Рішення № 52574906, 21.10.2015, Апеляційний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №282/751/15 Головуючий у 1-й інст. Замега І. І.

Категорія 27 Доповідач Косигіна Л. М.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2015 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Житомирської області

в складі: головуючої судді Косигіної Л.М.

суддів: Талько О.Б., Григорусь Н.Й.

при секретарі Добровольській Т.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором

за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 ОСОБА_2

на рішення Любарського районного суду Житомирської області від 05 серпня 2015 року, -

в с т а н о в и л а :

У липні 2015 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом, в якому просило стягнути з відповідачки заборгованість за кредитним договором № ZRZ0AK01177901 від 10.04.2007 року в сумі 11933 грн. 81 коп. Банк зазначив, що ОСОБА_1 отримала кредит в сумі 42681 грн. 15 коп. строком до 09.04.2012 року, проте кошти своєчасно не сплатила, внаслідок чого станом на 22.05.2015 року виникла заборгованість в сумі 85635 грн. 31 коп., яка складається із:

- заборгованості за кредитом в сумі 17341 грн. 89 коп.;

- заборгованості за процентами в сумі 34290 грн. 66 коп.;

- заборгованості по комісії в сумі 1673 грн.;

- пені в сумі 32329 грн. 76 коп.

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 18.03.2013 року з відповідачки стягнуто за даним кредитним договором заборгованість в сумі 73701 грн. 50 коп., тому, позивач просить стягнути з ОСОБА_1 різницю - 11933 грн. 81 коп.

Рішенням Любарського районного суду Житомирської області від 05 серпня 2015 року позов задоволено, та вирішено питання про відшкодування судових витрат.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просив рішення скасувати та закрити провадження у справі. Апелянт зазначив, що суд не прийняв до уваги рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 18.03.2013 року, яким стягнуто з відповідачки заборгованість по вищевказаному договору. Отже, позивач повторно звернувся до суду про стягнення коштів з тих самих відстав та з того самого предмету.

Розглянувши справу в межах, визначених ст. 303 ЦПК України, колегія суддів приходить до висновку, що скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Встановлено, що 10.04.2007 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» (на даний час ПАТ КБ «ПриватБанк») і ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № ZRZ0AK01177901, за умовами якого відповідачка отримала у кредит 54169 грн. 40 коп. для придбання автомобіля (в т.ч. для сплати страхового платежу в сумі 11488 грн. 25 коп.), на строк до 09.04.2012 року зі сплатою відсотків в розмірі 1,17% на місяць на суму залишку заборгованості, комісії в розмірі 0,14% щомісяця від суми виданого кредиту (а.с. 8-10).

В забезпечення виконання вищевказаного зобов'язання 20.10.2010 року між Банком та ПАТ «А-Банк» було укладено договір поруки № 167, згідно якого розмір відповідальності поручителя перед кредитором обмежується сумою 10000 грн.

У зв'язку з невиконанням ОСОБА_1 умов кредитного договору, станом на 29.01.2013 року виникла заборгованість на загальну суму 73701 грн. 50 коп., яка складається із:

- заборгованості за кредитом в сумі 17341 грн. 89 коп.;

- заборгованості за процентами в сумі 34290 грн. 66 коп.;

- заборгованості по комісії в сумі 1673 грн.;

- пені в сумі 20395 грн. 95 коп.

Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 18.03.2013 року було задоволено позов ПАТ КБ «ПриватБанк» та стягнуто з ОСОБА_1 заборгованість в сумі 63701 грн. 50 коп., в тому числі: 7341 грн. 89 коп. боргу по тілу кредиту, 34290 грн. 66 коп. відсотків, 1673 грн. комісії та 20395 грн. 95 коп. пені. Стягнуто з ПАТ «А-Банк» на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» 10000 грн. Вирішено питання про відшкодування судових витрат (а.с. 4).

Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 13.09.2013 року вищевказане рішення скасовано, у зв'язку з чим постановою державного виконавця ВДВС Любарського РУЮ від 30.10.2013 року виконавче провадження закрито (а.с. 75).

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 18.08.2015 року позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 кредитну заборгованість в сумі 58305 грн. 55 коп., в тому числі: 17341 грн. 89 коп. боргу по тілу, 34290 грн. 66 коп. відсотків, 1673 грн. комісії та 5000 грн. пені (розмір пені зменшено з врахуванням вимог ч. 3 ст. 551 ЦПК України). Також, стягнуто у солідарному порядку з ОСОБА_1 і ПАТ «А-Банк» на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість в сумі 10000 грн. Вирішено питання про відшкодування судових витрат (а.с. 76-77). Дане рішення є чинним і до цього часу не виконано.

