Рішення № 52561149, 19.10.2015, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" жовтня 2015 р.Справа № 916/3428/15

За позовом: Публічного акціонерного товариства „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України

до відповідача: Публічного акціонерного товариства „Одеська ТЕЦ

про стягнення 403 579, 03 грн.

Суддя Л.І. Грабован

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1;

від відповідача: ОСОБА_2

Суть спору: Позивач, Публічне акціонерне товариство „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України, (далі - ПАТ „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України) звернувся до суду із позовом до Публічного акціонерного товариства „Одеська ТЕЦ (далі - ПАТ „Одеська ТЕЦ) про стягнення 403 579, 03 грн., з яких 30 397, 42 грн. пені, 2 031, 20 грн. трьох відсотків річних, 371 150, 41 грн. інфляційних втрат за договором № 4003/15-КП-23 купівлі-продажу природного газу від 27.11.2014р. за поставлення природного газу протягом січня-квітня 2015р., посилаючись на норми ст.ст. 526, 611, 625 ЦК України, ст. 193 ГК України.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 19.08.2015р. (т. 1 а.с. 1) було порушено провадження у справі та призначено справу до розгляду на 02.09.2015р.

02.09.2015р. до господарського суду Одеської області відповідачем надано відзив на позовну заяву (т. 1 а.с. 56-58), згідно якого останній визнає позовні вимоги частково та просить відмовити позивачу в стягненні з ПАТ „Одеська ТЕЦ пені в розмірі 30 397, 42 грн. У відзиві відповідач посилається на положення ст. 12 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом, лист ВГСУ від 22.01.2013р. № 01-06/85/2013, постанови ВГСУ від 10.12.2013р. по справі № 10/Б-711, від 30.01.2013р. по справі № 5/34-09, від 17.04.2013р. по справі № 29/5005/16170/2011, 30.10.2013р. по справі № 28/5005/3240/2012, постанови Верховного суду України від 18.12.2012р. по справі № 3-67гс12, від 12.03.2013р. по справі № 29/5005/16170/2011 з врахуванням чого зазначає, що Закон України „Про відновлення платоспроможності боржника абр визнання його банкрутом (в старій редакції від 01.01.2000р., що діяла до 19.01.2013р.) встановлює загальну заборону на нарахування штрафу і пені упродовж часу дії мораторію на задоволення вимог кредиторів. Зміст цієї заборони не повязаний із визначенням поняття мораторію і не обмежений ним. Заборона чинна протягом дії мораторію, тому неустойка за невиконання грошових зобовязань не нараховуються в силу прямої заборони законом, безвідносно до часу їх виникнення. Відповідачем вказано, що пеня і штрафи не нараховуються на поточну кредиторську заборгованість, тому позовні вимоги щодо стягнення пені є неправомірними та не підлягають задоволенню. Заборгованість щодо стягнення інфляційних втрат та 3 % річних відповідачем визнається в повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши представників сторін, суд встановив наступне:

27.11.2014р. між ПАТ „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України (продавець) в особі директора Департаменту реалізації газу ОСОБА_3, який діє на підставі довіреності від 29.05.2014р. № 14-161 та ПАТ „Одеська ТЕЦ (покупець) в особі голови правління ОСОБА_4, що дії на підставі Статуту було укладено договір № 4003/15-КП-23 купівлі-продажу природного газу (далі договір) (т. 1 а.с. 36-40), згідно п. 1.1 якого продавець зобовязується передати у власність покупцю у 2015р. природний газ, ввезений на митну територію України Національною акціонерною компанією „Нафтогаз України за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а покупець зобовязується прийняти та оплатити цей природний газ, на умовах цього договору.

Відповідно до п.1.2. договору газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається підприємствами, організаціями та іншими субєктами господарювання (крім бюджетних організацій та установ).

Згідно п. 3.3. договору приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом прийому-передачі газу. Обсяг використання газу покупцем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу покупця.

Відповідно до п. 3.4. договору акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

П. 6.1. договору передбачено, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом перерахування 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Згідно п. 7.1. договору за невиконання або неналежне виконання договірних зобовязань сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених чинним законодавством України, а також цим договором.

Відповідно до п. 7.2. договору у разі невиконання покупцем умов п. 6.1. цього договору продавець має право не здійснювати поставку газу покупцю або обмежити поставку пропорційно до кількості несплачених обсягів з наступною поставкою цих обсягів при умові їх оплати та наявності технічної можливості. У разі невиконання покупцем п. 6.1 цього договору він зобовязується сплатити продавцю, кім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

П. 11 договору передбачено, що договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, і діє в частині реалізації газу до 31 грудня 2015р., а в частині проведення розрахунків до їх повного здійснення.

