Рішення № 52551636, 12.10.2015, Куп'янський міськрайонний суд Харківської області

Справа № 628/1575/15-ц

Провадження № 2/628/720/15

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2015 року Купянський міськрайонний суд Харківської області у складі:

головуючого судді Цендра Н.В.,

при секретарі - Кравцовій В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Купянську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Брокбізнесбанк» про зміну формулювання причини звільнення, поновлення на роботі, стягнення компенсації за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, суд, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ПАТ «Брокбізнесбанк» про зміну формулювання причини звільнення, поновлення на роботі, стягнення компенсації за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, посилаючись на те, що 12 червня 2014 року вона була ознайомлена із наказом від 11 червня 2014 року № 372 «про організаційно-штатні зміни в АТ «БРОКБІЗНЕСБАНК», у п. 3 якого було прийняте рішення «... забезпечити персональне попередження всіх підлеглих працівників про наступне вивільнення у звязку з ліквідацією АТ «БРОКБІЗНЕСБАНК» до 13.06.2014 року включно». На виконання п. 3 вищевказаного Наказу ОСОБА_1 була ознайомлена із попередженням про наступне вивільнення від 11 червня 2014 року. Згідно із Попередженням вона була повідомлена про скорочення посади керуючого відділенням № 1 м. Алчевська Луганського головного регіонального відділення 13 серпня 2014 року, яку обіймала, у звязку із ліквідацією Відповідача. Оскільки Наказ, Попередження отримали усі без винятку співробітники Банку, тому позивач, у повній впевненості, що 13.08.2014 року її все одно звільнять, 18 червня 2014 року, написала заяву на імя Уповноваженої особи про скорочення терміну попередження про наступне вивільнення з проханням звільнити її 24 червня 2014 року. В той же день ОСОБА_1 було написане ще три заяви на імя Уповноваженої особи. Одна про надання трудової книжки не пізніше 25 червня 2014 року, друга про проведення остаточного розрахунку не пізніше 27 червня 2014 року. Третя про надання довідки про доходи за останні шість місяців для надання відділенню Центру зайнятості. При цьому, згідно розрахункового документу остаточний розрахунок зі мною було проведено лише 02.07.2014 року, а трудову книжку я отримала лише 24.09.2014 року. Крім того позивач зазначає, що на момент звільнення з роботи вона мала двох малолітніх дітей, одному з них ще не виповнилось 3-х років.

Згодом їй стало відомо, що з 13.08.2014 року Відповідач, вивільнив усіх працівників окрім співробітників, які мали дітей віком, до трьох років. Однак, у той же час був затверджений новий штатний розклад, на підставі якого частина вивільнених працівників Відповідача була прийнята на роботу на зворотній основі, при цьому не були враховані обставини, що передбачають право на першочергове працевлаштування окремих категорій працівників. У звязку з цим вона неодноразово зверталася зі скаргами на дії відповідача, а тому вважає, що строк звернення нею до суду був пропущений з поважної причини.

Також позивач вказує, що дії Відповідача призвели до втрати нормальних життєвих зв'язків, що стало причиною її моральних страждань, які поглиблюються тим, що вовна має двох малолітніх дітей, змушена була залишити місце свого проживання у звяку із проведенням АТО (є ВПО) і не можу знайти собі роботу. На підставі чого вважає, що має право на відповідну компенсацію. Тому вона була змушена звернутися до суду за захистом своїх порушених прав.

