Рішення № 52542720, 15.10.2015, Апеляційний суд Сумської області

Справа №591/1811/15 Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1Номер провадження 22-ц/788/1873/15 Суддя-доповідач - ОСОБА_2 Категорія - 47

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2015 року м.Суми

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Сибільової Л. О.,

суддів - Дубровної В. В. , Хвостика С. Г.

за участю секретаря судового засідання- Назарової О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3, поданою його представником ОСОБА_4,

на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 18 серпня 2015 року

у справі за позовом ОСОБА_3 до Сумської міської ради, треті особи Сумська міська громадська організація «Садівниче товариство «Золоте руно», ОСОБА_5, про встановлення факту належності на праві власності, визнання частково недійсним рішення Сумської міської ради, визнання незаконною передачі земельної ділянки та визнання права власності в порядку спадкування,

в с т а н о в и л а:

16 березня 2015 року ОСОБА_3, громадянин ОСОБА_6 (а.с. 5-6, 12), в особі свого представника ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Сумської міської ради, мотивуючи вимоги тим, що його батько ОСОБА_7 працював на комвольно - прядильній фабриці, на якій в серпні 1988 року було організоване садівниче товариство «Золоте Руно». ОСОБА_7 був прийнятий в члени цього товариства згідно протоколу №1 від 20 квітня 1988 року. Йому була виділена у користування земельна ділянка №90, площею 600 кв. м, якою він користувався.

Рішенням Сумської міської ради №70 від 17 лютого 1994 року вказана земельна ділянка передана у приватну власність члену кооперативу «Золоте Руно» ОСОБА_7 Отримати державний акт на земельну ділянку та зареєструвати право власності на неї на себе ОСОБА_7 не зміг у звязку з хворобою.

28 березня 2014 року ОСОБА_7 помер, і після його смерті відкрилась спадщина на квартиру та земельну ділянку в кооперативі «Золоте Руно». Спадкоємцем на вказане майно за законом після смерті ОСОБА_7 є його син ОСОБА_3, який 29 липня 2014 року звернувся до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини після смерті батька, була відкрита спадкова справа №56459357.

Позивач отримав свідоцтво про право на спадщину на квартиру, а на земельну ділянку отримати свідоцтво в порядку спадкування не зміг, так як на неї відсутній правовстановлюючий документ. Те, що земельною ділянкою в товаристві «Золоте Руно» ОСОБА_7 користувався як член цього кооперативу, підтверджується книжкою члена кооперативу та квитанціями про сплату членських внесків.

Просив встановити факт отримання у приватну власність ОСОБА_7 земельної ділянки, розташованої в кооперативі «Золоте Руно», площею 0,06 га під №90 та визнати право власності в порядку спадкування за законом за ОСОБА_3 на вказану земельну ділянку.

17 червня 2015 року представник позивача уточнив позовні вимоги та додатково зазначив, що в додатку до рішення Сумської міської ради від 17 лютого 1994 року, в якому містився список членів товариства, яким передавалась земля у власність, було допущено багато помилок, в тому числі помилково було вказано, що ОСОБА_7 в приватну власність передається земельна ділянка розміром 0,06 га під № 96, хоча в його користуванні знаходилась земельна ділянка № 90, що підтверджується копією членської книжки садовода, виданої батькові позивача 8 серпня 1988 року, квитанціями про сплату членських внесків.

В 1994 році ця земельна ділянка була передана у власність і була особистим майном батька позивача, який 12 січня 1995 року зареєстрував шлюб з ОСОБА_8, а 5 вересня 2001 року шлюб їх був розірваний.

Заява ОСОБА_7 від 7 грудня 2012 року про прийняття його в члени садівничого товариства викликає сумнів, так як батько позивача був членом цього товариства з дня його створення в квітні 1988 року, писати таку заяву не було сенсу.

