Рішення № 52555246, 21.10.2015, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Єдиний унікальний номер 226/2379/15-ц Номер провадження 22-ц/775/689/2015

Головуючий в 1-й інстанції: Петунін І.В. .

Доповідач: Тимченко О.О.

Категорія 43

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2015 року м. Артемівськ

Апеляційний суд Донецької області у складі :

головуючого судді : Тимченко О.О.,

суддів: Дундар І.О., Корчистої О.І,

при секретарі: Бондарчуку І.Е.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Артемівську апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Димитровського міського суду Донецької області від 26 серпня 2015 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні квартирою, виселення та зняття з реєстраційного обліку, -

В С Т А Н О В И В:

У липні 2015 року позивач звернувся до суду з зазначеним позовом, в обґрунтування якого посилався на те, що він є власником квартири за адресою: м-н. «Молодіжний», 29/77, м. Димитров Донецької області на підставі Договору купівлі-продажу від 03.02.2007 року. Він тимчасово дозволив своєму сину та невістки безкоштовно користуватись своєю квартирою. В осені 2012 року відповідачка фактично почала мешкати у квартирі та зареєструвалась у ній. На сьогодні син мешкає окремо від відповідачки за іншою адресою. Він вирішив скористуватися своєю власність, але відповідачка чинить йому перешкоди. Просить суд зобовязати відповідача не чинити йому перешкод у користуванні, володінні та розпорядженні його квартирою, виселити її з квартири та зняти з реєстраційного обліку.

Рішенням Димитровського міського суду Донецької області від 26 серпня 2015 року у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні квартирою, виселення та зняття с реєстраційного обліку відмовлено.

З зазначеним рішення не погодився відповідач ОСОБА_1, приніс апеляційну скаргу в якій ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового про задоволення позову у повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що відмовляючи в задоволені позову суд першої інстанції невірно застосував норми матеріального права не врахував, що відповідачка не є членом саме його родини, спільно з ним ніколи не мешкала, спільно господарство не вела.

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не зявився, про час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином, до суду надав клопотання про розгляд справи за його відсутності (а.с.65).

Відповідач ОСОБА_2 та його представник в судове засідання не зявились про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, від неї надійшли заяви про розгляд справи за її відсутності (а.с.69).

Апеляційний суд вважає за можливе розглядати справу у відсутність осіб, що не зявились, оскільки відповідно до вимог ст.305 ч.2 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції.

Перевіряючи справу в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставі своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані ( пропущення строку позовної давності тощо), яка мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Зазначеним вимогам судове рішення не відповідає.

Судом встановлено, що позивач є власником квартири № 77 у будинку № 29 м-н. «Молодіжний», м. Димитрова Донецької області, що підтверджено договором купівлі продажу від 03.02. 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Димитровського міського нотаріального округу ОСОБА_3, реєстр № 515. У спірній квартирі зареєстрована та проживає відповідачка. ( а.с. 6).

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що оскільки відповідачка є членом родини позивача, одружена з його сином, вони разом мешкали та вели спільне господарство, а тому відповідно до вимог ст. 157 ЖК України, виселення членів сімї власника житлового будинку може бути лише у випадках, передбачених статтею 116 ЖК України.

Між тим, з таким висновком суду погодитись не можливо з наступних підстав.

Як розяснив Пленуму Верховного Суду України у пункту 9 своїй постанові № 4 від 12 червня 2009 року, оскільки підставою позову є фактичні обставини, що наведені у заяві, то зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішення судом питання про те, яким законом слід керуватись при вирішення спору.

Із позовної заяви вбачається, що позивач звернувся до суду з позовом про захист порушеного права власності.

Згідно зі статтю 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно із ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Вимогами ч.2 ст. 386 ЦК України передбачено, що власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 391 УК України передбачено, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

За змістом ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права .

Судом встановлено, що відповідачка була зареєстрована у квартирі позивача, як дружина його сина. Згідно довідки про склад сімї або зареєстрованих у житловому приміщенні осіб, ОСОБА_1 зареєстрований та проживає у ІНФОРМАЦІЯ_1 з 01.10.1999 року, що також підтверджено копією його паспорта позивача( а.с.5).

Відповідно до вимог ч.2 ст.64 ЖК України до членів сімї наймача належить дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сімї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть спільне господарство.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначав, що надав згоду на вселення у спірну квартиру відповідачки , як дружини свого сина, але сам разом з сином та відповідачкою ніколи не проживав, спільне господарство не вів, що також підтверджено матеріалами справи ( а.с.6 та 68). На сьогодні його син із спірної квартири виїхав та проживає і зареєстрований за іншою адресою, що також не заперечується відповідачкою.

Відповідачкою в свою чергу у судовому засіданні доказів, згідно з вимогами ст.10,60 ЦПК України, яки б спростовували пояснення позивача та підтверджували, що вона є членом саме його родини, суд не надано. Доводи апеляційної скарги в цій частині є обґрунтованими.

Таким чином, вимоги ОСОБА_1 про усунення перешкод та виселення відповідачки із спірної квартири є правомірними.

Водночас, не підлягають задоволенню позовні вимоги про зняття ОСОБА_2 з реєстраційного обліку, оскільки відповідно до ст.7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семі днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду(про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою), свідоцтва про смерть.

Таким чином , самого рішення суду про усунення перешкод та виселення відповідачки із житлового приміщення достатньо для її зняття з реєстрації.

Крім того, питання про зняття з реєстраційного обліку осіб, відноситься до компетенції відповідного відділу громадянства імміграції та реєстрації фізичних осіб, який не був залучений до участі у справі , тому вирішення питання про зняття ОСОБА_2 з реєстраційного обліку без участі представника відділу громадянства імміграції та реєстрації фізичних осіб буде обмежувати його у правах встановлених ст.31 ЦПК України та порушить принцип здійснення судочинства на засадах змагальності сторін.

З урахуванням викладеного, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню з ухваленням нового рішення, оскільки суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 316 ЦПК України, апеляційний суд, -

В И Р І Ш И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Димитровського міського суду Донецької області від 26 серпня 2015 року скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Усунути перешкоди в користуванні квартирою № 77 у будинку № 29, м-н «Молодіжний» у м. Димитров Донецької області виселити ОСОБА_2 із зазначеної квартири.

В задоволені решти позову відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді: