Ухвала суду № 52570392, 13.10.2015, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 жовтня 2015 р.м.ОдесаСправа № 814/158/15

Категорія: 8.3.3 Головуючий в 1 інстанції: Малих О.В.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Бойка А.В.,

суддів: Танасогло Т.М.,

Яковлєва О.В.,

за участю секретаря - Авраменка А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 27 березня 2015 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вітекс.» до Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області про скасування податкового повідомлення-рішення № 0022272202 від 04.12.2014 року,-

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Вітекс.» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області про скасування податкового повідомлення-рішення № 0022272202 від 04.12.2014 року, яким позивачу визначено податкове зобов'язання податку на додану вартість в сумі 703 616 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 175 904 грн.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 27.03.2015 року адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «Вітекс.» задоволено у повному обсязі.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції, 16.07.2015 року державна податкова інспекція у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області подала апеляційну скаргу на вказану постанову суду.

Апелянт зазначає, що вказана постанова ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

ДПІ посилається на те, що за наслідками проведення перевірки позивача було виявлено порушення товариством вимог Податкового кодексу України, що виразилось у завищенні податкового кредиту. Зазначене відбулось внаслідок неправомірного включення товариством до складу податкового кредиту сум ПДВ по операціям з ТОВ «Сант Ніколас» щодо організації комплексу заходів по оформленню карантинних сертифікатів та ветеринарних свідоцтв на сільськогосподарські культури, фактичне здійснення яких не підтверджено.

З огляду на викладене, в апеляційній скарзі ставиться питання про скасування постанови Миколаївського окружного адміністративного суду від 27.02.2015 року та прийняття нової, якою відмовити у задоволенні позовних вимог ТОВ «Вітекс.» у повному обсязі.

Відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть учать у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів суду апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав:

Судом першої інстанції встановлено, що у період з 05.11.2014 року по 13.11.2014 року Державною податковою інспекцією у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Вітекс.» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинам з платниками податків контрагентами-постачальниками та контрагентами-покупцями за липень 2014 року.

За результатом проведеної перевірки складено акт № 931/14-03-22-02/36954979 від 20.11.2014 року, на підставі якого відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0022272202 від 04.12.2014 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на 703 616 грн. та нараховані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 175 904 грн. (т. 1 а.с. 8).

В акті перевірки податковий орган посилався на порушення позивачем вимог п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України, внаслідок чого товариством було занижено суму податку на додану вартість (далі - ПДВ), що підлягає сплаті до бюджету за липень 2014 року у розмірі 703 616 грн.

Так, податковий орган зазначив, що за наслідками проведеної перевірки встановлено відсутність у ТОВ «Вітекс.» розумної економічної причини (ділової мети) щодо отримання від ТОВ «Сант Ніколас» послуг оформлення карантинних сертифікатів та надання допоміжних послуг з оформлення ветеринарних свідоцтв, та не можливість здійснення ТОВ «Сант Ніколас» даних операцій з відповідною кількістю товару, трудових резервів та надання послуг у відповідні строки, що свідчить лише про оформлення документів податкового та бухгалтерського обліку за допомогою реквізитів ТОВ «Сант Ніколас».

В акті перевірки ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області посилалась на акт перевірки ДПІ у м. Южному ГУ Міндоходів в Одеській області від 20.10.2014 року № 00205/10/15-33-22-01 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Сант Ніколас» (код ЄДРПОУ 32145903) за період липень 2014 року».

Податковий орган дійшов висновку про не підтвердження реальності здійснення операцій ТОВ «Вітекс» з контрагентом-постачальником ТОВ «Сант Ніколас».

Колегія суддів суду апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно задоволення позовних вимог ТОВ «Вітекс.», зважаючи на наступне:

У відповідності до пп. "а" п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів.

Також слід зазначити, що відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно п.198.2 ст. 198 Кодексу датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг чи дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Кодексу податковий кредит звітного періоду складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п. 198.6 Кодексу не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті/перерахуванню до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного/податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного/податкового періоду.

Виходячи зі змісту наведених вище норм законодавства, право на віднесення сум ПДВ, сплачених при придбанні товару, до податкового кредиту виникає у суб'єкта господарювання у разі дотримання ним наступних умов: 1) фактичності придбання такого товару, тобто, реальності відповідної господарської операції; 2) наявності первинних документів, які підтверджують здійснення платником податку витрат, а також податкових накладних, складених особою, зареєстрованою платником податку, чи митних декларацій на підтвердження придбання такого товару та сплати відповідної суми ПДВ; 3) подальшого використання придбаного товару в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства.

