Постанова № 52562145, 20.10.2015, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" жовтня 2015 р.Справа № 915/940/15Одеській апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

судді - доповідача Мирошниченко М.А. та суддів: Воронюка О.Л. і Лашина В.В.,

(склад колегії суддів сформовано на підставі автоматичного розподілу справ між суддями)

при секретарі судового засідання - Станковій І.М.

за участю представників:

Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 - не з'явився,

Миколаївської міської ради - не з'явився,

Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ( на підставі довіреностей)

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одеса апеляційні скарги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 та Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на рішення господарського суду Миколаївської області від 18.08.2015 р. по справі № 915/940/15 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Миколаївської міської ради та Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про визнання недійсним договорів оренди землі, спонукання відповідача-1 укласти договір оренди землі на новий строк

ВСТАНОВИВ:

05.06.2015 р. Фізична особа - підприємець ОСОБА_2 (далі позивач) звернулась через господарський суд Миколаївської області з позовною заявою до Миколаївської міської ради (далі міська рада або Відповідач -1) та Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (далі відповідач - 2) про:

- визнання недійсними з моменту укладення договорів оренди землі від 19.09.2012 № 8989 та від 19.09.2013 № 9535, укладених між відповідачами;

- спонукання відповідача-1 укласти з позивачем договір оренди землі на новий строк, передавши позивачу в оренду земельну ділянку площею 18 кв. м., розташовану по АДРЕСА_1. (а.с. 4-6)

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 08.06.2015 р. позовну заяву прийнято до провадження та порушено провадження по справі № 915/940/15. (а.с. 1)

07.07.2015 позивач подав до суду заяву про зміну предмету позову, в якій просив суд:

- визнати частково недійсними з моменту укладення договір оренди землі від 19.09.2012 № 8989 та договір оренди землі від 19.09.2013 № 9535, укладені між відповідачами, в частині передачі в оренду земельної ділянки площею 18 кв. м. по АДРЕСА_1;

- спонукати відповідача 1 укласти з позивачем договір оренди землі на новий строк, передавши в оренду земельну ділянку площею 18 кв. м. по АДРЕСА_1 (а.с. 90-91)

З урахуванням заяви про зміну предмету позову, позовні вимоги обґрунтовані тим, що 03.08.2006 р. між позивачем та міською радою, строком на 5 років, було укладено договір оренди земельної ділянки площею 18 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1. Цей договір укладено на підставі рішення Миколаївської міської ради № 2/27 від 30.06.2006 р. Земельна ділянка передавалась для встановлення та подальшого обслуговування торгівельного кіоску у м. Миколаєві, по АДРЕСА_1.

У подальшому, позивач повідомив міську раду про бажання продовжити договір оренди і Рішенням Миколаївської міської ради № 7/23 від 07.07.2011 р. позивачу було продовжено на три роки термін оренди земельної ділянки загальною площею 18 кв.м., яка була надана рішенням міської ради № 2/27 від 30.06.2006 р. для обслуговування торгівельного кіоску у м. Миколаєві, по АДРЕСА_1.

Проте договір укладено не було,оскільки ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 18.07.2011р. відповідачу-1 було заборонено приймати будь-які рішення щодо вищеназваної земельної ділянки, а постановою Ленінського райсуду м. Миколаєва від 21.12.2011 у справі № 2-а-10320/11/1416, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 11.07.2012, було визнано незаконним та скасовано вказаний п. 10 розділу 2 рішення відповідача-1 від 07.07.2011 № 7/23.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 15.05.2014 зазначені судові рішення були скасовані, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Постановою Ленінського райсуду м. Миколаєва від 06.10.2014 у справі № 2-а-489/226/2014, в цій частині залишеною без змін постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 22.04.2015, у позові відповідачу-2 у даній справі про визнання протиправним та скасування п. 10 розділу 2 рішення відповідача-1 від 07.07.2011 № 7/23 було відмовлено.

Як зазначає позивач в порушення його переважного права на поновлення договору оренди землі, згідно ст. 33 Закону України «Про оренду землі» та п. 9.3 договору оренди землі від 03.08.2006 р., між міською радою та відповідачем 2 були укладені договори оренди землі: № 8989 від 19.09.2012 р. терміном на один рік та № 9535 від 19.09.2013 р. терміном до 19.09.2013 р.. До предмету цих договорів увійшли 18 кв.м. земельної ділянки на яку претендує позивач. (а.с. 4-6, 90-91)

06.07.2015 р. міська рада (відповідач1) до місцевого господарського суду подала відзив на позовну заяву в якому просила суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

Обґрунтовуючи свою позицію міська рада послалась на рішення від 21.08.2012 № 19/42 на підставі якого між відповідачами був укладений спірний договір від 19.09.2012 № 8989 строком на 1 рік, тобто до 19.09.2013.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 02.04.2013 у справі №915/155/13-г, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 16.05.2013, у позові позивачу у даній справі про скасування п. 24 рішення відповідача-1 від 21.08.2012 № 19/42, скасування державної реєстрації та визнання недійсним спірного договору від 19.09.2012 було відмовлено.

Згідно з п. 2.29. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 № 6 договір оренди земельної ділянки може бути припинений лише на майбутнє, оскільки неможливо повернути вже здійснене за ним користування ділянкою. Одночасно з визнанням договору недійсним господарський суд повинен зазначити в рішенні, що цей договір припиняється лише на майбутнє. Таким чином, вимога позивача про визнання недійсним спірного договору від 19.09.2012 не підлягає задоволенню, адже дія даного договору припинилась 19.09.2013 у зв'язку із закінченням строку, на який його було укладено.

На підставі рішення Миколаївської міської ради від 16.05.2013 № 28/40 між відповідачами був укладений спірний договір від 19.09.2013 № 9535. Дане рішення міської ради позивач також намагався оспорити у судовому порядку, але ухвалою Центрального райсуду м. Миколаєва від 06.03.2014 позов був залишений без розгляду у зв'язку з неодноразовою неявкою позивача.

