Ухвала суду № 52570634, 13.10.2015, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2015 р.Справа № 2а-9327/12/2070Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Дюкарєвої С.В.

Суддів: Жигилія С.П., Перцової Т.С.

за участю: секретаря судового засідання - Мороз Є.В.

представника позивача - Шрамко І.С.

представника відповідача - Губської В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Вовчанської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 10.08.2015р. по справі № 2а-9327/12/2070

за позовом Публічного акціонерного товариства "Великобурлуцький сироробний завод"

до Вовчанської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області

про скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач - Публічне акціонерне товариство "Великобурлуцький сироробний завод", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Вовчанської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області, в якій просив суд: скасувати податкові повідомлення - рішення: від 01.08.2012 року №0000292301, №0000282301, №0000062201, №0000272301.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 10.08.2015 року адміністративний позов Публічного акціонерного товариства "Великобурлуцький сироробний завод" - задоволено в повному обсязі.

Скасовано податкові повідомлення - рішення від 01.08.2012 року №0000292301, №0000282301, №0000062201, №0000272301.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції, при прийнятті оскаржуваної постанови, норм матеріального та процесуального права, відповідач просить постанову Харківського окружного адміністративного суду від 10.08.2015 року скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач, зокрема, посилається на порушення судом першої інстанції приписів п. 138.1, п. 138.8 ст. 138, п. 160.1 ст. 160 Податкового кодексу України, Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність", п. 3.5 глави 3, п. 7.24 глави 7 Положення № 637, що призвело до неправильного вирішення справи, а також на доводи та обставини викладені в апеляційній скарзі.

Протокольною ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 06.10.2015 року замінено в порядку процесуального правонаступництва згідно ст. 55 КАС України первинного відповідача, апелянта у справі, Вовчанську об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління Міндоходів у Харківській області на Вовчанську об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління ДФС у Харківській області.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що у період з 01.06.2012 по 13.07.2012 відповідачем проведено планову виїзну перевірку Публічного акціонерного товариства "Великобурлуцький сироробний завод" (код 05507436) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2011 року по 31.03.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2011 року по 31.03.2012 року, результати якої оформлені актом №220/22-05507436 від 20.07.2012 року.

Згідно висновків акту перевірки, податковим органом встановлено порушення позивачем вимог податкового та іншого законодавства, а саме: пп. 14.136 п.14.1 ст.14, п.138.1 ст.138, п.138.4,138.6-138.9, пп.138.10.2-138.10.4 п.138.10, п.138.11 ст.138 ПК України, внаслідок чого занижено податок на прибуток у періоді, що перевірявся на 297380 грн.; пп.14.1.36 п.14.1 ст.14, п.138.1 ст.138, п.138.4,138.6-138.9 пп.138.10.2.-138.10.4 п.138.10, п.138.11 ст.138 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на загальну суму 28679368,00 грн.; п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України; п.160.1-160.2 ст.160 Податкового кодексу України внаслідок чого підприємством не утримано та не сплачено до бюджету податок з доходів нерезидентів із джерел походження в Україні на суму 92605 грн.; п.3.5, п.7.24 гл.7 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління НБУ від 15.12.04 №637 внаслідок чого підприємством завищено ліміт залишку готівки в касі на суму 20478,77 грн. (т. 1 а.с. 13-57).

На підставі висновків акту перевірки відповідачем 01.08.2012 року винесено податкові повідомлення-рішення: №0000292301, яким визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток в сумі 297380,00 грн.; №0000282301, яким зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на суму 28679368,00 грн.; №0000062201, яким визначено зобов'язання по податку з доходів нерезидентів у сумі 92605,00 грн. та штрафні (фінансові) санкції у сумі 3020,00 грн.; №0000272301, яким визначено штрафні санкції за порушення законодавства про патентування, за порушення норм регулювання обігу торгівлі, громадського харчування та послуг в сумі 40957,54 грн. (т. 1 а.с. 8-11).

Не погодившись з прийнятими відповідачем рішеннями, позивач звернувся з даним позовом до суду про їх скасування.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що податковим органом не було доведено належними і допустимими доказами обставин та фактів, на які він посилається в обґрунтування відповідності нормам чинного законодавства прийнятих ним оскаржуваних рішень.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов до висновку, що податкові повідомлення - рішення Вовчанської об'єднаної державної податкової інспекції від 01.08.2012 року №0000292301, №0000282301, №0000062201, №0000272301 винесено з порушенням норм чинного законодавства України, що стало обґрунтованою підставою для їх скасування.

Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Завданням адміністративного суду є перевірка правомірності (легальності) даних рішень з огляду на чіткі критерії, які зазначені у частині 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, передбаченим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, перевіряється судом з урахуванням закріпленого статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України принципу законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень в основу спірних рішень, а також відображених суб'єктом владних повноважень в акті перевірки суджень на відповідність вимогам ч. 3 ст. 2 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

З наданого податковим органом детального розрахунку по податковим повідомленням рішенням в розрізі контрагентів вбачається, що підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 01.08.2012 року № 0000282301, яким позивачу збільшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 28679368,00 грн., стало неврахування підприємством результатів попередньої планової виїзної перевірки (зменшення збитків на суму 11048109 грн.); за рахунок взаємовідносин з контрагентами угоди яких визнано нікчемними на суму 589945 грн., а саме: МПП "Футура" на суму 4250 грн. ( 2 квартал 2011) 19390 грн. (1 квартал 2012); ПП "Імпульс" на суму 2140 грн. (2 квартал 2012), ТОВ ПБФ "Укрпромгруп" на суму 6835 грн. (2 квартал 2011), 15585 (3 квартал 2011); ТОВ "Лакрус НМ" на суму 539962 грн. (2 квартал 2011); ТОВ "Олден Інвест" на суму 576 грн. (4 квартал 2011) 1207 грн. ( 1 квартал 2012) грн.; реалізації власної продукції за цінами нижчими за фактичну собівартість на суму 17041314 грн.

Підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення від 01.08.2012 № 0000292301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 297 380,00 грн. слугували висновки контролюючого органу про заниження підприємством податку на прибуток внаслідок реалізації власної продукції за цінами нижчими за фактичну собівартість на суму 1292958 грн. (2-4 квартали 2011 року). Сума податку на прибуток розрахована наступним чином: 1292958*23%=297380 грн.

Підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення № 0000272301 від 01.08.2012 року, яким до позивача застосовано штрафні санкції за порушення законодавства про патентування, за порушення норм регулювання обігу готівки та про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг на суму 40957,54 грн. слугували висновки податкового органу про порушення підприємством вимог п. 3.5, п. 7.24 глави 7 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України № 637 від 15.12.04, оскільки під час перевірки було виявлено видатковий касовий ордер від 17.01.2012 № 58, який не підтверджений підписом одержувача - Головня З.А. Сума перевищення ліміту склала 20478,77 грн., штрафна санкція - 20478,77*2=40957,54 грн.

Підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення № 0000062201 від 01.08.2012 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток іноземних юридичних осіб на загальну суму 95625 грн., в т.ч. 92605 - за основним платежем, 3020 - за штрафними (фінансовими) санкціями, стало ненадання до перевірки довідки компетентного органу, яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір, а тому підприємство повинно було утримати з доходів нерезидента (дохід від послуг типу "інжинирінг") та (інші доходи від провадження нерезидентом господарської діяльності на території України) податок за ставкою в розмірі 15 %, в результаті чого підприємством не утримано та не сплачено до бюджету податок всього у сумі 92605 грн., в т.ч. за ІІ квартал 2011 року в сумі 74154 грн., ІІІ квартал 2011 року в сумі 12411 грн. та за І квартал 2012 року в сумі 6040 грн., чим порушено п. 160.1, п. 160.2 ст. 160 ПК України.

Згідно пункту 22.1 статті 22 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об'єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов'язує виникнення у платника податкового обов'язку.

Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Таким чином, показник валових витрат безпосередньо впливає на об'єкт оподаткування.

Відповідно до вимог пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України (далі - ПК України) витрати операційної діяльності включають, зокрема, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Пунктом 138.2 ст. 138 ПК України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно п. 138.4 ст. 138 ПК України (в редакції, чинній на час спірних правовідносин) витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Відповідно до п. 135.1 ст. 135 ПК України доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Підпунктом 135.5.4 п. 135.5 ст. 135 ПК України передбачено, що інші доходи включають вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи.

За змістом п.138.6, п.138.8 ст. 138 Податкового кодексу України, собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

Собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Згідно п.п.138.10.2 п.138.10 ст. 138 Податкового кодексу України, до складу інших витрат включаються, зокрема: адміністративні витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством, серед яких, витрати на врегулювання спорів у судах; інші витрати загальногосподарського призначення (витрати на пакувальні матеріали для затарювання товарів на складах готової продукції; витрати на ремонт тари; оплата праці та комісійні винагороди продавцям, торговим агентам та працівникам підрозділів, о забезпечують збут; витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг), на передпродажну підготовку товарів; витрати на відрядження працівників, зайнятих збутом; витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів, пов'язаних зі збутом товарів, виконанням робіт, наданням послуг (оперативна оренда, страхування, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, охорона); витрати на транспортування, перевалку і страхування товарів, транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів) відповідно до умов договору (базису) поставки; витрати на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування; витрати на транспортування готової продукції (товарів) між складами підрозділів підприємства; інші витрати, пов'язані зі збутом товарів, виконанням робіт, наданням послуг).

Згідно пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Крім того, слід зазначити, що за змістом частини 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що господарська операція - це дія або подія, що викликає зміни у структурі активів і зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, юридичний аспект вчинених господарських дій або подій не входять до складу поняття "господарська операція" (бухгалтерський чи економічний ефект).

