Рішення № 52545986, 12.10.2015, Ленінський районний суд м. Дніпропетровська

12.10.2015 Єдиний унікальний номер 205/5150/14-ц

Справа№ 2/205/1875/15

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2015 року Ленінський районний суд м. Дніпропетровська в складі:

головуючого судді Басової Н.В.,

при секретарі Я.О. Єрьоменко

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «Гілас» про поновлення на роботі, стягнення невиплаченої заробітної плати, стягнення компенсації за невикористані відпустки, стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач 16 червня 2014 року звернулася до суду з вказаним позовом, в якому згідно уточнень зазначила, що 01.08.2008 року вона була прийнята за сумісництвом до ТОВ «Гілас» на посаду головного бухгалтера. Заробітна плата начислялася за фактично виконану роботу. У вересні 2012 року син позивача захворів цукровим діабетом, та отримав статус дитина-інвалід і потребував постійного догляду. Позивач вимушена була звільнитися з основного місця роботи, а у ТОВ «Гілас» залишилася працювати на колишніх умовах. В період з 19 по 26 березня 2014 року позивач перебувала на лікарняному по уходу за дитиною. 2 квітня було призначено комплексне обстеження, яке проводилося амбулаторно та тривало до 26 травня. За термін хвороби дитини директор ТОВ «Гілас» по телефону вимагав виходу на роботу, а 11.04.2014 року вимагав повернути корпоративний телефон. 14.04.2014 року позивач вийшла на роботу з метою підготовки звіту, однак доступу до бухгалтерської програми не було. 21 квітня позивач приїхала на роботу щоб отримати наказ про звільнення та остаточний розрахунок, однак їй повідомили, що вона взагалі не працювала на підприємстві. Позивач просила поновити її на посаді головного бухгалтера Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «Гілас»; стягнути невиплачену заробітну плату за березень 2014 року в сумі 717,42 грн., компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 12321,60 грн., компенсацію заробітку в звязку з порушенням строків остаточного розрахунку в розмірі 41874,96 грн., середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 41874,96 грн., моральну шкоду в розмірі 20165,04 грн.

Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просила задовольнити, посилаючись на обставини викладені в позовній заяві.

Представники відповідача у судовому засіданні позовні вимоги визнав частково, заборгованість у розмірі 219.36 грн..

Суд, вислухавши пояснення позивача, представника відповідача, вивчивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст..ст. 3,4 ЦПК України кожна особа має право в порядку , встановленому Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або інших прав, свобод чи інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, встановлений законами України.

За положенням ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов»язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Частиною 1 ст. 21 КЗпП України визначено, що трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства , установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов»язується виконувати зазначену цією угодою, з дотриманням внутрішнього трудового розпорядку а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган зобов»язаний виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством, колективним договором або угодою сторін.

Пленум Верховного Суду України в п.22 постанови № 9 від 06 листопада 1992 року з послідуючими змінами «Про практику розгляду судами трудових спорів», роз`яснив, що у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з`ясувати, в чому конкретно проявилося порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за п.п. 3,4,7,8 ст. 40 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені ст.ст. 147-1,148,149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи не застосовувались вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільнені ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Відповідно до вимог ст. 40 ч.1 п.4 КЗпП України, - трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: п.4 прогулу ( в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Прогулом без поважних причин вважається залишення роботи без попередження власника або уповноваженого ним органу в установленому порядку. Відсутність працівника на роботі з причини, що є поважною, не може вважатись прогулом і викликати розірвання трудового договору. Звільнення за прогул є дисциплінарним стягненням, тому при його проведенні повинні бути дотримані порядок і строки накладення дисциплінарних стягнень.

Відповідно до ст.149 КЗпП України, - до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення ( ч.1); при обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника (ч.3); стягнення оголошується в наказі ( розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку ( ч.4).

В ході судового розгляду встановлено, що Наказом № 18-ОК від 31 липня 2008 року ОСОБА_1 прийнята на посаду гл. бухгалтера фірми з 01.08.2008 року на умовах неповного робочого часу, з окладом згідно штатного розпису (а.с.41).

Наказом № 13 к від 14 квітня 2014 року ОСОБА_1 бухгалтера звільнено за прогули п. 4 ст. 40 КЗпП України з 14 квітня 2014 року та зазначено, що з 02 квітня 2014 року по 14 квітня 2014 року ОСОБА_1 бухгалтер була відсутня на роботі без поважних причин протягом восьми робочих днів. Будь-яких документів не надала і дати письмове пояснення з приводу відсутності на роботі відмовилася, про що складено відповідних акт (а.с.42,46).

Разом з тим, як пояснила в судовому засіданні позивач, за період поки вона перебувала на лікарняному у звязку з хворобою дитини її було звільнено за прогули.