Позивачем не подано жодного доказу порушення відповідачами норм законодавства при укладенні спірних договорів, а отже позов позивача є безпідставним та таким, що не підлягає задоволенню судом. (а.с. 79-80)

07.07.2015 р. та 14.08.2015 р. відповідач -2 до місцевого господарського суду подав заперечення на позов в яких просив у задоволенні позову відмовити з наступних підстав.

Позивач не є стороною спірних договорів, а матеріалами справи не підтверджується наявність у позивача законного інтересу у спірних відносинах, який підлягає судовому захисту. Так, строк дії договору від 03.08.2006, укладеного міською радою з позивачем, закінчився 30.08.2011, земельна ділянка позивачем не використовується, нерухоме майно, належне позивачу, на цій земельній ділянці відсутнє.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 06.11.2012 у справі № 5016/769/2012(17/44) у позові позивачу у даній справі про визнання недійсним п. 12 рішення міської ради від 01.03.2012 № 15/28, яким ФОП ОСОБА_3 надано дозвіл на складання проекту землеустрою, було відмовлено.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 02.04.2013 у справі № 915/155-13-г у позові позивачу у даній справі про скасування п. 24 рішення міської ради від 21.08.2012 № 19/42, скасування державної реєстрації та визнання недійсним спірного договору від 19.09.2012 було відмовлено.

Договір від 19.09.2012 № 8989 не діє, оскільки був укладений новий договір від 19.09.2013 № 9535, а отже предмет спору щодо договору від 19.09.2012 № 8989 відсутній.

Згідно з п. 2.17 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 № 6 реалізація переважного права на поновлення договору оренди земельної ділянки державної або комунальної власності пов'язувалася з наявністю відповідного рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування. Позивач не надав рішення міської ради щодо поновлення договору оренди або про відмову у поновленні, а отже позов є необґрунтованим.

Згідно з висновком Управління містобудування та архітектури від 29.06.2011 № 17-1722 позивачу було відмовлено у поновленні терміну оренди земельної ділянки, а отже будь-які рішення міської ради відносно даного поновлення позивачу терміну оренди землі є незаконними з моменту їх прийняття.

Для забудови земельної ділянки, яка є об'єктом спірних договорів, відповідачем-2 були отримані всі необхідні документи. Відповідач 2 розпочала будівництво шляхом огородження будівельного майданчику, який в подальшому був самочинно знесений невідомими особами. На даний час будівництво не здійснюється.

Позивач не наводить обставин та доказів, в якій саме частині, з урахуванням 18 кв.м. землі, що бажає відвести позивач, є недійсними спірні договори оренди землі загальною площею 114 кв.м. Також, позивачем не вказано яким саме чином необхідно поновити договір оренди землі 18 кв.м., яка, як вважає позивач, перебуває у загальній площі землі 114 кв.м., що є об'єктом спірних договорів.

На час укладення спірних договорів п. 10 розділу 2 рішення міської ради від 07.07.2011 № 7/23 був скасований постановою Ленінського райсуду м. Миколаєва від 21.12.2011 у справі № 2-а-10320/11/1416, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 11.07.2012. Після скасування Вищим адміністративним судом України даних судових рішень переважне право позивача на поновлення договору оренди землі на новий строк припинилось, оскільки закінчився строк, на який було поновлено договір і протягом вказаного строку не було укладено відповідної додаткової угоди, яку мав направити відповідачу-1 позивач згідно з вимогами ст. 33 Закону України "Про оренду землі".

Договір оренди землі вважається поновленим не з дати прийняття відповідного рішення, а з дня укладення відповідної додаткової угоди. (а.с. 97-98, 156-157, 172)

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 18.08.2015 р. (повний текст якого підписано суддею Д.О. Бездолею 21.08.2015 р.) позовні вимоги задоволено частково.

Визнано недійсним договір оренди землі від 19.09.2012 № 8989, зареєстрований в Управлінні Держкомзему у місті Миколаїв, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 19.09.2012р за № 481010004001250, укладений між Миколаївською міською радою та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3, в частині передачі в оренду земельної ділянки площею 18 кв. м., розташованої по АДРЕСА_1, кадастровий номер: НОМЕР_1.

Визнано недійсним на майбутнє договір оренди землі від 19.09.2013 № 9535, укладений між Миколаївською міською радою та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3, в частині передачі в оренду земельної ділянки площею 18 кв. м., розташованої по АДРЕСА_1, кадастровий номер: НОМЕР_1.

В іншій частині позову, а саме про визнання вищевказаних договорів недійсними з моменту укладання та про спонукання міську раду укласти договір оренди землі відмовлено.

Стягнуто з Миколаївської міської ради на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 1218 грн. 00 коп. судового збору. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 1218 грн. 00 коп. судового збору.

Обґрунтовуючи своє рішення з посиланням норми чинного законодавства України місцевий суд зазначив, що спірні договори в частині передачі ФОП ОСОБА_3 в оренду земельної ділянки площею 18 кв. м., розташованої по АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_1, порушують переважне право позивача на укладення договору оренди землі від 03.08.2006р. на новий строк, а зміст цих договорів в частині передачі в оренду вказаної земельної ділянки суперечить нормам ст. 33 Закону України "Про оренду землі".

Враховуючи те, що за спірними договорами неможливо повернути вже здійснене ФОП ОСОБА_3 за ними користування земельною ділянкою, позов позивача в частині визнання частково недійсними спірних договорів з моменту укладення підлягає частковому задоволенню, а саме: спірні договори в частині передачі ФОП ОСОБА_3 в оренду земельної ділянки площею 18 кв. м., розташованої по АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_1, підлягають визнанню недійсними лише на майбутнє.

