Ухвала суду № 52569745, 13.10.2015, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

13 жовтня 2015 рокусправа № 804/7398/15

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Туркіної Л.П.

суддів: Дурасової Ю.В. Проценко О.А.

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

на постанову : Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 червня 2015 року у справі № 808/7398/15

за позовом: Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

до: Товариства з обмеженою відповідальністю «ФОРТЕС-КР»

про: стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені ,

Встановив:

У червні 2015 року Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «ФОРТЕС-КР» про стягнення заборгованості по сплаті адміністративно-господарських санкцій та пені у розмірі 7668, 77 грн.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 червня 2015 р. у задоволені позову відмовлено.

Рішення суду обґрунтовано посиланням на відсутність вини підприємства у невиконанні нормативу створення робочих місць для працевлаштування інвалідів..

Суд зазначив, що відсутні правові підстави для застосування до відповідача економічних санкцій відповідно до ст.20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

Не погодившись із постановою суду першої інстанції, позивач звернувся із апеляційною скаргою, у якій просить скасувати постанову суду та прийняти нову, якою позов задовольнити.

На думку позивача, аналіз ст. ст. 19, 20 Закону «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (далі - закон № 875-XII) дає підстави вважати, що сплата адміністративно - господарських санкцій за невиконання нормативу працевлаштування інвалідів повинна здійснюватись суб'єктом господарювання незалежно від наявності або відсутності вини підприємства у невиконанні нормативу.

Дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як свідчать матеріали справи, товариством з обмеженою відповідальністю «ФОРТЕС-КР» подано до Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість інвалідів за 2014 рік, відповідно до змісту якого середньооблікова чисельність працюючих на підприємстві відповідача у 2014 році складала 9 осіб, фонд оплати праці за 2014 рік становив 137, 90 тис. грн., середньорічна заробітна плата штатного працівника у 2014 році складала 15326грн. В даному звіті відповідачем зазначено, що норматив створення робочих місць для інвалідів складає 1 робоче місце, середньооблікова кількість працюючих інвалідів склала 0 осіб.

Відповідно до ч.1 ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Згідно із ст..20 Закону підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена Конституцією України та Податковим Кодексом України, а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення.

Таким чином, за своєю правовою природою вказані штрафні санкції є адміністративно-господарськими санкціями, як один із видів господарсько-правової відповідальності.

Відповідно до ч.1 ст.218 Господарського кодексу України, підставою для господарсько-правової відповідальності учасника господарських правовідносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Згідно із ч.2 ст.218 ГК України учасник господарських правовідносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усі залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Отже, при вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій слід виходити із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов'язань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.

Елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв'язку між самим порушенням та його наслідками.

Так, згідно до статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21 березня 1991 року N 875-XII забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. <…> Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно до ч. 1 ст. 18-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21 березня 1991 року N 875-XII, інвалід, який не досяг пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованим у державній службі зайнятості як безробітний.

В силу частини 3 статті 18-1 цього Закону державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

З аналізу норм Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» вбачається, що обов'язок щодо працевлаштування інвалідів покладено як на суб'єктів господарювання так і на державу, від імені якої діють відповідні державні служби зайнятості.

Обов'язок суб'єкта господарювання полягає у виділенні та створенні робочих місць для працевлаштування інвалідів, створенні умов праці та надання інформації державній службі зайнятості, необхідної для працевлаштування інвалідів. В той же час, обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування.

Відповідно до п.4 ч.3 ст.50 Закону України «Про зайнятість населення», N 5067-VI, 05.07.2012, роботодавці зобов'язані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

Порядок подання інформації про наявність вакансій врегульований наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013р. №316 «Про затвердження форми звітності № 3-ПН „Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" та Порядку її подання».

Отже, вказаним Наказом встановлена єдина форма призначена для інформування центру зайнятості та населення про наявність вільних робочих місць, в тому числі призначених для працевлаштування інвалідів, та порядок її подання. Вказані вимоги законодавства відповідачем дотримано, про що свідчать матеріали справи. Зокрема, судом встановлено, що протягом 2014 року відповідач до Криворізького міського центру зайнятості надавав інформацію щодо наявності на підприємстві вакантних місць для працевлаштування інвалідів.

Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що відповідачем здійснювались усі належні від нього заходи для недопущення правопорушення, а відтак підстав для застосування до нього господарсько-правової відповідальності у вигляді штрафних санкцій, не існує.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив законне і обґрунтоване судове рішення. Доводи апеляційної скарги не спростовують обґрунтованість висновків суду першої інстанції, а носять характер особистого тлумачення позивачем окремих норм матеріального права.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів - залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 червня 2015 року у справі № 804/7398/15 - без змін.

Ухвала набирає законної сили відповідно до ч.5 ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: Л.П. Туркіна

Суддя: Ю.В. Дурасова

Суддя: О.А. Проценко