Ухвала суду № 52570219, 15.10.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/10738/15 Головуючий у 1-й інстанції: Арсірій Р.О. Суддя-доповідач: Желтобрюх І.Л.

У Х В А Л А

Іменем України

15 жовтня 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючої-судді: Желтобрюх І.Л.,

суддів: Мамчура Я.С.,

Шостака О.О.,

при секретарі: Вітковській К.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Генеральної прокуратури України на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 серпня 2015 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Генерального прокурора України Шокіна Віктора Миколайовича та Генеральної прокуратури України про визнання бездіяльності незаконною, зобов'язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Генерального прокурора України Шокіна Віктора Миколайовича та Генеральної прокуратури України та просив:

1) визнати незаконною бездіяльність Генерального прокурора України Шокіна В.М. щодо виконання постанови Окружного адміністративного суду у місті Києві від 05.06.2014 та зобов'язати його створити у структурі Генеральної прокуратури України відділ нагляду за додержанням Міністерством закордонних справ України законодавства у сфері зовнішніх відносин України управління нагляду за додержанням Міністерством закордонних справ України законодавства у сфері зовнішніх відносин України Генеральної прокуратури України, управління нагляду за додержанням Міністерством закордонних справ України законодавства у сфері зовнішніх відносин України Генеральної прокуратури України, внести до штатного розкладу Генеральної прокуратури України відповідні посади, у тому числі посаду начальника відділу нагляду за додержанням Міністерством закордонних справ України законодавства у сфері зовнішніх відносин України управління нагляду за додержанням Міністерством закордонних справ України законодавства у сфері зовнішніх відносин України Генеральної прокуратури України, затвердити положення про управління нагляду за додержанням Міністерством закордонних справ України законодавства у сфері зовнішніх відносин України Генеральної прокуратури України, забезпечити умови для виконання своїх службових обов'язків;

2) визнати незаконною бездіяльність Генерального прокурора України Шокіна В.М. щодо ненарахування та невиплати йому заробітної плати за час вимушеного прогулу;

3) зобов'язати Генерального прокурора України Шокіна В.М. нарахувати та виплатити ОСОБА_3 заробітну плату за час вимушеного прогулу, з урахуванням всього часу розгляду судом справи про поновлення його на посаді та весь час затримки виконання рішення про поновлення на роботі;

4) стягнути з Генеральної прокуратури України моральну шкоду в сумі 300000 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 серпня 2015 року позов задоволено частково: стягнуто з Генеральної прокуратури України на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу у зв'язку з незаконним звільненням працівника за період з 08.01.2014 по 12.03.2015 у розмірі 190 980,78 грн. та середній заробіток за час вимушеного прогулу у зв'язку з затримкою виконання рішення суду про поновлення незаконно звільненого працівника за період з 13.03.2015 по 21.04.2015 у розмірі 20 528, 76 грн. В решті повних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням Генеральна прокуратура України подала апеляційну скаргу, в якій просила постанову суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог скасувати як таку, що ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити в цій частині нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити. В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що під час розгляду справи про поновлення позивача на роботі ним не заявлялись вимоги про стягнення з Генеральної прокуратури середнього заробітку за час вимушеного прогулу, хоча в цьому позивач обмежений не був, а тому вважає, що ним необґрунтовано заявлені вказані позовні вимоги в межах окремого провадження. Також просив залишити адміністративний позов без розгляду з підстав пропуску строку звернення позивачем до суду.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, які з'явилися у судове засідання, вивчивши матеріали справи, дослідивши й проаналізувавши доводи апеляційної скарги і докази на їх підтвердження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 5 червня 2014 року у справі № 826/1505/14 позов ОСОБА_3 задоволено частково: визнано протиправним і скасовано наказ від 08.01.2014 № 1ц, виданий виконувачем обов'язків Генерального прокурора України Білоусом В.В., та поновлено ОСОБА_3 на посаді начальника відділу нагляду за додержанням Міністерством закордонних справ України законодавства у сфері зовнішніх відносин України Управління нагляду за додержанням Міністерством закордонних справ України законодавства у сфері зовнішніх відносин України Генеральної прокуратури України. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Постанову суду в частині поновлення ОСОБА_3 на посаді звернуто до негайного виконання.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2014 року скасовано постанову суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12 березня 2015 року у справі №К/800/53817/14 касаційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково, скасовано постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2014 року та залишено в силі постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 5 червня 2014 року.