Щодо позовної вимоги в частині спонукання укласти міську раду з позивачем договір оренди землі на новий строк, передавши в оренду земельну ділянку площею 18 кв.м. по АДРЕСА_1, то суд дійшов висновку що ця вимога не підлягає задоволенню, оскільки позивачем не вірно обраний спосіб захисту, який не призведе до поновлення порушеного переважного права позивача на укладення договору оренди землі на новий строк.

У спірних відносинах належним способом захисту є вимога про визнання правочину (додаткової угоди) про поновлення договору оренди землі на новий строк укладеним з викладенням умов цього правочину (додаткової угоди).

Господарський суд не прийняв до уваги заперечення відповідачів, що в момент укладання спірних договорів були чинними постанова Ленінського районного суду м. Миколаєва від 21.12.2011 та ухвала Одеського апеляційного адміністративного суду від 11.07.2012 у справі № 2-а-10320/11/1416, а тому п. 10 розділу 2 рішення відповідача-1 від 07.07.2011 № 7/23 не діяв, оскільки вказані судові акти були скасовані як такі, що прийняті за неповно встановлених обставин, зроблені ними висновки не ґрунтуються на належних та допустимих доказах, досліджених у судовому засіданні, а тому на їх підставі не можуть виникати, змінюватись або припинятись цивільні права та/або обов'язки. Більше того, якщо вважати, що станом на час укладення спірних договорів п. 10 розділу 2 рішення відповідача-1 від 07.07.2011 № 7/23 не діяв, залишалось звернення позивача про укладення договору оренди землі на новий строк, яке, за умови скасування п. 10 розділу 2 рішення відповідача-1 від 07.07.2011 № 7/23, мало бути розглянутим відповідачем-1 з прийняттям відповідного рішення.

Господарський суд не прийняв до уваги доводи відповідачів, що вимога позивача про визнання недійсним спірного договору від 19.09.2012 не підлягає задоволенню, адже дія даного договору припинилась 19.09.2013 у зв'язку із закінченням строку, на який його було укладено, оскільки правові наслідки закінчення строку дії договору та визнання його судом недійсним різні, а тому порушене цим договором право підлягає судовому захисту. Крім того, пленум Вищого господарського суду України у п. 2.6. постанови від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" наголосив, що розірвання сторонами договору, виконаного повністю або частково, не позбавляє сторони права на звернення в майбутньому з позовом про визнання такого договору недійсним. Так само не перешкоджає поданню відповідного позову закінчення строку (терміну) дії оспорюваного правочину до моменту подання позову.

Господарський суд також не прийняв до уваги заперечення ФОП ОСОБА_3 відносно того, що згідно з висновком Управління містобудування та архітектури від 29.06.2011 № 17-1722 позивачу було відмовлено у поновленні терміну оренди земельної ділянки, а отже будь-які рішення міської ради відносно даного поновлення позивачу терміну оренди землі є незаконними з моменту їх прийняття, оскільки ФОП ОСОБА_3 не подано суду рішення суду про визнання незаконним та скасування п. 10 розділу 2 рішення міської ради від 07.07.2011 № 7/23.

Господарський суд не прийняв до уваги заперечення ФОП ОСОБА_3 стосовно посилань на те, що позивач не наводить обставин та доказів, в якій саме частині, з урахуванням 18 кв.м. землі, що бажає відвести позивач, є недійсними спірні договори оренди землі загальною площею 114 кв.м., оскільки ФОП ОСОБА_3 не враховує, що вимога позивача про визнання частково недійсними спірних договорів є немайновою позовною вимогою. Крім того, земельній ділянці, яка була передана позивачу в оренду за договором від 30.08.2006, присвоєно кадастровий номер НОМЕР_1, а отже відомості щодо цієї земельної ділянки включені до Державного земельного кадастру, а також містяться у кадастровому плані земельної ділянки, акті встановлення в натурі меж земельної ділянки тощо.

Інші доводи та заперечення відповідачів проти задоволення позову позивача також були відхилені місцевим судом як такі, що спростовуються вищевикладеними встановленими судом обставинами справи та висновками суду. (а.с. 180-192)

Не погоджуючись з цим судовим рішенням позивач звернулась до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у який просить рішення місцевого суду скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі а саме:

- визнати частково недійсними з моменту укладення договір оренди землі № 8989 від 19.09.2012р., та договір оренди землі № 9535 від 19.09.2013 р., які були укладені між Миколаївською міською радою та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3, в частині передачі в оренду земельної ділянки площею 18 квадратних метрів, розташованій по АДРЕСА_1, кадастровий номер: НОМЕР_1;

- спонукати відповідача - Миколаївську міську раду укласти договір оренди землі на новий строк, передавши в оренду земельну ділянку площею 18 квадратних метрів, яка розташована по вулиці Космонавтів ріг проспекту Миру в м. Миколаєві, кадастровий номер: НОМЕР_1 з позивачем - фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2.

В обґрунтування заявлених вимог, скаржник зазначив, що спірні договори оренди землі № 8989 від 19.09.2012р., та №9535 від 19.09.2013р., які були укладені між Миколаївською міською радою та ФОП ОСОБА_3, з моменту укладення порушили вимоги статті 33 Закону України «Про оренду землі», права та законні інтереси ФОП ОСОБА_2

Спірні угоди необхідно визнавати частково недійсними з моменту укладення, а не на майбутнє.

Крім того, слід враховувати ту обставину, якщо спірні договори не будуть визнані частково недійсними з моменту укладення, то вони можуть породжувати переважне право у ФОП ОСОБА_3 на поновлення договору оренди земельної ділянки.

Судом першої інстанції помилково не застосовані ст. ст. 203, 215 ЦК України.

Також скаржник не погоджується з відмовою у задоволенні позовних щодо примусу міську раду укласти з позивачем договір оренди земельної ділянки, у зв'язку з невірно обраним способом захисту цивільних прав та обов'язків, та зазначає наступне.

