16 лютого 2012 року у справі № 2-1325/11/0206 за позовом ОСОБА_10 до ОСОБА_1 про визнання права власності на квартиру в порядку спадкування за законом, яким позов було задоволено.

Таким чином, представник відповідача вважає, що позивач звернулась до суду з позовом про відшкодування збитків після спливу позовної давності, встановленої ЦК України. У зв'язку з чим, на підставі ч. 3 та ч. 4 ст. 267 ЦК України просив суд застосувати наслідки спливу позовної давності та відмовити позивачеві у задоволенні позову з цих підстав, у випадку, якщо суд визнає позов таким, що підлягає до задоволення.

Заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши матеріали справи суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, рішенням постійно діючого Третейського суду при асоціації «Правовий центр підприємництва» від 05.04.2006 року визнано дійсним договір купівлі-продажу від 31.03.2006 року квартири АДРЕСА_6 укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 та визнано за ОСОБА_1 право власності на зазначену квартиру. (а.с. 64-67)

Відповідно до п. 4 договору купівлі продажу, продаж вчинено за 114750 гривень які одержані продавцем ОСОБА_4 в момент підписання договору.

Реєстраційним посвідченням Вінницького ОБТІ від 07.04.2006 року посвідчено, що зазначена квартира зареєстрована за ОСОБА_1 на праві приватної власності на підставі рішення постійно діючого третейського суду, про що зроблено запис в реєстрову книгу за № 1465/5195, книга № 583. (а.с. 66)

Дана квартира складається з житлової кімнати площею 17,4 кв.м., коридору, комори, санвузла, кухні. Всього загальна площа квартири складає 31,1 кв.м., жила 17,4 кв.м.

Позивач ОСОБА_1 заселилась в дану квартиру і зареєструвалась в ній 12.04.2006 року про що свідчить запис в її паспорті (а.с. 4)

В подальшому належність даної квартири стала предметом кримінального розслідування, в ході якого зясувалось, що за недійсною довіреністю ніби від власника квартири ОСОБА_7 її було оформлено спочатку на ОСОБА_5 в подальшому на її сестру ОСОБА_4, яка в свою чергу продала її без нотаріального посвідчення ОСОБА_1

Первинний власник квартири ОСОБА_7 був знайдений мертвим і його мати ОСОБА_10 почала звертатись до суду про визнання права власності на зазначену квартиру в порядку спадкування за законом після померлого сина ОСОБА_7

Рішенням Замостянського районного суду м. Вінниці від 29.04.2010 року визнано недійсним доручення, видане від імені ОСОБА_7 на імя ОСОБА_11 та визнано недійсним договір купівлі продажу квартири АДРЕСА_7, укладений за дорученням від імені ОСОБА_7 ОСОБА_11 з ОСОБА_5

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 16.01.2012 року, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 16 лютого 2012 року у справі №2-1325/11/0206 задоволено позов ОСОБА_10 до ОСОБА_1 про визнання права власності на квартиру в порядку спадкування за законом. Визнано за ОСОБА_10 право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 в порядку спадкування за законом після померлого сина ОСОБА_7.

В подальшому, рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 26.11.2012 року задоволено позов ОСОБА_10 до ОСОБА_1 і усунуто перешкоди в користуванні спірною квартирою, витребувано квартиру з чужого незаконного володіння і виселено ОСОБА_1 зі спірної квартири.

Рішенням колегії суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Вінницької області від 25.02.2013 року рішення суду першої інстанції скасовано і прийнято нове рішення яким позов ОСОБА_10 задоволено частково, витребувано квартиру АДРЕСА_6 з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 і усунуто перешкоди, які чинилися ОСОБА_10 в користуванні її власністю, шляхом виселення ОСОБА_1 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення. Дане рішення набуло законної сили і 10.04.2014 року ОСОБА_1 була примусово виселена з спірної квартири.

Таким чином, ОСОБА_1, попередньо уклавши з ОСОБА_4 договір купівлі продажу спірної квартири і сплативши за квартиру 114750 гривень, була на підставах, передбачених законом позбавлена житла і виселена з нього.

13 листопада 2013 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_4 та з посиланням на ст. 216 ЦК України просила суд стягнути з продавця спірної квартири ОСОБА_4 кошти, сплачені за помешкання, відшкодувати їй вартість купленої, а тепер відібраної в неї квартири у розмірі, визначеному висновком про вартість однокімнатної квартири зробленим оцінювачем - товариством з обмеженою відповідальністю «Проф-сервіс», що становить 344931,00 гривень.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 20 січня 2015 року у справі №127/24369/14-ц позов задоволено, стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 344931 гривень коштів одержаної вартості квартири АДРЕСА_1 за ціною яка існує на час відшкодування.

Рішенням колегії суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Вінницької області від 19.03.2013 року вказане рішення суду першої інстанції скасовано і прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено. Зокрема, скасовуючи рішення суду першої інстанції апеляційний суд зазначив наступне: «Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Згідно роз'яснень, викладених у постанові Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», зокрема в пункті 10, реституція як спосіб захисту цивільного права застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв'язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину.