Між сторонами були укладені додаткові угоди до договору купівлі-продажу природного газу від 27.11.2014р. № 4003/15-КП-23 від 29.01.2015р. № 1 (т. 1 а.с. 41), від 16.02.2015р. № 2 (т. 1 а.с. 42), від 18.03.2015р. № 3 (т. 1 а.с. 43), від 15.04.2015р. № 4 (т. 1 а.с. 44), від 26.05.2015р. № 5 (т. 1 а.с. 45), від 22.06.2015р. № 6 (т. 1 а.с. 46), якими вносились зміни до п. 5.2. ст. 5 „Ціна газу; решта умов договору залишена незмінною і обовязковою для виконання.

На виконання умов договору № 4003/15-КП-23 купівлі-продажу природного газу від 27.11.2014р. позивач протягом січня-квітня 2015р. поставив відповідачу імпортований природний газ за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, ввезений на митну територію України ПАТ „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України для виробництва теплової енергії, яка споживається іншими субєктами господарювання (крім бюджетних організацій) на загальну суму 22 748 957, 17 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу № 2 від 31.01.2015р. (т. 1 а.с. 47), № 7 від 28.02.2015р. (т. 1 а.с. 48), № 14 від 31.03.2015р. (т. 1 а.с. 49), № 19 від 30.04.2015р. (т. 1 а.с. 50), підписаними і скріпленими печатками обох сторін.

Відповідач оплатив поставлений позивачем газ, однак з простроченням строків, передбачених п. 6.1. договору, у звязку з чим останнім було нараховано відповідачу пеню у розмірі 30 397, 42 грн., 3% річних - 2 031, 20 грн., інфляційні втрати 371 150, 41 грн. за період з 15.02.2015р. по 19.03.2015р.

Причиною виникнення спору та відповідно предметом позову стала вимога щодо стягнення з відповідача пені, 3% річних та інфляційних сум за несвоєчасне виконання грошових зобовязань за договором № 4003/15-КП-23 купівлі-продажу природного газу від 27.11.2014р. Підставою позову є обставини, якими позивач обґрунтовує свою вимогу, а саме укладення сторонами договору № 4003/15-КП-23 купівлі-продажу природного газу від 27.11.2014р., виконання позивачем обовязку щодо виконання умов договору поставки протягом січня-квітня 2015р. природного газу та неналежне виконання відповідачем обовязку, встановленого цим договором по сплаті отриманого природного газу.

Докази, надані позивачем на підтвердження викладених у позові обставин свідчать про те, що вказані обставини мали місце, та підтверджуються у повному обсязі в частині наявності боргу в сумі 373 181, 61 грн.

Виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи, суд кваліфікує відносини сторін як правовідносини купівлі-продажу, які регулюються Господарським та Цивільним кодексами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 655 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 1 ст. 691 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічна норма міститься і в Господарському кодексі України (далі ГК України). Так, відповідно ст. 193 ГК України вказує на те, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Ч. 1 ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Ч. 1 ст. 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Розглянувши позовну вимогу позивача про стягнення з відповідача трьох процентів річних в розмірі 2 031, 20 грн., інфляційних втрат в розмірі 371 150, 41 грн. розрахованих за період з 15.02.2015р. по 18.03.2015р., суд встановив її обґрунтованість та правомірність.

При цьому, відповідно до абз. 2 ч. 4 ст. 12 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом протягом дії мораторію не нараховується не неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів).

Таким чином, відповідач повинен сплачувати індекс інфляції та три проценти річних за весь час прострочення виконання грошового зобовязання згідно договору № 4003/15-КП-23 від 27.11.2014р.

Правова позиція стосовно того, що під час дії мораторію не нараховується пеня, а сума боргу з урахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних, як плати за користування коштами, підлягає стягненню викладена у постанові Верховного суду України від 17.01.2006р. по справі № 11/690.

Згідно п. 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань від 17.12.2013р. № 14 індекс інфляції це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція.

При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція)

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 N 62-97р; цього листа вміщено в газеті „Бізнес від 29.09.97 N 39, а також в інформаційно-пошукових системах „Законодавство і „Ліга.

П. 4.11 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань від 17.12.2013р. № 14 передбачено, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Згідно п. 5.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань від 17.12.2013р. № 14 кредитор вправі вимагати, в тому числі в судовому порядку, сплати боржником сум інфляційних нарахувань та процентів річних як разом зі сплатою суми основного боргу, так і окремо від неї.

Перевіривши розрахунок трьох процентів річних, інфляційних втрат, наданий позивачем до матеріалів справи, суд встановив, що він зроблений позивачем вірно згідно до економічних формул, правила застосування яких, зокрема, визначені листом ВСУ №62-97 від 03.04.1997р. „Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, п.2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 №01-06/928/2012 „Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права, Постанови Пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань від 17.12.2013р. № 14, у звязку з чим судом підлягає задоволенню позовна вимога позивача про стягнення з відповідача 2 031, 20 грн. трьох процентів річних та 371 150, 41 грн. індексу інфляції.

Розглянувши позовну вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в сумі 30 397, 42 грн., суд зазначає наступне.