Миколаївська міська рада ні за яких обставин не бажає укладати з позивачем договір оренди на новий строк, адже якщо одна із сторін не виконує свого обов'язку перед іншою стороною, то її необхідно примусити виконати свій обов'язок в судовому порядку.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суд від 07.09.2015 р. апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 20.10.2015 р. об 10:00 год., про що сторони, згідно приписів ст. 98 ГПК України, були належним чином повідомлені.

03.09.2015 р. не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції ФОП ОСОБА_3 звернулась з апеляційною скаргою до Одеського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення місцевого господарського суду в частині задоволення позовних вимог скасувати та прийняти нове рішення яким у задоволенні позову відмовити.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 07.09.2015 р. апеляційну скаргу повернуто скаржнику на підставі п. 3 ч. 1 ст. 97 ГПК України.

25.09.2015 р. ФОП ОСОБА_3 вдруге звернулась з апеляційною скаргою.

В обґрунтування апеляційної скарги скаржник - ФОП ОСОБА_3 зазначила, що позивача в процесі розгляду справи постійно змінював підстави та предмет позову, на що суд першої інстанції не звернув уваги, однак за приписами норм ГПК України одночасна зміна як предмету так і підстав позову не допускається.

Місцевий господарський суд вийшов за межі позовних вимог, задовольняючи позовні вимоги та визнаючи недійсним на майбутнє договори. Скаржник зазначає, що суд не прийняв до уваги, що кадастровий номер земельної ділянки є індивідуальний, який не повторюється на всій території України, послідовність цифр та знаків, яка присвоюється земельній ділянці під час її державної реєстрації і зберігається за нею протягом усього часу існування. Отже суд безпідставно посилався в оскаржуваному рішенні на наявність підстав для задоволення позову при наявності кадастрового номеру земельної ділянки, договір оренди за якою припинився. Посилаючись на п. 162 Порядку ведення Державного земельного кадастру, Затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 р. № 1051 та зазначив, що номеру -НОМЕР_1 уже не існує, оскільки договір припинено, на вказану земельну ділянку не зареєстроване відповідне речове право.

Скаржник також зазначив, що місцевий господарський суд не прийняв до уваги приписи ст. 33 Закону України «Про оренду землі».

Суд першої інстанції також помилково послався на Постанову Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними», оскільки позивач не є стороною договору.

Також скаржник зазначив, що законного інтересу позивача відносно вказаної земельної ділянки не підтверджено на момент розгляду справи.

Крім цього, судом при винесенні оскаржуваного рішення та частково визнання недійсними договорів не було взято до уваги відповідних рішень міської ради про надання земельної ділянки ФОП ОСОБА_3. Зокрема, 19.09.2012 року між Миколаївською міською радою та ФОП ОСОБА_3 на підставі рішення № 19/42 від 21.08.2012 року було укладено договір оренди землі № 8989, а 19.09.2013 року між Миколаївською міською радою та ФОП ОСОБА_3 було укладено договір оренди землі № 9535, відповідно до умов якого міська рада на підставі рішення № 28/40 від 16.05.2013 року продовжила оренду земельної ділянки загальною площею 114 кв.м. для будівництва 2 черги двоповерхового торгового об'єкта, прилеглого до існуючої будівлі по пр. Миру, 56-Б/2 в м. Миколаєві. Договір зареєстровано у Миколаївській міській раді, про що у книзі реєстрації договорів оренди землі вчинено запис від 19.09.2013 року за № 9535.

Тобто законність рішень міської ради про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою та про надання земельної ділянки підтверджена судовими рішеннями, а оскільки позовні вимоги про визнання недійсними договорів є похідними і залежать від наявності вказаних рішень, то у суду не було правових підстав для задоволення позовних вимог в частині їх оскарження без скасування вказаних рішень органу місцевого самоврядування.

Приймаючи рішення суд порушив норми процесуального законодавства. Так рішенням господарського суду Миколаївської області від 02.04.2013 р. по справі №915/155/13-г за позовом ФОП ОСОБА_2 вже розглядався спір також і про визнання недійсним договору оренди землі №8989. Згідно вказаного рішення суду відмовлено ФОП ОСОБА_2 у задоволенні позовних вимог. Зазначене рішення набрало законної сили. Крім цього, договір оренди землі №8989 не діє, оскільки було переукладено новий договір, а отже предмет спору щодо вказаного договору відсутній. Отже, з наведеного випливає, що провадження в справі про визнання недійсним частково договору оренди землі №8989 підлягає припиненню взагалі на підставі п.1-1) та п.2) ч.1 ст.80 ГПК України. А оскільки, спір про визнання договору оренди землі №9535 є похідним від позовної вимоги про визнання недійсним договору оренди землі №8989, то з урахуванням наведеного в позові про визнання договору оренди землі №9535 також мало бути відмовлено. Наведеного судом не було враховано та не було спростовано.

В обґрунтування оскаржуваного рішення суд послався на ст.ст. 203, 215 ЦК України. При цьому, із оскаржуваного рішення не випливає, яким саме чином зміст спірних договір суперечить ЦК України і чому саме господарське зобов'язання за спірними договорами не відповідає вимогам закону.

Крім цього, безпідставне посилання суду на те, що договори не можливо було укладати оскільки діяла заборона на прийняття будь-яких рішень щодо спірних земельних ділянок по вул. Космонавтів ріг проспекту Миру встановлена ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 18.07.2011 р. Даний висновок також є помилковим, оскільки спірні договору оренди визначають умови користування земельною ділянкою за адресою м. Миколаїв, пр. Миру, 56-Б/2, і заборона не розповсюджувала на укладення договорів саме за цією адресою, чого судом також не було враховано.