Оскільки позивач вважає земельну ділянку № 90 приватною власністю батька, садівниче товариство не мало права передавати ділянку ОСОБА_8

Просив встановити факт належності на праві власності земельної ділянки, розташованої в кооперативі «Золоте Руно», площею 0,06 га під №90 ОСОБА_7; визнати частково недійсним рішення Сумської міської ради від 17 лютого 1994 року в частині вказаного номера земельної ділянки №96 в додатку №70 до рішення Сумської міської ради від 17 лютого 1994 року, переданої у приватну власність члену товариства «Золоте Руно» ОСОБА_7 в звязку з допущеною помилкою; визнати незаконною передачу земельної ділянки №90 в садівничому товаристві «Золоте Руно» ОСОБА_8 в користування згідно протоколу №13 від 06 жовтня 2014 року; визнати право власності в порядку спадкування за законом за ОСОБА_3 на земельну ділянку, розташовану в кооперативі «Золоте Руно», площею 0,06 га під №90 (а.с.102-104).

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 18 серпня 2015 року у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено за необґрунтованістю.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 в особі свого представника ОСОБА_4, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі.

Вказує, зокрема, що суд не врахував, що земельна ділянка, на яку претендує позивач, була виділена спочатку у користування його батьку ОСОБА_7 в садівничому товаристві «Золоте руно» в 1988 році, якою він користувався за призначенням та збудував на ній садовий будинок.

17 лютого 1994 року рішенням виконавчого комітету Сумської міської ради №70 передавались у приватну власність земельні ділянки, розташовані в садівничому товаристві «Золоте руно», і таким чином ОСОБА_7 набув права власності на земельну ділянку. Та обставина, що він не оформив своє право юридично, не є підставою для відмови в позові і позбавлення його права власності на землю.

Передача земельної ділянки після смерті ОСОБА_7 в користування ОСОБА_8 є незаконною, так як земельна ділянка значиться як приватна, а ОСОБА_8 не є його спадкоємцем.

Вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників позивача, які підтримали скаргу з мотивів, в ній викладених, представника садівничого товариства та третьої особи, які заперечують проти скарги та вважають рішення суду вірним, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним та обгрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Рішення суду в оскаржуваній частині не відповідає вказаним вимогам процесуального закону.

Вирішуючи спір та відмовляючи у задоволенні позову до Сумської міської ради, суд першої інстанції виходив з того, що до позивача як до спадкоємця не перейшло право на земельну ділянку, яке не було оформлено спадкодавцем належним чином.

Проте з таким висновком суду повністю погодитись не можна, оскільки він не відповідає обставинам справи та вимогам матеріального та процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що померлий ОСОБА_7 був батьком позивача ОСОБА_3 (а.с. 9).

ОСОБА_7 була виділена в користування земельна ділянка № 90 площею 0,06 га в кооперативі «Золоте Руно» (а. с. 25, 47, 105-111).

Рішенням виконавчого комітету Сумської міської ради № 70 від 17 лютого 1994 року ОСОБА_7 була передана у приватну власність земельна ділянка для садівництва №96, площею 6 соток, в кооперативі «Золоте Руно» (а.с.13, 91-92).

ОСОБА_7 з 12 січня 1995 року перебував з ОСОБА_8 у зареєстрованому шлюбі, який розірвано 22 серпня 2001 року (а.с.112, 113).

Сумська міська громадська організація «Садівниче товариство «Золоте Руно» зареєстрована 18 вересня 2012 року, свідоцтво № 446. Згідно статуту товариства, воно є добровільною організацією колишніх працівників Сумської комвольно-прядильної фабрики та громадян членів територіальної громади м. Суми, при необхідності може набувати статусу юридичної особи в установленому законом порядку (а. с. 24, 45 - 46).

28 березня 2014 року ОСОБА_7 помер (а.с.11).

Згідно довідки Другої Сумської державної нотаріальної контори, матеріалів спадкової справи №374/2014, ОСОБА_3 є спадкоємцем за законом після померлого 28 березня 2014 року ОСОБА_7 (а.с. 7, 10, 52-76).