Із положень частин першої, третьої статті 9 вказаного Закону вбачається, що бухгалтерський облік полягає, зокрема, у складанні та прийнятті до обліку первинних документів, які фіксують факти здійснення господарських операцій, складені на їх підставі зведених облікових документів, систематизація інформації первинних документів на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку.

Первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форму); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

Під час судового розгляду справи встановлено, що позивач у перевіряємому періоді мав господарські відносини з МПП "Футура", МПП "Імпульс", ТОВ "ЛБФ Укрпромгрупп", ТОВ "Лакрус НМ", ТОВ "Олден Інвест".

Так, між позивачем (замовник) та МПП "Футура" (перевізник) укладено договір на транпортно-експедиторські послуги №101111 від 10.11.2011 року (т. 1 а.с. 82-84), за умовами якого перевізник зобов'язується доставити довірений йому замовником вантаж в пункт призначення і видати його вантажоодержувачу, а замовник зобов'язується сплатити за перевіз вантажу встановлену даним договором ціну. Найменування, кількість вантажу, об'єм, пункти навантаження і доставки вантажу, умови та строки перевезення вантажу, час та дата навантаження і розвантаження, вартість перевезення обумовлені сторонами в заявці на перевезення вантажу (т. 1 а.с. 82-84).

На підтвердження умов вищевказаного правочину позивачем надано наступні документи: акти виконаних робіт, товарно-транспортні накладні, податкові накладні: №41 від 06.12.2011 року на загальну суму 5100,00 грн., в т.ч. ПДВ 850,00 грн., №73 від 13.12.2011 року на загальну суму 7020,00 грн., в т.ч. ПДВ 1170,00 грн., №141 від 23.12.2011 року на загальну суму 5900,00 грн., в т.ч. ПДВ 983,33 грн., №165 від 28.12.2011 року на загальну суму 6500,00 грн., в т.ч. ПДВ 1083,33 грн., №174 від 29.12.2011 року на загальну суму 3850,00 грн., в т.ч. ПДВ 641,67 грн., (т. 1 а.с. 92-)

Оплата за вищевказаним договором здійснена в повному обсязі, шляхом списання коштів з рахунків позивача, що підтверджується платіжними дорученнями (т. 1 а.с. 85-91).

Також, між позивачем (покупець) та ТОВ "Лакрус НМ" (постачальник) укладено договір поставки №24-11 від 28.03.2011 року (т.1 а.с. 138-139), за умовами якого постачальник поставляє, а покупець приймає у власність і сплачує за поставлене молоко. Ціна за поставлене молоко узгоджена протоколом погодження цін, який є невід'ємною частиною даного правочину (т. 1 а.с. 140)

На підтвердження умов вищевказаного правочину позивачем надано наступні документи: видаткові накладні: №14 від 31.05.2011 року, №8 від 30.04.2011 року, №3 від 31.03.2011 року, товарно - транспортні накладні, податкові накладні: №14 від 31.05.2011 року на загальну суму 53662,20 грн., в т.ч. ПДВ 8943,70 грн., №8 від 30.04.2011 року на загальну суму 647954,10 грн., в т.ч. ПДВ 107992,35 грн., №3 від 31.03.2011 року на загальну суму 123423,30 грн., в т.ч. ПДВ 20570,55 грн., ветеринарне свідоцтво (т. 1 а.с. 141-165).

Оплата за вищевказаним договором здійснена в повному обсязі, шляхом списання коштів з рахунків позивача, що підтверджується платіжними дорученнями (т. 1 а.с. 126-135).

Між позивачем (замовник) та ТОВ "Паритет Груп Менеджмент" (генпідрядник) і ТОВ "Олден Інвест" (субпідрядник ) укладено договір субпідряду №01/02 від 02.02.2011 року (т. 1 а.с. 182-183), за умовами якого генпідрядник доручає, а субпідрядник приймає на себе зобов'язання виконати ремонтно-будівельні роботи виробничих приміщень позивача за адресою: 62602, Харківська область, смт. Великий Бурлук, вул. Терешкової, 2.

Крім того, між позивачем (замовник) та ТОВ "Олден Інвест" (підрядник) укладено договір будівельного підряду №24/10/11С від 24.10.2011 року (т. 1 а.с. 178-181).

На підтвердження умов вищевказаного правочину позивачем надано наступні документи: актами виконаних робіт, податкові накладні: №1 від 07.11.2011 року на загальну суму 107267,20 грн., в т.ч. ПДВ 17877,87 грн., №1 від 05.10.2011 року на загальну суму 38652,24 грн., в т.ч. ПДВ 6442,04 грн., №2 від 02.09.2011 року на загальну суму 45348,82 грн., в т.ч. ПДВ 7558,14 грн., №1 від 05.10.2011 року на загальну суму 38652,24 грн., в т.ч. ПДВ 6442,04 грн., № 1 від 02.09.2011 року на загальну суму 24651,18 грн., в т.ч. ПДВ 4108,53 грн. (т. 1 а.с. 184-)

Оплата за вищевказаним договором здійснена в повному обсязі, шляхом списання коштів з рахунків позивача, що підтверджується платіжними дорученнями (т. 1 а.с. 174-176).