Крім того скаржником заявлено клопотання про відновлення йому пропущеного процесуального строку для подання апеляційної скарги, мотивуючи його тим, що оскаржуване рішення відповідач отримав 21.08.2015 р., цього ж дня відповідач сплатив судовий збір за подання апеляційної скарги та направив копію скарги.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суд від 28.09.2015 р. відновлено ФОП ОСОБА_3 строк для подачі апеляційної скарги на зазначене судове рішення, її апеляційну прийнято до розгляду та об'єднано в одне провадження із апеляційною скаргою ФОП ОСОБА_2. Розгляд апеляційних скарг призначено на 20.10.2015 р. о 10:00. Крім того зобов'язано ФОП ОСОБА_3 здійснити доплату збору у встановленому Законом України "Про судовий збір" порядку, а саме 2 801 грн. 40 коп. (дві тисячі вісімсот одна) грн.. 40 коп.

20.10.2015р. ФОП ОСОБА_3, надала суду заперечення на апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_2 та надали докази доплати судового збору.

Предсатвники скаржника ФОП ОСОБА_2 та Миколаївської міської ради в судове засідання не з'явились, хоча були повідомлені належним чином про розгляд справи, клопотань про відкладення розгляду справи не заявили, а Миколаївська міська рада надала суду клопотання про розгляд справи за її відсутністю.

Враховуючи вказані обставини суд прийняв рішення про розгляд справи за відсутністю представників ФОП ОСОБА_2 та Миколаївської міської ради.

Представники скаржника - ФОП ОСОБА_3 в усних поясненнях наданих суду підтримали вимоги викладені в апеляційній скарзі та просили, рішення скасувати та відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Згідно приписів ст. 85 ГПК України в судовому засіданні оголошувались вступна та резолютивна частини судової постанови.

Переглянувши згідно приписів ст. 101 ГПК України справу повторно, в повному обсягу, заслухавши усні пояснення учасників процесу, обговоривши доводи, викладені в апеляційних скаргах, дослідивши фактичні обставини справи та наявні у ній докази, а також перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд встановив наступне.

Як свідчать матеріали справи та це встановлено місцевим судом 03.08.2006 року (а не 30.08.2006р. як помилково зазначив місцевий суд в деяких випадках у своєму рішенні) між міською радою (орендодавець) та позивачем (орендар), на підставі рішення міської ради №2/27 від 30.06.2006р., був укладений договір оренди землі б/н, зареєстрований у МРФ ДП "Центр ДЗК", про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 30.08.2006р. № 040600100463 (далі Договір).

Предметом цього договору є передача міською радою позивачу в оренду строком на 5 років (за дати його державної реєстрації) вільної від забудови земельної ділянки площею 18 кв. м., розташованої по АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_1, для встановлення та подальшого обслуговування торгового кіоску.

Відповідно до п. 12.6. вказаного договору після закінчення строку, на який було укладено цей договір, Орендар (позивач), за умови належного виконання своїх обов'язків, має за інших рівних умов переважне право на поновлення договору. У цьому разі орендар (позивач) повинен не пізніше ніж за 3 місяці до закінчення строку дії договору письмово повідомити міську раду про намір продовжити його дію. У разі поновлення договору на новий строк його умови можуть бути змінені за згодою сторін.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання цього договору 30.08.2006 р. міська рада передала, а позивач прийняв в оренду обумовлену цим договором земельну ділянку, що підтверджується актом прийому-передачі земельної ділянки від 30.08.2006 р.

Строк дії даного договору з урахуванням його умов та дати його державної реєстрації закінчився 30.08.2011року, що також підтверджується постановою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 06.10.2014 та постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 22.04.2015 у справі № 2а/489/226/2014.

Слід зазначити, що статтею 33 Закону України «Про оренду землі», в редакціях чинних, як на час укладання договору від 03.08.2006р. та і на час закінчення його дії -30.08.2011року, передбачалось, що після закінчення строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки відповідно до умов договору, має за інших рівних умов переважне право на поновлення договору, про що (про поновлення дії договору на новий строк) орендодавець , у разі його згоди, приймає відповідне рішення.

Матеріали справи свідчать, що на реалізацію ст. 33 Закону України «Про оренду землі» та п. 12.6 договору (переважне право орендаря на продовження дії договору на новий строк) до закінчення його дії , а саме 07.07.2011року міська рада прийняла рішення № 7/23, згідно до п.10 розділу 2 якого продовжила на три роки термін оренди земельної ділянки загальною площею 18 кв.м., яка була надана рішенням міської ради № 2/27 від 30.06.2006 р. для обслуговування торгівельного кіоску у м. Миколаєві, по АДРЕСА_1., тобто яка була об'єктом оренди за вищевказаним договором та зобов'язала позивача укласти додаткову угоду до договору оренди на вказану земельну ділянку.

Слід зазначити, що з матеріалів справи вбачається, що вищевказане рішення місцевої ради №2/27 від 30.06.2006р. було предметом спору за позовом відповідача-2 і у задоволенні вимог про визнання його недійсними та скасування було відмовлено.

Матеріали справи свідчать та це визнається сторонами спору, що на виконання п. 10 розділу 2 вищевказаного рішення міської ради від 07.07.2011р. № 7/23 з додаткову угоду укладено не було, в т.ч. і тому, що ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 18.07.2011р. міській раді було заборонено приймати будь-які рішення щодо вищеназваної земельної ділянки, а постановою Ленінського райсуду м. Миколаєва від 21.12.2011р. у справі №2-а-10320/11/1416, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 11.07.2012р., було визнано незаконним та скасовано вищевказаний п. 10 розділу 2 рішення від 07.07.2011р. № 7/23.

Водночас з матеріалів справи вбачається, що рішенням міської ради від 21.08.2012р. №19/42 відповідачу -2 було передано строком на 1 рік в оренду земельну ділянку площею 114кв.м.

Слід зазначити, що вказане рішення було прийнято після визнання незаконним та скасування вищевказаного п. 10 розділу 2 рішення від 07.07.2011р. № 7/23 (про продовження дії договору оренди з позивачем) і це рішення від 21.08.2012р. №19/42 не скасовано та є чинним. Більш того з матеріалів справи вбачається, що це рішення було предметом спору по справі №915/1155/13-г. за позовом позивача і рішенням господарського суду Миколаївської області від 02.04.2013р. в задоволенні вимог про визнання його незаконним та скасування відмовлено і це судове рішення набуло законної сили.