Таким чином,

22 Квітня 2015 року на виконання постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 05 червня 2014 року у справі № 826/1505/14 Генеральна прокуратура України видала наказ №649ц, відповідно до якого ОСОБА_3 поновлений на посаді начальника відділу нагляду за додержанням Міністерством закордонних справ України законодавства у сфері зовнішніх відносин України управління нагляду за додержанням Міністерством закордонних справ України законодавства у сфері зовнішніх відносин України Генеральної прокуратури України з 08 січня 2014 року.

Одночасно листом начальника Головного управління кадрового забезпечення Генеральної прокуратури України № 11/1-1177-15 від 29.04.2015 позивача повідомлено, що оскільки при розгляді позову про поновлення на посаді ним не порушувалося питання щодо виплати середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу та при ухваленні судом рішення про поновлення його на посаді таке рішення прийняте не було, вимоги ОСОБА_3 з цього питання є безпідставними. Таким чином, середній заробіток за час вимушеного прогулу у зв'язку з незаконним звільненням та середній заробіток за час вимушеного прогулу у зв'язку з затримкою виконання рішення суду позивачу виплачено не було.

Частково задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки відповідачем на порушення вимог статті 236 КЗпП України середній заробіток за час вимушеного прогулу та за час затримки його поновлення виплачено не було, - позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню. В решті ж позовних вимог дійшов висновку по їх необґрунтованість.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з такого.

Відповідно до ч.1 ст.195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Таким чином, перегляду в апеляційному порядку підлягає лише та частина позовних вимог, які були задоволенні судом першої інстанції та стали підставою до звернення апелянта зі скаргою.

Згідно частини 2 статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

У рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі за конституційним зверненням громадянки ОСОБА_6 щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» зазначено, що положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України у системному зв'язку з положеннями статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року N 108/95-ВР зі змінами необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору, і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема, й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Аналіз наведених правових актів з урахуванням рішення Конституційного Суду України дає підстави для висновку, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці, не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.

Частиною 2 ст.235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

При цьому, зазначена вище стаття КЗпП не містить застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, якщо працівник не вчинив додаткові дії, в цьому випадку - пред'явлення рішення до примусового виконання, що вказують на його бажання поновитися на роботі.

Аналогічна правова позиція міститься в ухвалі від 01.09.2015 по справі № К//800/6612/15 Вищого адміністративного суду.

Відповідно до частини першої статті 255 КАС України постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

При цьому, як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 34 постанови від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.

Враховуючи, що на виконання постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 05 червня 2014 року у справі № 826/1505/14 позивача було поновлено на роботі лише 22 квітня 2015 року, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанцій про наявність правових підстав для задоволення вимог позивача про стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу та за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі.

Також суд апеляційної інстанції перевіривши розрахунок судом першої інстанції розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу та за час затримки виконання рішення суду про поновлення позивача на роботі вважає його правильним та таким, що проведений із урахуванням листів Міністерства соціальної політики України від 04 вересня 2013 року № 9884/0/14-13/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2014 рік» та від 09 вересня 2014 року № 10196/0/14-14/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2015 рік» та Постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100, якою затверджений Порядок обчислення середньої заробітної плати.

Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, з огляду на що підстави для її задоволення відсутні.

Допущення судом першої інстанції порушень норм матеріального та процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи, колегією суддів не виявлено, а тому підстав для скасування оскаржуваної постанови суду немає.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ :

Апеляційну скаргу Генеральної прокуратури України залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 серпня 2015 року, - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуюча:

Судді:

Повний текст ухвали виготовлено 20 жовтня 2015 року.

.

Головуючий суддя Желтобрюх І.Л.

Судді: Шостак О.О.

Мамчур Я.С