Постанова № 52567468, 14.09.2015, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2015 р. Справа № 804/11288/15 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Дніпродзержинського міського управління юстиції Дніпропетровської області ОСОБА_3 про визнання протиправним та скасування рішення, зобовязання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Дніпродзержинського міського управління юстиції Дніпропетровської області ОСОБА_3, у якому просить суд:

визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Дніпродзержинського міського управління юстиції Дніпропетровської області ОСОБА_3 про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №23828001 від 20.08.2015р.;

зобовязати державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Дніпродзержинського міського управління юстиції Дніпропетровської області ОСОБА_3 прийняти рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (щодо права власності), яка була подана ОСОБА_2 (ідентифікаційний код НОМЕР_1) та зареєстрована 15.08.2015р. о 10:05:02 за №12840381.

Позовні вимоги мотивовані протиправністю дій державного реєстратора та оскаржуваного рішення. Так, на думку позивача, угода про виділення частки не передбачає поділу обєкта нерухомого майна або виділення частки з обєкта нерухомого майна, у звязку з чим вимога відповідача про надання додаткових документів, визначених п. 58 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №868 від 17.10.2013р. є незаконною. Крім того, позивач вважає, що вимога відповідача щодо надання рішення арбітражного суду є також незаконною, оскільки подання правовстановлюючих документів попереднього власника законодавством не передбачено, а державний реєстратор має право вимагати подання додаткових документів лише у разі потреби в них та якщо подання додаткових документів передбачене законодавством і вони не обхідні для державної реєстрації прав та їх обтяжень, у звязку з чим рішення про зупинення розгляду заяви ОСОБА_2 №12840381 від 20.08.2015р. є протиправним та підлягає скасуванню.

Позиція відповідача, відображена у запереченнях на позов, полягає у правомірності оскаржуваного рішення та безпідставності позовних вимог. Відповідач зауважує, що після укладення угоди про виділення частки утворилось як мінімум 2 обєкта нерухомості, у звязку з чим за загальними правилами виділу, адреса нерухомого майна присвоюється саме обєкту, що виділяється, зокрема виділеному прибудованому нежитловому приміщенню (літ. а-1), право власності за яким позивач просить зареєструвати, у звязку з чим вимога державного реєстратора щодо надання документу, який підтверджує присвоєння адреси обєкту нерухомого майна є законодавчо обумовленою. Крім того, державний реєстратор стверджує, що вимога щодо надання копії рішення Арбітражного суду Дніпропетровської області є цілком обгрунтованою, враховуючи те, що угода про виділення частки не посвідчена нотаріально, права на підставі зазначеної угоди не зареєстровані в органах БТІ, тому з метою не порушення прав та інтересів третіх осіб, зокрема власника торгового павільону, державний реєстратор уповноважений перевірити чи дійсно виділене за угодою ОСОБА_2 майно належало на праві власності Фермерському господарству «Арта».

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

20.12.1995р. між ОСОБА_2 та Фермерським господарством «Арта» (далі-ФГ «Арта») укладено Угоду про виділення частки зі спільної сумісної власності в натурі та передачі її у приватну власність (оригінал зазначеної угоди складено російською мовою, далі- угода)

Згідно зі змістом угоди виділена ОСОБА_2 в натурі ? частка із спільної сумісної власності членів ФГ «Арта» складається з прибудованого до павільйону змішаної торгівлі нежитлового приміщення, загальною площею 26,5 кв.м, розташованого за адресою: м. Дніпродзержинськ, провулок Цегельний, 69/5. Нерухоме майно, розташоване за адресою: м.Дніпродзержинськ, провулок Цегельний, 69/5 належить ФГ «Арта» на праві колективної власності на підставі рішення Арбітражного суду Дніпропетровської області від 15.11.1995р. по справі №5/135.