На виконання цього рішення №19/42 між міською радою та відповідачем 2 було укладено договір оренди від 19.09.2012 №8989 земельної ділянки площею 114кв.м.(часткове визнання якого недійсним є предметом цього спору).

З матеріалів справи вбачається, що на виконання вищевказаного договору №8989 міська рада передала, а відповідач-2 прийняв в оренду обумовлену цим договором земельну ділянку, що підтверджується актом прийому-передачі земельної ділянки від 19.09.2012року.

Аналіз наявної у матеріалах справи землевпорядної та технічної документації надає можливість суду апеляційної інстанції зробити висновок, що земельна ділянка площею 18кв.м., яка була надана міською радою позивачу в оренду згідно договору оренди від 03.08.2006 року, входить до складу та є частиною земельної ділянки площею 114кв.м., наданої міською радою в оренду відповідачу -2, згідно договору оренди 19.09.2012 № 8989 а тому не приймає до уваги та вважає хибною позицію відповідача -2 що земельна ділянка 18кв.м. не входить до складу ( не є частиною) земельної ділянки площею 114кв.м.

З матеріалів справи також вбачається, що на виконання рішення міської ради №28/40 від 16.05.2013р.(якім відповідачу -2 продовжено на два роки строк оренди земельної ділянки площею 114 кв.м.) між міською радою та відповідачем - 2 було укладено договір оренди від 19.09.2018 № 9535 земельної ділянки площею 114 кв.м. строком до 19.09.2015року, з переважним правом на укладання його на новий строк (часткове визнання якого недійсним також є предметом цього спору).

Слід зазначити, що вищевказане рішення міської ради №28/40 від 16.05.2013р. не скасовано та не визнано незаконним, тобто є чинним.

Матеріали справи також свідчать, що на виконання вищевказаного договору № 9535 міська рада передала, а відповідач-2 прийняв в оренду обумовлену цим договором земельну ділянку, що підтверджується актом прийому-передачі земельної ділянки від 19.09.2013року.

Аналіз вищенаведених встановлених судом обставин та фактів у їх хронологічному порядку та наявної у матеріалах справи землевпорядної та технічної документації, а також вищезазначених договорів оренди надає можливість суду апеляційної інстанції зробити таки висновки:

Земельна ділянка площею 114 кв.м., яка була надана міською радою відповідачу -2 (на підставі рішення міської ради №28/40 від 16.05.2013р.) в оренду згідно договору оренди від 19.09.2013 року № 9535 є той же земельною ділянкою яка раніше надавалась міською радою відповідачу-2 (на підставі рішення міської ради від 21.08.2012р. №19/42) згідно договору оренди 19.09.2012 № 8989, а ще раніше її частина, а саме площею 18 кв.м., надавалась міською радою позивачу в оренду (на підставі рішення міської ради №2/27 від 30.06.2006р.) за договором 30.08.2006 року і щодо якої міською радою було прийнято рішення № 7/23 від 07.07.2011 року про продовження позивачем оренди земельної ділянки площею 18.кв.м. строком на три роки, однак додаткова угоди до договору оренди від 30.08.2006 року укладена не була в т.ч. у зв'язку з тим, що постановою Ленінського райсуду м. Миколаєва від 21.12.2011р. залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 11.07.2012р у справі № 2-а-10320/11/1416 було визнано незаконним та скасовано вказаний п. 10 розділу 2 рішення від 07.07.2011р. № 7/23.

Водночас з матеріалів справи вбачається, що ухвалою Вищого адміністративного суду України від 15.05.2014 вищезазначені судові рішення (постанова Ленінського райсуду м. Миколаєва від 21.12.2011р. та ухвала Одеського апеляційного адміністративного суду від 11.07.2012р у справі № 2-а-10320/11/1416, якими було визнано незаконним та скасовано вказаний п. 10 розділу 2 рішення від 07.07.2011р. № 7/23) були скасовані, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. А Постановою Ленінського райсуду м. Миколаєва від 06.10.2014 у справі № 2-а-489/226/2014, в цій частині залишеною без змін постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 22.04.2015, у позові відповідачу-2 у даній справі про визнання протиправним та скасування п. 10 розділу 2 рішення міської ради від 07.07.2011 № 7/23 було відмовлено.

Зазначені обставини (висновки Вищого адміністративного суду України зроблені в ухвалі від 15.05.2014, та висновки зроблені у постанові Ленінського райсуду м. Миколаєва від 06.10.2014 у справі № 2-а-489/226/2014 та постанові Одеського апеляційного адміністративного суду від 22.04.2015), з урахуванням вище встановлених та зазначених обставин надає можливість суд апеляційної інстанції зробити висновки, що на час розгляду цієї господарської справи (цього спору) як в суді першої інстанції так і на цей час:

1) Пункт 10 розділу 2 рішення міської ради від 07.07.2011 № 7/23, яким позивачу було продовжено на три роки строк оренди земельної ділянки площею 18.кв.м. - є чинним, однак своєчасно не реалізованим, оскільки додаткова угода про поновлення дії договору на новий строк не була укладена і цей строк вже закінчився.

2) У період часу коли пункт 10 розділу 2 рішення міської ради від 07.07.2011 № 7/23 був визнаний в судовому порядку незаконним та скасований, тобто не діяв, міська рада прийняла в межах її компетенції рішення від 21.08.2012р. №19/42 та №28/40 від 16.05.2013р. якими надала в оренду (продовжила дію оренди) відповідачу -2 земельної ділянки площею 114 кв.м. (до складу якої входить земельна ділянка площею 18 кв.м. що раніше надавалась позивачу) і ці рішення ради не скасовані та не визнані недійсними (незаконними) і на час прийняття нею цих рішень позивач не займав цієї ділянки та враховуючи закінчення дії договору від 03.08.2006р. і не реалізацію пункт 10 розділу 2 рішення міської ради від 07.07.2011 № 7/23 не мав права її використовувати.