У судовому засіданні позивач підтримала позовні вимоги та просила їх задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача заперечував проти задоволення позову, посилаючись на те, що 12 червня 2014 р., позивач була ознайомлена з попередженням про наступне вивільнення від 11 червня 2014 р., та наказом уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Брокбізнесбанк» № 372 від 11.06.2014 р. про скорочення з 13 серпня 2014 р. посади, яку займала відповідач, у порядку, передбаченому ст. 492 КЗпП України. Позивачем на адресу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Брокбізнесбанк» 18 червня 2014 року булу подано заяву про скорочення терміну попередження про наступне вивільнення. Зазначена заява містить клопотання про звільнення з займаної посади 24 червня 2014 р. на підставах, визначених п. 1 ст. 40 КЗпП України. У відповідності до заяви відповідача уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Брокбізнесбанк» було видано наказ № 111/64-РВ від 23 червня 2014р., про звільнення ОСОБА_1 24 червня 2014 р., у звязку з ліквідацією підприємства (п. 1 ст. 40 КЗпП України). Таким чином з боку банку було дотримано вимоги чинного законодавства при звільненні позивача з займаної посади. Також вважав необгрунтованими посилання позивача на той факт, що її не було повідомлено про прийняття на роботу вивільнених працівників, оскільки чином нормами чинного законодавства, вважав представник відповідача, не передбачено застосування положень ст. 42 КЗпП України у випадках ліквідації підприємства, установи, організації. Крім того представник відповідача зазначив, що формулювання причини звільнення позивача було здійснено у відповідності до вимог чинного законодавства, тому позовні вимоги у цій частині є необгрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Також вважав, що позивачем не доведено факту заподіяння з боку банку моральної шкоди, в супереч вимогам чинного законодавства, не підтверджено належними та допустимими доказами, а також не обґрунтовано розмір шкоди. У звязку з чим просив відмовити у задоволенні позову.

Заслухавши пояснення сторін, допитавши свідка ОСОБА_2, дослідивши матеріали справи у їх сукупності судом було встановлено наступні факти та відповідні ним правовідносини.

Згідно копії трудової книжки ОСОБА_1 з 12.11.2008 р. працювала на посаді керуючого Алчевським відділенням Луганської філії АБ «Брокбізнесбанк». 28.07.2012 р. у звязку з реорганізацією Луганської філії АТ «Брокбізнесбанк» ОСОБА_1 переведена на посаду керуючий відділенням № 1 м. Алчевськ, Луганського головного регіонального відділення АТ «Брокбізнесбанк». (а.с. 201-202)

Наказом № 372 від 11.06.2014 р. «про організаційно-штатні зміни в АТ «БРОКБІЗНЕСБАНК», у звязку зі змінами в організації виробництва і праці, а саме ліквідацією АТ «БРОКБІЗНЕСБАНК» (п.1 ст. 40 КЗпП України) на підставі Постанови Правління Національного Банку України № 339 від 10.06.2014 р. та Рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 45 від 11.06.2014 р., уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «БрокбізнесБанк» ОСОБА_3, було наказано п. 1 скоротити 13 серпня 2014 р. посади згідно з додатками № № 1,2. (а.с. 8)

В додатку № 2 до наказу № 372 від 11.06.2014 р. вказані посади, що скорочуються (ГРВ та РВ), зокрема в відділенні № 1 м. Алчевськ скорочуються наступні посади : керуючий відділенням; заступник керуючого відділенням; старший економіст; контролер-касир; провідний економіст. (а.с. 144)

Згідно з попередження про наступне вивільнення від 11.06.2014 р. ОСОБА_1Ю 12.06.2014 р. була попереджена, що у звязку зі змінами в організації виробництва і праці, а саме ліквідацією АТ «БРОКБІЗНЕСБАНК», посада керуючий відділенням № 1 м. Алчевськ Луганського головного регіонального відділення, яку вона займала, скорочується 13.08.2014 р. Також ОСОБА_1 було повідомлено, що керівництво АТ «БРОКБІЗНЕСБАНК» не має можливості запропонувати їй відповідну роботу (у звязку з відсутністю) згідно її професії, освіти, спеціальності та досвіду роботи. Після закінчення 2-х місячного терміну з дати ознайомлення з попередженням трудовий договір з нею буде розірвано згідно п. 1 ст. 40 КЗпП України. (а.с.9)