11.10.2013р. ОСОБА_2 зверталась із заявою щодо проведення державної реєстрації права власності на вищезазначене нерухоме майно до Реєстраційної служби Дніпродзержинського міського управління юстиції. Відомостей щодо попередніх звернень позивача до реєстраційних органів (БТІ) з метою проведення державної реєстрації права власності на обєкт нерухомості у матеріалах справи відсутні.

За результатами розгляду даної заяви реєстраційним органом винесено рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень від 10.10.2013р. №6641917, яке мотивоване тим, що угода про віділення частки не є документом, що підтверджує виникнення, перехід та припинення права власності та інші речові права на нерухоме майно.

Вказане рішення реєстраційного органу визнано протиправним та скасовано згідно постанови Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.05.2015р. по справі №804/4684/15, яка набрала законної сили - 16.06.2015р. з підстави неприйняття рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію з рекомендаціями про усунення обставин, що були підставою для його прийняття.

15.08.2015р. позивач повторно звернулась до Реєстраційної служби Дніпродзержинського міського управління юстиції із заявою про державну реєстрацію права власності на зазначене нерухоме майно.

Дана заява зареєстрована та внесена у базу даних про реєстрацію заяв і запитів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 15.08.2015р. о 10:05:02 за реєстраційним номером - 12840381.

Згідно Картки прийому заяви №23691785 до заяви були додані наступні документи:

-копія паспорта, серія та номер: АЕ398898, виданий 09.09.1996р., видавник:Самарський РВДМУУМВС України в Дніпропетровській області;

-копія РНОКПП, серія та номер: НОМЕР_1, виданий 09.10.1996р., видавник: Державна податкова інспекція по Самарському району;

-квитанція про сплату адміністративного збору та квитанція про сплату за надання інформації, серія та номер: 0.0.421039998.1; 0.0.421040328.1, виданий 13.08.2015р., видавник: ПАТ КБ "Приватбанк";

-копія рішення, серія та номер: 123, виданий 29.05.1998р., видавник: Виконавчий комітет Дніпродзержинської міської ради народних депутатів;

-соглашение, серія та номер: б/н, виданий 20.12.1995р., видавник: Фермерське господарство "АРТА";

-копія соглашения, серія та номер: б/н, виданий 20.12.1995р., видавник: Фермерське господарство "АРТА";

-акт, серія та номер: б/н, виданий 14.09.2013р., видавник: Інженер з інвентаризації нерухомого майна;

-копія акту, серія та номер: б/н, виданий 14.09.2013р., видавник: Інженер з інвентаризації нерухомого майна;

-постанова, серія та номер: справа №804/4684/15, виданий 14.05.2015р., видавник: Дніпропетровський окружний адміністративний суд;

-технічний паспорт, серія та номер: б/н, виданий 14.09.2013р., видавник: Фізична особа-підприємець ОСОБА_4;

-копія технічного паспорта, серія та номер: б/н, виданий 14.09.2013р., видавник: Фізична особа-підприємець ОСОБА_4

20.08.2015р. за результатами розгляду заяви ОСОБА_2 від 15.08.2015р. та доданих до неї документів, державним реєстратором прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Дніпродзержинського міського управління юстиції Дніпропетровської області ОСОБА_3 винесено Рішення за №23828001 про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, прийняту 15.08.2015р. о 10:05:02 за реєстраційним номером 12840381 за поданням ОСОБА_2

У даному рішенні відповідач зазначив про відсутність у повному обсязі документів, необхідних для проведення державної реєстрації прав та їх обтяжень, визначених Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №868 від 17.10.2013р., а саме пунктом 58 зазначеного Порядку документу, що підтверджує присвоєння новоствореному обєкту нерухомого майна окремої адреси. Крім того, державний реєстратор зауважив, що заявником також не надано рішення Арбітражного суду Дніпропетровської області від 15.11.1995р. по справі №5/135.

Вважаючи оскаржуване рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно протиправним та таким, яке підлягає скасуванню, позивач звернулась до суду за захистом порушених прав та охоронюваних законом інтересів.