3) після набрання чинності постанови Ленінського райсуду м. Миколаєва від 06.10.2014 у справі № 2-а-489/226/2014 у позивача виникла можливість реалізувати надане йому ст.33 Закону України «Про оренду землі» та передбачене п 12.6 договору оренди від 03.08.2006р. переважне право на продовження дії оренди земельної ділянки площею 18 кв.м.

Позивач враховуючи вказані обставини, з посиланням на ст. ст. 16, 203, 215 ЦК України та ст.33 Закону України «Про оренду землі» заявив, як зазначалось вище, позовні вимоги про:

визнання частково недійсними з моменту укладення договорів оренди землі від 19.09.2012 № 8989 та від 19.09.2013 № 9535, укладених між відповідачами, в частині передачі в оренду відповідачу -2 земельної ділянки площею 18 кв. м. по АДРЕСА_1 та про спонукання відповідача 1 (міську раду) укласти з ним (позивачем) договір оренди землі на новий строк, передавши в оренду земельну ділянку площею 18 кв. м. по АДРЕСА_1

Статтею 55 Конституції України передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом і кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Стаття 124 Конституції України встановлює, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Згідно ст. 16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право;4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення;7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Такі ж положення, стосовно способів захисту прав та інтересів містяться у ст.20 ГК України.

Стаття 1 ГПК України передбачає можливість (право) фізичних осіб - підприємців на звернення до господарського суду з позовом за захистом порушених прав і охоронюваних законом інтересів, а ст.12 цього кодексу встановлює що господарським судам підвідомчі спори про визнання будь-яких правочинів (договорів) недійсними та спори що виникають при укладанні, зміні договорів.

Стаття 35 Закону України «Про оренду землі» також встановлює, що спори, пов'язані з орендою землі, вирішуються у судовому порядку.

Враховуючи вищевказані правові норми суд апеляційної інстанції доходить висновку, що позивач, який вважає що вказаними договорами порушуються його права та законні інтереси, мав право в процесуальному сенсі цього права, звернутись до господарського суду Миколаївської області ( з урахуванням територіальної підсудності) з вказаними ним у позові вимогами.

Згідно приписів ст.215 ЦК України, на яку посилався позивач у позові, підставою для визнання правочину, в тому числі договору, недійсним є недодержання стороною (сторонами) в момент вчинення правочину вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст.203 цього кодексу. Стаття 203 ЦК України регламентує вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину, а саме:

- зміст правочину не може суперечити цьому кодексу іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства(ч.1);

- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч.2);

- волевиявлення учасників правочину має бути вільним і відповідати їх внутрішній волі (ч.3);

- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч.5);

- правочин, що вчиняється батьками, не може суперечити інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей (ч.6).

Звертаючись до суду з позовом про визнання договорів оренди землі недійсними позивач не зазначив у позові, які саме з вищезазначених приписів порушили сторони (сторона) при укладанні цих договорів і яким актам цивільного права суперечили ці договори на час їх укладання, а ст.33 Закону «Про оренду землі», на яку послався позивач у позові, не встановлює вимог до правочинів, а лише передбачає переважне право орендаря на продовження договору оренди і не визначає що порушення цього права безумовно тягне за собою визнання договорів оренди землі укладених з іншими особами недійсними.

Аналіз умов оспорюваних договорів у співвідношенні до правових норм чинного на той час законодавства, в редакціях що діяли на момент їх укладання, зокрема до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Земельного Кодексу України, Закону України «Про оренду землі» та які регулюють загальні вимоги до правочинів (договорів) та порядку їх укладання встановлені главами 52 і 53 ЦК України та главою 20 ГК України, надають суду апеляційної інстанції зробити висновок, що при укладанні оспорюваних позивачем договорів сторонами цих договорів ( відповідачами) не було порушено приписів чинного на той час законодавства, зокрема вони були вчинені на підставі вільного волевиявлення сторін, ці договори були спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, особі, які вчинили ці правочини мали необхідний обсяг цивільної дієздатності в т.ч. вони укладені компетентним на те органом (міською радою ) в межах її повноважень, укладені в установленому порядку та місять всі істотні умови притаманні цим видам договорів.

Крім того на момент укладання цих оспорюваних позивачем договорів , враховуючи що дія договору оренди від 03.08.2006р. укладеного між позивачем та міською радою закінчилась, а додаткова угода про поновлення дії цього договору, у зв'язку з визнанням незаконним та скасованим на той час пункту 10 розділу 2 рішення міської ради від 07.07.2011 № 7/23 не була укладена, у позивача не було правових підстав користуватись земельною ділянкою площею 18 кв.м, яка входила до складу земельної ділянки наданої в оренду відповідачу -2 за спірними договорами, а відтак на час укладання у цих договорів право та законні інтереси позивача цими договорами не могло бути порушено,оскільки такого право на той час у позивача не існувало, а правочини (договори), як визначено у ст.215 ЦК України, на яку посилався позивач у позові, можуть бути визнанні в судовому порядку недійсним у разі є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст.203 цього кодексу, в момент вчинення правочину(договору).

Додатково суд апеляційної інстанції звертає увагу ,що рішення міської ради від 21.08.2012р. №19/42 та №28/40 від 16.05.2013р. на підставі яких укладались оспорюванні позивачем договори не скасовані та не визнані в судовому порядку недійсними (незаконними),

Враховуючи всі вищевикладені встановлені обставини та приписи законодавства суд апеляційної інстанції дійшов висновку , що у місцевого суду не було правових підстав для задоволення позовних вимог позивача про визнання частково недійсними, в т.ч. на майбутнє, договорів оренди землі від 19.09.2012 № 8989 та від 19.09.2013 № 9535, укладених між відповідачами, в частині передачі в оренду відповідачу -2 земельної ділянки площею 18 кв. м. по АДРЕСА_1

За таких обставин рішення місцевого суду в цієї частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні цих позовних вимог, тобто апеляційна скарга відповідача-2 підлягає задоволенню.