Згідно п.14.1.36 ст.14 Податкового кодексу України, господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом/виготовленням та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Судом встановлено, що 01.04.2014 року між позивачем та ТОВ «Сант Ніколас» було укладено договір доручення № 01-04/14 на здійснення останнім від імені та за рахунок ТОВ «Вітекс.» комплексу заходів з оформлення карантинних сертифікатів та ветеринарних свідоцтв на сільськогосподарські культури.

Додатковими угодами № 1, № 2 та № 3 до вказаного договору встановлювалась вартість послуг.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що до перевірки податковою службою позивачем були надані карантинні сертифікати, перелік, яких зазначено на сторінці 14-231 акту перевірки. До перевірки також було надано акти наданих послуг, податкові накладні, які були виписані ТОВ «Сант Ніколас» в липні 2014 року (т. 2 а.с. 51-131). Зазначені документи були подані і до суду.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Вимоги до первинних документів містяться у ст. 9 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», зокрема вони повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення та мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Підтвердженням реального здійснення господарської операції є первинні документи, які свідчать про фактичну поставку товарів (робіт, послуг) продавцем та їх отримання покупцем, документи, підтверджуючі використання вказаних товарів (робіт, послуг) у власній господарській діяльності.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів суду апеляційної інстанції зазначає, що фактичне надання ТОВ «Сант Ніколас» послуг позивачеві підтверджується наданими підприємством первинними документами, які містять достатню інформацію відносно змісту та вартості господарських операцій, та дають змогу вважати, що господарські операції реально відбулися і тягнуть настання реальних правових наслідків.

В свою чергу, як вбачається з акту перевірки, з метою встановлення розумної економічної причини (ділової мети) по отриманню послуг ТОВ «Вітекс.» з сертифікації зернових у ТОВ «Сант Ніколас» у визначенні пп. 14.1.123 ПК України, як такої, що може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської операції, податковим органом було проведено аналіз доцільності отримання ТОВ «Вітекс.» даних послуг у ТОВ «Сант Ніколас».

За результатами такого аналізу відповідач дійшов висновку, що ТОВ «Сант Ніколас» застосувало завелику, на думку відповідача, націнку на свої послуги з оформлення карантинних сертифікатів у порівнянні з вартістю послуг, що надаються Державною ветеринарною та фітосанітарною службою згідно Постанови КМУ від 28.12.2011 року, що, на думку податкового органу, свідчить про відсутність розумної економічної причини (ділової мети) щодо отримання позивачем послуг від ТОВ «Сант Ніколас».

В свою чергу, згідно ч. 2 ст. 76 Господарського Кодексу України підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України. Це узгоджується із принципом свободи договору, визначеної у статті 627 Цивільного Кодексу України, та статті 628 ЦКУ, відповідно до якої зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Ст. 42 Господарського Кодексу України визначено, що суб'єкт господарювання, здійснюючи господарську діяльність, здійснює її на власний ризик, і визначає умови договору на власних розсуд.

Відповідно до п. 188.1 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості (у разі здійснення контрольованих операцій - не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв'язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг.

У випадках, передбачених статтею 189 цього ПК України, база оподаткування визначається з урахуванням положень статті 189 цього Кодексу.

Статтею 39 ПК України передбачено, що для цілей цього Кодексу контрольованими операціями є, зокрема, господарські операції з придбання (продажу) товарів (робіт, послуг), що здійснюються платниками податків з пов'язаними особами - нерезидентами; та господарські операції з придбання (продажу) товарів (робіт, послуг), що здійснюються платниками податків з пов'язаними особами - резидентами (пп. 39.2.1.1. п. 39.2 ст. 39 ПК України).

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що операції з придбання у ТОВ «Сант Ніколас» послуг з оформлення карантинних сертифікатів не є контрольованими операціями в розумінні статті 39 ПК України, а тому доводи відповідача про застосування підприємством ТОВ «Сант Ніколас» надвеликої, на думку відповідача, націнки, та відсутністю в зв'язку з цим ділової мети, є необґрунтованими.

Крім того, як вбачається з акту перевірки, податковий орган дійшов висновку щодо завищення підприємством податкового кредиту також у зв'язку з дослідженням акту «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Сант Ніколас» за липень 2014 року» від 20.10.2014 року № 00205/10/15-33-22-01/32145903, складеного ДПІ у м. Южному ГУ Міндоходів в Одеській області.