Однак встановлено, що договір купівлі-продажу від 31 березня 2006 року недійсним не визнавався, тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо можливості в даному випадку застосувати порядок повернення покупцю грошових коштів саме в порядку реституції.»

При цьому, колегія суддів звернула увагу, що у разі витребування майна у добросовісного набувача за рішенням суду він набуває право вимагати відшкодування завданої йому шкоди від особи, яка відплатно передала йому це майно, за правилами, закріпленими в ст. 661 ЦК України.

Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Таким чином, апеляційним судом встановлено, що до правовідносин, які виникли між позивачем та відповідачем підлягають застосуванню положення статті 661 Цивільного кодексу України.

Так, відповідно до частини першої статті 661 Цивільного кодексу України у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав.

Отже, передумовами для відшкодування збитків на підставі ч. 1 ст. 661 ЦК України є вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, за умови, що покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав.

Як встановлено судом та зазначено вище, договір купівлі-продажу продажу квартири АДРЕСА_8, укладено позивачем та відповідачем 31 березня 2006 року. Рішенням постійно діючого Третейського суду при асоціації «Правовий центр підприємництва» від 05 квітня 2006 року зазначений договір визнано дійсним.

Судом також встановлено, що вилучено квартиру у позивача на користь третьої особи (ОСОБА_10В.) згідно з рішенням колегії суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Вінницької області від 25.02.2013 року у справі №206/4273/2012, яке набуло законної сили і 10 квітня 2014 року ОСОБА_1 була примусово виселена з спірної квартири.

Що стосується підстав, які слугували для вилучення у ОСОБА_1В, квартири варто зазначити наступне.

Так, вироком Апеляційного суду Вінницької області від 04.03.2005р., який залишено без змін Ухвалою Верховного суду України від 15.12.2005р. (а.с. 71-113), встановлено, що проведеним слідством встановлено час смерті ОСОБА_7, це серпень 2003 року, а тому він не міг надавати згоду та підписувати доручення від 01.09.2003р. на право продажу його квартири в присутності нотаріуса ОСОБА_12 і вона в порушення діючого законодавства достовірно не пересвідчилась в особі ОСОБА_7 Також встановлено, що після вбивства ОСОБА_7, невстановлена слідством особа спільно з ОСОБА_13 з використанням паспорта ОСОБА_7 від імені останнього 01.09.2003р. у приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу посвідчили доручення, яким ОСОБА_11 уповноважено продати за ціну та на умовах на його розсуд, належну ОСОБА_7 квартиру АДРЕСА_1. 05.09.2003р. невстановлена слідством особа, діючи за нотаріально посвідченим дорученням від імені ОСОБА_7 уклав договір купівлі продажу квартири АДРЕСА_1 з ОСОБА_5 Враховуючи встановлені слідством обставини рішенням Замостянського районного суду м. Вінниці від 29.04.2010р. у справі №2-926/2010 визнано недійсним доручення, видане від імені ОСОБА_7 на імя ОСОБА_11 та визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_4, укладений за дорученням від імені ОСОБА_7 - ОСОБА_11 з ОСОБА_5.

Таким чином обставини, які в подальшому стали підставою для вилучення квартири у позивача виникли у 2003 році та стосуються встановлених судами обставин щодо завдання смерті власнику квартири АДРЕСА_9 ОСОБА_14 та видачі від його імені доручення на продаж квартири. Тобто, квартира вилучена у позивача на підставах, що виникли задовго до продажу товару, при цьому покупець (ОСОБА_1В.) придбаваючи квартиру не знала та не могла знати про наявність цих підстав.

З огляду на зазначене, заперечення відповідача з посиланням на те, що підстави, на яких позивач була позбавлена спірної квартири, виникли після укладання договору купівлі-продажу між позивачем та відповідачем, судом до уваги не приймаються.

Відповідно до частини першої статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Згідно з ч. 2 ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 22 ЦК України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Як зазначено вище, позивач ОСОБА_1 згідно з вищенаведеними обставина була позбавлена житла, яке придбала у відповідача, а тому з метою відновлення свого порушеного права, а саме для придбання рівноцінного житла позивач мусить понести витрати на придбання квартири.

Як уже згадувалось, згідно висновку експерта за результатами проведення судової оціночно-будівельної експертизи №ОС-222 від 23.09.2015р., вартість однокімнатної квартири яка розташована в АДРЕСА_5, станом на 23.09.2015р. складає 446270,00 грн. (а.с. 135-156)

Відповідно до частини 6 статті 147 ЦПК України висновок експерта для суду не є обов'язковим і оцінюється судом за правилами, встановленими статтею 212 цього Кодексу.

Розглянувши висновок за результатами проведення судової оціночно-будівельної експертизи №ОС-222 від 23.09.2015р., суд вважає його обґрунтованим.

Заперечення представника відповідача в частині того, що обов'язковим для прийняття судом рішення про відшкодування завданої шкоди є наявність протиправності поведінки відповідача, заподіяння шкоди, причинного зв'язку між протиправною поведінкою відповідача та заподіянням шкоди, вини відповідача, суд вважає безпідставними оскільки при відшкодуванні збитків за правилами статті 661 ЦК України наявність вказаних складових не вимагається. Як уже зазначалося, позивач була позбавлена житла, а тому продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, які полягають у необхідності придбання рівнозначного житла.