Вимоги скаржника - позивача, викладені ним в апеляційній скарзі, про скасування рішення місцевого суду в частині визнання недійсними цих договорів на майбутнє та ухвалення у цій частині нового рішення про визнання їх недійсними з моменту укладення, не підлягають задоволенню з вищевикладених відстав, оскільки суд апеляційної інстанції взагалі не вбачає підстав для визнання цих оспорюваних договорів недійсними з будь-якого моменту (з моменту укладання або на майбутнє).

Оцінюючі іншу заявлену позивачем у позові вимогу, а саме про спонукання відповідача 1 (міську раду) укласти з ним (позивачем) договір оренди землі на новий строк, передавши в оренду земельну ділянку площею 18 кв. м. по АДРЕСА_1, висновки місцевого суду по цієї вимозі та заперечення скаржника (позивача) викладеним в апеляційній скарзі по цим висновкам суду першої інстанції , суд апеляційної інтонації зазначає наступне.

Зазначена позовна вимога стосується земельної ділянки площею 18 кв. м. по АДРЕСА_1, яка як встановлена вище входить до складу земельної ділянки наданої відповідачу -2 в оренду згідно договору оренди землі від 19.09.2012 № 8989, а потім договору оренди від 19.09.2013 № 9535, строк дії якого встановлено до 19.09.2015року.

Оскільки вказаний договір оренди від 19.09.2013 № 9535, як в цілому так і у зазначеній частині не визнається судом апеляційної інстанції недійсним, і на момент прийняття судом першої інстанції рішення по цьому спору (18.08.2015р.), дія цього договору ще не припинилась (діє згідно умов договору до 19.09.2015року), а відповідач-2 згідно його умов має переважне право на укладання договору оренди, щодо цієї земельної ділянки на новий строк, то відповідно позовна вимога позивача про спонукання відповідача 1 (міську раду) укласти з ним (позивачем) договір оренди землі на новий строк, передавши в оренду земельну ділянку площею 18 кв. м. по АДРЕСА_1 не підлягає задоволенню, оскільки на момент вирішення спору ця ділянка вже була зайнята іншою особою (відповідачем-2) на законних підставах, а одну і ту ж земельну ділянку,яка вже фактично використовується, не можливо передавати одночасно в оренду різним особам.

З огляду на викладене апеляційна скарга позивача в цієї частині також не підлягає задоволенню.

Враховуючи викладене, рішення місцевого суду в частині задоволення позовних вимог позивача про визнання на майбутнє частково недійсними договорів оренди землі від 19.09.2012 № 8989 та від 19.09.2013 № 9535, та стягнення з відповідачів на користь позивача витрат по сплаті судового збору підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення і цієї частині про відмову в задоволенні цих позовних вимог.

Приймаючи до уваги ,що позов та апеляційна скарга позивач не задовольняються понесені ним витрати по сплаті судового збору за розгляд позову та його скарги згідно приписів ст.49 ГПК України покладаються на нього.

Водночас враховуючи що апеляційна скарга іншого скаржника, тобто відповідача -2 задовольняється йому підлягає відшкодуванню, за рахунок позивача, понесені витрати по сплаті судового збору за розгляд його апеляційної скарги.

Враховуючи викладене та керуючись ст.33-34,49, 99, 101-105 ГПК України Одеський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1) Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 -залишити без задоволення.

2) Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 - задовольнити.

3) Рішенням господарського суду Миколаївської області від 18.08.2015 р. по справі № 915/940/15 в частини часткового задоволення позову Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, а саме в частині:

- визнанні недійсними договору оренди землі від 19.09.2012 № 8989, зареєстрованого в Управлінні Держкомзему у місті Миколаїв, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 19.09.2012р за № 481010004001250, укладеного між Миколаївською міською радою та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3, в частині передачі в оренду земельної ділянки площею 18 кв.м., розташованої по АДРЕСА_1, кадастровий номер: НОМЕР_1;

- визнанні недійсним на майбутнє договору оренди землі від 19.09.2013 № 9535, укладеного між Миколаївською міською радою та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3, в частині передачі в оренду земельної ділянки площею 18 кв. м., розташованої по АДРЕСА_1, кадастровий номер: НОМЕР_1;

- стягнення з Миколаївської міської ради на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 1218 грн. 00 коп. судового збору та стягнення з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 1218 грн. 00 коп. судового збору - скасувати, у задоволенні цих вимог відмовити, у зв'язку з цим резолютивну частину рішення господарського суду Миколаївської області від 18.08.2015 р. по справі № 915/940/15 викласти в такий редакції.

«Фізичній особи-підприємцю ОСОБА_2 в позові до Миколаївської міської ради та Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про визнання частково недійсними з моменту укладення договору оренди землі від 19.09.2012 № 8989 та договору оренди землі від 19.09.2013 № 9535, укладених між Миколаївською міською радою та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3, в частині передачі в оренду земельної ділянки площею 18 кв. м. по АДРЕСА_1 та спонукання Миколаївську міську раду укласти з Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 договір оренди землі на новий строк, передавши в оренду земельну ділянку площею 18 кв. м. по АДРЕСА_1 та стягнення з Миколаївської міської ради та Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 витрат по сплаті судового збору за розгляд позову в суді - відмовити повністю»

4) Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 - 4019 грн. 40 коп. відшкодування понесених витрат по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги.

5) Зобов'язати господарський суд Миколаївської області видати наказ відповідно до пункту чотири резолютивної частини цієї постанови зі зазначенням в ньому всіх необхідних реквізитів сторін.

Постанова, згідно ст. 105 ГПК України, набуває законної сили з дня її оголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено і підписано 20.10 .2015 р.

Суддя - доповідач: М.А. Мирошниченко

Судді О.Л. Воронюк

В.В. Лашин