Однак, колегія суддів суду апеляційної інстанції звертає увагу на те, що зазначений акт, без дослідження та оцінки первинних документів, якими фіксуються факти здійснення господарських операцій, не може бути покладений в основу висновку про нереальність операцій між позивачем та ТОВ «Сант Ніколас», оскільки питання правильності відображення платником в обліку проведених господарських операцій досліджуються податковим органом саме при проведенні податкової перевірки платника з дослідженням фінансово-господарських документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податку.

Також варто зазначити, що акт про неможливість проведення зустрічної звірки не може вважатися належним доказом допущення позивачем порушень, так як зазначений акт свідчить лише про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання. Такі звірки взагалі не є перевірками, а викладені в них висновки про порушення податкового законодавства платником податків є нічим іншим, як припущеннями податкового органу, які необґрунтовані належними доказами.

Судом першої інстанції вірно зазначено, що сама пособі неможливість реалізації органами державної податкової служби визначеної законодавством компетенції щодо проведення зустрічних звірок вказаного контрагенту не може вважатись доказом вчинення порушень податкового законодавства.

В свою чергу, навіть допущені попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару певні порушення податкового законодавства тягнуть негативні наслідки саме для таких постачальників та не впливають на право позивача (добросовісного платника податку) на віднесення до складу валових витрат та податкового кредиту сплачених сум постачальникам товару.

Податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентами податку до бюджету, від перебування постачальників за юридичною адресою, а також від їх господарських та виробничих можливостей.

В даному випадку, жодних зауважень з приводу наданих позивачем доказів та первинних документів на обґрунтування факту виконання контрагентом умов зазначених вище господарських договорів відповідач ані до суду першої, ані до суду апеляційної інстанцій не надав.

Також колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно необґрунтованості тверджень відповідача про нереальність здійснюваних між позивачем та ТОВ «Сант Ніколас» господарських операцій з огляду на ненадання позивачем до перевірки товарно-транспортних накладних, довіреності на отримання матеріальних цінностей. Так, суд першої інстанції вірно зазначив, що предметом договору доручення № 01-04/14 від 01.04.2014 року, укладеного між ТОВ «Вітекс» та ТОВ «Сант Ніколас» було не постачання товарів та не їх перевезення, а саме здійснення останнім від імені та за рахунок ТОВ «Вітекс.» комплексу заходів з оформлення дозвільних документів - карантинних сертифікатів та ветеринарних свідоцтв на сільськогосподарські культури, що свідчить про не обов'язкову наявність зазначених відповідачем документів. Товарно-транспортні накладні є обов'язковими для застосування відправниками та одержувачами вантажів, позаяк слугують підставою для проведення розрахунків за договором перевезення.

Слід зазначити, що відмовляючи особі у праві на податковий кредит податковий орган повинен довести саме недобросовісність у діях платника.

Необґрунтована податкова вигода характеризується відсутністю фактичного виконання господарських операцій, здійсненням операцій без ділової мети та обліком операцій безвідносно до їх реального економічного змісту, узгодженістю дій покупця та постачальника для штучного створення умов для податкової економії.

В даному випадку, ДПІ не було надано доказів того, що по спірним операціям між ТОВ «Вітекс.» та ТОВ «Сант Ніколас», що позивач та вказані підприємства діяли спільно з метою отримання необґрунтованої податкової вигоди.

Колегія суддів зазначає, що ТОВ «Вітекс.» було доведено суду наявність всіх необхідних умов на віднесення сум ПДВ до складу податкового кредиту, зокрема, щодо фактичності здійснюваних господарських операцій, наявності ділової мети, наявності податкових накладних на підтвердження надання контрагентом позивача послуг, згідно укладеного договору та інших первинних документів, сплати відповідних сум ПДВ.

Враховуючи відсутність доказів на підтвердження обставин, на які посилається відповідач, суб'єктивний та оціночний характер доводів, якими це підтверджується, наявність первинних документів на підтвердження здійснення господарської діяльності позивачем, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов до вірного висновку про протиправність податкового повідомлення-рішення № 0022272202 від 04.12.2014 року, яким позивачу визначено податкове зобов'язання податку на додану вартість в сумі 703 616 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 175 904 грн.

Оскільки судом першої інстанції вірно встановлено обставини справи, правильно по суті вирішено справу, та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, відповідно до ст. 200 КАС України за наслідками розгляду апеляційних скарг на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційні скарги без задоволення, а постанову суду - без змін.

Керуючись ст. ст. 184, 185, 196, 198, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 27 березня 2015 року - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили негайно після проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий: А.В. Бойко

Судді: Т.М. Танасогло

О.В. Яковлєв