18.06.2014 р. ОСОБА_1 подала заяву, в якій просила скоротити термін попередження про наступне вивільнення і звільнити її із займаної посади відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України 24.06.2014 р. (а.с. 12)

Наказом (по особовому складу) від 23.06.2014 р. № 111/64-РВ про звільнення, було прийнято 1) звільнити 24 червня 2014 р. ОСОБА_1 у звязку з ліквідацією підприємства п. 1 ст. 40 КЗпП України. 2) вивести зі штатного розпису посаду Керуючий відділенням № 1 м. Алчевськ. Підстава Заява ОСОБА_1, Наказ АТ «БРОКБІЗНЕСБАНК» № 372 від 11.06.2014 р.(а.с. 77)

Згідно копії трудової книжки ОСОБА_1 24.06.2014 р. звільнена у звязку з ліквідацією підприємства п. 1 ст. 40 КЗпП України. (а.с. 145)

Наказом № 273 від 14.08.2014 р. про організаційну структуру та штатний розпис АТ «Брокбізнесбанк», у звязку зі змінами в організації виробництва і праці, а саме ліквідацією АТ «БРОКБІЗНЕСБАНК» (п.1 ст. 40 КЗпП України) на підставі Постанови Правління Національного Банку України № 339 від 10.06.2014 р. та Рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 45 від 11.06.2014 р., враховуючи фінансово-економічні обставини, зменшення обсягів робіт та організаційно-технічні особливості в межах чинного законодавства, уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «БрокбізнесБанк» ОСОБА_3, було наказано п. 1) з 14.08.2014 р. затвердити та ввести в дію нову організаційну структуру АТ «Брокбізнес банк; п. 2) з 14.08.2014 р. затвердити та ввести в дію новий штатний розпис АТ «Брокбізнесбанк» (Додаток № 2) (а.с. 78)

Згідно додатку № 2 до Наказу № 273 від 14.08.2014 р. був затверджений штатний розпис працівників АТ «Брокбізнесбанк» з 14.08.2014 р., згідно якого у відділенні № 1 м. Алчевськ зазначені дві посади : заступник керуючого відділенням та охоронник. (а.с. 82-85).

З свідоцтв про народження вбачається, що на утриманні ОСОБА_1 знаходяться двоє малолітніх дітей: ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2. (а.с. 17-18).

У судовому засіданні, яке було проведено в режимі відео конференції, свідок ОСОБА_2, повідомила, що вона працювала в відділенні № 1 м. Амлчевськ, всім працівникам прийшло повідомлення про звільнення у звязку з ліквідацією банка. На той час вона знаходилася у декретній відпустці. Через місяць після повідомлення, вона виїхала з м. Алчевськ, а коли хотіла дізнатися, як їй забрати трудову книжку, їй стало відома, що всі хто знаходився в декретній відпустці і не писав заяву на скорочення строку, були переведені «автоматом» на інші посади.

Відповідно до статті 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Згідно статті 51 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, правовий захист від незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно зі ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного в місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Відповідно до положень ст. 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених ст. 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

Згідно з п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 06 листопада 1992 року № 9 (з наступними змінами) встановлені статтями 228, 233 КЗпП строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов'язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити пропущений строк.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звільнили з посади 24.06.2014 р., як зазначає позивач, трудову книжку вона отримала 24.09.2014 р., доказів про те, що позивач отримала трудову книжку саме 24.09.2014 р., вона до суду не надала, в свою чергу відповідач заперечуючи про ти того, що трудова книжка була отримана саме 24.09.2014 р., в порушення ст. 60 ЦПК України доказів про те, що трудова книжка була отримана в інший день, також не надав.

ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом 12.05.2015 р., тобто з пропуском строку вказаного в ст. 233 КЗпП України. Однак враховуючи те, що позивач намагалася в позасудовому порядку відновити свої права, а саме за захистом своїх порушених прав, зверталась до уповноваженої особи ФГВФО на ліквідацію АТ «Брокбізнесбанк» з проханням поновити її на роботі (а.с. 21-23), потім до Генерального прокурора України (а.с. 24-27), що також підтвердила позивач у судовому засіданні, повідомивши, що намагалася відновити свої права без звернення до суду, тому суд вважає, що строк був пропущений з поважних причин, у звязку з чим суд на підставі ст. 234 КЗпП України, дійшов висновку про необхідність поновити ОСОБА_1 строк для звернення до суду з даним позовом.

21.05.2014 р. у своїй постанові № 6-33цс14 ВСУ висловив правову позицію, про те що, звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника.

Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Таким чином, аналіз зазначених правових норм у їх сукупності з положеннями статті 43 Конституції України та статті 240 1 КЗпП України дає підстави для висновку про те, що за змістом частини першої статті 235 КЗпП України працівник підлягає поновленню на попередній роботі у разі незаконного звільнення, під яким слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, установленого законом

За правилами ч. 2 ст. 104 ЦК України юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Статтею 240-1 КЗпП України передбачено, що у разі, коли працівника звільнено без законної підстави або з порушенням встановленого порядку, але поновлення його на попередній роботі неможливе внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язує ліквідаційну комісію або власника (орган, уповноважений управляти майном ліквідованого підприємства, установи, організації, а у відповідних випадках - правонаступника), виплатити працівникові заробітну плату за весь час вимушеного прогулу. Одночасно орган, який розглядає трудовий спір, визнає працівника таким, якого було звільнено за пунктом 1 статті 40 цього Кодексу. На такого працівника поширюються пільги і компенсації, передбачені статтею 49-3 цього Кодексу для вивільнюваних працівників, а його зайнятість забезпечується відповідно до Закону України "Про зайнятість населення".

З п. 19 Постанови Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» N 9 від 06.11.1992, вбачається, що розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п.1 ст.40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

При цьому мається на увазі, що роботодавець зобовязаний запропонувати працівнику, який вивільнюється, всі наявні вакансії, які може виконувати працівник, і не лише за місцем його роботи в певному структурному підрозділі, а всі вакансії, які є в юридичної особи.

Вчинення зазначених дій вимагає від роботодавця й положення ст. 49-2 КЗпП України

Відповідно до ч. 3 ст. 184 КЗпП України звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років ч. 6 ст. 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обовязковим працевлаштуванням. Обовязкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.

Як повідомив у судовому засіданні представник відповідача, на даний час ліквідація ПАТ «Брокбізнесбанк» не відбулася, а по суті змінилася організаційно-штатна структура, в ході якої посада керуючого відділенням № 1 м. Алчевськ не відновлювалась. Також було повідомлено, що заходи по працевлаштування ОСОБА_1 ніякі не застосовувались, і ніякі вакансії їй не пропонувались.

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, відомості про дату та номер запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи ПАТ «Брокбізнесбанк», підстави для його внесення відсутні. Юридична особа перебуває у стані припинення (а.с. 37-38). Отже у відповідача дійсно мають місце зміни в організації виробництва і праці, а саме відбувається ліквідація юридичної особи, однак на день вирішення справи юридична особа не припинила свою діяльність.

Системний аналіз вказаних норм закону вказує на те, щочастиною 3ст. 184 КЗпП Українивстановленозаборонузвільненняжінок зокрема і тих, які мають дітей віком до трьох років.

Таким чином, враховуючи ту обставину, що ОСОБА_1 на час звільнення маладитину віком до трьох років, то її звільнення з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, було не законне, а саме звільнення відбулось із порушенням установленого законом порядку.

Крім того, згідно ч. 1 ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці, тобто з цього виходить, що законом передбачене звільнення з посади тільки після спливу двохмісячного строку, після того, як працівник був попереджений про це звільнення, і чинним законодавством не передбачено, що цей строк може бути скорочений за заявою самого працівника.

