Ухвала суду № 52568135, 24.09.2015, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про закриття провадження у справі

24 вересня 2015 року 810/3856/15

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О., за участю представника позивача ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Державної фінансової інспекції України до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

Державна фінансова інспекція України звернулася до Київського окружного адміністративного суду з позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_4, згідно якого просить суд

- стягнути з ОСОБА_3 в дохід Державного бюджету України 8927,55 грн. заподіяної шкоди;

- стягнути з ОСОБА_4 в дохід Державного бюджету України 1759,06 грн. заподіяної шкоди.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач посилається на те, що за результатом проведеної ревізії фінансово-господарської діяльності Національного інституту стратегічних досліджень було встановлено, що протягом 2007-2014 років було відраховано 1 докторанта та 37 аспірантів за невиконання індивідуального плану роботи без поважних причин, що є підставою для відшкодування цими особами вартості навчання. На усунення виявлених порушень ДФІ було направлено Інституту обовязкову вимогу щодо необхідності проведення претензійно-позовної роботи щодо повернення вартості навчання аспірантами та докторантом, які були достроково відраховані, зокрема, ОСОБА_3 8927,55 грн., ОСОБА_4 1759,06 грн. Проте, враховуючи, що Інститутом відповідна позовна робота проведена не була, Державна фінансова інспекція України просить стягнути заподіяну державі шкоду (збитки) безпосередньо з винних осіб ОСОБА_3 та ОСОБА_4

Відповідач, ОСОБА_4, у судовому засіданні проти позову заперечувала та просила суд залишити позовну заяву без розгляду з підстави пропуску позивачем строку на звернення до суду. Вказане клопотання відповідача було залишено судом без задоволення, про що постановлено усну ухвалу від 24.09.2015, без виходу до нарадчої кімнати, із занесенням до журналу судового засідання.

22.09.2015 до суду надійшли письмові пояснення позивача з обґрунтуванням необхідності розгляду даної справи в порядку адміністративного судочинства, які були долучені судом до справи.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників судового процесу, суд дійшов висновку щодо непідвідомчості спору адміністративним судам та необхідності внаслідок цього закриття провадження у справі, з огляду на наступне.

Так, з матеріалів справи вбачається, що в період з 06.10.2014 по 14.11.2014 Державною фінансовою інспекцією України була проведена ревізія фінансово-господарської діяльності Національного інституту стратегічних досліджень, за результатом якої складено акт №08-21/33 від 14.11.2014.

Ревізією, серед іншого, був встановлений факт недоотримання державним бюджетом коштів на загальну суму 300353,21 грн. внаслідок невідшкодування вартості навчання за державним замовленням та підготовки аспірантів та докторанта, які відраховані без поважних причин.

22.12.2014 Державною фінансовою інспекцією України були винесені стосовно Національного інституту стратегічних досліджень обовязкові вимоги №08-14/1834, згідно яких Інститут було зобовязано вжити заходів щодо проведення претензійно-позовної роботи по стягненню з відрахованих аспірантів та докторанта згідно зі списком у додатку 14 до акта вартості навчання.

Враховуючи, що проведена Інститутом робота у вигляді направлення на адресу ОСОБА_3 та ОСОБА_4 претензій №293/208 від 19.02.2015 та №293/213 від 19.02.2015 не призвела до бажаних результатів, Державна фінансова інспекція України звернулася до суду з позовом про примусове стягнення зі вказаних фізичних осіб заподіяної державі шкоди (збитків) в розмірі 8927,55 грн. та 1759,06 грн. відповідно.

Відповідно до пунктів 7, 10, 13 частини 1 статті 10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» (далі Закон №2939) органу державного фінансового контролю надається право: пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства; звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів; при виявленні збитків, завданих державі чи підприємству, установі, організації, що контролюється, визначати їх розмір у встановленому законодавством порядку.

Таким чином, орган державного фінансового контролю здійснює державний фінансовий контроль за використанням коштів державного і місцевих бюджетів та у разі виявлення порушень законодавства має право пред'являти обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.

При виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що вимога органу державного фінансового контролю спрямована на корегування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства і у цій частині вона є обов'язковою до виконання. Що стосується відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

Сама така правова позиція викладена в постановах Верховного суду України від 15 квітня 2014 року (справи N N 21-40а14, 21-63а14), 13 травня 2014 року (справа N 21-89а14), 20 травня 2014 року (справа N 21-93а14), від 28 жовтня 2014 року (справа №21-462а14), від 23 червня 2015 року (справа №21-967а15), на які позивач посилається як на обґрунтування правомірності звернення до адміністративного суду з позовом про відшкодування збитків.

Однак, суд звертає увагу на те, що у вказаних рішеннях Верховний суд України лише висловив правову позицію, згідно якої збитки стягуються у судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю, а правильність їх обчислення перевіряє суд, який розглядає цей позов.

Вказана правова позиція, згідно з положеннями частини 2 статті 161 та частини 1 статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України, підлягає обовязковому врахуванню при розгляді цієї справи.

Проте, суд зауважує, що у вищевказаних постановах Верховного суду України відсутнє посилання на те, що відповідні збитки підлягають стягненню саме в порядку адміністративного судочинства, що, в свою чергу, потребує дослідження питання підвідомчості такого спору.

Відповідно до частин 1, 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно з частиною 1 статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

При цьому, пунктом 7 частини 1 статті 3 КАС України встановлено, що суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Частиною 2 статті 21 КАС України визначено, що вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше вимоги про відшкодування шкоди вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Аналіз припису наведеної норми дає підстави для однозначного висновку про те, що адміністративними судами можуть розглядатися вимоги про відшкодування шкоди лише за наявності таких умов: вимоги мають стосуватись шкоди, завданої лише суб'єктом владних повноважень; такі вимоги мають бути поєднанні з вимогою про визнання протиправними рішення, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.

Саме така правова позиція щодо передумов розгляду адміністративними судами позовів про відшкодування шкоди викладена в постанові Верховного суду України від 18 червня 2013 року (справа №21-204а13), яка підлягає обовязковому врахуванню у спірних правовідносинах.

Аналогічної позиції дотримується і Вищий адміністративний суд України (ухвали від 21.10.2014 у провадженні № К/800/41135/13, від 13.03.2014 у провадженні №К/800/38583/13, від 03.10.2013 у провадженні №К/800/38338/13).

При цьому, Пленум Вищого адміністративного суду України в постанові від 20 травня 2013 року N 8 «Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів» зауважив, що законодавство не містить визначення терміна "публічно-правовий спір". Для розгляду спору адміністративним судом необхідно встановити його публічно-правовий зміст (характер). Для з'ясування характеру спору суди повинні враховувати, що протилежним за змістом є приватноправовий спір. Це означає, що в основі розмежування спорів лежить поділ права на публічне та приватне. Вирішуючи питання про віднесення норми до публічного права, а спору до публічно-правового, суди повинні враховувати загальнотеоретичні та законодавчі критерії.

Суд зазначає, що відшкодування шкоди як форма цивільно-правової відповідальності є інститутом приватного права, застосування якого в адміністративному судочинстві можливо лише у разі завдання шкоди суб'єктом владних повноважень та за умови поєднання вимоги про її відшкодування з вимогою про визнання протиправними рішення, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.

Таким чином, враховуючи, що позовні вимоги Державної фінансової інспекції України стосуються стягнення збитків з фізичних осіб, які не відносяться до субєктів владних повноважень у розумінні п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України, суд дійшов висновку, що даний спір за своєю правовою природою не є публічно-правовим, не підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства, та відноситься до цивільної юрисдикції.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

У судовому засіданні 24.09.2015 були оголошені вступна та резолютивна частини ухвали. Повний текст ухвали був складений та підписаний 29.09.2015.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 157, 160, 165 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в:

1. Провадження у справі закрити.

2. Роз'яснити позивачеві, що справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом 5 днів з дня її проголошення. У разі якщо ухвалу було постановлено в письмовому провадженні або згідно з частиною третьою статті 160 цього Кодексу, або без виклику особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Київського апеляційного адміністративного суду.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Дудін С.О.