Правові, економічні, організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації за цим Законом, та їх обтяжень і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою цих прав, створення умов для функціонування ринку нерухомого майна визначає Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» 1952-IV від 01.07.2004р. (далі- Закон №1952).

Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Державний реєстр речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав) - єдина державна інформаційна система, що містить відомості про права на нерухоме майно, їх обтяження, а також про об'єкти та суб'єктів цих прав (ч. 1 ст. 2 Закону №1952).

Відповідно до ч. 1, 2, 3 ст. 3 Закону №1952 - державна реєстрація прав є обов'язковою. Інформація про права на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав. Держава гарантує достовірність зареєстрованих прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

При цьому права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом у разі якщо реєстрація прав та їх обтяжень була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або - якщо на момент виникнення прав та їх обтяжень діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав та їх обтяжень (ч. 4 ст. 3 Закону №1952).

До переліку прав та обтяжень, що підлягають обов'язковій державній реєстрації належать речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, до яких, зокрема, відноситься і право власності на нерухоме майно.

У Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на обєкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди (їх окремі частини), квартири, житлові та нежитлові приміщення (ч. 1 ст. 5 Закону №1952).

Згідно із приписами ч. 3 ст. 4 Закону №1952 - право власності на квартиру, житлове та нежитлове приміщення може бути зареєстровано незалежно від того, чи зареєстровано право власності на житловий будинок, будівлю, споруду (їх окремі частини), в яких вони розташовані.

Частиною пятою статті 3 та статтею 8 Закону №1952 визначено, що державна реєстрація прав є публічною, проводиться органом державної реєстрації прав, який зобов'язаний надавати інформацію про зареєстровані права та їх обтяження в порядку, встановленому Законом №1952 або відмовляти у реєстрації таких прав і обтяжень чи наданні інформації у передбачених законом випадках.

Повноваження державного реєстратора врегульовані частиною другою статті 9 Закону №1952, у відповідності до положень якої державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема:

- відповідність відомостей про нерухоме майно, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах;

- наявність обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до вимог цього Закону;

- наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов'язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав.

Крім зазначеного, державний реєстратор також уповноважений:

- приймати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про відмову в державній реєстрації, про її зупинення, внесення змін до Державного реєстру прав;

-відкривати і закривати розділи Державного реєстру прав, вносить до них відповідні записи;

-здійснювати ведення реєстраційних справ щодо об'єктів нерухомого майна;

-присвоювати реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна під час проведення державної реєстрації;

-видавати свідоцтво про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону;

-надавати інформацію з Державного реєстру прав або відмовляє у її наданні у випадках, передбачених цим Законом;

-у разі потреби вимагати подання передбачених законодавством додаткових документів, необхідних для державної реєстрації прав та їх обтяжень;

-здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом та іншими законами України.

Дії або бездіяльність державного реєстратора, державного кадастрового реєстратора, нотаріуса, державного виконавця можуть бути оскаржені до суду (ч. 2 ст. 30 Закону №1952).

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону №1952 - державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку:

1) прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви;

2) встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень;

3) прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації;

4) внесення записів до Державного реєстру прав;

5) видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону;

6) надання витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження.

Частинами сьомою та чотирнадцятою статті 16 Закону №1952 встановлено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) проводиться на підставі заяви власника, іншого правонабувача, сторони правочину, за яким виникло право, уповноваженої ними особи або державного кадастрового реєстратора у випадках, передбачених цим Законом.

Форма і вимоги до заповнення заяв та запитів, що подаються до органу державної реєстрації прав, а також форма і вимоги до оформлення рішень, що приймаються у зв'язку з проведенням державної реєстрації прав, взяттям на облік безхазяйного нерухомого майна та наданням інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав), установлюються відповідно до законодавства.