З матеріалів справи встановлено, що згідно договору - заявки №100311 на транспортно-експедиційні послуги від 11.03.2011 року ТОВ "ЛБФ Укрпромгрупп" за період з 11.03.2011 року по 26.08.2011 року надало позивачу транспортно- експедиційні послуги по перевезенню молочної продукції власного виробництва в межах України на загальну суму 26900,00 грн., що підтверджується товарно-транспортними накладними, актами виконаних робіт, платіжними дорученнями, податковими накладними: №131 від 11.03.2011 року на загальну суму 8200,00 грн., в т.ч. ПДВ 1366,67 грн., №329 від 29.06.2011 року на загальну суму 8000,00 грн., в т.ч. ПДВ 1333,33 грн., №220 від 26.08.2011 року на загальну суму 10700,00 грн., в т.ч. ПДВ 1783,33 грн. (т. 1 а.с. 209-231).

Також, між позивачем (покупець) та ПМП "Імпульс" (постачальник) укладено договір поставки №13/01/11-1 від 13.01.11 року, за умовами якого постачальник відпускає, а покупець отримує у власність електротехнічну продукцію відповідно до рахунку - фактури, яка є невід'ємною частиною даного правочину (т. 2 а.с. 27).

На підтвердження умов вищевказаного правочину позивачем надано наступні документи: видаткову накладну №РН-0000183 від 21.06.2011 року, податкову накладну №217 від 16.60.2011 року на загальну суму 2567,95 грн., в т.ч. ПДВ 427,99 грн. (т. 2 а.с. 29-30).

Оплата за вищевказаним договором здійснена в повному обсязі, шляхом списання коштів з рахунків позивача, що підтверджується платіжним дорученням (т. 2 а.с. 28).

Колегія суддів зазначає, що оформлені сторонами вищезазначених договорів первинні документи відповідають вимогами ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", а податкові накладні - вимогам пп. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що господарські операції за вищезазначеними договорами, укладеними між позивачем та з МПП "Футура", ПМП "Імпульс", ПБФ Укрпромгруп", ТОВ "Лакрус", ТОВ "Олден Інвест", повністю підтверджені відповідними первинними документами.

Порушень в діях позивача при формуванні валових витрат по взаємовідносинам з вищезазначеними контрагентами у перевіряємому періоді на загальну суму 589 945 грн., під час судового розгляду не встановлено.

Доказів фактичного нездійснення господарських операцій, суми по яких позивачем включено до складу валових витрат при обчисленні податку на прибуток за спірний період, відповідачем по справі не надано. Наявні в матеріалах судової справи та досліджені в ході судового розгляду первинні документи за змістом відповідають вимогам законодавства, що пред'являються до первинних документів, доказів недостовірності даних в цих документах відповідачем не надано.

З приводу посилання податкового органу на акти щодо неможливості проведення зустрічних звірок відносно контрагентів позивача, в яких встановлено неможливість реального здійснення суб'єктами господарювання фінансово - господарських операцій та ведення господарської діяльності у порядку, передбаченому приписами чинного законодавства у перевіряємому періоді; порушення ч. 1, 5 ст. 203, 215, п. 1 ст. 216, ст. 228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, колегія суддів зазначає наступне.

В силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців" позивач та його контрагенти є окремими суб'єктами права зі статусом юридичної особи, а відтак за змістом Податкового кодексу України позивач та контрагенти позивача є окремими платниками податку на додану вартість. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника податків, яка (слід розуміти - відповідальність) відповідно до ст.61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником.

Також, колегія суддів зазначає, що викладені в акті перевірки висновки щодо порушення контрагентами позивача вимог ст.ст. 203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України зроблені відповідачем з перевищенням компетенції органів державної податкової служби, оскільки Податковий кодекс України та Закон України "Про державну податкову службу в Україні" не наділяють податковий орган повноваженнями щодо визнання правочинів нікчемними або такими, що не відповідають вимогам законодавства, та повноваженнями на оцінку відповідності будь-якого правочину вимогам ст.ст. 203, 215, 228 Цивільного кодексу України.

Колегія суддів вважає за необхідне вказати, що належними та допустимими в розумінні ст.124 Конституції України, ст.70 КАС України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (оскільки діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст.191 КК України та ст.212 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (оскільки наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст.207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (оскільки відповідно до ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави і суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Разом з тим, під час розгляду справи відповідачем не подано до суду жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб платника податків або за викладеними в акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочинів недійсними.

Матеріали справи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентами при укладанні і виконанні договорів, взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом при виконанні вимог ст.11 КАС України не виявлено.

Крім того, у відповідності до ч. 4 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.