Згідно ухвали арбітражного суду Одеської області від 15.06.2001р. порушено провадження у справі № 17-2-18/01-5010 про банкрутство ПАТ „Одеська ТЕЦ, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів (т. 1 а.с. 59). До теперішнього часу зазначена справа знаходиться у провадженні господарського суду Одеської області, про що свідчать постанова Одеського апеляційного господарського суду від 08.06.2015р. (т. 1 а.с. 60-63) та ухвала Вищого господарського суду України від 17.08.2015р. (т. 1 а.с. 64).

Відповідно до пункту 11 Перехідних положень Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом (в редакції від 22.12.2011р. № 4212-VI) положення цього Закону застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання чинності цим Законом.

Враховуючи те, що провадження у справі № 17-2-18/01-5010 про банкрутство ПАТ „Одеська ТЕЦ порушено до набрання чинності Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом від 22.12.2011р. № 4212-VI, господарським судом застосовуються положення Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом від 14.05.1992р. № 2343-XII.

Мораторій відповідно до положень ст. 1 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом - це зупинення виконання боржником, стосовно якого порушено справу про банкрутство, грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Положеннями ч. 4 ст. 12 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом передбачено, що мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням справи про банкрутство.

Відповідно до абз. 2 ч. 4 ст. 12 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства; не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів).

Таким чином, вказана норма встановлювала загальну заборону на нарахування штрафу і пені упродовж часу дії мораторію на задоволення вимог кредиторів. Зміст цієї заборони не пов'язаний з визначенням поняття мораторію і не обмежений ним. Заборона чинна протягом дії мораторію. Тому неустойка за невиконання грошових зобов'язань не нараховується в силу прямої заборони законом, безвідносно до часу їх виникнення. Крім того, не може розглядатися питання про поширення чи непоширення мораторію на не нараховану неустойку, оскільки законом виключалась можливість виникнення та існування відносин нарахування неустойки боржнику, щодо якого діє мораторій, введений при провадженні справи про його банкрутство.

Виходячи із змісту Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом, боржник повинен виконувати зобов'язання, що виникли після введення мораторію, але пеня та штраф за їх невиконання або неналежне виконання не нараховуються, за винятком випадків, які можуть бути встановлені спеціальними нормами законодавства.

Відповідної правової позиції дотримується Верховний суд України у постановах від 17.01.2006р. по справі № 11/690, 12.03.2013р. по справі № 29/5005/16170/2011, від 01.10.2013р. по справі №28/5005/3240/2012, Вищий господарський суд України у постановах від 18.06.2015р. по справі № 916/4520/14.

Відповідно до ч. 1 ст. 111-28 ГПК України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 11116 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Враховуючи те, що позивачем було нараховано пеню в розмірі 30 397, 42 грн. в період дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, тоді як виходячи зі змісту Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом пеня за невиконання чи неналежне виконання не нараховується, суд відмовляє позивачу в частині стягнення з відповідача пені в розмірі 30 397, 42 грн.

Положеннями ст.33 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Проаналізувавши наявні у справі докази та надавши їм правову оцінку, всебічно зясувавши обставини, на які сторона посилається, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог частково, у звязку з чим з ПАТ „Одеська ТЕЦ на користь ПАТ „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України підлягає стягненню три відсотки річних у розмірі 2 031 (дві тисячі тридцять одна) грн. 20 коп., індекс інфляції в розмірі 371 150 (триста сімдесят одна тисяча сто пятдесят) грн. 41 коп., а в решті позовних вимог суд відмовляє.

Враховуючи положення абз. 2 ч. 1 ст. 49 ГПК України, положення п.4.1. Постанови Пленуму ВГСУ №7 від 21.02.2013р. „Про деякі питання практики застосування розділу VI ГПК України, відповідно до яких, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог та сплату позивачем судового збору за подання позовної заяви, витрати по сплаті судового збору в сумі 645, 76 грн. покладаються на позивача та витрати по сплаті судового збору в сумі 7 426, 24 грн. на відповідача, тому відшкодовуються позивачу за рахунок ПАТ „Одеська ТЕЦ.

Керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1.Задовольнити позов частково.

2.Стягнути з Публічного акціонерного товариства „Одеська ТЕЦ (65003, м. Одеса, вул. Церковна, 29, код ЄДРПОУ 05471158) на користь Публічного акціонерного товариства „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України (01001, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, буд. 6, код ЄДРПОУ 20077720) три відсотки річних у розмірі 2 031 (дві тисячі тридцять одна) грн. 20 коп., індекс інфляції в розмірі 371 150 (триста сімдесят одна тисяча сто пятдесят) грн. 41 коп., витрати по сплаті судового збору в розмірі 7 426 (сім тисяч чотириста двадцять шість) грн. 24 коп.

3.В задоволенні іншої частини позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили згідно зі ст. 85 ГПК України.

Рішення може бути оскаржене у порядку, встановленому ст. 91 ГПК України.

Наказ видати згідно ст.116 ГПК України.

Повне рішення складено 21 жовтня 2015 р.

Суддя Л.І. Грабован