Згідно із ч. 2 ст. 15 Закону №1952 - орган державної реєстрації прав, державні реєстратори зобовязані надати до відома заявників інформацію про необхідний перелік документів для здійснення державної реєстрації прав.

Перелік документів для здійснення державної реєстрації прав визначається Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Відповідно до ст. 19 Закону №1952 - державна реєстрація прав проводиться на підставі:

1) договорів, укладених у порядку, встановленому законом, та актів прийому-передачі активів та/або зобов'язань неплатоспроможного банку приймаючому або перехідному банку, крім випадків, визначених законом;

2) свідоцтв про право власності на нерухоме майно, виданих відповідно до вимог цього Закону;

3) свідоцтв про право власності, виданих органами приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді;

4) державних актів на право власності або постійного користування на земельну ділянку у випадках, встановлених законом;

5) рішень судів, що набрали законної сили;

6) інших документів, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно, поданих органу державної реєстрації прав разом із заявою.

Документи, що встановлюють виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно та їх обтяжень і подаються для державної реєстрації прав, повинні відповідати вимогам, встановленим цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (ч. 3 ст. 17 Закону №1952).

При цьому у разі якщо документи для державної реєстрації прав та їх обтяжень подано не в повному обсязі, передбаченому нормативно-правовими актами, державний реєстратор у строк, встановлений частинами п'ятою, сьомою і восьмою статті 15 цього Закону для розгляду заявлених прав, приймає рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень і письмово повідомляє про це заявника (ч. 1 ст. 22 Закону №1952).

Процедуру проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав), перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов'язки суб'єктів у сфері державної реєстрації прав, а також процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна визначає Порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затверджений постановою Кабінету Міністрів України за №868 від 17.10.2013р. (далі-Порядок №868).

Пункт 13 Порядку №868 передбачає, що заявник подає разом із заявою органові державної реєстрації прав, нотаріусові, особі, зазначеній у пункті 1-1 цього Порядку, необхідні для державної реєстрації прав документи, визначені цим Порядком, їх копії, документ, що підтверджує внесення плати за надання витягу з Державного реєстру прав, та документ про сплату адміністративного збору. Подання заявником документів, необхідних для проведення державної реєстрації прав, не в повному обсязі не є підставою для відмови у прийнятті заяви.

У відповідності до п. 15 Порядку N 868 - під час розгляду заяви і документів, що додаються до неї, державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно, їх обтяженнями, зокрема щодо:

1) обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у встановлених законом випадках);

2) повноважень заявника;

3) відомостей про нерухоме майно, речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах;

4) наявності обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до закону;

5) наявності факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов'язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав.

У разі подання документів, необхідних для проведення державної реєстрації речових прав, не в повному обсязі державний реєстратор приймає рішення про зупинення розгляду заяви, яке містить рекомендації щодо усунення обставин, що були підставою для його прийняття (п. 16 Порядку №868).

Згідно із п. 36 Порядку N 868 - для проведення державної реєстрації речових прав необхідними документами є документи, що підтверджують виникнення, перехід або припинення таких прав на нерухоме майно, та інші документи, визначені у пунктом 37 даного Порядку.

Документами, що підтверджують виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, є:

1) укладений в установленому законом порядку договір, предметом якого є нерухоме майно, права щодо якого підлягають державній реєстрації, або речове право на нерухоме майно чи його дублікат;

2) свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя в разі смерті одного з подружжя, видане нотаріусом або консульською установою України, чи його дублікат;

3) свідоцтво про право на спадщину, видане нотаріусом або консульською установою України, чи його дублікат;

4) видані нотаріусом свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) та свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися, чи їх дублікати;

5) свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане державним реєстратором відповідно до закону;

6) свідоцтво про право власності, видане органом приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді, чи його дублікат;

7) свідоцтво про право власності на нерухоме майно чи його дублікат, видані до 1 січня 2013р. органом місцевого самоврядування або місцевою держадміністрацією;