Колегія суддів зазначає, що в силу закону отримання податковим органом акту перевірки, довідки зустрічної звірки або акту про неможливість проведення зустрічної звірки, в котрих викладені висновки про наявність ознак фіктивної господарської діяльності, відсутність факту реального вчинення господарських операцій, вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, акт перевірки контрагента або акт про неможливість проведення зустрічної звірки тощо, не має преюдиціального значення при розгляді справи судом та не є документом, що достовірно та безсумнівно підтверджують обставини фактичної дійсності.

Таким чином, не можуть бути безумовним свідченням правомірності висновків податкового органу результати актів перевірок контрагентів позивача та результати автоматизованого співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України.

Слід відмітити, що як позивач, так і вищевказані контрагенти позивача на час здійснення спірних господарських операцій були зареєстровані як юридичні особи-суб`єкти підприємницької діяльності, що не заперечується відповідачем по справі, тобто, як позивач, так і його контрагенти мали відповідний обсяг цивільної право - та дієздатності. (т. 1 а.с. 115-124, 136-137, 168-172, 204-207, 232-236, т. 2 а.с. 20-25).

Отже, відповідачем по справі не надано доказів фактичного нездійснення господарських операцій, суми по яких позивачем включено до складу валових витрат при обчисленні податку на прибуток. Натомість, наявні в матеріалах судової справи та досліджені в ході судового розгляду первинні документи за змістом відповідають вимогам законодавства, що пред'являються до первинних документів, доказів недостовірності даних в цих документах відповідачем не надано.

З приводу висновків податкового органу про те, що позивачем не враховано результати попередньої планової перевірки (зменшення збитків на суму 11048109 грн.), колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з акту перевірки, при проведенні перевірки відповідачем встановлено завищення позивачем задекларованих показників рядку 06.6 Декларації з податку на прибуток "Від'ємне значення об'єкту оподаткування попереднього звітного (податкового) періоду (від'ємне значення рядка 07 податкової декларації за попередній звітний (податковий) період або від'ємне значення об'єкту оподаткування за 1 квартал 2011 року" за 2-4 квартали 2011 року та 1 квартал 2012 року на суму 11048109,00 грн. Вказане порушення, на думку податкового органу, виникло внаслідок невідображення підприємством по зазначеному рядку Декларації з податку на прибуток за ІІ-IV квартали 2011 року результатів попередньої планової виїзної перевірки, за наслідками якої підприємству зменшено від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за 1 квартал 2011 року на вказану суму.

Пунктом 6.1 ст.6 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що якщо об'єкт оподаткування платника податку з числа резидентів за результатами податкового року має від'ємне значення об'єкта оподаткування (з урахуванням суми амортизаційних відрахувань), сума такого від'ємного значення підлягає включенню до складу валових витрат першого календарного кварталу наступного податкового року. Розрахунок об'єкта оподаткування за наслідками півріччя, трьох кварталів та року здійснюється з урахуванням від'ємного значення об'єкта оподаткування попереднього року у складі валових витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від'ємного значення.

Матеріали справи свідчать, що у липні 2011 року фахівцями відповідача проведено документальну планову виїзну перевірку позивача, за результатами, якої складено акт від 06.07.2011 року № 395/23-05507436.

Порушення встановлені вказаним актом стали підставою для винесення податкового повідомлення рішення від 01.08.2011 року № 0000162301, яким підприємству зменшено суму збитків на 11048109,00 грн.

Вказане рішення оскаржено позивачем у судовому порядку та постановою Харківського окружного адміністративного суду від 11.12.2011 року податкове повідомлення рішення від 11.08.2011 року № 0000162301 скасовано. Вказана постанова залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 17.04.2012 року по справі № 2а-10544/11/2070.

Згідно ч. 3 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Відповідно до ч. 5 ст. 254 КАС України постанова або ухвала суду апеляційної чи касаційної інстанції за наслідками перегляду, постанова Верховного Суду України набирають законної сили з моменту проголошення, а якщо їх було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.

Відповідно до ч.1 ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Отже, судовими рішеннями, які набрали законної сили, встановлено протиправність податкового повідомлення-рішення від 01.08.2011 року № 0000162301, яким підприємству зменшено суму збитків на 11048109,00 грн. Вказані рішення набрали законної сили на момент проведення перевірки, а тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у відповідача були відсутні підстави для зменшення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 11048109 грн.

Крім того, судом встановлено, що ухвалою Вищого адміністративного суду України від 17.04.2013 року постанову Харківського окружного адміністративного суду від 14.12.2011 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 17.04.2012 року у справі № 2а-10544/11/2070 залишено без змін (т. 4 а.с. 19-25).

З приводу висновків податкового органу щодо реалізації позивачем власної господарської продукції за цінами нижчими за фактичну собівартість на загальну суму 18 334 272 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з акту перевірки та встановлено судом, вказані висновки податкового органу ґрунтуються на тому, що до валових витрат можуть бути віднесені тільки витрати, обумовлені отриманням прибутку. Розрахунок спірної суми здійснений відповідачем на підставі порівняння цін реалізації продукції позивача з його витратами, розподіленими по видах продукції. Цей розрахунок в акті перевірки виконаний з посиланнями на Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 "Витрати" (наказ Міністерства фінансів України від 31.12.1999 № 318), Методичні рекомендації з формування собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості (наказ Міністерства промислової політики України від 09.07.2007 № 373).

Судом першої інстанції обґрунтовано не прийнято такі доводи податкового органу з наступних підстав.

За змістом п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до п.138.4,138.6 ст.138, п.14.1.228 ст. 14 Податкового кодексу України собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг для цілей розділу III цього Кодексу - витрати, що прямо пов'язані з виробництвом та/або придбанням реалізованих протягом звітного податкового періоду товарів, виконаних робіт, наданих послуг, які визначаються відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, що застосовуються в частині, яка не суперечить положенням цього розділу. Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг. Собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

Пунктом 14.1.36 ст.14 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність, як діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Таким чином, вказаними нормами прямо передбачено право платника податків віднести витрати до складу валових витрат за фактом сплати коштів за товари (роботи, послуги), які придбаваються для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

При цьому, положення р.3 Податкового кодексу України, що регулюють відносини у сфері оподаткування прибутку підприємств не містять жодної норми, яка б вимагала віднесення до складу валових витрат лише витрати, здійснення яких пов'язане із отриманням прибутку. Законодавством не визначено обов'язку платника податку здійснювати лише прибуткову господарську діяльність, оскільки характерною ознакою господарської діяльності є її здійснення на власний ризик суб'єкта господарювання, що передбачає неоднозначність наслідків такої діяльності і не виключає її збитковості.

Статтею 57 Господарського кодексу України передбачено, що статут суб'єкта господарювання обов'язково повинен містити відомості про порядок розподілу збитків. Отже, Господарський кодекс України передбачає, що від ведення господарської діяльності можна отримати не лише прибуток, але і збитки, і від цього господарська діяльність не перестає бути господарською. Положення п. 14.1.36 ст. 14 Податкового кодексу України, ст. ст. 3, 42 Господарського кодексу України встановлюють, що одержання прибутку не є неодмінним результатом і визначальною ознакою господарської діяльності, а є її метою, яка може як бути досягнутою, так і не бути досягнутою, при цьому суд зауважує, що жодним нормативно-правовим актом не встановлено, що низькорентабельна господарська діяльність, не є господарською. Збитковість господарської діяльності не може бути підставою для визначення такої діяльності, як негосподарської. Неотримання підприємством доходу від окремої господарської операції не свідчить про те, що така операція не пов'язана з господарською діяльністю підприємства, оскільки при здійсненні господарських операцій існує звичайний комерційний ризик не отримати дохід від них.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 28.02.2011 року у справі № 21-13а-11.

За таких обставин, висновок відповідача про виключення зі складу валових витрат позивача 18334272,00 грн. внаслідок продажу продукції по ціні, нижчої від фактичної собівартості, є неправомірним.

З огляду на встановлені у справі обставини, беручи до уваги вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного та обґрунтованого висновку про те, що висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки про порушення позивачем формування суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток в періоді, що перевірявся, внаслідок неврахування підприємством результатів попередньої планової виїзної перевірки, нереальність господарських операцій мі позивачем та вищезазначеними контрагентами, за результатами здійснення яких позивачем сформовано валові витрати, та реалізації власної господарської продукції за цінами нижчими за фактичну собівартість є безпідставними та необґрунтованими, а отже податкові повідомлення рішення від 01.08.2012 року №№ 0000282301, 0000292301 прийняті за їх наслідками підлягають скасуванню.

З приводу висновків податкового органу про порушення позивачем вимог п. п. 160.1, 160.2 ст. 160, п. 127.1 ст. 127 ПК України внаслідок виплати нерезидентам Company "ELECSTER OYJ" (Фінляндія) коштів за надані послуги типу "інжиніринг", та коштів на користь компанії "Vesta Impex LLP" за надані транспортно-експедиційні послуги без утримання податку в розмірі 15%, при цьому не надав до перевірки довідку компетентного органу, яка підтверджує, що експедитор-нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договірмається на увазі Конвенція між Урядом України і Урядом Сполученого Королівства Великобританії і Північної Ірландії про усунення подвійного оподаткування та запобігання податковим ухиленням стосовно податків на доход і на приріст вартості майна, надалі -Конвенція), колегія суддів наступне.

Як свідчать матеріали справи, згідно договору від 04.05.11 року №110405, укладеного між позивачем та Company "ELECSTER OYJ", останнім надані послуги із огляду та діагностування лінії високотемпературної обробки молока, асептичного розливу стерильного молока та рідких молочних продуктів, регулювання та наладку лінії, консультування по технічному обслуговуванню (т. 2 а.с. 45-46).

Відповідно до п.14.1.85 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України інжинірингом є - надання послуг (виконання робіт) із складення технічних завдань, проектних пропозицій, проведення наукових досліджень і техніко-економічних обстежень, виконання інженерно-розвідувальних робіт з будівництва об'єктів, розроблення технічної документації, проектування та конструкторського опрацювання об'єктів техніки і технології, надання консультації та авторського нагляду під час монтажних та пусконалагоджувальних робіт, а також надання консультацій, пов'язаних із такими послугами (роботами).