Що стосується посилання відповідача на пропуск позивачем строку позовної давності при зверненні до суду з даною позовною заявою, варто зазначити наступне.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Згідно з ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Як вбачається з матеріалів справи квартиру у позивача вилучено на користь третьої особи (ОСОБА_10В.) згідно з рішенням колегії суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Вінницької області від 25.02.2013 року у справі №206/4273/2012, а відтак саме з цієї дати почався перебіг позовної давності, при цьому позивач звернулася до суду з даною позовною заявою 06.04.2015р., тобто з межах трирічного строку позовної давності.

До такого ж висновку, щодо позовної давності, дійшов апеляційний суд Вінницької області у рішенні від 19.03.2013 року, переглядаючи в апеляційному порядку рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 20 січня 2015 року у справі №127/24369/14-ц.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно з ч. 1 ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що позивачем доведено належними засобами доказування правомірність заявленого позову, а відтак останній підлягає задоволенню.

Згідно з ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Заявою про збільшення позовних вимог позивач просила стягнути з відповідача на свою користь 5512,00 грн. судових витрат за надані юридичні послуги адвокатом та 2000,00 грн. витрат за проведення експертизи.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд виходить з наступного.

Позивач при зверненні до суду судового збору не сплачувала, оскільки звільнена від його сплати.

Згідно з ч. 3 ст. 88 ЦПК України якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Оскільки, первинно заявлені позовні вимоги становили 344931 грн. збитків, з урахування п.п. 1 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», чинного на момент звернення позивача до суду, з відповідача в дохід держави підлягає стягненню 3449,31 грн. судового збору. Крім того, як зазначено вище, заявою від 06.10.2015р. позивач збільшив позовні вимоги до 446270,00 грн., а тому судовий збір з різниці між первинного заявленими та збільшеними позовними вимогами має бути стягнуто з відповідача за ставками встановленими Законом України «Про судовий збір» чинному на дату збільшення позовних вимог ((446270-344931)*1%= 1013,39 грн.)

Таким чином, загальна сума судового збору, яка підлягає стягненню з відповідача в дохід держави складає 4462,70 грн. (3449,31+1013,39).

При цьому, позивачем понесено судові витрати в сумі 121,80 грн., сплачені згідно квитанції №680910009 від 09.06.2015р., при заявлені клопотання про призначення у справі судової експертизи (а.с. 114), а тому зазначені витрати слід стягнути з відповідача на користь позивача.

Разом з тим, відповідно до ч. 1, 2 ст. 84 ЦПК України витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

Інтереси позивача у даній справі представляла адвокат ОСОБА_15 (свідоцтво №601 від 27.07.2008р.) на підставі договору про надання правової допомоги від 21.06.2014р. (а.с.30, 32).

Згідно з п. 48 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» №10 від 17.10.2014р. витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, про що зазначено в пункті 47 цієї постанови, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Як вбачається з розрахунку вартості адвокатських послуг (а.с. 165) адвокатом виконано наступні роботи: ознайомлення з документами 4 години, складання позову, клопотань 2 години, консультування замовника 2 години, участь в судових засіданнях 2 години.

Як доказ понесення витрат на правову допомогу позивачем надано квитанцію від 06.10.2015р. про сплату 5512,00 грн. за юридичні послуги. (а.с. 166)

Таким чином, беручи до уваги наданий розрахунок та квитанцію від 06.10.2015р. про сплату 5512,00 грн. витрат на правову допомогу суд вважає за необхідне стягнути вказані витрати з відповідача на користь позивача.

В той же час витрати на проведення експертизи в сумі 2000,00 грн. не підтверджені належними доказами, а тому не підлягають відшкодуванню. Наданий позивачем рахунок №04-0032_С від 06.07.2015р. не свідчить про фактичну сплату позивачем 2000 грн. за судовому технічну експертизу (а.с.167). Такими доказами можуть бути розрахункові документи, а саме квитанція, прибутковий касовий ордер, тощо, яких позивачем до матеріалів справи не долучено.

На підставі викладеного та керуючись 16, 22, 661 ЦК України, ст.ст. 10, 57, 60, 61, 84, 88, 209, 212-215 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ :

Позов задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_4 (зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1) на користь ОСОБА_1 (м. Вінниця, вул. Воїнів Інтернаціоналістів, 14/42) 446270,00грн. (чотириста сорок шість тисяч двісті сімдесят грн.) збитків, 5512,00 грн. (пять тисяч пятсот дванадцять грн.) витрат на правову допомогу адвокатом, а також 121,80 грн. (сто двадцять одна грн. вісімдесят коп.) витрат повязаних зі сплатою судового збору.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь держави судовий збір в розмірі 4462,70 грн. (двісті сорок три гривні шістдесят копійок).

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Апеляційного суду Вінницької області через Вінницький міський суд Вінницької області протягом 10 днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Повний текс рішення виготовлено 19.10.2015 р.

Суддя: