Ухвала суду № 52570040, 15.10.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/8298/15 Головуючий у 1-й інстанції: Арсірій Р.О. Суддя-доповідач: Шурко О.І.

У Х В А Л А

Іменем України

15 жовтня 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Шурка О.І.,

суддів Василенка Я.М., Степанюка А.Г.,

при секретарі Дуденкова О.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, без фіксування його за допомогою звукозаписувального технічного засобу згідно до ч. 1 ст. 41 КАС України, апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі ГУ ДФС у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 серпня 2015 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Тесис» до Державної податкової інспекції у Подільському районі ГУ ДФС у м. Києві, Головного управління державної казначейської служби України у м. Києві про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В :

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 серпня 2015 року адміністративний позов задоволено частково.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить апеляційну інстанцію скасувати незаконну, на його думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Апелянт посилається на незаконність, необ'єктивність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що є на його переконання, підставою для скасування судового рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, враховуючи те, що відповідачами в порушення вимог п. 200.23 ст. 200 Податкового кодексу України несвоєчасно здійснено відшкодування податку на додатну вартість, заявленого до відшкодування за період вересень-грудень 2013 та січень-лютий 2014 року, що призвело до нарахування пені на рівні 120 відсотків облікової ставки Національного банку України, встановленої на момент виникнення пені, протягом строку її дії, включаючи день погашення, позивач звернувся до суду із даним адміністративним позовом, в якому просить суд зобов'язати відповідача сплатити відшкодування податку на додатну вартість, заявленого до відшкодування за період вересень-грудень 2013 та січень-лютий 2014 року.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірність своїх дій, а безпідставна невиплата позивачу бюджетного відшкодування є порушенням його прав як платника податку.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Так, відповідно до п. 200.7 ст. 200 Податкового кодексу України платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному контролюючому органу податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації.

Згідно п. 200.23 ст. 200 Податкового кодексу України суми податку, не відшкодовані платникам протягом визначеного цією статтею строку, вважаються заборгованістю бюджету з відшкодування податку на додану вартість. На суму такої заборгованості нараховується пеня на рівні 120 відсотків облікової ставки Національного банку України, встановленої на момент виникнення пені, протягом строку її дії, включаючи день погашення.

Пунктом 200.13 статті 200 Податкового кодексу України встановлено, що підставою для надання органом державного казначейства платнику податку суми бюджетного відшкодування шляхом перерахування коштів є висновок відповідного податкового органу.

У разі виконання платником податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування, передбачених пунктами 200.7 та 200.8 статті 200 Податковим кодексом України вимог, та підтвердження достовірності нарахування такого відшкодування органом державної податкової служби за результатами проведення камеральної чи документальної позапланової виїзної перевірки, цей орган зобов'язаний у п'ятиденний строк після закінчення перевірки подати органу Державного казначейства України висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

Протягом п'яти операційних днів після отримання зазначеного висновку орган Державного казначейства України повинен видати платнику податку зазначену в ньому суму бюджетного відшкодування шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунка на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку.

На суми податку, не відшкодовані протягом визначених статтею 200 Податкового кодексу України строків, які вважаються заборгованістю бюджету з відшкодування ПДВ, нараховується пеня на рівні 120 відсотків облікової ставки Національного банку України, встановленої на момент виникнення пені, протягом строку її дії, включаючи день погашення. Неподання органом державної податкової служби після закінчення перевірки до органу Державного казначейства України висновку із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету, та непогашення у зв'язку з цим заборгованості бюджету з ПДВ, не позбавляє платника податку права пред'явити вимоги про стягнення зазначеної пені.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду України від 03.06.2014 р. по справі №21-131а14.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ТОВ «Тесис» зареєстроване Подільською районною у місті Києві Державною адміністрацією 20.04.2004р. та знаходиться на обліку платників податків в Державній податковій інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у місті Києві.

За результатами власної фінансово-господарської діяльності позивачем до ДПІ у Подільському р-ні ГУ Міндоходів у м. Києві подані податкові декларації з ПДВ за вересень, жовтень, листопад, грудень 2013 року та січень і лютий 2014 року із зазначенням від'ємного значення податку на додану вартість, що підлягає відшкодуванню із державного бюджету, із розрахунками бюджетного відшкодування та заявою про повернення на розрахунковий рахунок на загальну суму 2 047 180,00 грн. в тому числі: за вересень 2013 року у сумі 839 659,00 гривень; за жовтень 2013 року у сумі 394 125,00 гривень; за листопад 2013 року у сумі 308 968,00 гривень; за грудень 2013 року у сумі 206 148,00 гривень; за січень 2014 року у сумі 102 624,00 гривень, за лютий 2014 року у сумі 195 656,00 гривень,

Державною податковою інспекцією у Подільському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві за результатами проведених перевірок складено довідки «Про результати документальної позапланової перевірки» якими підтверджено заявлений позивачем розмір бюджетного відшкодування, а саме : від 29.01.2014р №12/26-56-15-01-15/32960748 (перевірка вересень, листопад 2013р.), від 11.01.2014р №7/26-56-15-01 -15/32960748 (перевірка жовтень 2013р.), від 14.03.2014р №35/26-56-15-01-15/32960748 (перевірка грудня 2013р.), від 11.04.2014р №49/26-56-15-01-15/32960748 (перевірка січня 2014р.), та від 05.05.2014р №64/26-56-15-01-15/32960748 (перевірка лютого 2014р.).

Відповідно до наданої позивачем виписки по банківському рахунку в ПАТ «Перший інвестиційний банк» відшкодування податку на додатну вартість, заявленого до відшкодування за період вересень-грудень 2013 та січень-лютий 2014 року здійснено лише 27.02.2015р. та 27.03.2015р.

Таким чином, оскільки сума бюджетного відшкодування податку на додану вартість у розмірі 2 047 180,00грн. не відшкодовано у встановлені законом строки, колегія суддів приходить до висновку, що з урахуванням положень п. 200.23 Податкового кодексу України позивач має право на відшкодування пені на суму заборгованості бюджету з відшкодування податку на додану вартість на ріні 120% облікової ставки НБУ.

Щодо розрахунку пені, починаючи з 23.01.2014р. з урахуванням термінів узгодження відповідачем -1 сум бюджетного відшкодування та з урахуванням облікової ставки Національного Банку України у розмірі 12,5 % річних, що складає 333 260,14 грн. колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

За правилами ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 № 14 передбачено одо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Крім того, розмір суми пені по бюджетній заборгованості відповідачами не оспорювався.

Отже, позовні вимоги про стягнення пені по бюджетній заборгованості в сумі 333 260,14грн. підлягають задоволенню, що було вірно зроблено судом першої інстанції.

Разом з тим колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України в м. Києві на користь ТОВ «ТЕСИС», нанесену шкоду у розмірі 146911,74 грн. через несвоєчасне відшкодування податку на додану вартість, оскільки позивачем не доведено безпосередній причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача шкоди.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Таким чином, доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом першої інстанції обставинами, наявними в матеріалах справи доказами та нормами права, зазначеними в мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду.

Отже, колегія суддів вирішила згідно ст. 200 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 41, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі ГУ ДФС у м. Києві - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 серпня 2015 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий:

Судді:

Головуючий суддя Шурко О.І.

Судді: Степанюк А.Г.

Василенко Я.М.