Враховуючи вищенаведене,беручи до уваги, що на даний час ПАТ «Брокбізнесбанк» не ліквідовано, а закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в частині першій статті 235 та статті 240-1 КЗпП України, у звязку з чим встановивши, що звільнення позивача відбулось із порушенням установленого законом порядку, суд вважає, що ОСОБА_1 підлягає поновленню на посаді керуючого відділенням № 1 м. Алчевськ Луганського головного регіонального відділення АТ «Брокбізнесбанк», зі стягненням з відповідача на її користь середнього заробіткуза час вимушеного прогулу.

Як роз'яснено п. 32 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 ром 9 (з послідуючими змінами та доповненнями) «Про практику розгляду судами трудових спорів», при присудженні оплати за час вимушеного прогулу зараховується заробіток за місцем нової роботи (одержана допомога по тимчасовій непрацездатності, вихідна допомога, середній заробіток на період працевлаштування, допомога по безробіттю), який працівник мав в цей час.

Відповідно до ч.4 ст.З5 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», із роботодавця утримуються: сума виплаченого забезпечення вартості наданих соціальних послуг безробітному у разі поновлення його на роботі за рішенням суду.

Згідно розрахункового листа № 2869 ОСОБА_1 при звільненні було виплачено вихідну допомогу в розмірі 5922,47 грн. (а.с. 214)

Згідно із довідкою Державного центру зайнятості Купянського МРЦЗ №05-3312 від 07.10.2015 р. ОСОБА_1 перебувала на обліку як безробітна в Купянському МРЦЗ з 09.10.2015 року по 19 січня 2015 року, її дохід за даний період склав 40135 грн.48 коп. (а.с. 218).

Згідно з довідкою, яка не оспорювалася сторонами, середньоденний заробіток ОСОБА_1, становить 198,68 гривень.

Оскільки ОСОБА_1 була звільнена з посади 24 червня 2014 року, що був її останнім робочим днем, то час її денного прогулу за період з 25.06.2014 року по 12.10.2015 року становить 373 дня.

Керуючись нормами ст. 235 КЗпП України та Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, суд виходить з того, що за період з 25 червня 2014 року по 02 жовтня 2015 року, по день винесення рішення, сума середнього заробітку позивача складає (373 робочих дня х 198,68 грн = 74107,64 грн). Саме вказана сума підлягає стягненню з відповідача на користь ОСОБА_1, оскільки згідно довідки про середню заробітну плату (дохід) (а.с. 180)- середньоденна заробітна плата позивача складає 198,60 грн.

Однак, суд враховує, що позивачка у період непрацездатності отримала дохід у центрі зайнятості та вихідну допомогу, загальна сума яких складає 46057,95 грн. і відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» дану суму повинен сплатити роботодавець. У зв'язку з викладеним суд стягує на користь позивачки ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 25 червня 2014 року по 12 жовтня 2015 року в сумі 28049,69 гри. (74107,64 грн. (середній заробіток за час вимушеного прогулу) 46057,95 грн. (загальна сума соціальних послуг безробітному) = 28049,69 грн.

Стосовно доводів представника відповідача, про те, що у відділенні № 1 м. Алчевськ, посада керуючого відділенням відсутня, тобто оскільки попередня посада позивачки відсутня, то її нікуди поновляти, а суд не може виходити за межі позовних вимог, то суд дані доводи вважає безпідставними, оскільки, з аналізу діючого законодавства вбачається, що беззаперечним правом позивача, в разі незаконного його звільнення, є поновлення позивача на попередній посаді, тобто відновлення становища, яке існувало до порушення права, і тільки в разі ліквідації юридичної особи, якщо відсутні правоприємники, позивач не поновлюється на посаді, отже при розгляді трудового спору, порушені права позивача, в разі незаконного звільнення, повинні бути відновлені.