Встановлено, що син позивачки ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 отримав статус дитини-інваліда та хворіє на цукровий діабет та потребує постійного стороннього догляду (а.с.86-112).

З 10 по 19 березня 2014 року ОСОБА_1 знаходилася у відпустці у зв`язку із тимчасовою непрацездатністю, про що свідчать листок непрацездатності серія АГС № 039830 (а.с.179).

Згодом з 02 квітня 2014 року ОСОБА_2 проходив комплексне обстеження, яке проводилося амбулаторно та тривало до травня 2014 року, про що свідчить виписка з амбулаторної карти (а.с.27).

Працівник, який вчинив дисциплінарний проступок, може відмовитися від надання письмових пояснень. Однак, відсутність таких пояснень не перешкоджає застосуванню стягнення, якщо власник зможе довести те, що пояснення від працівника він зажадав, але працівник їх не надав. Зазвичай такі акти у довільній формі складає посадова особа, якій керівником підприємства доручено провадження службового розслідування за фактом учинення працівником порушення трудової дисципліни , у присутності не менше двох інших працівників, які є свідками відмови порушника трудової дисципліни надати письмове пояснення. Недотримання цієї процедури буде підставою для визнання судом неправомірним накладення дисциплінарного стягнення.

А тому, суд вважає, що адміністрація підприємства не вжила заходів щодо витребування пояснень від робітника стосовно факту порушення трудової дисципліни.

Обов»язок доводити вину працівника покладається на роботодавця.

Аналізуючи докази у справі, суд приходить до висновку, що відповідач при звільнені позивача за п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України порушив чинні правила щодо звільнення працівника з роботи, відповідачем не дотриманий порядок звільнення працівника, а саме: власник або уповноважений ним орган відповідача повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення , чого відповідач не зробив.

Відповідачем не доведено судові наявність обставин та суттєвість порушень позивачем за якими його звільнено.

Відповідно до ч.1 ст.235 КЗпП України, - у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на роботі.

Доводи представника відповідача про те, що позивач звільнений на законних підставах, - суд вважає неспроможними, тому, що вони спростовуються матеріалами справи та недоведена неповажність причини відсутності на роботі та саме факт прогулу.

Таким чином, суд вважає, що позивач незаконно звільнена відповідачем з роботи згідно до наказу № 13 к від 14 квітня 2014 року за п.4 ст. 40 КЗпП України за прогул і позовні вимоги позивача про поновлення на роботі у відповідача підлягають задоволенню.

Відповідно до вимог ст.235 ч.2 КЗпП України суд приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу та провів розрахунок середнього заробітку відповідно Порядку нарахування середнього заробітку, затвердженого Постановою КМУ від 08.02.1995 року № 100 ( пункт №8 Порядку), який склав 38168.64 грн.

Відповідно до вимог ст. 237-1 КЗпП України порушення відповідачем вимог закону при звільненні позивача призвели до моральних його страждань які полягають в порушені незаконними діями відповідача звичайного ритму його життя, в значних його зусиллях для збереження належного стану його здоров`я, залишення його без заробітної плати.

Суд вважає доведеним спричинення моральної шкоди позивачу незаконним звільненням його з роботи відповідачем та оцінює її на суму 5000 грн. Оцінка моральної шкоди позивачем на суму 20165,04 грн. судом вважається завеликою та не відповідною до обставин справи.

Разом з тим позовні вимоги в частині стягнення невиплаченої заробітної плати за березень 2014 року в сумі 717,42 грн., компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 12321,60 грн., компенсацію заробітка в звязку з порушенням строків остаточного розрахунку в розмірі 41874,96 грн. не підлягають задоволенню, оскільки вказані вимоги є необґрунтованими.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат відповідно до вимог ст.88 ЦПК України, суд виходить з того, що позивач за цією категорією справ звільнений від сплати судового збору, який повинен бути стягнутий з відповідача відповідно до розміру задоволених позовних вимог на користь держави, що складає 1059.73 грн.

На підставі викладеного і керуючись ст.ст.40 п.4, 184, 234, 235, 237-1 КЗпП України, ст.ст.10,11,60, 209 п.3, 212, 213-218 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

ОСОБА_1 поновити на посаді головного бухгалтера Товариства з обмеженою відповідальністю фірма « Гілас» .

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю фірма « Гілас» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 38168.64 грн., моральну шкоду у розмірі 5000 грн..

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю фірма « Гілас» на користь держави судовий збір у розмірі 1059.73 грн.

Рішення суду належить негайному виконанню в частині поновлення на роботі.

Рішення може бути оскаржено в апеляційний суд Дніпропетровської області через Ленінський районний суд м. Дніпропетровська шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Суддя Н.В. Басова

Копія вірна: Суддя

Секретар -