8) рішення про закріплення нерухомого майна на праві оперативного управління чи господарського відання, прийняте власником нерухомого майна чи особою, уповноваженою управляти таким майном;

9) державний акт на право приватної власності на землю, державний акт на право власності на землю, державний акт на право власності на земельну ділянку або державний акт на право постійного користування землею;

10) рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно;

11) ухвала суду про затвердження (визнання) мирової угоди;

12) заповіт, яким установлено сервітут на нерухоме майно;

13) закон, яким установлено сервітут на нерухоме майно;

14) рішення уповноваженого законом органу державної влади про повернення об'єкта нерухомого майна релігійній організації;

15) рішення власника майна, уповноваженого ним органу про передачу об'єкта нерухомого майна з державної у комунальну власність чи з комунальної у державну власність або з приватної у державну чи комунальну власність;

16) інші документи, що підтверджують виникнення, перехід та припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно відповідно до закону.

Для проведення державної реєстрації речових прав на об'єкт нерухомого майна в разі, коли в документах, що підтверджують виникнення, перехід та припинення речових прав на такий об'єкт, відсутні відомості про його технічні характеристики, заявник, крім документа, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, подає технічний паспорт на об'єкт нерухомого майна (п. 42 Порядку №868).

Так, у відповідності до пункту 1 частини першої статті 19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та п.п. 1 п. 27 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 червня 2011 року № 703 та п.п. 1 п. 36 Порядоку №868 - договори (угоди) про поділ спільного нерухомого майна або виділ у натурі частки зі спільного нерухомого майна належать до документів, що підтверджують відповідно виникнення, перехід або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

Право власності та інші речові права на нерухоме майно, яке утворилося внаслідок поділу або виділу частки з об'єкта нерухомого майна або об'єднання об'єктів нерухомого майна, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення, підлягають державній реєстрації (частина перша статті 182 Цивільного кодексу України).

Зазвичай поділ або виділ частки з об'єкта нерухомого майна або об'єднання об'єктів нерухомого майна мають місце при існуванні спільної власності на таке майно.

Майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно) (ч. 1, ч. 2 ст. 355 Цивільного кодексу України).

Цивільний кодекс України, як і Цивільний кодекс УРСР розрізняють два види спільної власності: спільна часткова та спільна сумісна власність.

Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

При цьому, власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю (ч. 1 ст. 356, ч. 1 ст. 368 Цивільного кодексу України).

Суб'єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом (ч. 2 ст. 368 Цивільного кодексу України).

Положеннями ст. 115 Цивільного кодексу УРСР та ст. 364 Цивільного кодексу України встановлено, що співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.

У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації (ч. 3 ст. 364 Цивільного кодексу України).

Разом із тим, Цивільний кодексу України встановлює порядок виділу та поділу майна, що належить особам на праві спільної сумісної власності.

Так, частини перша та друга статті 370 Цивільного кодексу України встановлює, що співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності.

У разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.

При цьому частиною третьою статті 370 Цивільного кодексу України передбачено, що виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 364 Кодексу. Тобто в порядку, передбаченому для виділу частки із майна, що є у спільній частковій власності.

Майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними.

У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється (частини перша - третя статті 372 Цивільного кодексу України).

Отже, за результатами проведеного аналізу законодавства, яким врегульовано відносини, пов'язані з виділом у натурі частки та поділом нерухомого майна, вбачається, що при виділі частки з майна, що є у спільній власності, право спільної власності припиняється лише для співвласника, який здійснив такий виділ.

При цьому право власності на виділений об'єкт оформлюється свідоцтвом про право власності на нерухоме майно. Об'єкт, який виділено в натурі, вважається новоствореним і йому присвоюється новий реєстраційний номер (статті 18, 21 Закону №1952).

Відповідно до п. 7 ч. 1 статті 18 Закону №1952- свідоцтво про право власності на нерухоме майно, що підтверджує виникнення права власності при здійсненні державної реєстрації прав на нерухоме майно, видається в тому числі і у разі виділення окремого об'єкта нерухомого майна зі складу об'єкта нерухомого майна, що складається із двох або більше об'єктів.

Статтею 20 Закону №1952 передбачено, що у Державному реєстрі прав на кожний об'єкт нерухомого майна, право власності на який заявлено вперше, за рішенням державного реєстратора відкривається відповідний розділ та реєстраційна справа. Розділ Державного реєстру прав та реєстраційна справа закриваються на підставі рішення державного реєстратора у разі поділу, об'єднання об'єкта нерухомого майна або виділу частки з об'єкта нерухомого майна.

При цьому, згідно статті 21 Закону №1952 у разі поділу об'єкта нерухомого майна або виділу частки з об'єкта нерухомого майна відповідний розділ Державного реєстру прав та реєстраційна справа закриваються, реєстраційний номер цього об'єкта скасовується. Водночас для кожного з новостворених об'єктів нерухомого майна відкривається новий розділ Державного реєстру прав і нова реєстраційна справа, кожному з таких об'єктів присвоюється новий реєстраційний номер.

Записи про речові права та їх обтяження щодо об'єкта, який поділяється, або при виділі частки із цього об'єкта переносяться до розділів Державного реєстру прав, що відкриті на кожний новостворений об'єкт. Якщо правочином або актом відповідного органу встановлено, що речові права та їх обтяження не поширюються на всі новостворені об'єкти нерухомого майна, записи про такі права та обтяження переносяться лише до розділів, відкритих для новостворених об'єктів, яких вони стосуються.

З вищенаведеного вбачається, що частина обєкта нерухомого майна після виділення в натурі й реєстрації права власності на неї перестає бути частиною і стає окремим об'єктом нерухомості незалежно від того чи перебуває частина об'єкта нерухомого майна в спільній власності, чи в одноосібному володінні.

Даний висновок також висловлений Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ в узагальнені судової практики від 01.02.2015р.

Отже, незважаючи на те, що зазвичай виділ частки з об'єкта нерухомого майна має місце при існуванні спільної власності на таке майно, законодавчо не виключена й можливість виділу частки з об'єкта нерухомого майна, який складається з кількох окремих будівель, споруд, або об'єкта, фізичний поділ якого є можливим.

Чинне законодавство також передбачає можливість проведення виділу об'єкта нерухомого майна із складу об'єкта нерухомого майна, що складається з двох або більше об'єктів без проведення їх реконструкції, перепланування чи капітального ремонту.

Згідно із наявною у матеріалах справи копією технічного паспорту від 14.09.2013р. нерухоме майно, розташоване за адресою: Дніпропетровська область, місто Дніпродзержинськ, провулок Цегельний, 69/5 складається із кількох окремих обєктів, а саме: за літерою А-1 розміщено павільйон змішаної торгівлі (основна будівля), а в прибудові а-1 розміщено нежитлове приміщення №2 поз. 1 до павільйону змішаної торгівлі літ. А-1 (прибудова до основної будівлі).

Наведене свідчить про відокремленість вказаних будівель в межах обєкту нерухомості, розташованого за адресою: Дніпропетровська область, місто Дніпродзержинськ, провулок Цегельний, 69/5, а також підтверджує можливість виділу ОСОБА_2 у відповідності до угоди ? частки такого майна.

Пунктом 57 Порядку N 868 встановлено, що державна реєстрація права власності на об'єкт нерухомого майна, що утворився у результаті поділу, виділу частки з об'єкта нерухомого майна або об'єднання об'єктів нерухомого майна, проводиться державним реєстратором органу державної реєстрації прав з видачею свідоцтва на кожний новостворений об'єкт нерухомого майна.

На підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав щодо об'єкта нерухомого майна, який поділяється, частка з якого виділяється, або щодо об'єктів нерухомого майна, які об'єднуються, державний реєстратор на кожний новостворений об'єкт відкриває відповідний розділ у Державному реєстрі прав, присвоює реєстраційний номер такому об'єкту та формує реєстраційну справу відповідно до законодавства.

Державний реєстратор переносить записи Державного реєстру прав про речові права та їх обтяження щодо об'єкта нерухомого майна, який поділяється, частка з якого виділяється, або щодо об'єктів нерухомого майна, які об'єднуються, до розділів Державного реєстру прав, відкритих на кожний з новостворених об'єктів нерухомого майна.

Державний реєстратор після проведення державної реєстрації права власності на один із новостворених об'єктів нерухомого майна в разі відсутності державної реєстрації права власності на інший новостворений об'єкт нерухомого майна не пізніше наступного робочого дня з моменту прийняття рішення про державну реєстрацію прав надсилає власникові такого об'єкта письмове повідомлення про проведення державної реєстрації права власності на один з новостворених об'єктів, в якому рекомендує звернутися до органу державної реєстрації прав з метою проведення державної реєстрації права власності на інший новостворений об'єкт.

Документи, що підтверджують виникнення, перехід та припинення права власності на об'єкт нерухомого майна, який поділяється, частка з якого виділяється, або щодо об'єктів нерухомого майна, які об'єднуються, заявникові не повертаються.

У відповідності до п. 58 Порядку №868 - для проведення державної реєстрації прав з видачею свідоцтва на об'єкт нерухомого майна, який поділяється (у тому числі у результаті виділення окремого об'єкта нерухомого майна із складу об'єкта нерухомого майна, що складається з двох або більше об'єктів) або частка з якого виділяється, заявник, крім документа, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на об'єкт нерухомого майна, який поділяється або частка з якого виділяється, подає:

технічні паспорти на новостворені об'єкти нерухомого майна;

документ, що підтверджує присвоєння новоствореному об'єкту нерухомого майна окремої адреси.

Вимога щодо надання заявником до органу державної реєстрації прав документа, який підтверджує присвоєння виділеному об'єкту нерухомого майна самостійної адреси передбачалась пунктом 54 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень і Порядку надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України N 703 від 22.06.2011р., який діяв до прийняття Порядку №868.

Пункт 2.2 Інструкції щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об'єктів нерухомого майна, затвердженою наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 18 червня 2007 року № 55, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 6 липня 2007 року за № 774/14041 (далі - Інструкція) також передбачає, що поділ на самостійні об'єкти нерухомого майна провадиться відповідно до законодавства з наданням кожному об'єкту поштової адреси.

Викладене свідчить про законодавчу обумовленість висування державним реєстратором вимоги щодо надання документу, який підтверджує присвоєння новоствореному обєкту нерухомого майна (нежитлове приміщення загальною площею 26, 5 кв. м., право приватної власності на яке отримано ОСОБА_2 на підстав угоди про виділення частки зі спільної сумісної власності в натурі та передачі її у приватну власність від 20.12.1995р.) окремої адреси.

Згідно зі ст.16 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» від № 2009-ХІІ 20.12.1991р. (в редакції, чинній на момент укладення угоди) - у власності осіб, які ведуть селянське (фермерське) господарство, можуть бути земля, жилі будинки, квартири, предмети особистого користування, предмети домашнього господарства, продуктивна і робоча худоба, птиця, бджолосім'ї, посіви та посадки сільськогосподарських культур і насадження на земельній ділянці, засоби виробництва, вироблена продукція і доходи від її реалізації, транспортні засоби, кошти, акції, інші цінні папери, а також інше майно споживчого і виробничого призначення для ведення селянського (фермерського) господарства і заняття підсобними промислами.

Майно цих осіб належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не передбачено угодою між ними, про що також зазначено в ст. 18 Закону УРСР «Про власність» N 697-XII від 07.02.1991р. (у редакції, чинній на момент укладення угоди).