Доводи представника відповідача, в свій захист, на те, що позивачку було звільнено по її бажанню, а саме по її заяві яку вона подала 18.06.2014 р., в якій просила звільнити її 24.06.2014 р., суд вважає також безпідставними, оскільки, як вбачається з копії трудової книжки ОСОБА_1 було звільнено саме по ст. 40 п. 1 КЗпП України у звязку з ліквідацією підприємства, тобто вона була звільнена на підставі статті, яка передбачає підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника, а заява працівника про звільнення має юридичні наслідки лише увипадку його звільнення за власним бажанням та за угодою сторін. Крім того з матеріалів справи вбачається, що працівникам були надані варіанти відповідей при процедурі звільнення (а.с. 11), одним із вказаних варіантів і скористалася ОСОБА_1, а саме вона вибрала 2 варіант відповідей і просила скоротити термін попередження про наступне вивільнення (а.с. 12), тобто з викладеного видно, що ОСОБА_1 не з власної ініціативи хотіла звільнитися з посади, а написала заяву на виконання вимог керівництва.

Стосовно позовних вимог про зміну формулювання причини звільнення ОСОБА_1 з «у звязку з ліквідацією банківської установи» на «у звязку із скороченням штату», судом встановлене наступне.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом, у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Зі змісту зазначеної норми вбачається, що вона передбачає декілька самостійних підстав для розірвання з ініціативи власника трудового договору з працівником, а саме: ліквідацію; реорганізацію; банкрутство; перепрофілювання підприємства, установи, організації; скорочення чисельності працівників; скорочення штату працівників.

При цьому визначені в цій нормі поняття: «ліквідація», «реорганізація», «перепрофілювання», «банкрутство», «скорочення чисельності або штату працівників» - стосуються саме підприємств, установ, організацій як юридичних осіб.

Визначення юридичної особи, поняття ліквідації юридичної особи та порядок її ліквідації міститься в ст. ст. 80, 104, 110, 111 ЦК України, ст. ст. 62- 66, 79- 92 ГК України, ст. ст. 1-22 Закону України «Про господарські товариства».

Підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис. Підприємство може складатися з виробничих або функціональних структурних підрозділів (виробництв, відділень, цехів, управлінь, бюро, служб тощо) та створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи.

Філії та представництва, як і інші структурні підрозділи підприємства, установи, організації не мають статусу юридичних осіб і діють на основі положення про них, затвердженого підприємством (ст. 95 ЦК України, ч. 4 ст. 64 ГК України).

За таких обставин підставою для розірвання з працівником трудового договору у зв'язку з ліквідацією підприємства, установи, організації згідно з п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України може бути ліквідація саме підприємства, установи, організації як юридичної особи.

Виходячи з аналізу змісту норм ст. ст. 104, 105, 110 ЦК України ліквідація є такою формою припинення юридичної особи за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами у передбачених ними випадках, у результаті якої вона припиняє свою діяльність (справи і майно) без правонаступництва, тобто без переходу прав та обов'язків до інших осіб.

Відповідно до ч. 2 ст. 104 ЦК України юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Згідно Рішення виконавчої дирекції фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 45 від 11.06.2014 р. «Про початок ліквідації ПАТ «Брокбізнесбанк» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію», було вирішено розпочати Ліквідацію Публічного акціонерного товариства «БРОКБІЗНЕСБАНК» з відшкодуванням з боку Фонду гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами з 11 червня 2014 року. (а.с. 36)

Як вже вище зазначено, згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, юридична особа ПАТ «Брокбізнесбанк» перебуває у стані припинення (а.с. 37-38).

На підставі вищевикладеного видно, що відповідач юридична особа ПАТ «Брокбізнесбанк» перебуває у стані припинення, тобто на підставі вказаного рішення № 45 відбувається саме ліквідація підприємства, у звязку із чим і був прийнятий наказ № 372 від 11.06.2014 р. «Про організаційно-штатні зміни в АТ «Брокбізнесбанк» та наказано скоротити посади, тому суд вважає вимогу позивача про зміну формулювання причини звільнення необґрунтованою, у звязку з чим відмовляє у її задоволенні.