Як слідує з умов договору та актів виконаних робіт, позивачу надані послуги Company "ELECSTER OYJ" із огляду та діагностування лінії високотемпературної обробки молока, асептичного розливу стерильного молока та рідких молочних продуктів, регулювання та наладку лінії, консультування по технічному обслуговуванню.

Враховуючи положення п.14.1.85 ст. 14 Податкового кодексу України та фактично надані послуги Company "ELECSTER OYJ", колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що дані послуги не підпадають під визначення інжинірингу.

Щодо взаємовідносин з позивача компанією "Vesta Impex LLP", колегія суддів зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що між позивачем (Клієнт) та компанією "Vesta Impex LLP" (Експедитор) укладено договір №077 від 01.11.2010 року про надання транспортно-експедиційних послуг по перевезенню вантажів (т. 2 а.с. 30-32).

Відповідно до пп. "й" п. 160.1 ст. 160 Податкового кодексу України будь-які доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, оподатковуються в порядку і за ставками, визначеними цією статтею. Для цілей цього пункту під доходами, отриманими нерезидентом із джерелом їх походження з України, розуміються інші доходи від провадження нерезидентом (постійним представництвом цього або іншого нерезидента) господарської діяльності на території України, за винятком доходів у вигляді виручки або інших видів компенсації вартості товарів/виконаних робіт/наданих послуг, переданих/виконаних/наданих резиденту від такого нерезидента (постійного представництва), у тому числі вартості послуг із міжнародного зв'язку чи міжнародного інформаційного забезпечення.

Судом першої інстанції обґрунтовано не прийнято вищезазначені доводи податкового органу, оскільки як вбачається з п.п. 1.1. Договору від 01.11.2010 №077 про надання транспортно-експедиційних послуг, його предметом є надання експедитором замовнику за плату та за рахунок клієнта (позивача) послуг, пов'язаних з перевезенням вантажів, а саме: оплачувати перевізникам належні платежі за морське та залізничне транспортування вантажів, здійснювати розрахунки з іншими особами за ті види робіт, що можуть виникнути в процесі виконання цього договору у зв'язку з перевезенням вантажу. При цьому, клієнт зобов'язується сплатити експедитору узгоджену винагороду (ст. 5 договору). Тобто, у даному випадку, узгоджена винагорода виступає як вид компенсації вартості послуги наданої резиденту (клієнту) від такого нерезидента (експедитора), а не є, за посиланням ДПІ, доходом від здійснення господарської діяльності.

За наведених обставин, судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції, що з огляду на приписи підпункту "й" пункту п. 160.1 ст. 160 Податкового кодексу, доходи, отримані нерезидентом в якості компенсації вартості послуг, наданих резиденту від такого нерезидента, якими у даному випадку є транспортно-експедиційні послуги, не є доходом із джерелом походження з України, відтак не є об'єктом оподаткування за правилами, визначеними вказаною статтею.

Доводи податкового органу про відсутність у позивача довідки на підтвердження того факту, що компанія "Vesta Impex LLP" є резидентом Сполученого Королівства, не впливають на кваліфікацію спірних правовідносин через відсутність об'єкта оподаткування.

Щодо проведених донарахувань контролюючим органом штрафних санкцій за порушення законодавства з регулювання обігу готівки, визначених податковим повідомленням-рішенням №0000272301 від 01.08.12 р. в сумі 40478,77 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Як вже було зазначено, фактичною підставою для застосування штрафних (фінансових) санкцій став висновок, викладений в акті перевірки від 20.07.2012 р. №220/22-05507436, про порушення позивачем п.п. 3.5 п.3 Положення про ведення касових операцій у національній валюті України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 р. №637 (далі - Положення №637). Проведеною перевіркою виявлено видатковий касовий ордер від 17.01.2012 р. №58, який не підтверджений підписом одержувача - Головні З.А.

Пунктом 3.1 глави 3 Положення №637 передбачено, що касові операції оформляються касовими ордерами, видатковими відомостями, розрахунковими документами, документами за операціями із застосуванням платіжних каток, іншими касовими документами, які згідно із законодавством України підтверджували б факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) готівкових коштів.