Частиною 2 ст. 17 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» від № 2009-ХІІ 20.12.1991р. передбачено, що селянське (фермерське) господарство має право продавати і передавати підприємствам, установам, організаціям і громадянам, обмінювати, здавати в оренду, надавати у тимчасове користування належне йому на праві власності майно.

Тобто, ФГ «Арта» мало право на передачу належного йому па праві власності нерухомого майна у власність ОСОБА_2 на підставі угоди.

В Угоді про виділення частки зі спільної сумісної власності в натурі та передачі її у приватну власність від 20.12.1995р. зазначається, що нерухоме майно, розташоване за адресою: м.Дніпродзержинськ, провулок Цегельний, 69/5 належить ФГ «Арта» на праві колективної власності на підставі рішення Арбітражного суду Дніпропетровської області від 15.11.1995р. по справі №5/135.

Слід також зауважити, що у постанові Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.05.2015р. по справі №804/4684/15 відсутні посилання на дослідження судом рішення Арбітражного суду Дніпропетровської області від 15.11.1995р. по справі №5/135.

У відповідності до положень статті 9 Закону №1952 - державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, у звязку з чим у разі потреби державний реєстратор уповноважений вимагати подання передбачених законодавством додаткових документів, необхідних для державної реєстрації прав та їх обтяжень.

Таким чином, у даному випадку, з урахуванням відсутності у державному реєстрі будь-якой інформації щодо нерухомого майна, розташованого за адресою: м.Дніпродзержинськ, провулок Цегельний, 69/5, враховуючи, що угода про виділення частки зі спільної сумісної власності в натурі та передачі її у приватну власність від 20.12.1995р. не посвідчена нотаріально, вимога державного реєстратора у наданні заявником копії рішення Арбітражного суду Дніпропетровської області від 15.11.1995р. по справі №5/135 для ознайомлення зумовлена необхідністю пересвідчитись у тому, що виділене із вищезазначеного обєкта нерухомості за угодою нерухоме майно дійсно належало на праві власності ФГ «Арта».

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 7 частини 1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України надано визначення субєктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший субєкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Стаття 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст.11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно ст.86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та обєктивному дослідженні.

Разом з тим відповідачем не виконано вимоги ухвали суду від 27.08.2015р. про надання у судове засідання у разі заперечення проти позову всіх матеріалів, що що були або мали бути взяті ним до уваги при прийнятті рішення.

Не надано у судове засідання для огляду всіх документів на які посилається відповідач. Так і не надано до заперечень всіх завірених належним чином копій цих документів.

Таким чином, відповідачем не підтверджено належними доказами своїх заперечень.

Крім того, у рішенні, що оскаржено не наведені посилання на норми матеріального права, які були підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду заяви відповідача від 15.08.2015р.

Тому рішення, що оскаржено є протиправним та підлягає скасуванню, а заява відповідача від 15.08.2015р. розгляду з урахуванням висновків суду.

З огляду на викладене, позов ОСОБА_2 до державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Дніпродзержинського міського управління юстиції Дніпропетровської області ОСОБА_3 про визнання протиправним та скасування рішення, зобовязання вчинити певні дії - підлягає частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст. 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Дніпродзержинського міського управління юстиції Дніпропетровської області ОСОБА_3 про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №23828001 від 20.08.2015р.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Реєстраційної служби Дніпродзержинського міського управління юстиції Дніпропетровської області (код ЄДРПОУ 38028588) на користь ОСОБА_2 (ідентифікаційний код НОМЕР_1) судові витрати у розмірі 73, 08 грн. (сімдесят три гривні вісім копійок).

Скасувати заходи забезпечення адміністративного позову, передбачені ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 серпня 2015 року по справі № 804/11288/15.

Копію постанови направити сторонам по справі.

Постанова суду набирає законної сили та може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, передбачені статтями 186 та 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова або ухвала суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя ОСОБА_1