Згідно витягу з протоколу №13 засідання правління Сумської міської громадської організації «Садівниче товариство «Золоте Руно» від 06 жовтня 2014 року, в звязку зі смертю ОСОБА_7 вилучено земельну ділянку №90, прийнята в члени СМГО «Садівниче товариство «Золоте Руно» ОСОБА_8, земельна ділянка №90 (а.с.48, 49, 121, 122).

Згідно довідок садівничого товариства від 16 квітня 2015 року № 29 і №30 ОСОБА_8 є членом садівничого товариства «Золоте Руно», за нею закріплена земельна ділянка №90, площею 600 кв. м. Ділянка № 96 площею 600 кв. м закріплена за членом садівничого товариства ОСОБА_9 (а.с.50).

Розглядаючи спір та відмовляючи в задоволенні позову, суд послався на положення ст. ст. 392, 1216, 1217, ч. 1 ст. 1225 ЦК України, згідно яких власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності; спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців); спадкування здійснюється за заповітом або за законом; право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд також керувався нормами ст. ст. 116, 118, 125, ч. 1 ст. 131 ЗК України, які передбачають, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону; набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування; безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; питання прийняття рішення про приватизацію земельних ділянок покладено на органи місцевого самоврядування, якими за ст.12 ЗК України є сільські, селищні, міські ради; право власності на земельну ділянку виникає з моменту державної реєстрації цих прав; громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, ренти, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод.

При цьому суд послався на розяснення, які містяться в п. 3.5 листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 травня 2013 року (п.3.5), про те, що набуття права власності на земельну ділянку та перехід права власності на земельну ділянку в порядку спадкування має місце за наявності наступних юридичних фактів у їх сукупності: ухвалення рішення компетентного органу про передачу у власність земельної ділянки спадкодавцю, укладення спадкодавцем правочинів щодо набуття права власності на земельні ділянки; виготовлення технічної документації на земельні ділянки; визначення меж земельної ділянки в натурі; погодження із суміжними землевласниками та землекористувачами; одержання у встановленому порядку Державного акта на землю; реєстрація права власності на земельну ділянку.

Якщо зазначені вимоги спадкодавцем не дотримано - право власності на конкретні земельні ділянки не виникає та відповідно до ст. 1216 ЦК не переходить до спадкоємців у порядку спадкування, за винятком встановлених випадків, на які поширюється дія п. 1 розділу Х «Перехідні положення» ЗК.

Між тим, абзацем другим пункту 1 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України, в редакції, яка діяла на момент смерті батька позивача було встановлено, що рішення про передачу громадянам України безоплатно у приватну власність земельних ділянок, прийняті органами місцевого самоврядування відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року «Про приватизацію земельних ділянок», є підставою для виготовлення та видачі цим громадянам або їх спадкоємцям державних актів на право власності на земельну ділянку за технічною документацією щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку.

Вказана норма Перехідних положень ЗК України в редакції згідно Закону України від 2 червня 2015 року передбачає, що рішення про передачу громадянам України безоплатно у приватну власність земельних ділянок, прийняті органами місцевого самоврядування відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року «Про приватизацію земельних ділянок», є підставою для реєстрації права власності на земельні ділянки цих громадян або їх спадкоємців відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» Державна реєстрація таких земельних ділянок здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Зазначеним Декретом Кабінету Міністрів України Про приватизацію земельних ділянок» №15-92, який діяв на час передачі батькові позивача земельної ділянки у власність і який втратив чинність згідно із Законом України від 14 вересня 2006 року N 139-V, було передбачено:

Сільським, селищним, міським ОСОБА_8 народних депутатів забезпечити передачу протягом 1993 року громадянам України у приватну власність земельних ділянок, наданих їм для ведення особистого підсобного господарства, будівництва і обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного і гаражного будівництва, у межах норм, установлених Земельним кодексом України.

Установити, що передача громадянам України безплатно у приватну власність земельних ділянок для цілей, вказаних у статті 1 цього Декрету, провадиться один раз, про що обов'язково робиться місцевими ОСОБА_8 народних депутатів відмітка у паспорті або документі, який його замінює.