Що стосується позовних вимог про стягнення моральної шкоди, то судом встановлене наступне.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист цивільних прав та інтересів у разі їх порушення.

Частиною 2 ст. 16 ЦК України визначено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; відшкодування моральної шкоди, тощо.

Зокрема, ч. 1 ст. 23 ЦК України передбачає право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 15 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Стаття 1 КЗпП України передбачає, що на трудові відносини поширюються норми цього Закону.

Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється ст. 2371 КЗпП України.

Стаття 2371 КЗпП України передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих звязків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Порядок відшкодування шкоди визначається законодавством.

Зазначена норма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.

За змістом указаного положення закону підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із ст. 2371 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих звязків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (зі відповідними змінами) роз'яснено, що відповідно до ст.2371 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв'язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин (ст. ст. 3, 4, 11, 31 ЦПК України). Кодекс законів про працю України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а ст. 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди у обраний ним спосіб, зокрема, повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин.

На підставі викладеного, враховуючи, що ОСОБА_1 залишилася з двома малолітніми дітьми без засобів для існування, у звязку з чим змінився її образ життя, вона вимушена була звертатися до правоохоронних органів для відновлення свого порушеного права, виходячи з вимог розумності та справедливості, та оскільки розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен приводити до її збагачення, суд оцінює моральну шкоду в розмірі 1000 грн.

У відповідності до пункту 2 і 4 частини 1ст. 367 ЦПК Українисуд допускає негайне виконання рішення у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць, поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника. Так негайному стягненню підлягає заробітна плата за один місяць в розмірі 4369,20 грн. ( 22 робочих дня х 198,60 (середньоденний заробіток).

Керуючись ст.ст. 10, 11, 15-16, 23, 212-218, 256, 259, 367 Цивільного процесуального кодексу України, ст.ст. 104, 105, 110-111 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 51, 40, 49-2, 184, 234-235, 2371, 240-1 Кодексу законів про працю, ст.ст. 62- 66, 79- 92 ГК України, ст. ст. 1-22 Закону України «Про господарські товариства», Постановою Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", суд, -

ВИРІШИВ:

ПозовОСОБА_1 до ПАТ «Брокбізнесбанк» про зміну формулювання причини звільнення, поновлення на роботі, стягнення компенсації за час вимушеного прогулу та моральної шкоди - задовольнити частково.

Поновити ОСОБА_1 строк на звернення до суду за вирішенням трудового спору.

Поновити ОСОБА_1 на роботі на посаді керуючого відділенням № 1 м. Алчевськ, Луганського головного регіонального відділення ПАТ «Брокбізнесбанк».

Стягнути з ПАТ «Брокбізнесбанк», 03057 м. Київ, пр-т Перемоги, 41, код ЄДРПОУ 19357489, МФО 300249 на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, ідентифікаційний код НОМЕР_1, зареєстрованої за адресою: 94200, АДРЕСА_1, фактично мешкає за адресою: 63700, АДРЕСА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 28049 грн. 69 коп. з якої підлягають утриманню податки і обов'язкові платежі.

Стягнути зПАТ «Брокбізнесбанк» на користь ОСОБА_1 1000 гривень у рахунок відшкодування моральної шкоди.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути зПАТ «Брокбізнесбанк» в дохід держави судовий збір у розмірі 243 грн. 60 коп.

Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі на посаді керуючого відділенням № 1 м. Алчевськ, Луганського головного регіонального відділення ПАТ «Брокбізнесбанк» та в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми за один місяць у розмірі 4369 гривень 20 копійок підлягає негайному виконанню.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Харківської області через Купянський міськрайонний суд Харківської області шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення, апеляційної скарги, а особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.

Повний текст рішення виготовлений 16.10.2015 р.

Суддя: Н.В.Цендра