Відповідно до п. 4.1. кредитного договору № ZRZ0AK01177901, при порушенні позичальником будь-якого зобов'язання, передбаченого п.п. 2.2.2., 2.2.3, 7.5. даного договору (зокрема, несвоєчасного внесення відсотків та комісії), Банк має право нарахувати, а позичальник зобов'язується сплатити пеню в розмірі 0,15% від суми простроченого платежу, але не менше 1 грн. за кожний день прострочення (а.с. 9 зворот).

З позовної заяви та розрахунку Банку вбачається, що позивач просить стягнути з ОСОБА_1 пеню за період, що не охоплюється вищевказаним рішенням районного суду, тобто за період з 30.01.2013 року по 22.05.2015 року в сумі 11933 грн. 81 коп.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Зокрема, ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

З матеріалів справи вбачається, що у липні 2015 року представник позивачки подав до суду заяву, в якій просив застосувати строк позовної давності та відмовити у зв'язку з цим у задоволенні позову (а.с. 33-34).

Суд першої інстанції вказану заяву до уваги не прийняв та помилково не застосував до даних правовідносин вищевказані вимоги закону. Також, судом не були перевірені розрахунки Банку щодо розміру пені та порядку її нарахування.

Так з первісного розрахунку вбачається (а.с. 7), що пеня з вересня 2012 року по 22.05.2015 року нараховувалася за ставками: 0,02083%, 0,01940%, 0,01810%, 0,02639%, 0,03472%, 0,03889%, хоча кредитним договором передбачено 0,15% за кожний день прострочення.

Під час апеляційного розгляду представник позивача пояснив, що при проведенні розрахунку з невідомих причин Банком була допущена помилка в застосуванні ставок пені. При цьому, рішень щодо зміни (зменшення) розміру пені за вищевказаним кредитним договором за цей період не приймалося.

Позивачем надано апеляційному суду новий розрахунок (а.с. 78-79), з якого вбачається, що пеня за період з 07.07.2014 року по 22.05.2015 року (в межах річного строку), виходячи зі ставки 0,15% за кожний день прострочення, становить 17208 грн. 61 коп. ((34290,66 відсотки + 1673,00 комісії) х 319 днів х 0,15%). Враховуючи те, що позивач просив стягнути пеню в межах суми 11933 грн. 81 коп., і при цьому не була допущена рахункова помилка, суд апеляційної інстанції вважає, що позов підлягає задоволенню тільки на суму 11933 грн. 81 коп. Представник Банку погодився з даною сумою, та просив задовольнити позов в її межах.

Є безпідставними доводи апелянта про те, що рішенням Індустріального суду м. Дніпропетровська вже стягнуто заборгованість за кредитним договором, а тому провадження у справі підлягає закриттю, оскільки Банк просить стягнути пеню за інший період, що не охоплюється вищевказаним рішенням.

При цьому, виходячи із системного аналізу ст.ст. 525, 526, 599, 611 ЦК України, змісту кредитного договору слід дійти висновку про те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносини сторін кредитного договору, не звільняє боржника та поручителя від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання й не позбавляє права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України (правова позиція Верховного Суду України у справі № 6-1206цс15).

Крім того, під час апеляційного розгляду представником апелянта була подана заява про зменшення розміру пені, враховуючи матеріальний стан ОСОБА_1, наявність на її утриманні та вихованні двох неповнолітніх дітей. Разом з тим, вказана заява до суду першої інстанції не подавалася, та не підтверджена будь-якими доказами.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції при розгляді справи здійснює перевірку і оцінку фактичних обставин справи та їх юридичну кваліфікацію в межах доводів апеляційної скарги, які вже були предметом розгляду в суді першої інстанції. При цьому, нові матеріально-правові вимоги, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції, не приймаються та не розглядаються судом апеляційної інстанції (правова позиція Верховного Суду України у справі № 6-780цс15).

За таких обставин, суд апеляційної інстанції не приймає до уваги вищевказану заяву, оскільки вона не була предметом розгляду в суді першої інстанції. Крім того, розмір пені, заявлений позивачем, не перевищує розмір збитків, а тому відсутні підстави для застосування судом з власної ініціативи положень ч. 3 ст. 551 ЦК України.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для скасування судового рішення, у зв'язку з порушенням судом норм матеріального права, з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Любарського районного суду Житомирської області від 05 серпня 2015 року скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства КБ «ПриватБанк» пеню в сумі 11933 грн. 81 коп., нараховану за період з 07.07.2014 року по 22.05.2015 року, за кредитним договором № ZRZ0AK01177901 від 10.04.2007 року, та 243 грн. 60 коп. судового збору.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуюча Судді