Право приватної власності громадян на земельні ділянки, передані їм для цілей, передбачених статтею 1 цього Декрету, посвідчується відповідною ОСОБА_8 народних депутатів, про що робиться запис у земельно-кадастрових документах, з наступною видачею державного акта на право приватної власності на землю.

Зупинити дію частини другої статті 17 і статті 23 Земельного кодексу України щодо власників земельних ділянок, визначених статтею 1 цього Декрету.

З огляду на зміст вищезазначених положень закону та заявлених позивачем вимог з висновком суду про недоведеність вимог позивача, заявлених саме до Сумської міської ради, колегія суддів повністю погодитись не може.

Згідно ч. 1 ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду за захистом свого, як він вважає, порушеного права на земельну ділянку, з позовом до Сумської міської ради, проте з змісту його позовних вимог і з матеріалів справи не вбачається, в чому полягає порушення його права вказаним відповідачем., з врахуванням, зокрема, і того, що рішення про передачу батькові позивача спірної земельної ділянки у приватну власність з помилковим зазначенням, як стверджує позивач, її номера, було прийняте виконавчим комітетом Сумської міської ради, а не міською радою, які є різними юридичними особами.

Згідно ст. ст. 10, 60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Ст. 30 ЦПК України передбачає, що сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Враховуючи положення ч. 2 ст. 11 ЦПК України щодо диспозитивності цивільного судочинства, згідно якого особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд, суд, враховуючи зміст позовних вимог, безпідставно погодився з вимогами позивача про те, що Сумська міська рада є належним і єдиним відповідачем в справі та вирішив спір і відмовив у задоволенні позову ОСОБА_3 по суті саме до Сумської міської ради.

Ч. 4 ст. 10 ЦПК України передбачає, що суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

За змістом позовних вимог, в яких позивач оспорює рішення виконавчого комітету Сумської міської ради в звязку з помилковим, які він вважає, зазначенням в ньому номера спірної земельної ділянки - № 96 замість № 90, оспорює рішення садового товариства про передачу в користування спірної земельної ділянки ОСОБА_8, а, відтак, і право останньої на користування спірною земельною ділянкою, саме вказані особи можуть бути належними відповідачами за вказаним позовом в даній справі, оскільки саме з їх діями позивач повязує порушення своїх прав. У випадку задоволення його вимог рішенням суду могли бути вирішені питання про права та обовязки вказаних осіб, які не є відповідачами в даній справі.

Враховуючи, що спір в справі стосується, зокрема, і ділянки № 96, його вирішення стосується і прав та обовязків особи, яка є користувачем чи власником земельної ділянки з таким номером у вказаному садовому товаристві.

Оскільки суд розглянув спір за позовом до міської ради, в якому садове товариство і ОСОБА_8 є третіми особами, а виконавчий комітет міської ради, рішення 1994 року якого є предметом спору, взагалі не брав участі у справі, є підстави вважати, що позивач обрав неналежний спосіб захисту свого, як він вважає, порушеного права.

За таких обставин суд апеляційної інстанції не може перевірити позовні вимоги позивача і висновки суду по суті спору за кожною з заявлених позовних вимог, предявлених саме до Сумської міської ради, оскільки з позовних вимог позивача не вбачається, чому саме міська рада є відповідачем в даній справі, в чому полягає порушення саме нею прав позивача чи які права останнього, які є предметом позову, підлягають захисту саме з врахуванням прав і обовязків міської ради як відповідача.

З огляду на зазначене апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Позивач не позбавлений можливості звернутись з позовом до належних відповідачів, з якими у нього виник спір.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Враховуючи вищенаведене, оскаржуване рішення суду не можна визнати законним та обгрунтованим, а тому його слід скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_3 саме до Сумської міської ради, з підстав, зазначених вище.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів

ви р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3, подану його представником ОСОБА_4, задовольнити частково.

Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 18 серпня 2015 року в даній справі скасувати.

В задоволені позову ОСОБА_3 відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий -

Судді -