Згідно з абз. 1 та 2, п. 3.5 Положення № 637, у разі видачі окремим фізичним особам готівки (у тому числі працівникам підприємства) за видатковим касовим ордером або видатковою відомістю касир вимагає пред'явити паспорт чи документ, що його замінює, записує його найменування і номер, ким і коли він виданий. Фізична особа розписується у видатковому касовому ордері або видатковій відомості про одержання готівки із зазначенням одержаної суми (гривень - словами, копійок - цифрами), використовуючи чорнильну або кулькову ручку з чорнилом темного кольору. Якщо видаткова відомість складена на видачу готівки кільком особам, то одержувачі також пред'являють паспорти чи документи, що їх замінюють, і розписуються у відповідній графі документа. Для виведення залишку готівки в касі не приймаються видаткові касові ордери або видаткові відомості, в яких видача готівки з каси не підтверджена підписом одержувача. Видача готівки особам, яких немає в штатному розписі підприємства, проводиться за видатковими касовими ордерами, що виписуються окремо на кожну особу або за окремою видатковою відомістю. Якщо підприємство (підприємець) надає держателям спеціальних платіжних засобів послуги з видачі готівки за допомогою платіжного термінала (імпринтера), то на підставі квитанцій платіжного термінала (сліпів) таким підприємством складається видатковий касовий ордер на загальну суму проведених операцій за день та здійснюється відповідний запис у касовій книзі.

Пунктом 7.24 Положення № 637 встановлено, що у разі виявлення під час перевірок видаткових касових ордерів або видаткових відомостей, у яких видача готівки з каси не підтверджена підписом одержувача (абзац другий пункту 3.5 цього Положення), сума готівки за такими видатковими документами додається до залишку готівки в касі виключно в день, у якому оформлено зазначені видаткові документи, і надалі зазначена сума не береться для розрахунку понадлімітних залишків готівки.

Згідно п. 5.9 вищевказаного Положення, готівкові кошти не вважаються понадлімітними в день їх надходження, якщо вони були здані в сумі, що перевищує встановлений ліміт каси, до обслуговуючих банків не пізніше наступного робочого дня банку або були видані для використання підприємством відповідно до законодавства (без попереднього здавання їх до банку і одночасного отримання з каси банку на зазначені потреби) наступного дня на потреби, які пов'язані з діяльністю підприємства. Не вважаються понадлімітними в день їх надходження і ті готівкові кошти, що надійшли до кас підприємств у вихідні та святкові дні та були здані в сумі, що перевищує встановлений ліміт каси, до обслуговуючих банків наступного робочого дня банку та підприємства або були видані для використання підприємством відповідно до законодавства (без попереднього здавання їх до банку і одночасного отримання з каси банку на зазначені потреби) наступного робочого дня на потреби, які пов'язані з діяльністю підприємства.

В свою чергу, п.2.11 Положення визначено порядок видачі готівкових коштів під звіт або на відрядження (далі - під звіт). Видача готівкових коштів під звіт на закупівлю сільськогосподарської продукції та заготівлю вторинної сировини, крім металобрухту, дозволяється на строк не більше 10 робочих днів від дня видачі готівкових коштів під звіт, а на всі інші виробничі (господарські) потреби на строк не більше двох робочих днів, уключаючи день отримання готівкових коштів під звіт. Видача відповідній особі готівкових коштів під звіт проводиться за умови звітування нею у встановленому порядку за раніше отримані під звіт суми. Звітування за одержані під звіт готівкові кошти здійснюється відповідно до законодавства України.

Під час судового розгляду справи встановлено, що видані кошти з каси згідно ордеру №58 від 17.01.2012 року використані на придбання молока у фізичних осіб, що підтверджується доданими до матеріалів справи копією звіту про використання коштів від 19.01.2012 р., звітом по касі, планом рахунку 6315 за січень 2012 року.

Зважаючи на те, що видані кошти під звіт використані для оплати придбаного молока у фізичних осіб, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відсутність підпису Головня З.А. на ордері №58 від 17.01.2012 року не може слугувати підставою для неврахування цих документів як доказів оформлення видачі готівки з каси за умови доведеності факту такої видачі.

Стосовно наданої контролюючим органом постанови Вовчанського районного суду Харківської області від 12.10.2012 року про притягнення до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 163-1 КУпАП генерального директора ПАТ "Великобурлуцький сироробний завод" Романцова Я.І., колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Частиною 4 даної статті передбачено, що вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Враховуючи вище вказане, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що постанова Вовчанського районного суду від 12.10.2012 року про притягнення до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 163-1 КУпАП посадової особи ПАТ "Великобурлуцький сироробний завод" не є обов'язковою при оцінці правомірності винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень стосовно юридичної особи.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 1 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З огляду на встановлені у справі обставини, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що податкові повідомлення - рішення від 01.08.2012 року №0000292301, №0000282301, №0000062201, №0000272301, прийнято відповідачем без дотримання вимог визначених частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Колегія суддів звертає увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та "Вуліч проти Швеції" Суд визначив, що "…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.".

В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, як і не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, а тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо обґрунтованості позовних вимог та наявності підстав для їх скасування.

У відповідності до ст. 159 КАС України судове рішення повинне бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 10.08.2015 року відповідає вимогам ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги відповідача колегією суддів не встановлено.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Відповідно до ч.1 ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову чи ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Вовчанської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області - залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 10.08.2015р. по справі № 2а-9327/12/2070 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Дюкарєва С.В.Судді(підпис) (підпис) Жигилій С.П. Перцова Т.С. Повний текст ухвали виготовлений 19.10.2015 р.